Рішення № 141362535 у справі № 420/1064/26 від 09.11.2026

Справа № 420/1064/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 08.03.2022 р. по 20.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року відповідно.

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 08.03.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у 2022 році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи встановленого станом на 01.01.2023 року, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 08.03.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 18.06.2025 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період з 08.03.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 18.06.2025 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

6. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 100000 гривень на місяць за періоди участі у бойових діях з 01.02.2023 року по 30.04.2023 року.

7. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 100000 гривень на місяць за періоди участі у бойових діях з 01.02.2023 року по 30.04.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 08.03.2022 року по 18.06.2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а з 19.06.2025 року проходить службу в іншій військовій частині. Відповідач розраховував йому грошове забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, тоді як з 30.01.2020 року, після скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, посадовий оклад та оклад за військовим званням мали обчислюватись із прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Крім того, позивач вказує, що відповідач не провів розрахунок індексації за абзацами четвертим, шостим пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, не встановив, чи перевищує розмір підвищення доходу у березні 2018 року суму індексації, що склалась у цьому місяці, та не виплатив визначену суму індексації до чергового підвищення тарифних ставок.

Щодо додаткової винагороди позивач зазначає, що з 01.02.2023 року по 30.04.2023 року перебував на посаді розвідника-радіотелефоніста розвідувальної роти та був задіяний до участі у бойових діях, а тому мав отримати додаткову винагороду з розрахунку 100000 грн на місяць. На підтвердження цього він посилається на бланк отримання пояснень від 19.10.2023 року, довідки відповідача та посвідчення учасника бойових дій.

Разом із позовною заявою позивач подав клопотання про поновлення строку звернення до суду, у якому, посилаючись на воєнний стан, участь у бойових діях, психологічне напруження, продовження служби та рішення Конституційного Суду України щодо статті 233 Кодексу законів про працю України, просить визнати причини поважними і поновити цей строк, а також клопотання про витребування доказів, у якому просить витребувати у відповідача довідку про безпосередню участь за весь період служби, копії витягів з бойових наказів, бойових розпоряджень, бойових донесень, журналу бойових дій, наказів про залучення та рапортів за період з 08.03.2022 року по 18.06.2025 року.

Ухвалою від 21.01.2026 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

05.02.2026 року від представника відповідача військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на адміністративний позов, згідно якого останній з позовними вимогами не погоджується та просить у задоволенні позову відмовити. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивачем пропущено місячний строк, встановлений частиною 5 статті 122 КАС України, а у разі застосування статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк, оскільки про склад і розмір виплат він міг дізнатись під час їх отримання та не пізніше виключення зі списків особового складу 18.06.2025 року, тоді як позов надійшов до суду лише 16.01.2026 року.

Щодо грошового забезпечення відповідач зазначає, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 не відновило дії пункту 4 постанови № 704 у первинній редакції, позиція позивача суперечить пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII, а застосування прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року порушує принципи збалансованості та обґрунтованості бюджету. З 20.05.2023 року постановою № 481 запроваджено сталу розрахункову величину 1762 грн.

Щодо індексації відповідач вказує, що позивач зарахований до особового складу військової частини лише у 2022 році, у березні 2018 року службу у відповідача не проходив і доходу не отримував, а тому розмір підвищення його доходу в цьому місяці встановити неможливо. До спірних правовідносин застосовується пункт 10-2 Порядку № 1078, поточна індексація позивачу виплачувалась, що підтверджується карткою особового рахунку, а на 2023 рік дію Закону про індексацію зупинено.

