Рішення № 141362739 у справі № 420/19028/26 від 10.11.2026

Справа № 420/19028/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013, код ЄДРПОУ 21318350), за участю третьої особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дії та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за участю третьої особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 155250041903 від 12.06.2026 про відмову у призначенні пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.2010 по 30.12.2016, та призначити пенсію за віком з урахуванням довідок про заробітну плату для обчислення пенсії, що видані: Фірма «Промсервіс ЛТД» № 372 від 20.12.2025 та № 373 від 20.12.2025, МП «Флокс» у вигляді ТОВ № 169 від 18.01.2006, Аудиторська фірма АВВ № 562 від 26.01.2006, ДТ підприємство «Фіннтраст» № 94 від 23.01.2006, ПП «Господин Жатви» № 36 від 29.03.2017, починаючи з дня звернення - 05.06.2026..

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 05.06.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12.06.2026 № 155250041903 йому відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано подані ним документи, зокрема довідки про періоди роботи та заробітну плату, які, на його переконання, підтверджують наявність необхідного страхового стажу та розміру заробітку для обчислення пенсії. Зокрема, позивач наполягає на зарахуванні до страхового стажу періоду роботи в ПП «Господин Жатви» з 01.08.2010 по 30.12.2016, вказуючи, що відсутність відповідних записів у трудовій книжці та можливе невиконання роботодавцем обов`язку зі сплати страхових внесків не можуть бути підставою для позбавлення його права на пенсійне забезпечення. Також позивач вважає, що відповідач не надав належної оцінки поданим довідкам про заробітну плату та не використав надані законом повноваження щодо перевірки достовірності таких документів шляхом направлення запитів і витребування первинної документації, а тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12.06.2026 № 155250041903 позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, який за результатами розгляду поданих документів становить 28 років 7 місяців 19 днів за необхідних 31 року. Обґрунтовуючи правомірність прийнятого рішення, відповідач вказує, що відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» після 01.01.2004 страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку та з урахуванням сплачених страхових внесків, тоді як період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 01.08.2010 по 30.12.2016 не зараховано до страхового стажу через відсутність у реєстрі застрахованих осіб інформації про сплату страхових внесків. Крім того, відповідач вважає відсутніми підстави для врахування при обчисленні пенсії заробітної плати за періоди з вересня 1990 року по липень 1992 року, з липня 1992 року по грудень 1997 року, з липня 1992 року по липень 1994 року, із серпня 1995 року по червень 1997 року, з липня 1994 року по липень 1995 року та з 01.08.2010 по 30.12.2016 на підставі відповідних довідок підприємств, оскільки згідно з даними реєстру застрахованих осіб відсутня інформація про сплату страхових внесків. Також відповідач наголошує, що призначення пенсії та визначення права на неї належить до компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому зобов`язання призначити позивачу пенсію безпосередньо судом становитиме втручання у дискреційні повноваження пенсійного органу. З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 25 серпня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: 05.06.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №155250041903 від 12.06.2026 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (31 рік).

Стаття 19 Конституції України встановлює правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Стаття 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюється Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Згідно з частинами 1-2 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. У разі відсутності, Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

З вказаного вбачається, що для зарахування періоду роботи до страхового стажу необхідною та обов`язковою умовою є сплата страхових внесків за вказаний період.

Наведене кореспондується положенням частини другої статті 24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:

ідентифікує заявника (його представника);

надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування;

проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;

з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;

повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;

надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;

повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;

видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;

повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

Згідно з пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (надалі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка позивача не містить запису про роботу в ПП «Господин Жатви» у період з 01.08.2010 по 30.12.2016.

Водночас на підтвердження зазначеного періоду позивачем подано довідку ПП «Господин Жатви» від 29.03.2017 № 36, відповідно до якої ОСОБА_1 працював на посаді торгового представника з 01.08.2010 по 30.12.2016. У довідці зазначено, що позивача прийнято на роботу на підставі наказу від 01.08.2010 № 12, а звільнено - на підставі наказу від 28.12.2016 № 32.

Крім того, довідкою ПП «Господин Жатви» від 29.03.2017 № 37 наведено відомості про заробітну плату позивача за період з 2010 по 2015 роки.

Отже, довідка № 36 за своїм змістом підтверджує період роботи позивача у зазначеному підприємстві, тоді як довідка № 37 містить відомості про нараховану йому заробітну плату.

Суд звертає увагу, що у відзиві відповідач зазначає про незарахування періоду з 01.08.2010 по 30.12.2016 до страхового стажу позивача як періоду здійснення ним підприємницької діяльності у зв`язку з відсутністю в реєстрі застрахованих осіб інформації про сплату страхових внесків.

