Рішення № 141361923 у справі № 420/23070/26 від 09.11.2026

Справа № 420/23070/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши у письмовому провадженні, з урахуванням особливостей, встановлених ст.287 КАС України, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви від 14.08.2026, позивачі просять суд:

визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Положай В.Є. від 04.06.2026 про закінчення виконавчих проваджень ВП №75178363, ВП №75178456, ВП №75178500;

зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відновити виконавчі провадження ВП №75178363, ВП №75178456, ВП №75178500 щодо виконавчих листів у справі №420/13632/20 від 07.02.2022.

Стислий виклад позиції позивачів.

У позовній заяві представник позивачів зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №420/13632/20 суд задовольнив позов і в резолютивній частині рішення зобов`язав Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення належності до громадянства України та ухвалити рішення про встановлення належності вказаних осіб до громадянства України.

На переконання представника позивачів, суд у рішенні чітко прописав, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повинно повторно розглянути заяви та ухвалити чітко зазначене рішення, а саме рішення про встановлення належності вказаних осіб до громадянства України, тобто фактично не залишив відповідачу можливості прийняти інше рішення, окрім встановлення належності позивачів до громадянства України.

Як вказує представник позивачів, з метою виконання рішення суду позивачі отримали виконавчі листи у справі №420/13632/20 від 07.02.2022, та 30.05.2024 відкрито виконавчі провадження ВП №75178363, ВП №75178456, ВП №75178500.

Представник позивачів зазначає, що 15.07.2026 позивачам стало відомо про постанови старшого державного виконавця Положая В.Є. від 04.06.2026 про закінчення виконавчих проваджень, в яких встановлено, що боржником вимоги виконавчого документа виконані у повному обсязі, у самостійному порядку, що свідчить про повне фактичне виконання рішення.

За твердженням представника позивачів, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області надало відповідь щодо виконання вимог виконавчих листів, відповідно до якої за результатами розгляду заяв прийняті рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення належності позивачів до громадянства України, тобто визнає, що не виконало рішення суду і не ухвалило рішення про встановлення належності позивачів до громадянства України.

З огляду на це, представник позивачів вважає, що державний виконавець безпідставно виніс постанови про закінчення виконавчих проваджень з порушенням вимог ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», незважаючи на те, що рішення суду так і не було виконано.

Посилаючись на ст.41 Закону України «Про виконавче провадження», представник позивачів зазначає, що в разі визнання судом постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження незаконною чи її скасування виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання ним відповідного рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог представник позивачів посилається на ст.39, 41, 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст.287 КАС України та ст.447-451 ЦПК України.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечує, зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №420/13632/20 Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області було зобов`язано повторно розглянути заяви позивачів про встановлення належності до громадянства України та ухвалити відповідне рішення.

Як вказує представник відповідача, у процесі виконання рішення суду державний виконавець отримав від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області інформацію про те, що заяви позивачів повторно розглянуті, а за результатами такого розгляду прийняті рішення про відмову в задоволенні клопотань про встановлення належності до громадянства України, з підставами їх прийняття, тож на момент прийняття оскаржуваних постанов державний виконавець мав документальне підтвердження того, що боржник здійснив повторний розгляд заяв позивачів, прийняв за його результатами відповідні рішення та вчинив дії, передбачені виконавчими документами.

На переконання представника відповідача, позивачі ототожнюють виконання судового рішення з правомірністю та обґрунтованістю рішення, прийнятого боржником за результатами його виконання, хоча ці питання не є тотожними, а факт того, що прийняті рішення не відповідають очікуваному позивачами результату, не може свідчити про невиконання судового рішення, інакше виконавче провадження використовувалось б для перегляду змісту рішення, прийнятого іншим державним органом.

