Рішення № 141362828 у справі № 420/20997/26 від 10.11.2026

Справа № 420/20997/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 10.07.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони), в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправними бездіяльність військову частину НОМЕР_1 , щодо невчасної виплати ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 21.11.2019 по 25.06.2026 включно, в сумі 379 588 (триста сімдесят дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) грн 29 коп.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 21.11.2012 по 20.11.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та в подальшому був переведений до військової частини НОМЕР_3 де продовжував військову службу. Після звільнення зі служби Позивач дізнався про те що йому не в повному обсязі індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, у зв`язку з чим у 2025 році Позивач звернувся з відповідним позовом до суду, в підсумку по справі №420/33323/25 Одеським окружним адміністративним судом 06.11.2025 ухвалено рішення про задоволення позову, яке в подальшому залишено в силі П`ятим апеляційним адміністративним судом. 26.06.2026 Відповідачем на виконання вищевказаного рішення суду було перераховано на рахунок Позивачу 64391,43 грн. Таким чином вбачаються протиправні дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку з Позивачем не в день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби.

Відповідно до п.п. 3, 5, 6 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 15.07.2026 постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду позовної заяви в новій редакції, з уточненням позовних вимог.

17.07.2026 від позивача надійшла заява (вх. №ЕС/80929/26) про уточнення позовних вимог, виклавши їх наступним чином:

1. Визнати протиправними бездіяльність військову частину НОМЕР_1 , щодо невчасної виплати ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні в період з 21.11.2019 по 25.06.2026;

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 21.11.2019 по 25.06.2026 включно, в сумі 379 588 (триста сімдесят дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) грн 29 коп.

17.07.2026 від представника відповідача військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив (вх. №ЕС/81062/26), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що Позивач не звільнявся з військової частини НОМЕР_1 , а був переведений для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника НОМЕР_4 загону морської охорони (в/ч НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України і відповідач не мав статусу власника або уповноваженого ним органу для проведення розрахунку в день звільнення Позивача з військової служби. Відтак позов до в/ч НОМЕР_1 є повністю необґрунтованим та безпідставним, а тому такий позов загалом задоволенню не підлягає.

17.07.2026 від представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання (вх. №ЕС/81263/26) про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою судді від 22.07.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Інших заяв по суті станом на момент розгляду справи до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , у період з 22.11.2012 по 20.11.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та в подальшому був переведений до військової частини НОМЕР_3 де продовжив проходження військової служби, що підтверджується матеріалами справи.

Витягом із наказу командира НОМЕР_2 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України №508-ОС від 20 листопада 2019 року про особовий склад виключити зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 , якого наказом начальника Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.10.2019 №47-ос зараховано у розпорядження командира НОМЕР_4 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року по справі №420/33323/25 зобов`язано військову частину НОМЕР_5 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

На підтвердження виконання рішення, позивачем долучено знімок екрану застосунку Приват24 про зарахування грошових коштів у сумі 64391,43 грн на картковий рахунок НОМЕР_6 від 26.06.2026; Коментар: НОМЕР_7 ;2800; Стягнення по спр.420/33323/25; ріш. від 06.11.25 по спр.420/33323/25, пост. від 29.04.26 по спр. 420/33323/25.

На думку позивача, вбачається протиправні дії відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем не в день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової частини.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Разом з тим, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, а відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум не врегульовано, апеляційний суд вважає, що можливим застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Вказані доводи, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 у справі № 815/1767/17, від 19.04.2018 у справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.

Так, відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 частини 1 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно із статтею 117 частиною 2 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Водночас, за змістом частини першої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п.7 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009), закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв`язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.

Згідно з п.293 Положення №1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Отже, повний розрахунок з військовослужбовцем здійснюється тим органом Держприкордонслужби, з якого військовослужбовець звільняється.

Відповідний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08 травня 2025 року в справі № 380/26344/23.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Судом встановлено, що наказом від 20.11.2019 № 508-ОС командира 1 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, головного корабельного старшину ОСОБА_3 , (П-031093), старшого техніка відділення зв`язку штабу дивізіону кораблів та катерів морської охорони, якого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.10.2019 №47-ос зараховано у розпорядження командира НОМЕР_4 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Так рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 по справі №420/31938/25 встановлено, що наказом командира НОМЕР_4 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 18 червня 2025 року штаб - старшину ОСОБА_1 звільнено в запас за підпунктом «г» з 18 червня 2025 року та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

При розгляді цієї справи, апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 03.02.2026 у справі №400/5149/24, де зазначено:

« 63. У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

64. Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

65. Верховний Суд вже викладав подібну правову позицію у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23.

66. Таким чином, в обсязі установлених обставин справи у системному зв`язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, є підстави погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України за період з 19 квітня 2014 року до 28 лютого 2018 року.(…)

73. Водночас Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що навіть у таких обставинах він не позбавлений можливості захисту своїх порушених прав. Так, у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати компенсацію втрати частини доходів, передбачену законодавством, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Отже, враховуючи те, що питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) без фактичного звільнення положеннями статі 117 КЗпП України не регламентуються, а тому при прийнятті рішення судом враховано, що відповідач не може нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки звільнення ОСОБА_1 з військової служби відбулось 20.11.2019 на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.10.2019 №47-ос.

Тобто, позивач ОСОБА_1 перед виключенням зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) не звільнявся з військової служби, а продовжив проходити військову службу, що унеможливлює застосування до відповідача відповідальності, передбаченої нормами статті 117 КЗпП України.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до приписів ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 );

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА

.