Щодо додаткової винагороди відповідач зазначає, що 08.10.2023 року позивач звернувся з рапортом про призначення службового розслідування стосовно її невиплати у спірний період. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.10.2023 року № 1898 призначено службове розслідування, за результатами якого наказом (з основної діяльності) від 31.10.2023 року № 1075 вирішено вважати таким, що факт невідповідної виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди військовослужбовцям взводу спостереження та технічних засобів розвідки за період з 01.02.2023 року по 30.04.2023 року не знайшов свого підтвердження, а факт виконання бойових завдань військовослужбовцями цього взводу, у тому числі матросом ОСОБА_1 , у вказаний період не знайшов свого документального підтвердження.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.03.2022 року матроса ОСОБА_1 , призваного по мобілізації, зараховано до списків особового складу частини та призначено розвідником-радіотелефоністом відділення радіорозвідки взводу спостереження та технічних засобів розвідки розвідувальної роти. Доказів проходження позивачем військової служби у лютому та березні 2018 року матеріали справи не містять, і позивач на такі обставини не посилається.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.06.2025 року № 176 матроса ОСОБА_1 , оператора відділення радіоелектронної розвідки, призначеного розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України від 13.06.2025 року № 175 на посаду згідно з рекомендаційним листом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважати таким, що 18 червня 2025 року справи та посаду здав, і з цієї дати виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Згідно з картками особового рахунку за 2022-2025 роки оклад за військовим званням позивача становив 530,00 грн, посадовий оклад 2730,00 грн. У картках зазначено, що розміри окладів визначено із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, 1762,00 грн. Позивачу нараховувалась поточна індексація, зокрема у 2022 році в сумах від 520,53 грн до 1424,80 грн, у січні 2023 року 1470,83 грн. Згідно з приміткою до картки за 2022 рік базовим місяцем нарахування індексації визначено березень 2018 року, у 2023 році дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зупинено, у 2024 та 2025 роках базовим місяцем є січень відповідного року.

Згідно з карткою за 2023 рік за статтею додаткової винагороди позивачу нараховано: у січні 100000,00 грн, лютому 30000,00 грн, березні 72903,22 грн, квітні 30000,00 грн, травні 30000,00 грн, червні 100000,00 грн, липні 30000,00 грн, серпні 170000,00 грн, вересні 100000,00 грн, жовтні 56666,67 грн, листопаді 106666,67 грн, грудні 100000,00 грн.

Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 21.05.2025 року № 41/2/863/1 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, підтверджено участь позивача у таких заходах у період з 05.08.2022 року по 01.01.2023 року в Миколаївській, Херсонській та Донецькій областях. Підставою видачі цієї довідки зазначено журнали бойових дій військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2022 року № 9/18т, від 01.11.2022 року № 9/20т та рапорт командира підрозділу від 17.08.2023 року вх. № 28052.

У довідці військової частини НОМЕР_1 без номера і дати, 2025 року (форма 12) зазначено, що матрос ОСОБА_1 брав участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у періоди з 05.08.2022 по 02.01.2023, з 14.01.2023 по 18.09.2023, з 29.09.2023 по 13.04.2024, з 30.04.2024 по 30.01.2025, з 12.02.2025 по 05.03.2025. Посилань на бойові накази, журнали бойових дій чи рапорти ця довідка не містить, конкретних населених пунктів, а також завдань, виконаних позивачем, не називає.

17.01.2024 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .

Згідно з бланком отримання пояснень від 19.10.2023 року, який складено на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.10.2023 року № 1898, позивач пояснив, що у період з 01.02.2023 року по 30.04.2023 року перебував на посаді розвідника-радіотелефоніста, виконував свої обов`язки згідно з посадою та бойовим розпорядженням командира роти у населеному пункті Очеретине Донецької області. На питання про подання керівництвом підрозділу рапорту щодо виплати додаткової винагороди за цей період позивач відповів, що про подання такого рапорту йому невідомо. Також він зазначив, що за вказаний період отримав додаткову винагороду: за лютий 14635,41 грн, за березень 29550 грн, за квітень 29550 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав і інтересів з даним позовом до суду.

Розглядаючи даний спір, суд виходить з наступного.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та доводів відповідача про його пропуск суд зазначає таке.

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Водночас спір у цій справі стосується виплати грошового забезпечення, яке є оплатою праці військовослужбовця, а тому застосуванню підлягають спеціальні норми статті 233 Кодексу законів про працю України, на що вказує і сам відповідач у відзиві.

Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19.07.2022) передбачалось, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, якою встановлено тримісячний строк звернення працівника до суду з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що у разі, якщо тривалі правовідносини виникли під час дії статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до 19.07.2022, то правовідносини, які мали місце до 19.07.2022, регулюються попередньою редакцією цієї статті, а з 19.07.2022 застосуванню підлягає стаття 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.

Отже, за період до 19.07.2022 позивач мав право звернутися до суду з вимогами щодо виплати належного йому грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком.

Що стосується періоду з 19.07.2022, то Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21 дійшов висновку, що суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції України, у тому числі до правовідносин, які виникли до ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України.

За таких обставин тримісячний строк, встановлений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України, до спірних правовідносин не застосовується, а право позивача на звернення до суду з вимогами про виплату належного йому грошового забезпечення гарантоване статтями 43, 55 Конституції України. Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено, доводи відповідача в цій частині є безпідставними, а клопотання про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає у зв`язку з відсутністю предмета для поновлення.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до ст.9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 (далі Постанова № 704) встановлено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Щодо позовних вимог про використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, суд зазначає наступне.