Посилаючись на частину першу і пункт 1 частини другої статті 18 та статтю 63 Закону України «Про виконавче провадження», представник відповідача зазначає, що державний виконавець може перевірити факт вчинення боржником визначених виконавчим документом дій, однак не може підміняти собою орган, уповноважений вирішувати питання щодо встановлення належності особи до громадянства України, і для того, щоб погодитися з позицією позивачів, державному виконавцю необхідно було б дослідити законодавство про громадянство України, оцінити подані позивачами документи, встановити наявність чи відсутність підстав для встановлення належності до громадянства, перевірити мотиви рішень Головного управління, зробити висновок про правомірність відмови і визначити, яке саме рішення мало бути прийняте, проте Закон України «Про виконавче провадження» таких повноважень державному виконавцю не надає.

Представник відповідача вказує, що твердження позивачів про те, що судове рішення не залишило боржнику можливості прийняти інше рішення, є їх правовою оцінкою, а не встановленим фактом невиконання виконавчого документа, який не містить припису державному виконавцю оцінити законність майбутнього рішення боржника або самостійно визначити його зміст. Якщо позивачі вважають рішення Головного управління прийнятими всупереч висновкам суду, такими, що не відповідають законодавству про громадянство, або такими, що фактично не є належним виконанням судового рішення, ці доводи, на думку представника відповідача, мають бути предметом судового контролю за рішеннями та діями Головного управління.

У відзиві представник відповідача посилається на практику Верховного Суду щодо обов`язку виконавця діяти в межах повноважень, визначених законом та виконавчим документом, і на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Hornsby v. Greece» і «Burdov v. Russia (no. 2)», зазначаючи, що ця практика не означає, що виконавець може виходити за межі своєї компетенції та самостійно визначати зміст рішення, яке має бути прийняте іншим державним органом.

За твердженням представника відповідача, наявними у виконавчих провадженнях матеріалами підтверджувався факт виконання боржником вимог виконавчих документів, тож державний виконавець мав передбачені пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для закінчення виконавчих проваджень, а стаття 41 цього Закону регулює порядок відновлення виконавчого провадження і є правовим наслідком можливого скасування постанови, а не самостійною підставою для визнання її незаконною.

Стислий виклад пояснень третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Представник третьої особи проти задоволення позову заперечує, зазначає, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №420/13632/20 Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянуло заяви позивачів про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» і за результатами розгляду 29.11.2021 прийняло рішення про відмову в оформленні встановлення належності позивачів до громадянства України.

Як вказує представник третьої особи, з посиланням на підпункт «а» пункту 7 і пункт 8 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 №215, стаття 3 Закону України «Про громадянство України» за своєю правовою сутністю виключає можливість перебування особи у громадянстві інших держав, а позивачі при оформленні заяв про встановлення особи надали копії паспортів громадян російської федерації та довідок про набуття громадянства російської федерації, тому Головне управління ухвалило рішення про неможливість встановити їх належність до громадянства України.

Представник третьої особи зазначає, що рішення суду у справі №420/13632/20 було виконано 29.11.2021, до відкриття виконавчого провадження 30.05.2024, і посилається на те, що виконавчий збір не стягується в разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

На переконання представника третьої особи, Головне управління виконало покладений рішенням суду обов`язок щодо повторного розгляду заяв та ухвалення за його результатами відповідного рішення, при цьому рішенням суду на нього не покладено безумовного обов`язку прийняти саме позитивне рішення про встановлення належності позивачів до громадянства України, а висновок про наявність чи відсутність законодавчих підстав для встановлення належності особи до громадянства України належить до предмета розгляду відповідної заяви та приймається уповноваженим органом за результатами оцінки поданих документів і встановлених обставин. Прийняття рішень, зміст яких не відповідає бажаному для заявників результату, на думку представника третьої особи, не свідчить про невиконання судового рішення, а отже, державний виконавець правомірно виніс 04.06.2026 постанови про закінчення виконавчих проваджень у зв`язку з фактичним виконанням рішення.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 10.08.2026 суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачам строк для усунення недоліків шляхом подання уточненої позовної заяви з визначенням належного процесуального статусу учасників справи та доказів сплати судового збору кожним позивачем.

