Рішення № 141362428 у справі № 944/1790/26 від 09.11.2026

Справа № 944/1790/26

Провадження №2/944/1971/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2026 року м.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Поворозника Д.Б.,

за участю секретаря судового засідання Климейко Л.Г.,

представника позивачів ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яворові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,

встановив:

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , у якому просять стягнути з відповідача на їх користь моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, а саме на користь ОСОБА_2 у розмірі 200000,00 грн та на користь ОСОБА_3 в розмірі 20000,00 грн.

На обґрунтування позову зазначають, що ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 12 січня 2026 року у справі № 944/4309/22 звільнено ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальний проступок ОСОБА_4 було вчинено за таких обставин, які встановлено органом досудового розслідування. Так, ОСОБА_4 15 серпня 2022 року, близько 13 год 40 хв, знаходячись по вул. Львівська-Бічна Гонти у смт Івано-Франкове Яворівського району Львівської області, під час раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_2 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, умисно наніс останньому один удар кулаком правої руки в область обличчя безпосередньо в ділянку носа, внаслідок чого заподіяв потерпілому, струс головного мозку, перелом кісток носа із зміщенням відламків, переломо-вивих чотирикунтого хряща переділки, забійно-рвану рану виличної ділянки з права, забійно-рвана рану крила носа з права, забійно-рвану рану інфраорбітальної ділянки з права, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачувався у вчинені кримінального правопорушення у формі проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України, а саме як заподіяння умисних легких тілесних ушкоджень, з короткочасним розладом здоров`я. Потерпілим в межах кримінального провадження є позивач ОСОБА_2 . Під час судового розгляду ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав, однак вказав, що не шкодує про вчинений ним кримінальний проступок, і не бажає просити вибачення перед потерпілим. Завдана позивачу ОСОБА_2 моральна шкода полягало в тому, що після завдання тілесних ушкоджень, його стан здоров`я погіршувався, потерпілий перебував на стаціонарному лікуванні, розлад здоров`я тривав 28 днів. При цьому, позивач є батьком чотирьох неповнолітніх дітей і через такий тривалий розлад здоров`я в його сім`ї були внесені вимушені зміни в життя та побут. Виходячи із тяжкості пережитих цивільним позивачем ОСОБА_2 фізичного болю та страждань, яких він зазнав у зв?язку з тілесними ушкодженнями, завданими цивільним відповідачем ОСОБА_4 , а також виходячи із тривалості розладу здоров?я (28 днів), що мало наслідком вимушені зміни у житті та побуті потерпілого, - заподіяну моральну (немайнову) шкоду він оцінює в розмірі 200000,00 грн. Позивачу ОСОБА_3 також було заподіяно моральної шкоди, оскільки він був очевидцем події, коли ОСОБА_4 наніс його батьку ОСОБА_2 тілесних ушкоджень. Зважаючи на пережиті душевні страждання, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо батька, він оцінює заподіяну моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.

Ухвалою від 03 квітня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не прибули, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Представник позивачів адвокат Муравська О.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлявся належним чином, а саме шляхом надіслання судової повістки за зареєстрованим місцем його проживання: АДРЕСА_1 , а також шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Яворівського районного суду Львівської області. Про причини неявки суд не повідомив, своїх заперечень та відзиву на позов не подав.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, однак у таке без поважних причин не з`явився, не повідомив причини неявки, не подав відзиву, а також представник позивачів не заперечила проти заочного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів з постановленням заочного рішення.

Заслухавши пояснення представника позивачів, дослідивши матеріали справи та матеріали кримінального провадження відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 серпня 2022 року за № 12022142350000541, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.

Спір між сторонами виник з приводу стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди, яка завдана внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення щодо ОСОБА_2 та очевидця кримінального правопорушення ОСОБА_3 .

Як встановив суд, ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 12 січня 2026 року у справі № 944/4309/22 ОСОБА_4 за його клопотанням було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України, на підставі вимог ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 серпня 2022 року за № 12022142350000541, закрито.

В ухвалі вказано, що ОСОБА_4 , 15 серпня 2022 року, близько 13 год. 40 хв., знаходячись у АДРЕСА_2 , під час раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_2 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, умисно наніс останньому один удар кулаком правої руки в область обличчя безпосередньо в ділянку носа, внаслідок чого заподіяв потерпілому, струс головного мозку, перелом кісток носа із зміщенням відламків, переломо-вивих чотирикунтого хряща переділки, забійно-рвану рану виличної ділянки з права, забійно-рвана рану крила носа з права, забійно-рвану рану інфраорбітальної ділянки з права, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачувався у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України, а саме як заподіяння умисних легких тілесних ушкоджень, з короткочасним розладом здоров`я.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Згідно з ч. 8 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України закриття кримінального провадження з цієї підстави не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує.