Згідно пункту 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої, зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103.

Відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року № 1928-IX та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року № 2710-IX застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Статтею 7 вказаних законів прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено: з 01.01.2022 року у розмірі 2481 грн, з 01.01.2023 року у розмірі 2684 грн, що перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на 01.01.2018 року (1762 грн).

Верховний Суд у постановах від 02.08.2022 року у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 року у справі № 500/1813/21, від 19.10.2022 року у справі № 400/6214/21 зазначив, що з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили. Такий самий підхід застосовано Верховним Судом до нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям у постановах від 25.04.2024 року у справі № 240/16735/21 та від 05.06.2024 року у справі № 420/18318/23.

З дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Доводи відповідача про те, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 не відновлює дію попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704, суд відхиляє, оскільки обов`язок обчислювати посадовий оклад з прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року випливає з пріоритету законів про Державний бюджет України на відповідний рік як актів вищої юридичної сили.

Доводи відповідача з посиланням на пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VIII суд також відхиляє, оскільки розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням є прожитковий мінімум для працездатних осіб, а розмір мінімальної заробітної плати такою розрахунковою величиною не є і предметом спору у цій справі не є. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 року у справі № 440/6017/21.

Посилання відповідача на бюджетні обмеження не приймаються, оскільки реалізація особою права, яке базується на чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 (далі Постанова № 481) внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Вказана Постанова № 481 набрала чинності 20.05.2023 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Проте, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 відмовлено.

У вказаній постанові від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 Верховний Суд зазначив, що:

«З аналізу вказаних положень Закону чітко вбачається, що встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Уряду, тобто зазначене питання є сферою правового регулювання саме КМУ (у тому числі, встановлення базової величини).

Отже, колегія суддів констатує, що за відсутності базового спеціального закону, норми та положення щодо структури, складових розрахунку та розмірів грошового забезпечення для певних категорій осіб (зокрема, військовослужбовців,) встановлюються та регулюються актами КМУ, а саме Постановою № 704, якою, зокрема, й було затверджено конкретний механізм визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а також встановлення базового критерію для розрахунку такого грошового забезпечення.

Як наслідок, Верховний Суд уважає помилковими твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що КМУ не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі, оскільки таке не передбачено та не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили (Закону № 1774-VІІІ).»

Суд зазначає, що скасоване судове рішення не породжує будь-яких правових наслідків з моменту його ухвалення, крім тих, що пов`язані з його скасуванням.

Висновок про застосування Постанови № 481 у спорах про виплату грошового забезпечення Верховний Суд сформулював також у постановах від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24, від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24 та від 09 вересня 2025 року у справі № 420/6924/24. У постанові від 09 вересня 2025 року у справі № 420/6924/24 Верховний Суд зазначив: «Таким чином, із дня набрання чинності Постанови № 481 (20 травня 2023 року) та протягом її чинності у відповідних суб`єктів владних повноважень були відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Держаний бюджет України на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704.»

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, положення пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481, якими установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, є чинними з 20.05.2023 року та підлягають застосуванню під час вирішення спору, що розглядається в межах цієї справи.

Доводи відповідача про застосування частини п`ятої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» суд також відхиляє, оскільки, як зазначає сам відповідач, цей Закон буде введено в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану, а тому до спірних правовідносин він не застосовується.

Як встановлено судом, посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача визначались відповідачем із застосуванням розрахункової величини 1762 грн, що підтверджується картками особового рахунку і відповідачем не заперечується.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що незастосування для визначення грошового забезпечення позивача розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, у період з 08.03.2022 року по 19.05.2023 року включно є протиправним, а тому слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за вказаний період із використанням такого показника, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Оскільки відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, таке нарахування охоплює всі фактично виплачені позивачу за цей період складові, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням.

Вимоги позивача щодо 20.05.2023 року задоволенню не підлягають, оскільки з цієї дати набрала чинності Постанова № 481.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату індексації із застосуванням абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-XII (далі Закон № 1282-XII) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078).

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Щодо поточної індексації, то право на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації. Право на індексацію-різницю виникає тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір підвищення доходу менший за суму можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Відповідно до п. 10-2 Порядку №1078 для новоприйнятих військовослужбовців обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець. Зазначена норма визначає базовий місяць для обчислення поточної індексації, але не породжує права на індексацію-різницю.

За висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 560/13302/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 03.05.2023 у справі № 160/10790/22 та від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, право на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованій величині виникло саме у зв`язку зі змінами посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 на підставі Постанови № 704, та виходячи із приписів абзаців 4, 6 Порядку № 1078, з березня 2018 року, останні мали право на перерахунок індексації грошового забезпечення, з урахуванням особливостей, запроваджених указаними нормами Порядку № 1078.

Отже, право на індексацію-різницю виникає лише у особи, яка у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) отримувала грошовий дохід, що був підвищений, оскільки саме у цьому місяці порівнюються розмір підвищення доходу та сума можливої індексації.

Судом встановлено, що позивач призваний на військову службу під час мобілізації та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у 2022 році. На цей час посадові оклади та оклади за військовими званнями вже визначались відповідно до Постанови № 704, а у лютому та березні 2018 року позивач військову службу не проходив і грошового забезпечення не отримував, тому розмір підвищення його доходу у березні 2018 року (А) визначити неможливо.

Відтак, у позивача не виникло право на нарахування і виплату йому індексації-різниці відповідно до приписів абзацу 4, 6 Порядку № 1078, оскільки грошове забезпечення позивача під час прийняття на службу вже було розраховане з урахуванням змін, передбачених Постановою № 704.

Зазначений висновок суду узгоджується із висновком Верховного Суду, що наведений у постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 160/2481/23.

Те, що у картці особового рахунку березень 2018 року зазначено базовим місяцем для нарахування індексації у 2022 році, стосується обчислення поточної індексації і права на індексацію-різницю не породжує. Постанова Верховного Суду від 10.09.2020 року у справі № 200/9297/19-а, на яку посилається позивач, прийнята щодо роз`яснення судового рішення за статтею 254 КАС України і висновків про право на індексацію-різницю особи, яка не проходила службу у березні 2018 року, не містить.

Позивач також просить за 2022 рік одночасно обчислити посадовий оклад із прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року і виплатити індексацію, пов`язану з підвищенням окладу у березні 2018 року із величини 1762 грн. Такі вимоги взаємно виключають одна одну, оскільки індексація-різниця виплачується лише до чергового підвищення окладу.

Поточна індексація грошового забезпечення, як вбачається з карток особового рахунку, позивачу нараховувалась, а вимог щодо неправильності її обчислення позивач не наводить. У 2024 та 2025 роках обчислення індексу споживчих цін провадилось у порядку, визначеному статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та статтею 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», що також виключає нарахування індексації за цей період із прив`язкою до березня 2018 року.

Тому в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати індексації із застосуванням абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 та про зобов`язання її нарахувати і виплатити слід відмовити.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн на місяць суд зазначає наступне.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168).

Пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до пункту 2-1 Постанови № 168 керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди.

Як зауважив Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 520/690/23, текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови № 168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав.

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 року № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 року за № 177/39233, який застосовується з 01.02.2023 року, Порядок № 260 доповнено розділом XXXIV, в якому передбачено, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода згідно з Постановою № 168 у розмірі 100000 грн виплачується тим військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення цих заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).

Пунктом 4 розділу XXXIV Порядку № 260 встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі із доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Отже, виплата додаткової винагороди до 100000 грн на місяць здійснюється за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах. Вимоги щодо такого підтвердження враховано Верховним Судом у постановах від 27.11.2024 року у справі № 500/6011/23, від 22.01.2025 року у справі № 560/13108/23 та від 22.04.2025 року у справі № 560/13116/23.

Верховний Суд у постанові від 21 березня 2024 року у справі № 560/3159/23 погодився, що довідки, видані на підставі бойових розпоряджень і рапортів, які за змістом відповідають встановленим вимогам, є належними доказами права на додаткову винагороду, а порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами не свідчить про відсутність такого права.

Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2026 року у справі № 120/12405/23 також зазначив, що відсутність окремих документів не може автоматично виключати право на винагороду, якщо інші належні та допустимі докази підтверджують безпосередню участь у бойових діях, а довідка підлягає оцінці у взаємозв`язку з іншими доказами із встановленням джерела наведених у ній відомостей.

Водночас лише сам факт перебування на території, де ведуться бойові дії, не є достатньою підставою для нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 грн, оскільки перебування на такій території та участь у бойових діях не є тотожними поняттями. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2025 року у справі № 520/17681/23.