Представник позивачів 14.08.2026 подав заяву про усунення недоліків, до якої додав уточнену позовну заяву, в якій відповідачем визначено Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, а Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області - третьою особою, та платіжні інструкції про сплату судового збору.

Ухвалою від 09.09.2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву, залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу за правилами письмового провадження, витребував у Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України копії матеріалів виконавчих проваджень №75178363, №75178456, №75178500 та встановив учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись із заявами по суті справи та наявними в матеріалах справи доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №420/13632/20, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії:

визнано протиправним та скасовано рішення Головного управлінням ДМС України в Одеській області, викладене у листі від 25.02.2020 року №5100.4.5/4630-20 про повторне повернення справ про встановлення належності до громадянства України відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3

зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про встановлення належності до громадянства України, та ухвалити рішення про встановлення належності вказаних осіб до громадянства України.

Одеський окружний адміністративний суд 07.02.2022 видав три виконавчі листи №420/13632/20, стягувачами в яких зазначено, відповідно, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , боржником - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

Рішенням за результатами повторного розгляду заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , затвердженим начальником Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області 29.11.2021, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №420/13632/20, вирішено повторний розгляд заяв позивачів закінчити та в оформленні встановлення належності до громадянства України ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовити.

В обґрунтування цього рішення зазначено, що стаття 3 Закону України «Про громадянство України» за своєю правовою сутністю виключає можливість перебування особи у громадянстві інших держав, а заявники при оформленні заяви про встановлення особи надали копію паспорта громадянина Російської Федерації та довідку про набуття громадянства Російської Федерації, тож з огляду на факт перебування позивачів у громадянстві Російської Федерації рішення про їх належність до громадянства України встановити неможливо.

Старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пхіденко О.С. 30.05.2024 виніс постанови про відкриття виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчих листів від 07.02.2022 №420/13632/20: ВП №75178363 (стягувач ОСОБА_1 ), ВП №75178456 (стягувач ОСОБА_2 ) та ВП №75178500 (стягувач ОСОБА_3 ), в яких зазначив, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Положай В.Є. направив Головному управлінню Державної міграційної служби України в Одеській області вимогу, підписану 22.05.2026, виконати вимоги виконавчого листа №420/13632/20 виданого 07.02.2022, а саме повторно розглянути заяви позивачів про встановлення належності до громадянства України та ухвалити рішення про встановлення належності вказаних осіб до громадянства України, а інформацію про виконання надати у 3-денний термін з дня отримання вимоги.

Листом від 28.05.2026 №5100.16-5566/51.1-26 на №29810 від 22.05.2026, який надійшов до Відділу примусового виконання рішень 01.06.2026, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повідомило державного виконавця Положая В.Є. про виконання вимог виконавчого листа №420/13632/20 виданого 07.02.2022 та зазначило, що повторно розглянуло заяви позивачів про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» і за результатами розгляду заяв були прийняті рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення належності до громадянства України з огляду на факт перебування позивачів у громадянстві Російської Федерації.

Старший державний виконавець Положай В.Є. 04.06.2026 виніс постанови про закінчення виконавчих проваджень ВП №75178363, ВП №75178456 та ВП №75178500 з примусового виконання виконавчого листа №420/13632/20 виданого 07.02.2022 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». У кожній з постанов зазначено, що боржником вимоги виконавчого документу виконані у повному обсязі, у самостійному порядку, що свідчить про повне фактичне виконання рішення.

Вважаючи постанови про закінчення виконавчих проваджень протиправними, позивачі звернулись до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії, визначено статтею 63 Закону №1404-VIII, частина перша якої передбачає, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону №1404-VIII, у разі визнання судом постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа стягувачу незаконною чи скасування постанови у встановленому законом порядку, а також у разі надходження рішення про скасування заходів забезпечення позову, заяви стягувача про відновлення виконавчого провадження за рішенням про встановлення побачення з дитиною виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня після одержання виконавцем відповідного рішення.