Згідно із ст. 44 Кримінального кодексу України особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Кримінального кодексу України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України, є кримінальним проступком, за яке передбачено покарання менш суворі, ніж обмеження волі.

Отже, матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є: закінчення встановлених ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України строків; відсутність обставин, що порушують їх перебіг; відсутність заперечень обвинуваченого. Будь-яких інших підстав та умов для цього законом не встановлено.

Відповідно, дотримання наведених умов, є безумовною підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності, тобто, суд, встановивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов`язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження (справа).

Також суд враховує, що ч. 1 ст. 2 Кримінального кодексу України передбачено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Отже, лише винне діяння, в розумінні Кримінального кодексу України буде вважатися кримінальним правопорушенням, відповідно, закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності) не є реабілітуючою підставою.

При цьому, ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України визначено чіткий перелік реабілітуючитх підстав.

Нереабілітуючими підставами при закритті кримінального провадження, передбачені ч. 2 вказаної статті, які, в тому числі, вирішують питання про вчинення кримінального правопорушення, є, зокрема, закриття кримінального провадження у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності. Тобто закриття кримінального провадження зі звільненням особи від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою діяння, яке містить склад кримінального правопорушення.

Отже, за змістом наведених норм права, звільнення від кримінальної відповідальності застосовується лише щодо особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та за наявності умов, передбачених законом.

Також відповідно до ч. 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на надані докази щодо наявності ухвали суду за подією, яка була між сторонами і стала підставою звернення до суду, суд визнає дану обставину щодо такої події, яка є встановленим фактом, що не підлягає доказуванню.

Крім того, суд наголошує, що згідно з ч. 8 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України, як зазначено вище, закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 1 цієї статті, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує.

Отже, ОСОБА_4 мав право не заявляти клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності згідно з ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а просити суд проводити повний судовий розгляд, в ході якого він мав би можливість у вставленому законом порядку доводити свою невинуватість у скоєнні кримінального правопорушення, в якому обвинувачувалась.

У постанові від 14 лютого 2018 року в справі № 398/571/15-ц Верховний Суд дійшов висновку, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку Кримінальний кодекс України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

Також Верховний Суд України у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14 вказав, що аналіз норм Цивільного кодексу України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Наведений висновок було підтверджено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року в справі № 648/2035/17.

Також аналогічний підхід і висновки щодо застосування норм права висловлені у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справа № 161/7881/20.

Відповідно до норм ст. ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак відповідач не надав жодних доказів відсутності його вини у заподіянні шкоди позивачам.

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що у спірному випадку наявні правові підстави для відшкодування ОСОБА_4 шкоди ОСОБА_2 , заподіяної кримінальним правопорушенням.

Відповідно до норм ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Щодо факту заподіяння моральної шкоди ОСОБА_2 внаслідок вчинених відносно нього ОСОБА_4 дій, які мали місце 15 серпня 2022 року, суд вважає очевидним те, що нанесення позивачу одного удару кулаком правої руки в область обличчя безпосередньо в ділянку носа, внаслідок чого заподіяв потерпілому струс головного мозку, перелом кісток носа із зміщенням відламків, переломо-вивих чотирикунтого хряща переділки, забійно-рвану рану виличної ділянки з права, забійно-рвана рану крила носа з права, забійно-рвану рану інфраорбітальної ділянки з права, безумовно спричинило йому моральні страждання, які полягали у фізичному болю та стражданнях, що, в свою чергу, очевидно, мало наслідком також спричинення душевних страждань та приниження її честі і гідності.

Нормами ст. 23 Цивільного кодексу України також передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо), та з урахуванням інших обставин справи. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Отже, законом установлено загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.

При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 , суд враховує характер та тривалість заподіяних йому моральних страждань, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, інкриміноване ОСОБА_4 кримінальне правопорушення, належить до категорії умисних.

Відповідач не надав будь-яких доказів вчинення ним дій, спрямованих на відшкодування шкоди ОСОБА_2 як в матеріальному виразі (відшкодування витрат на обстеження та лікування), так і в нематеріальному (вибачення, надання певної допомоги тощо)

Також суд враховує, що позивачу, як описано вище, завдано тілесне ушкодження, що спричинило йому фізичний біль, душевні страждання, погіршення стану здоров`я, що потребувало певного часу, зусиль та витрат для його відновлення.

Отже, підсумовуючи наведене вище, суд вважає доведеним факт заподіяння моральної шкоди позивачу ОСОБА_2 , а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями обвинуваченого ОСОБА_4 та заподіянням такої шкоди позивачу ОСОБА_5 .

Разом з ти, суд вважає, що стороною позивача не обґрунтовано належним чином розміру моральної шкоди, заявленого у позовній заяві в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , а саме у розмірі 200000,00 грн.

Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що розмір моральної шкоди, який слід стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , виходячи з наведених вимог закону, характеру дій відповідача, завданих позивачу страждань, заподіяння йому тілесних ушкоджень, дотримуючись принципів розумності, співмірності та справедливості, слід визначити в розмірі 50000,00 грн, що, на думку суду, буде достатньою компенсацією в грошовій формі завданих йому моральних страждань.

Щодо стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у розмірі 20000,00 грн на користь ОСОБА_3 , суд зазначає таке.

Як вже зазначалось вище, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою як щодо неї самої, так і щодо членів її сім`ї чи близьких родичів.

Також суд вважає, що відсутність у особи статусу потерпілого у кримінальному провадженні не позбавляє її права на відшкодування моральної шкоди, якщо протиправними діями їй було завдано душевних страждань.

Отже, в такому випадку визначальним є не процесуальний статус особи, а факт заподіяння їй душевних страждань в зв`язку з протиправною поведінкою, вчиненою щодо членів її сім`ї чи близьких родичів.

У даному випадку суд враховує, що з матеріалів зазначеного вище кримінального провадження слідує, що ОСОБА_3 , який є сином ОСОБА_2 і на час інкримінованих ОСОБА_4 подій (15 серпня 2022 року) був неповнолітнім та був очевидцем цих подій, в межах кримінального провадження мав процесуальний статус свідка, був допитаний як свідок в присутності законного представника (мами) та педагога, в ході допиту надав показання, що 15 серпня 2022 року, близько 13 год 40 хв, він з батьком ОСОБА_2 рухався на автомобілі біля гаражних кооперативів по вул. Львівська-Бічна Гонти у смт Івано-Франкове Яворівського району Львівської області, заїжджаючи на вказану вулицю, побачили, що дорога була перегороджені автомобілем марки Фольксваген, номерний знак НОМЕР_1 , тому батько почав сигналити, щоб останній звільнив проїжджу частину, однак в автомобілі нікого не було. Через 5 хв до автомобіля підійшов незнайомий чоловік (згодом він дізнався, що це був ОСОБА_4 ), оглянув його і підійшов до їхньої машини, батько вийшов з авто та попрямував до ОСОБА_4 , який одразу, нічого е пояснюючи, наніс батькові один удар кулаком в обличчя, в ділянку носа, після чого батько впав і піднявся через 10-15 секунд. ОСОБА_4 покинув місце події і на цьому конфлікт завершився (протокол допиту неповнолітнього свідка від 02 вересня 2022 року).

Таким чином, ОСОБА_3 хоч і не був безпосереднім учасником подій, однак враховуючи, що він був очевидцем протиправної поведінки ОСОБА_4 щодо його батька ОСОБА_2 , будучи на той час неповнолітнім, зокрема, бачив, як батько протягом 10-15 секунд від отриманого удару в обличчя лежав на дорозі, бачи в отримані ним тілесні ушкодження безпосередньо на місці події, що, на переконання суду, вплинуло на його моральний стан та завдало душевних страждань, відповідно, протиправними діями ОСОБА_4 . ОСОБА_3 також було заподіяно моральну шкоду.

Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що розмір моральної шкоди, який слід стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , виходячи з наведених вимог закону, характеру дій відповідача, завданих позивачу страждань, дотримуючись принципів розумності, співмірності та справедливості, слід визначити в розмірі 5000,00 грн, що, на думку суду, буде достатньою компенсацією в грошовій формі завданих йому душевних страждань.

Щодо стягнення 20000,00 грн витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, відомості щодо якого 26 серпня 2022 року внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 12022142350000541, суд зазначає таке.

Статтею 118 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що процесуальні витрати складаються серед іншого, із витрат на правову допомогу.

Тобто положення, які стосуються процесуальних витрат, регламентовані главою 8 Кримінального процесуального кодексу.

Натомість положення, які стосуються цивільного позову, визначені главою 9 Кримінального процесуального кодексу України.

Це свідчить про різну правову природу процесуальних витрат та шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням.

Процесуальні витрати виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження, зокрема і потерпілого. Натомість шкода у кримінальному провадженні пов`язана не з процесуальними відносинами, а з матеріально-правовими вчиненням кримінального правопорушення чи іншого суспільно-небезпечного діяння.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

В даній справі ОСОБА_2 (потерпілий у кримінальному провадженні) просить відшкодувати йому 20000,00 грн витрат на правову допомогу, отриману ним від адвоката Муравської О.І. під час кримінального провадження (в ході досудового розслідування і судового провадження).

Тобто йдеться про вирішення питання, пов`язаного із процесуальними витратами у зв`язку зі здійсненням кримінального провадження, а не у зв`язку із вирішенням цивільного позову.

В постанові від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17 Велика Палата Верховного Суджу висловила правовий висновок, що суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, оскільки не є істотним порушенням вимог КПК та не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості і призначення покарання. Вирішення питання про розподіл процесуальних витрат полягає у висновку суду про стягнення або відмову у стягненні певної грошової суми, яка є процесуальними витратами у розумінні КПК. Залишення клопотання учасника провадження про розподіл процесуальних витрат без розгляду не є вирішенням судом питання про розподіл процесуальних витрат. Це питання може вирішити відповідно до положень ч. 5 ст. 534 КПК суд, який виніс рішення без вирішення питання про розподіл процесуальних витрат.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що за своєю правовою природою витрати на правову допомогу під час розгляду кримінального провадження, які просить стягнути позивач в порядку цивільного судочинства, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законодавством.

Відтак, такі не є шкодою у розумінні ст. 1166 Цивільного кодексу України та їх віднесено до процесуальних витрат, що відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом. Їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги позивача ОСОБА_2 про стягнення із ОСОБА_4 на його користь витрат на правову допомогу 20000,00 грн як потерпілому у кримінальному провадженні, відомості щодо якого 26 серпня 2022 року внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 12022142350000541, слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом даної цивільної справи, суд зазначає таке.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до норм ч. ч. 1, 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до п. п. 2, 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються: позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи, учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Суд зазначає, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою, якщо позивач визначив її конкретний розмір у грошовому вимірі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою або фізичною особою-підприємцем (ФОП) позовної заяви майнового характеру становить 1% ціни позову, але але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, позивач ОСОБА_2 просив стягнути 200 000, 00 грн (1% від ціни позову - 2 000, 00 грн), а позивач ОСОБА_3 просив стягнути 20 000, 00 грн (1% від ціни позову - 200, 00 грн, тобто підлягає стягненню мінімальна ставка судового збору 1 331,20 грн).

При цьому, суд задовольнив частково позовні вимоги кожного з позивачів, а саме в частині 25% заявлених кожним позивачем майнових вимог (розміру моральної шкоди, яку вони просили стягнути з відповідача).

Враховуючи, що позивачі звільнені від сплати судового збору при зверненні до суду з даним позовом, із ОСОБА_4 слід стягнути в дохід держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 332,80 грн за вимогу ОСОБА_3 та 500, 00 грн за вимогу ОСОБА_2 , що разом становить 832,80 грн.

Щодо стягнення 9000,00 грн витрат на правову допомогу у цивільному провадженні, понесених позивачем ОСОБА_2 , суд зазначає таке.

Згідно з вимогами ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу його представник адвокат Муравська О.І. надала суду такі письмові докази: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 26 березня 2026 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, а також вказала, що нею в межах даної справи було: складено процесуальний документ: позовна заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, взято участь в судових засіданнях в приміщенні Яворівського районного суду Львівської області, які відбулися 03 червня 2026 року о 14:00 год, 07 вересня 2026 року о 14:00 год, 02 листопада 2026 року о 14:30 год, виготовлено ксерокопії, здійснено друк матеріалів справи 234 арк., понесено витрати на поштове листування (2 відправлення).

При цьому, відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, відповідно до змісту наведених норм саме інша сторона справи (в даній справі відповідач ОСОБА_4 ) повинен доводити неспівмірність пред`явлених іншою стороною (позивачем) витрат на професійну правничу допомогу, а суд може зменшити такий розмір лише на підставі заяви такої особи та відповідного її обґрунтування.

Однак відповідач ОСОБА_4 не подав до суду заяви про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, та не довів неспівмірності цих витрат.

Крім того, витрати за надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.

Водночас, зважаючи, що суд частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 , судові витрати із сплати витрат на професійну правничу допомогу слід стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача пропорційно задоволеній частині позову, а саме в розмірі 2250,00 грн (суд задовольнив 25% позовних вимог ОСОБА_2 майнового характеру).

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268, 279, 280-282 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 250 (дві тисячі двісті п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати із сплати судового збору в розмірі 832 (вісімсот тридцять дві) гривні 80 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте Яворівським районним судом Львівської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених законом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 09 листопада 2026 року.

Повне найменування сторін:

позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;

позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;

відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Суддя Д.Б.Поворозник