Однак такий висновок відповідача не узгоджується зі змістом довідки ПП «Господин Жатви» від 29.03.2017 № 36, у якій зазначено про роботу позивача на посаді торгового представника, а не про здійснення ним підприємницької діяльності.

Відтак, відповідач, обґрунтовуючи свою позицію у суді, фактично не спростував змісту поданого документа та не навів обставин, на підставі яких дійшов висновку про здійснення позивачем саме підприємницької діяльності.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж після запровадження персоніфікованого обліку обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Водночас положення цієї норми не звільняють орган Пенсійного фонду від обов`язку повно та об`єктивно розглянути подані особою документи, з`ясувати характер відповідних правовідносин і перевірити обставини, які мають значення для вирішення питання про зарахування відповідного періоду до страхового стажу.

Зокрема, частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено право органів Пенсійного фонду вимагати відповідні документи від підприємств, організацій та окремих осіб, а в необхідних випадках - перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність зазначених у них відомостей. Аналогічні повноваження органів, які призначають пенсії, передбачені статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, законодавством передбачено механізми перевірки документів, поданих особою для підтвердження обставин, необхідних для призначення пенсії. Реалізація таких повноважень дає змогу органу Пенсійного фонду з`ясувати обставини, які не можуть бути встановлені виключно шляхом формального зіставлення поданих документів із відомостями реєстру застрахованих осіб.

У цій справі відповідач мав з`ясувати характер правовідносин між позивачем та ПП «Господин Жатви», перевірити відомості, наведені у довідці № 36, зокрема щодо прийняття позивача на роботу та його звільнення, а також дослідити довідку № 37 щодо нарахування заробітної плати. За необхідності відповідач мав можливість витребувати у підприємства документи, на підставі яких видано зазначені довідки, зокрема накази про прийняття на роботу та звільнення, документи щодо нарахування заробітної плати та інші первинні документи.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вживав заходів для перевірки зазначених у довідках відомостей, звертався до ПП «Господин Жатви» з відповідними запитами або з`ясовував причини відсутності інформації про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб.

У відзиві відповідач обмежився посиланням на відсутність таких відомостей, не надавши належної оцінки змісту довідки № 36 та обставинам, які нею підтверджуються.

Суд зауважує, що відсутність відповідного запису в трудовій книжці не означає неможливості підтвердження періоду роботи іншими документами. Такий підхід безпосередньо випливає з пунктів 1 та 3 Порядку № 637, якими передбачено можливість підтвердження трудового стажу іншими документами у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, відповідно до якої працівник не може відповідати за неналежне ведення та оформлення роботодавцем документації, якщо такі недоліки зумовлюють порушення його права на соціальний захист. Водночас наведена правова позиція не звільняє особу від необхідності підтвердження обставин, з якими закон пов`язує зарахування відповідного періоду до страхового стажу, а покладає на пенсійний орган обов`язок належним чином оцінити надані докази та не допускати формального підходу до їх розгляду.

Суд враховує, що довідка ПП «Господин Жатви» від 29.03.2017 № 36 містить відомості про роботу позивача на посаді торгового представника у період з 01.08.2010 по 30.12.2016, із зазначенням дат прийняття на роботу та звільнення, а також реквізитів відповідних наказів. Отже, поданий документ містить конкретні відомості щодо періоду роботи позивача, які підлягали перевірці та оцінці під час розгляду заяви про призначення пенсії.

Водночас із матеріалів справи не вбачається, що відповідач перевірив наведені у довідці відомості, зокрема шляхом витребування документів, на підставі яких її видано, або звернення до підприємства чи відповідних реєстрів. Так само відповідач не навів обставин, які б спростовували зазначені у довідці відомості про роботу позивача, та не пояснив, з яких підстав цей період не враховано під час визначення страхового стажу.

Саме по собі посилання на відсутність відомостей про сплату страхових внесків в інформаційній системі персоніфікованого обліку без перевірки поданих позивачем документів та з`ясування обставин, які мають значення для обчислення страхового стажу відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, не є достатнім обґрунтуванням прийнятого рішення.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не забезпечив повного та об`єктивного розгляду поданих позивачем документів, унаслідок чого висновок про відсутність підстав для врахування спірного періоду не можна визнати належним чином обґрунтованим.

Щодо довідок про заробітну плату за періоди до 01.07.2000 суд зазначає, що Відповідач у відзиві заперечив проти врахування поданих позивачем довідок, посилаючись на відсутність відомостей про сплату страхових внесків за відповідні періоди.