Верховний Суд у постанові від 03.10.2018 у справі №613/796/17 зазначив, що «з аналізу пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII вбачається, що закінчення виконавчого провадження з наведених у цій нормі підстав можливе виключно у разі наявності в державного виконавця доказів належного виконання боржником виконавчого документа. При цьому, перевіряючи фактичне виконання рішення у повному обсязі, державний виконавець повинен пересвідчитись у його виконанні боржником саме відповідно до виконавчого документа і не може будь-яким чином змінювати встановлений у ньому спосіб виконання рішення».

Такий підхід Верховний Суд сформулював у постанові від 21.08.2024 у справі №240/27324/23, зазначивши, що «закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення».

Цей висновок Верховний Суд підтримав у постанові від 11.04.2025 у справі №380/24240/23, а також у постанові від 22.01.2026 у справі №640/6473/22, де зазначив, що «державний виконавець при цьому зобов`язаний перевірити виконання зобов`язання у чіткій відповідності до резолютивної частини судового рішення, а не обмежуватися формальним посиланням на повідомлення боржника».

Аналогічна правова позиція висловлена П`ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 30.06.2026 у справі №400/3269/26, що свідчить про сталість судової практики.

Суд встановив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №420/13632/20, яке набрало законної сили 20.10.2021, на Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області покладено обов`язок вчинити такі дії: повторно розглянути заяви позивачів про встановлення належності до громадянства України та ухвалити рішення про встановлення належності вказаних осіб до громадянства України.

Саме в такому обсязі обов`язок боржника викладено у виконавчих листах від 07.02.2022 №420/13632/20, у постановах про відкриття виконавчих проваджень, у вимозі державного виконавця, підписаній 22.05.2026, і в самих оскаржуваних постановах про закінчення виконавчих проваджень.

Отже, резолютивна частина рішення суду визначає не лише дію боржника, а й зміст рішення, яке боржник мав ухвалити за наслідками повторного розгляду заяв, - рішення про встановлення належності позивачів до громадянства України.

Натомість, як повідомило Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області державного виконавця листом від 28.05.2026 №5100.16-5566/51.1-26, за результатами повторного розгляду заяв були прийняті рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення належності позивачів до громадянства України.

Рішенням, затвердженим начальником Головного управління 29.11.2021, на яке посилається третя особа, в оформленні встановлення належності позивачів до громадянства України також відмовлено.

Суд дійшов висновку, що рішення про відмову у встановленні належності позивачів до громадянства України за своїм змістом протилежне тому рішенню, яке боржник був зобов`язаний ухвалити за рішенням суду, і виконанням рішення суду згідно з виконавчим документом не є.

Відомості про таке рішення-відмову містились у самому листі боржника від 28.05.2026, на підставі якого державний виконавець вирішив питання про закінчення виконавчих проваджень, тож державний виконавець мав у своєму розпорядженні дані про те, що зобов`язання в частині ухвалення рішення про встановлення належності позивачів до громадянства України боржник не виконав.

Подібні висновки Верховний Суд виклав у постанові від 06.02.2020 у справі №736/2095/18, в якій виконавчий лист зобов`язував боржника розглянути заяву та прийняти відповідне рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, а боржник за наслідками розгляду відмовив:

«Аналіз пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII дає підстави для висновку, що закінчення виконавчого провадження, з наведених у цій нормі підстав, може мати місце у разі, якщо державному виконавцю надано докази повного і належного виконання боржником виконавчого документа. Оскільки виконавчий лист містив вимоги, не лише про розгляд заяви, а і про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII прийнята державним виконавцем передчасно».