Оцінюючи докази, на які посилається позивач, суд виходить з такого.

Довідка від 21.05.2025 року № 41/2/863/1 містить підстави її видачі, проте підтверджує участь позивача у заходах лише по 01.01.2023 року, а тому спірного періоду не стосується.

Довідка 2025 року (форма 12) охоплює спірні місяці, однак у ній загальним формулюванням перелічено види заходів і дві області, без зазначення населеного пункту, виконаних позивачем завдань та бойового наказу (бойового розпорядження), журналу бойових дій чи рапорту, на підставі яких її видано. Тобто встановити джерело наведених у ній відомостей неможливо. Цим вона відрізняється і від довідки № 41/2/863/1, виданої тим самим командиром, і від довідок, оцінених Верховним Судом у постанові від 21 березня 2024 року у справі № 560/3159/23. Така довідка не належить до документів, визначених пунктом 4 розділу XXXIV Порядку № 260, і сама по собі не підтверджує безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах у спірний період.

Посвідчення учасника бойових дій підтверджує статус особи, але не визначає періодів участі у бойових діях, за які виплачується додаткова винагорода.

Пояснення позивача від 19.10.2023 року реквізитів бойового розпорядження командира роти, на яке він посилається, не містять. Сам позивач у цих поясненнях зазначив, що про подання керівником підрозділу рапорту щодо виплати йому додаткової винагороди за спірний період йому невідомо. Ні у поясненнях, ні у позові позивач не наводить, які саме бойові завдання, у які дні та у складі якого підрозділу він виконував у лютому, березні та квітні 2023 року.

Натомість питання про виплату додаткової винагороди за спірний період уже було предметом службового розслідування за рапортом самого позивача від 08.10.2023 року. Те, що службове розслідування призначено наказом від 12.10.2023 року № 1898, підтверджується і бланком пояснень, на який посилається позивач. За результатами цього розслідування, як зазначає відповідач у відзиві, факт виконання бойових завдань у період з 01.02.2023 року по 30.04.2023 року не знайшов документального підтвердження. Доказів оскарження або скасування наказу за результатами службового розслідування матеріали справи не містять, і на такі обставини позивач не посилається.

Крім того, згідно з карткою особового рахунку за 2023 рік додаткова винагорода нараховувалась позивачу у різних сумах, зокрема у березні 2023 року 72903,22 грн, що перевищує 30000 грн, а в серпні та листопаді 2023 року понад 100000 грн. Отже, відповідач не обмежувався виплатою 30000 грн, і нарахування збільшеної винагороди здійснювались, у тому числі в наступних розрахункових періодах. Суми, вказані позивачем у поясненнях, з даними картки не збігаються, а обґрунтованого розрахунку заборгованості із посиланням на первинні документи позивач не навів. Проведення виплат в інший розрахунковий період само по собі не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Постанова Верховного Суду від 20 серпня 2026 року у справі № 120/12405/23 цих висновків не змінює, оскільки в тій справі йшлося про довідку про безпосередню участь у конкретні періоди, а суд апеляційної інстанції не оцінив її у сукупності з іншими доказами. У цій справі суд оцінив наявні докази в їх сукупності, встановив, що єдина довідка, яка охоплює спірний період, не містить джерела відомостей, а сам позивач конкретних обставин участі у бойових діях не навів.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 року у справі № 520/2261/19, визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача, суб`єкта владних повноважень, довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Щодо клопотання позивача про витребування доказів суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 80 КАС України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, зокрема, заходи, яких особа вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Позивач посилається на те, що документи йому не надавались, а його заяви були проігноровані, проте жодної такої заяви суду не надав і не вказав дат їх подання. Крім того, клопотання стосується всього періоду служби з 08.03.2022 року по 18.06.2025 року, тоді як предметом спору щодо додаткової винагороди є лише період з 01.02.2023 року по 30.04.2023 року, а довідка за весь період не є наявним доказом, який можна витребувати, оскільки за змістом це вимога створити новий документ. Відповідач подав картки особового рахунку та накази і повідомив у відзиві про результати службового розслідування. За таких обставин клопотання про витребування доказів задоволенню не підлягає.

Отже, у суду відсутні підстави для висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн на місяць за період з 01.02.2023 року по 30.04.2023 року, а тому в задоволенні цих вимог слід відмовити.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат не надано.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 08.03.2022 року по 19.05.2023 року включно із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року відповідно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 08.03.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 року, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року включно із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 року, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Андрухів