Рішення № 141361929 у справі № 420/9021/24 від 09.11.2026

Справа № 420/9021/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (сформована в системі «Електронний суд» 20.03.2024 року) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якій представник позивача просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2020 року по 18.01.2023 року включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2020 року по 18.01.2023 року включно у сумі 284974,17грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 02.10.2017 року по 03.08.2020 року проходила військову службу у відповідача. За період проходження військової служби позивачці не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення і вказане право було захищено в судовому порядку.

На виконання судових рішень у справах №420/8450/23 та №420/8455/23 відповідачем здійснено нарахування та виплату належної позивачці індексації грошового забезпечення.

Позивач вважає, що відповідачем допущено затримку в здійсненні повного розрахунку при звільненні з військової служби, а відтак вона має право на отримання середнього заробітку за час затримки.

За викладених обставин та тверджень позивач переконана, що адміністративний позов є обґрунтованим, а тому наявні правові підстави для його задоволення у повному обсязі.

Відповідач з позовом не погодився та у відзиві на позовну заяву вказав, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України не поширюються.

Крім того, відповідач звертає увагу, що у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідно часу. Тобто механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби спеціальним законодавством передбачений, цей механізм має свої відмінності, а тому доводи позивача про неврегульованість спеціальним законом вказаного питання є безпідставними.

Також відповідачем зазначалося, що 19.07.2022 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю. Так, згідно ст. 117 КЗпП України (чинній на день виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. А середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

За обрахунком відповідача розмір середнього заробітку з урахуванням вимог чинного законодавства України та принципу пропорційності не може перевищувати 29 615,65 грн.

Відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними, а тому відсутні правові підстави для їх задоволення у повному обсязі.

Інших процесуальних заяв по суті спору, які визначені статтею 159 КАС України від сторін до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 з 19 грудня 2019 року є учасником бойових дій.

Згідно копії військового квитка серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 02.10.2017 року по 03.08.2020 року проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до пункту 4 витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 03.08.2020 року №151 старшого солдата ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Відповідно до пункту 6 розділу XVI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС від 15.03.2018 № 200, премію за особистий внесок у загальні результати служби з 01 по 31 липня та з 01 по 03 серпня 2020 року в розмірі 145 відсотків посадового окладу виплатити.

Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не виплачувалась та матеріальна допомога для оздоровлення виплачувалась.

Використано 18 календарних днів щорічної основної відпустки за 2020 рік.

Відповідно до п. 5 розділу XXXI «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» затвердженої наказом МВС від 15.03.2018 № 200, ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учасника бойових дій за 2019 - 2020 роки.

Відповідно до Постанови КМУ від 16.03.2016 № 178 виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно згідно довідки - розрахунку від 29.07.2020 № 17 в сумі 2285 гривень 96 копійок.

Вислуга років на 03 серпня 2020 року становить: час служби в календарному обчисленні - 02 роки 10 місяців 01 день; час служби в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 01 рік 06 місяців 21 день» (а.с.29).

Відповідно до відомостей з КП «Діловодство спеціалізованого суду» Одеського окружного адміністративного суду рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року у справі №420/8455/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме:

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020р. по 03.08.2020р., грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019 - 2020 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020р. по 03.08.2020р., грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019 - 2020 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідно до відомостей з КП «Діловодство спеціалізованого суду» Одеського окружного адміністративного суду рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року у справі №420/8450/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме:

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 02.10.2017 року по 28.02.2018 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 02.10.2017 року по 28.02.2018 року включно.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо застосування січня 2016 року, як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 02.10.2017 року по 28.02.2018 року включно.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 02.10.2017 року по 28.02.2018 року із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць).

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 03.08.2020 року включно відповідно до норм абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 03.08.2020 року включно відповідно до норм абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Згідно виписки № 4BCNKSLBOHONC1LD від 20 жовтня 2023 року вбачається, що на виконання судового рішення №420/8455/23 Військова частина НОМЕР_3 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 здійснила о перерахування коштів у розмірі 2285,74 грн.

Згідно виписки № HOCQA0VQBRO3MRG4 від 28 лютого 2024 року вбачається, що на виконання судового рішення №420/8450/23 Військова частина НОМЕР_3 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 здійснила перерахування коштів у розмірі 148 052,77 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача стосовно ненарахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернулася до суду із даним позовом та просила захистити її порушене право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 1 КЗпП України кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 340/401/20, від 5 серпня 2020 року у справі № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року у справі № 824/144/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.

За таких обставин, суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування положень КЗпП України до спірних правовідносин.

Згідно із ст.117 КЗпП України (в чинній з 19.07.2022 року редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Суд зауважує, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Така правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

З огляду на те, що повний розрахунок із позивачем проведено не у день її виключення зі списків особового складу 03.08.2020 року, а 28.02.2024 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Середній заробіток визначається за правилами, визначеними у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Водночас, суд зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у даному випадку умовно слід поділити на два періоди, а саме: з 04.08.2020 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 28.02.2024 року.

Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23.

Визначаючи належний позивачці розмір середнього заробітку за перший період з 04.08.2020 року по 18.07.2022 року суд враховує наступне.

Особливості обчислення середнього заробітку до 19 липня 2022 року, зокрема випадки та критерії його зменшення сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведеного правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04 серпня 2020 року (наступний день після виключення зі списків особового складу частини) по 18 липня 2022 року (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) має застосовуватись норма статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та встановленню підлягає:

(1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;

(2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;

(3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № 560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі № 620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.

Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачці при звільненні виплат.

Так, з обставин справи вбачається, що при звільненні позивачу належало до виплати грошове забезпечення у розмірі 180 041,07 грн. (добровільно нараховане 29 702,56 грн + на виконання судового рішення по справі № 420/8450/23 індексація грошового забезпечення склала 148 052,77 грн. + на виконання судового рішення по справі № 420/8455/23 грошове забезпечення становило у розмірі 2285,74 грн).

При цьому, суд зазначає про помилковість тверджень позивача, що добровільно нараховане грошове забезпечення на дату виключення зі списків частини склало 17615,20 грн, оскільки згідно картки особового рахунку № 291 та витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) № 151 від 03.08.2020 року позивачці також нараховано та виплачено компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 2285,96 грн та грошову компенсацію за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки як учасника бойових дій у розмірі 9 801,40 грн.

Сума недоплаченого грошового забезпечення, за несвоєчасну виплату якого позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що є предметом даної справи, складає 150 338,51 грн.

З наведених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 150 338,51 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 83,5 % (150 338,51 грн / 180041,07*100).

Період затримки розрахунку при звільненні з 04 серпня 2020 року по 18 липня 2022 року 714 днів.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 83 від 30 березня 2024 року слідує, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 346,22 грн., визначеного за алгоритмом (21119,25 грн./61), де 61 - кількість днів за два місяці виплати грошового забезпечення перед звільненням, а 21119,25 грн - сума нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за червень 2020 року (10475,25 грн.) та липень 2020 року (10644 грн.)

Загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 18.07.2022 становить 247 201,08 (714 х 346,22) грн.

Виходячи з принципу пропорційності, за період з 04.08.2020 по 18.07.2022, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 206 412,90 грн, тобто 83,50 % від 247 201,08 грн.

Така правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові у справі № 420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.

Стосовно другого періоду затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року по 28 лютого 2024 року, з урахуванням вимог статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, суд зазначає наступне.

Після 19 липня 2022 року позивач, незалежно від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 06 місяців.

Разом із тим, суд зазначає, що до зазначеного періоду також може бути застосовано принцип співмірності.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах по справам № 560/17619/24 від 06 квітні 2026 року, № 380/1005/24 від 06 серпня 2026 року.

З викладеного вбачається, що середній заробіток за всі недоплачені позивачу складові грошового забезпечення, з 19 липня 2022 року не може перевищувати суму 63 704,48 грн (346,22*184 дні).

Враховуючи, що тривалий період виплати грошового забезпечення виник як з вини відповідача так і у в`язку із тим, що з відповідними позовними заявами ОСОБА_1 звернулася до суду не у рік звільнення зі служби, а більше ніж через два роки після звільнення, суд вважає за можливе застосувати до спірної суми також принцип співмірності.

Отже, за другий спірний період розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні складає 53193,24 грн., тобто 63704,48 грн*83,5%.

Така правова позиція щодо застосування принципу співмірності та пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі № 420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.

Тобто, загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за весь період затримки виплати грошового забезпечення становить 259 606,14грн. (206 412,90 грн. (за період з 04.08.2020 року до 18.07.2022 року) + 53 193,24 грн. (за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року).

За таких обставин, суд приходить висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню у вказаній судом частині, з урахуванням здійснених розрахунків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем законність оскаржуваної бездіяльності не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.

З огляду на викладене, суд констатує, що позов підлягає задоволенню частково.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи те, що позивач звільнена від сплати судового збору, а інших судових витрат судом не встановлено, то суд не здійснює розподіл судових витрат у даній справі.

Керуючись ст. ст. 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2020 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2020 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року у сумі 259606(двісті п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот шість)грн. 14 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293, 295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_2 ).

Суддя М.М. Аракелян