Крім того, у постановах про закінчення виконавчих проваджень від 04.06.2026 державний виконавець обмежився твердженням про те, що «боржником вимоги виконавчого документу виконані у повному обсязі, у самостійному порядку», не навівши, яке саме рішення ухвалив боржник, його дати та номера і на підставі яких документів державний виконавець встановив повне фактичне виконання рішення.

Серед документів виконавчих проваджень, які відповідач подав до суду разом з відзивом, відомості про виконання рішення суду містить лише лист боржника від 28.05.2026, в якому дата та номер рішень про відмову не зазначені.

Суд відхиляє аргумент представника відповідача про те, що державний виконавець не наділений повноваженнями оцінювати правильність рішення боржника по суті і для висновку про невиконання рішення мав би досліджувати законодавство про громадянство, оцінювати подані позивачами документи та визначати, яке рішення мало бути прийняте.

У справі №420/13632/20 зміст рішення, яке мав ухвалити боржник, визначив суд у рішенні від 06.08.2021, і цей зміст відтворено у виконавчому документі.

Для висновку про те, що рішення-відмова не відповідає виконавчому документу, державному виконавцю потрібно лише зіставити результат, про який повідомив боржник, з резолютивною частиною рішення суду, тобто вчинити саме ту перевірку, яку вимагають пункт 1 частини другої статті 18 та частина перша статті 63 Закону №1404-VIII.

Оцінка законності чи обґрунтованості рішення-відмови за законодавством про громадянство для цього не потрібна.

Посилання представника відповідача на те, що рішенням суду боржника було зобов`язано «ухвалити відповідне рішення», не відповідає змісту виконавчих листів від 07.02.2022 №420/13632/20, у яких зазначено обов`язок ухвалити рішення про встановлення належності вказаних осіб до громадянства України.

Твердження представника третьої особи про те, що рішення суду у справі №420/13632/20 виконано 29.11.2021, до відкриття виконавчого провадження, суд відхиляє з тих самих підстав: рішенням, затвердженим 29.11.2021, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовило в оформленні встановлення належності позивачів до громадянства України, а не ухвалило рішення про встановлення такої належності.

Аргументи представника третьої особи про те, що стаття 3 Закону України «Про громадянство України» за своєю правовою сутністю виключає можливість перебування особи у громадянстві інших держав, а позивачі подали копії паспортів громадян Російської Федерації, стосуються обґрунтованості відмови у встановленні належності до громадянства України, а не того, чи виконано рішення суду у справі №420/13632/20.

Предметом цієї справи є правомірність постанов державного виконавця, а не перегляд рішення від 06.08.2021, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021, набрало законної сили і відповідно до частини першої статті 370 КАС України є обов`язковим для Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

Посилання представника третьої особи на те, що рішенням суду на Головне управління не покладено безумовного обов`язку прийняти саме позитивне рішення, спростовується змістом резолютивної частини рішення від 06.08.2021, відтвореним у виконавчих листах, а покликання на правила стягнення виконавчого збору в разі виконання рішення до відкриття виконавчого провадження стосується питання, яке не є предметом спору в цій справі.

Суд враховує, що у постанові від 16.01.2025 у справі №580/1226/24 Верховний Суд визнав правомірним закінчення виконавчого провадження, незважаючи на незгоду стягувача зі змістом відповіді боржника. Проте в тій справі рішення суду зобов`язувало боржника надати відповідь на питання заяви і змісту відповіді не визначало.

Водночас у постанові від 16.01.2025 у справі №580/1226/24 Верховний Суд виходив з того, що державний виконавець «зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення».

У справі №420/13632/20 зміст рішення боржника визначено резолютивною частиною рішення суду, тож висновок про виконання рішення за наслідками відмови боржника цьому підходу не відповідає.