Водночас суд зауважує, що таке обґрунтування саме по собі не є достатнім для висновку про неможливість використання зазначених довідок під час обчислення пенсії, оскільки питання підтвердження заробітної плати за періоди до 01.07.2000 регулюється спеціальними положеннями статті 40 Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1.

Так, відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV Для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Отже, законодавець передбачив окремий порядок підтвердження заробітної плати за періоди до 01.07.2000, який передбачає подання відповідної довідки та підтвердження наведених у ній відомостей первинними документами. При цьому такі вимоги стосуються достовірності відомостей про розмір заробітної плати та документального підтвердження її нарахування, а не лише наявності відомостей про сплату страхових внесків у системі персоніфікованого обліку.

Згідно з пунктом 2.1 Порядку № 22-1 за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Згідно з пунктом 2.10 Порядку № 22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

Таким чином, під час розгляду заяви позивача відповідач мав перевірити кожну подану довідку окремо, з`ясувати, за які саме періоди та які суми заробітної плати в ній зазначено, чи містить вона посилання на первинні документи, на підставі яких видана, а також чи підтверджуються цими документами наведені в ній відомості. За наявності сумнівів щодо достовірності довідки або достатності документального підтвердження відповідач мав установити конкретні обставини, які перешкоджають її врахуванню, та навести відповідні мотиви.

Натомість загальне посилання на відсутність відомостей про сплату страхових внесків не дає змоги встановити, чи перевірив відповідач відповідність поданих довідок вимогам статті 40 Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1, чи дослідив їх зміст і первинні документи, на підставі яких вони видані. Таке обґрунтування не містить оцінки кожної довідки та не розкриває конкретних причин, з яких наведені в них відомості про заробітну плату не могли бути використані для обчислення пенсії.

При цьому суд наголошує, що питання зарахування певного періоду до страхового стажу та питання врахування заробітної плати за цей період для обчислення пенсії є різними за правовою природою. Відповідно, обставини, які можуть мати значення для підтвердження страхового стажу, не звільняють відповідача від обов`язку окремо перевірити довідки про заробітну плату за періоди до 01.07.2000 на відповідність установленим законом вимогам.

Отже, заперечення відповідача щодо врахування довідок про заробітну плату не ґрунтуються на належній оцінці їх змісту та документального підтвердження. Саме по собі посилання на відсутність відомостей про сплату страхових внесків не є достатньою підставою для відмови у врахуванні таких довідок без перевірки обставин, передбачених статтею 40 Закону № 1058-IV та пунктами 2.1, 2.10 Порядку № 22-1.

Відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12.06.2026 № 155250041903 не відповідає критеріям обґрунтованості та прийняття з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його ухвалення, а тому є протиправним.

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховує положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

За таких обставин суд вважає належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12.06.2026 № 155250041903 про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.06.2026 про призначення пенсії за віком.

Під час повторного розгляду відповідач має врахувати висновки суду, викладені в цьому рішенні, надати належну оцінку довідці ПП «Господин Жатви» від 29.03.2017 № 36 щодо підтвердження періоду роботи позивача з 01.08.2010 по 30.12.2016, перевірити обставини, необхідні для вирішення питання про зарахування цього періоду до страхового стажу відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, а також окремо перевірити та оцінити подані позивачем довідки про заробітну плату за періоди до 01.07.2000 на предмет їх відповідності вимогам статті 40 Закону № 1058-IV та пунктів 2.1, 2.10 Порядку № 22-1, з урахуванням необхідності документального підтвердження зазначених у них відомостей.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З огляду на встановлені обставини суд вважає, що скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача із врахуванням правової оцінки суду є належним та ефективним способом захисту його прав.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком з 05.06.2026 суд зазначає, що оскільки рішення про відмову у призначенні пенсії від 12.06.2026 № 155250041903 визнано протиправним та скасовано, відповідач зобов`язаний повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, наданих у цьому рішенні.

Саме за результатами такого повторного розгляду пенсійний орган має вирішити питання щодо призначення пенсії відповідно до вимог законодавства. За таких обставин вимога про безпосереднє зобов`язання призначити пенсію за віком з 05.06.2026 є передчасною, оскільки питання, яке має бути вирішене відповідачем під час повторного розгляду заяви, ще не отримало належної оцінки з урахуванням установлених судом обставин.

Отже, у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З огляду на встановлені обставини суд вважає, що скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача із врахуванням правової оцінки суду є належним та ефективним способом захисту його прав.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частинами першою та третьою статті 139 КАС України у разі задоволення позову особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі.

Отже, з огляду на часткове задоволення позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013, код ЄДРПОУ 21318350), за участю третьої особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дії та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 155250041903 від 12.06.2026 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.06.2026 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В іншій частині позовних - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 532,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка