Рішення № 141362528 у справі № 420/1040/26 від 09.11.2026

Справа № 420/1040/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо нарахування та виплати Позивачу грошового забезпечення за період з 27.06.2023 по 14.11.2025, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року, та без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року.

2. Зобов`язати Відповідача здійснити перерахунок та виплату Позивачу грошового забезпечення за період з 27.06.2023 по 31.12.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.

3. Зобов`язати Відповідача здійснити перерахунок та виплату Позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 31.12.2024, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Зобов`язати Відповідача здійснити перерахунок та виплату Позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2025 по 14.11.2025, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.

5. Встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Відповідача подати у встановлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення (ст. 382 КАС України).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , до списків особового складу якої зарахований 27.06.2023 року, а виключений 14.11.2025 року. На адвокатський запит від 30.12.2025 року відповідач надав витяги з розрахунково-платіжних відомостей за червень 2023 року - листопад 2025 року, з яких, на думку позивача, вбачається, що за весь період служби грошове забезпечення нараховано і виплачено без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки станом на 1 січня відповідного року.

Позивач вказує, що з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, застосуванню підлягає пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 у редакції, за якою оклади обчислюються із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 визнано протиправним та нечинним, а тому, з урахуванням статті 7 КАС України, цей пункт є таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, і застосуванню не підлягає. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 02.08.2022 року у справі № 440/6017/21, від 28.02.2023 року у справі № 380/18850/21, рішення Конституційного Суду України щодо соціального захисту військовослужбовців та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України», позивач вважає, що перерахунок окладів має наслідком перерахунок усіх видів грошового забезпечення.

Ухвалою від 20.01.2026 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

04.02.2026 року від представника відповідача військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на адміністративний позов, згідно якого останній з позовними вимогами не погоджується та просить у задоволенні позову відмовити. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). З 20.05.2023 року пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, на що вказав Верховний Суд у постанові від 26.06.2025 року у справі № 480/7154/24.

Відповідач стверджує, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 є чинним нормативно-правовим актом, він діяв у межах закону, застосовуючи її, а грошове забезпечення за період з 27.06.2023 року по 14.11.2025 року виплачувалось позивачу у встановлених розмірах.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , до списків особового складу якої зарахований 27.06.2023 року, що підтверджується записами в його військовому квитку. Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.11.2025 року № 318 сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта 3 розвідувального взводу 1 розвідувальної роти 1 розвідувального батальйону, звільненого з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 14 листопада 2025 року виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Цим наказом визначено виплатити позивачу премію та надбавку за особливості проходження служби за період з 1 по 14 листопада 2025 року, грошову компенсацію за 35 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023-2025 роки, грошову компенсацію за 42 дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, грошову компенсацію в сумі 8082,53 грн за не отримане речове майно та одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 2 повні календарні роки служби. У наказі також зазначено, що грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік виплачено згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2025 року № 64.

30.12.2025 року представник позивача, адвокат Бондар А.В., направив до Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит, у якому просив надати довідки про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення, а також перерахувати та виплатити його за період служби виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023, 2024 та 2025 років.

Листом від 09.01.2026 року № 70 командир військової частини НОМЕР_1 надав витяги з розрахунково-платіжних відомостей від 06.01.2026 року № 1/6/ФЕС, № 1/7/ФЕС, № 1/8/ФЕС та повідомив, що вимога про перерахунок грошового забезпечення, викладена в адвокатському запиті, розгляду не підлягає.

Згідно з витягами з розрахунково-платіжних відомостей посадовий оклад позивача за 5 тарифним розрядом у 2023 році становив 2820,00 грн (за період до листопада 2023 року нараховано 2730,00 грн), у 2024 році за 9 тарифним розрядом 3170,00 грн, у 2025 році за 10 тарифним розрядом 3260,00 грн, а оклад за військовим званням становив 530,00 грн у 2023 році та на початку 2024 року, 670,00 грн з травня 2024 року, 740,00 грн з травня 2025 року. Усього нараховано за червень-грудень 2023 року 784127,29 грн, за 2024 рік 559159,29 грн, за січень-листопад 2025 року 1629068,02 грн. Кожен із витягів містить примітку про те, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.

Сторони не заперечують, що протягом усього спірного періоду оклади позивача обчислені відповідачем із розрахункової величини 1762 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав і інтересів з даним позовом до суду.

Розглядаючи даний спір, суд виходить з наступного.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 ст.17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ч. 2 ст. 1-2 Закону № 2011-XII).

Відповідно до ст.9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260), згідно з яким грошове забезпечення включає щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагорода за особливості проходження служби під час воєнного стану, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 (далі Постанова № 704) встановлено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно пункту 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої, зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 (далі Постанова № 481) внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Вказана Постанова № 481 набрала чинності 20.05.2023 року.

Отже, спірний період з 27.06.2023 року по 14.11.2025 року повністю припадає на час після набрання чинності Постановою № 481.

Як вбачається з позовної заяви, позивач вважає, що розрахунковою величиною мав бути прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законами про Державний бюджет України станом на 1 січня 2023 року (2684 грн), 1 січня 2024 року (3028 грн) та 1 січня 2025 року (3028 грн), а не 1762 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Проте, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 відмовлено.

У вказаній постанові від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 Верховний Суд зазначив, що:

«З аналізу вказаних положень Закону чітко вбачається, що встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Уряду, тобто зазначене питання є сферою правового регулювання саме КМУ (у тому числі, встановлення базової величини).

У жодних з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що, відповідно, не дозволяє суду констатувати, що вносячи зміни до Постанови № 704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноважень, установлених статтею 20 Закону № 794-VII.

Окрім цього, за сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 15 вересня 2021 року у справі № 640/33771/20 та від 09 червня 2022 року у справі № 520/2098/19, передбачено, що питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень КМУ.

Тобто, саме Уряду делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційними повноваженнями, визначеними нормами Конституції України та Законом № 2011-ХІІ.

При цьому, під «умовами» слід розуміти встановлення КМУ необхідних обставин, які роблять можливим здійснення нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям та іншим, прирівняним до них осіб.

Під «порядком» розуміється, що Уряд має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методу здійснення нарахування грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Під «складовими грошового забезпечення» слід розуміти посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, щомісячні (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення. При цьому, базовий критерій для визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця є визначальною величиною, оскільки саме від цього показника (шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти) обчислюються основні види виплат при розрахунку грошового забезпечення.

Отже, колегія суддів констатує, що за відсутності базового спеціального закону, норми та положення щодо структури, складових розрахунку та розмірів грошового забезпечення для певних категорій осіб (зокрема, військовослужбовців,) встановлюються та регулюються актами КМУ, а саме Постановою № 704, якою, зокрема, й було затверджено конкретний механізм визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а також встановлення базового критерію для розрахунку такого грошового забезпечення.

Як наслідок, Верховний Суд уважає помилковими твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що КМУ не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі, оскільки таке не передбачено та не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили (Закону № 1774-VІІІ).»

Тобто, Верховний Суд відмовив у позові про скасування пункту 2 Постанови № 481, оскільки дійшов висновку про законність дій Уряду та наявність у Кабінету Міністрів України повноважень самостійно визначати порядок і базову величину для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців у фіксованому розмірі (1762 грн).

Цим самим судовим рішенням Верховний Суд оцінив і постанови, на які посилається позивач. У постанові від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 зазначено, що у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 826/6453/18, від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18 та від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 правовідносини є відмінними, оскільки у справах № 826/6453/18 та № 826/3858/18 Верховний Суд надавав оцінку відповідності постанови Уряду Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а у справі № 440/6017/21 спір виник щодо відмови у підготовці оновленої довідки про розмір грошового забезпечення для органу пенсійного фонду. Верховний Суд дійшов висновку, що суди, посилаючись на ці постанови, «помилково ототожнили різні правовідносини».

Висновок про застосування Постанови № 481 у спорах про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям Верховний Суд сформулював і в інших постановах.

У постанові від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24, на яку посилається відповідач, Верховний Суд розглядав спір про виплату грошового забезпечення за період з 30.05.2023 року по 01.03.2024 року та зазначив:

« 36. Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 [20.05.2023] Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.

45. Ці висновки не є релевантними до спірних правовідносин за період з 30.05.2023 по 01.03.2024, тобто після набрання чинності Постановою № 481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, запровадивши замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» сталу розрахункову величину для визначення посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.

66. Отже внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.

67. Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.»

Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2025 року у справі № 420/6924/24 погодився з таким підходом і зазначив:

« 52. Таким чином, Постановою № 481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється, виходячи з розміру 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

58. Таким чином, із дня набрання чинності Постанови № 481 (20 травня 2023 року) та протягом її чинності у відповідних суб`єктів владних повноважень були відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Держаний бюджет України на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704.»

У цій постанові Верховний Суд також послався на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, якими підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо регулювання порядку та розмірів соціальних виплат, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

Верховний Суд у постанові від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24 зазначив, що визначення розміру грошового забезпечення делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-ХІІ). На цю постанову послався і Верховний Суд у постанові від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24, вказавши, що спір у справі № 420/5584/24 виник у зв`язку з незгодою військовослужбовця із застосуванням військовою частиною чинного акта Кабінету Міністрів України, яким установлено розрахункову величину у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, суд зазначає таке.

Щодо періоду з 27.06.2023 року по 17.06.2025 року, то у цей час пункт 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 був чинним, нечинним не визнавався і підлягав застосуванню. Відповідач як суб`єкт владних повноважень був зобов`язаний діяти на підставі цього акта і не мав права на власний розсуд застосовувати іншу розрахункову величину. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законами про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки, для визначення окладів військовослужбовців у цей період не застосовується, оскільки Кабінет Міністрів України замінив цей показник сталою величиною 1762 грн.

Щодо періоду з 18.06.2025 року по 14.11.2025 року, то посилання позивача на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24 суд не бере до уваги, оскільки це рішення та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року скасовано постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року, а в позові відмовлено. Суд зазначає, що скасоване судове рішення не породжує будь-яких правових наслідків з моменту його ухвалення, крім тих, що пов`язані з його скасуванням.

Отже, положення пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481, якими установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, є чинними з 20.05.2023 року та підлягають застосуванню під час вирішення спору, що розглядається в межах цієї справи.

Таким чином, до визначення розміру грошового забезпечення позивача за весь період з 27.06.2023 року по 14.11.2025 року підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481.

Посилання позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 також не впливає на вирішення цього спору. Цією постановою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, а Постанова № 481 є окремим, пізнішим актом, який самостійно визначив розрахункову величину. Постанови Верховного Суду від 02.08.2022 року у справі № 440/6017/21 та від 28.02.2023 року у справі № 380/18850/21 прийняті до прийняття Постанови № 481, тому висновків щодо її застосування не містять.

Доводи позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин законів про Державний бюджет України, а не підзаконного акта, суд до уваги не бере, оскільки такі доводи суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24, про наявність у Кабінету Міністрів України повноважень встановлювати базову величину у фіксованому розмірі. З цих самих підстав статтю 7 КАС України, частину 2 статті 92 Конституції України та статтю 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», на які посилається позивач, застосувати у цій справі неможливо в запропонованому ним значенні, оскільки невідповідності Постанови № 481 акту вищої юридичної сили не встановлено. З цієї ж причини не можуть бути застосовані наведені позивачем постанови Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 913/204/18 та від 10.03.2020 року у справі № 160/1088/19, а постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 року у справі № 520/2098/19, як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24, навпаки, підтверджує, що питання грошового забезпечення військовослужбовців належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, від 18.12.2018 року № 12-р/2018, від 06.04.2022 року № 1-р(ІІ)/2022 суд оцінює критично. Ці рішення містять загальні положення про гарантії соціального захисту військовослужбовців, однак не визначають розрахункової величини для обчислення посадового окладу і не встановлюють обов`язку обчислювати його саме із прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року. Частина 4 статті 9 Закону № 2011-XII відносить установлення розмірів грошового забезпечення до повноважень Кабінету Міністрів України.

Посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» також не спростовує висновків суду. Як зазначає сам позивач, згідно з цим рішенням держава має право вводити, призупиняти чи закінчувати виплату надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство, а органи влади не можуть відмовляти у виплатах, доки відповідні положення є чинними. У цій справі відповідач застосовував чинний акт Кабінету Міністрів України, який передбачав розрахункову величину 1762 грн, а чинної норми, яка б у спірний період передбачала виплату позивачу окладів в іншому розмірі, позивач не навів. Тому правомірних очікувань щодо інших розмірів окладів у нього не виникло.

Суд також враховує, що Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2026 року у справі № 420/30726/25 та у постанові від 28 жовтня 2026 року у справі № 420/30974/25 вирішував спори про оформлення довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При цьому у постанові від 20 жовтня 2026 року у справі № 420/30726/25 Верховний Суд окремо зазначив, що предметом такого спору є лише документ, необхідний для вирішення питання про перерахунок пенсії, а визначення правових підстав і часових меж перерахунку, зокрема з урахуванням правових наслідків постанови Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24, виходить за межі цього предмета спору (пункти 58, 59, 110). Натомість у цій справі йдеться про обчислення та виплату грошового забезпечення військовослужбовцю за період служби, тобто саме про застосування базової величини, щодо якої Верховний Суд висловився у постанові від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24.

Відтак, оцінюючи правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 27.06.2023 року по 14.11.2025 року, суд доходить висновку, що розраховуючи розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з базового розміру 1762 гривні, як встановлено пунктом 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481, відповідач діяв правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки з 20.05.2023 року підстави для застосування при обчисленні цих окладів розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, відсутні.

Тому бездіяльності щодо нарахування та виплати грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки, відповідач не допустив, а в задоволенні вимоги про визнання її протиправною слід відмовити.

Оскільки вимоги про зобов`язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за періоди з 27.06.2023 року по 31.12.2023 року, з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року та з 01.01.2025 року по 14.11.2025 року ґрунтуються на тій самій підставі, вони також задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про встановлення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстави для встановлення судового контролю відсутні.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Згідно з вимогами ст. 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки у задоволенні позову відмовлено, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат не надано.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Андрухів

.