Рішення № 141363328 у справі № 607/19510/26 від 14.10.2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.10.2026 Справа №607/19510/26 Провадження №2/607/7885/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

у складі головуючого судді Грицай К.М.,

за участю секретаря судового засідання Кійко С.Д.,

учасників справи: позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , у якому просить стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування вимог позивач вказала, що перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі з 23.09.2023, який було розірвано на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.10.2025. Від цього шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із позивачем та знаходиться на її утриманні. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. За станом здоров`я та майновим становищем відповідач має реальну можливість сплачувати аліменти на утримання дитини. Вказуючи на наведене, просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської область від 14.09.2026 відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 14.10.2026.

13.10.2026 до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог та визначити спосіб стягнення аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно. У своєму відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що протягом 2022-2025 років він працював в тяжких умовах на одному з підприємств критичної інфраструктури, яке у 2025 році було пошкоджене внаслідок обстрілу, через що він був вимушений звільнитись та що у свою чергу негативно вплинуло на його ментальне здоров`я. На даний час відповідач офіційно не працевлаштований та не отримує жодних доходів. У його власності перебуває кімната у гуртожитку сімейного типу та земельна ділянка (пай), яка передана в оренду, проте орендна плата за неї виплачується сільськогосподарською продукцією та не має характеру грошового доходу. Незважаючи на складне матеріальне становище та відсутність роботи, відповідач усвідомлює свій обов`язок щодо утримання дитини і вважає за необхідне сплачувати аліменти саме у фіксованому розмірі, який є мінімально гарантованим Законом.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та заперечила щодо визначення способу стягнення аліментів у твердій грошові сумі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, проте у відзиві на позовну заяву просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

З 23.09.2023 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.10.2025.

У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , яке видане 23.02.2024 Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Судом з`ясовано, що неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом зі своєю матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено витягами з реєстру територіальної громади № 2026/012262522 від 21.07.2026 та 2024/011612114 від 25.09.2024, а також довідкою № 01/061 ОСББ «Київська-16» від 03.09.2026.

04.07.2026 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про шлюбу серії НОМЕР_2 , яке видане 04.07.2026 Тернопільським відділом держаної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Згідно відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 03.10.2026, ОСОБА_2 за період з січня 2026 року до серпень 2026 року не мав жодного доходу.

Як вбачається із довідки, сформованої автоматично програмними засобами Державної служби зайнятості від 05.10.2026, ОСОБА_2 не перебуває на обліку як такий, що шукає роботу та не зареєстрований як безробітний у Державній службі зайнятості.

Також, ОСОБА_2 проходив стаціонарне лікування у медичному закладі та обстеження у лікарів, що вбачається із медичної документації, а саме: виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 3301 від 23.09.2025; висновку лікаря ендокринолога від 14.11.2025; підсумкового звіту від 20.11.2025.

Аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповідно до них правовідносини сторін, положення закону, якими вони регулюються, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступних висновків.

Положеннями статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.07.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із ч. 1, 2 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Так, згідно з частиною третьою статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.

При цьому, слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.

Згідно з частиною другою статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За змістом ч. 1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Частиною 1 статті 191 Сімейного кодексу України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Суд встановив, що неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні, а відповідач належним чином не виконує свій обов`язок по утриманню неповнолітньої дитини, не надає йому достатньої матеріальної допомоги без поважних на те причин.

При визначенні розміру аліментів суд враховує вік та потреби дитини, а також стан здоров`я неповнолітньої дитини.

При вирішенні справи суд також враховує майновий стан відповідача, який є працездатним, проте офіційно не працевлаштований, наявність у його власності нерухомого майна, судом не встановлено обставин про його незадовільний стан здоров`я, інших дітей та осіб на утриманні немає.

Врахувавши усі вищевикладені обставини, суд вважає, що розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на утримання неповнолітньої дитини необхідно визначити у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягувати з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Такий розмір відповідає рекомендованому розміру аліментів, який би стягувався в порядку частини п`ятої статті 183 Сімейного кодексу України в безспірному порядку.

Менший розмір аліментів є недостатнім для належного виховання та утримання неповнолітньої дитини.

При цьому, відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували відсутність у нього можливості сплачувати аліменти в зазначеному розмірі.

Згідно з ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

У зв`язку із тим, що позивач на підставі п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» була звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви, відповідно до ст.141 ЦПК України, із відповідача у дохід держави слід стягнути 1331,20 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 вересня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути із ОСОБА_2 в користь держави судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одну) грн 20 коп.

Рішення суду допустити до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст судового рішення складений та підписаний 14.10.2026.

Головуючий суддя К. М. Грицай