Рішення Європейського суду з прав людини у справах «Hornsby v. Greece» і «Burdov v. Russia (no. 2)», на які посилається представник відповідача, висновків суду не спростовують. Як зазначено у відзиві, за цією практикою право на суд було б ілюзорним, якби остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним, а закінчення виконавчих проваджень без фактичного виконання рішення суду в повному обсязі позбавляє позивачів можливості домогтися його примусового виконання.

Посилання представника позивачів на статті 447-451 ЦПК України суд не застосовує, оскільки ця справа розглядається за правилами статті 287 КАС України, якою визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.

За результатом розгляду справи, суд дійшов висновку, що оскаржувані постанови не відповідають критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, оскільки прийняті без урахування обставин, що мали значення для їх прийняття, та не у спосіб, що визначений Законом №1404-VIII, а тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування цих постанов підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відновити виконавчі провадження, суд зазначає таке.

Як зазначено вище, частиною першою статті 41 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі скасування постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження у встановленому законом порядку виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня після одержання виконавцем відповідного рішення.

Отже, обов`язок державного виконавця відновити виконавчі провадження ВП №75178363, ВП №75178456, ВП №75178500 виникає безпосередньо з частини першої статті 41 Закону №1404-VIII внаслідок скасування судом постанов від 04.06.2026 про їх закінчення, і окремого зобов`язання суду для цього не потрібно.

Такий висновок узгоджується з позицією П`ятого апеляційного адміністративного суду, який у постанові від 30.06.2026 у справі №400/3269/26, навівши частину першу статті 41 Закону №1404-VIII, зазначив: «Таким чином, за прямою вказівкою законодавчого припису скасування постанови про закінчення виконавчого провадження спричиняє його відновлення. При цьому, додаткового зобов`язання державного виконавця відновити виконавче провадження не потребується», та відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відділу примусового виконання рішень поновити виконавче провадження.

Посилання представника позивачів на статтю 41 Закону №1404-VIII висновку суду не спростовує, оскільки ця норма визначає наслідок скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, який настає в силу закону.

З цих самих підстав суд погоджується з аргументом представника відповідача про те, що стаття 41 Закону №1404-VIII є правовим наслідком скасування постанови, а не самостійною підставою для визнання її незаконною.

Отже, позовна вимога про зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відновити виконавчі провадження ВП №75178363, ВП №75178456, ВП №75178500 щодо виконавчих листів у справі №420/13632/20 від 07.02.2022 задоволенню не підлягає.

Суд розглянув усі аргументи учасників справи, які мають значення для вирішення спору, та надав їм оцінку. Інші доводи сторін висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання позовної заяви за кожного з позивачів сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн. Позовна вимога про зобов`язання відновити виконавчі провадження є похідною від вимоги про визнання протиправними та скасування постанов про їх закінчення, і разом вони становлять одну вимогу немайнового характеру.

Оскільки суд задовольнив основну вимогу, а у похідній вимозі відмовив з тих підстав, що відновлення виконавчих проваджень настає в силу закону внаслідок скасування постанов, судовий збір підлягає стягненню на користь кожного з позивачів у повному розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Керуючись ст.2, 9, 139, 241-246, 262, 268, 269, 272, 287 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул.Хмельницького Богдана, буд.34, м.Одеса, Одеська обл., 65605, код ЄДРПОУ 45862901), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул.Преображенська, буд.44, м.Одеса, Одеська обл., 65045, код ЄДРПОУ 37811384), про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Положая Віктора Євгеновича від 04.06.2026 про закінчення виконавчих проваджень ВП №75178363, ВП №75178456, ВП №75178500.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул.Хмельницького Богдана, буд.34, м.Одеса, Одеська обл., 65605, код ЄДРПОУ 45862901) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул.Хмельницького Богдана, буд.34, м.Одеса, Одеська обл., 65605, код ЄДРПОУ 45862901) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул.Хмельницького Богдана, буд.34, м.Одеса, Одеська обл., 65605, код ЄДРПОУ 45862901) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 283-1, 283-2, 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.287 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО