Ухвала № 141361950 у справі № 420/31882/26 від 09.11.2026

Справа № 420/31882/26

УХВАЛА

09 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши заяву про усунення недоліків у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 26 листопада 2025 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців березень 2018 року;

зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 26 листопада 2025 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Ухвалою від 19.10.2026 суд залишив позовну заяву без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення цього строку та доказів на їх підтвердження.

До суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду.

В обґрунтування заявленого клопотання представник позивача зазначає, що відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, що була чинною станом на виникнення спірних правовідносин) в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як зазначено у тексті заяви про поновлення процесуального строку, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) внесено зміни, зокрема, до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Представник позивача зазначає, що Закон №2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022. Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

За твердженням представника позивача, згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У заяві про поновлення процесуального строку зазначається, що позивачем не було одержано ним письмового повідомлення який розмір індексації грошового забезпечення було нараховано йому та виплачено, позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Позивач не мав об`єктивної можливості дізнатися про порушення свого права на момент отримання виплати, оскільки: військовослужбовець не отримує повного розрахункового листа або відомостей про структуру нарахувань; інформація про наявність/відсутність індексації або додаткових виплат не є відкритою та зрозумілою без спеціальних розрахунків і роз`яснень фінансових органів; лише після звернення (запиту, отримання відповіді, ознайомлення з довідками чи документами) позивач міг дізнатися, що право порушене.

Лише після отримання відповіді на заяву, а саме 09 липня 2026 року, позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. У витягу з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документів, з якими було ознайомлено позивача при звільненні, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця.

З урахуванням того, що позивач отримав достовірну та документально підтверджену інформацію щодо обсягу і характеру виплачених йому сум при звільненні лише 09 липня 2026 року - з моменту надходження відповіді на заяву, вказана дата є початком перебігу тримісячного строку для звернення до суду з вимогами про вирішення трудового спору. Оскільки позов подано в жовтні 2026 року, встановлений статтею 233 КЗпП України строк позивачем не пропущено.

З огляду на викладене, позивач просить визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити цей строк.

Оцінюючи наведені представником позивача підстави щодо поновлення строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Поважними можуть бути визнані лише такі причини пропуску процесуального строку, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Наявність таких обставин має бути підтверджена належними доказами.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 та текст статті 234 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

При цьому, силу приписів ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

В означеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Водночас, тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні - ч. 2 ст. 233 КЗпП України, є діючою нормою, оскільки Рішенням Конституційного Суду від 11.12.2025 року у справі №1-7/2024(337/24) визнана неконституційною нормою саме ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка стосується працівників, які продовжують роботу (службу).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в 2 пожежно-рятувальній частині 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та на цей час позивача звільнено зі служби.

В матеріалах справи міститься витяг з наказу (по особовому складу) 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області №236-НК/6031 від 01.12.2025 року, згідно якого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 вважати таким, що приступив до виконання службових обов`язків з 01 грудня 2025 року.

Згідно з відомостями КП «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що в провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа №420/31881/26, згідно якої ОСОБА_1 звернувся з позовом до 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

До матеріалів вищевказаної справи ОСОБА_1 долучив витяг з наказу (по особовому складу) 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області №105-НК/6031 від 15.05.2026 року, згідно якого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 виключити з кадрів ДСНС та зняти з усіх видів забезпечення з 15.05.2026.

Також до матеріалах справи №420/31881/26 додано грошовий атестат №7, який йому було видано 18.05.2026, факт отримання якого позивач засвідчив власним підписом.

Таким чином, на момент звернення 12.10.2026 до суду з позовною заявою по даній справі позивача ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту, виключено з кадрів ДСНС та знято з усіх видів забезпечення, а також видано грошовий атестат.

До позовної заяви у справі 420/31882/26 позивачем додано лист 1 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Одеській області №6033-1646/6033 від 19.06.2026 р., до якого долучено довідки грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.01.2023 по 26.11.2025.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач був обізнаний з 19 червня 2026 року про порушення нарахування йому індексації грошового забезпечення на підставі листа 1 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Одеській області від 19.06.2026 та доданих до нього довідок.

Водночас, з позовною заявою позивач звернувся до суду лише 12.10.2026, тобто тримісячний строк, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України, позивач пропустив.

У постанові від 29 вересня 2026 року у справі №400/9994/25 Верховний Суд зазначив, що Конституційний Суд України розмежував: тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Верховний Суд також зазначив, що у частині другій статті 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.

З огляду на правові висновки Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2026 року у справі №400/9994/25, суд доходить висновку, що правова позиція щодо перебігу тримісячного строку звернення до суду, передбаченого згаданою правовою нормою, розпочався від дня отримання інформації на запит, є хибною, оскільки за такою логікою, період з дня звільнення до отримання інформації на запит не охоплюється частиною другою статті 233 КЗпП України чи іншою правовою нормою.

Отже, це проміжок часу, протягом якого пасивна поведінка заявника перебуває поза строком, передбаченим частиною другою статті 233 КЗпП України, та не впливає на його перебіг.

Подібний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України призводить до того, що позивач, звільнившись з військової служби, набуває можливість, спираючись на відсутність відомостей, які потрібні для ініціювання судового розгляду, протягом необмеженого строку без пояснення (доведення) жодних причин і обставин не вчиняти ніяких дій для отримання цієї інформації, однак надалі, у будь-який момент часу на власний розсуд звернутися до відповідача із запитом про отримання такої інформації, та, починаючи від дня надання її відповідачем, набути право упродовж ще трьох місяців додатково до того (необмеженого) строку, що вже минув, звернутися до суду в порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.

Подібне тлумачення надто розширює нормативний зміст, дозволяє поширювати дію частини другої статті 233 КЗпП України на правовідносини, які нею не охоплюються, та нівелює саму суть строкового обмеження звернення до суду трьома місяцями.

Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.».

Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.

У заяві про поновлення пропущеного строку позивачем не вказано жодних переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом його порушених прав у строки, встановлені ст. 233 КЗпП України, а наведені ним обставини носять загальний характер та не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом.

З огляду на викладене, наведені представником позивача причини пропуску строку суд визнає неповажними.

Згідно пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України якщо заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

За змістом пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 169 КАС України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Оскільки, зазначені в заяві про поновлення пропущеного строку причини є неповажними, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід повернути позивачу.

Керуючись ст. 9, 120, 123, 169, 256 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду з позовом до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.

Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст. 256 КАС України

Суддя Дмитро БАБЕНКО