Рішення № 141365097 у справі № 460/5818/26 від 10.11.2026

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 листопада 2026 року м. Рівне №460/5818/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій.

Ухвалою судді Дорошенко Н.О. від 08.04.2026 відкрито провадження в адміністративній справі №460/5818/26. Розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

07.09.2026 року на підставі розпорядження керівника апарату Рівненського окружного адміністративного суду від 07.09.2026 року №489 проведений повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку із відрахуванням зі штату Рівненського окружного адміністративного суду судді Дорошенко Н.О.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи №460/5818/26 дану справу передано на розгляд судді Друзенко Н.В.

Ухвалою суду від 24.04.2026 прийнято до провадження адміністративну справу №460/5818/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що має право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, оскільки у віці до 25 років уклав контракт про проходження військової служби, дію якого продовжено з 11.11.2024 на період воєнного стану, продовжує проходити військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях сукупно понад шість місяців, під час яких отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини. Вважає, що продовження дії контракту під час воєнного стану за своїм правовим змістом прирівнюється до укладення контракту в цей період, а відмова відповідача у виплаті спірної винагороди з підстав первинного прийняття на військову службу до 24.02.2022 є протиправною, необґрунтованою та дискримінаційною щодо військовослужбовців, які продовжили проходження військової служби в умовах воєнного стану. У зв`язку з цим просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової винагороди та зобов`язати здійснити її нарахування і виплату.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 виникає виключно за умови одночасного дотримання встановлених цією постановою вимог, зокрема щодо прийняття або призову особи на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходження військової служби та безпосередньої участі у бойових діях протягом визначеного періоду. Вказав, що позивача прийнято на військову службу за контрактом 11.11.2021 на підставі наказу №441-ОС, тобто до введення воєнного стану в Україні 24.02.2022, що підтверджується військовим квитком та контрактом про проходження військової служби. На переконання відповідача, дата прийняття на військову службу є обов`язковою умовою для призначення спірної винагороди, а тому продовження позивачем військової служби під час воєнного стану не свідчить про відповідність установленим постановою №153 вимогам. З огляду на викладене вважає відмову у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди правомірною та просить у задоволенні позову відмовити.

Позивач у відповіді на відзив заперечив проти доводів відповідача, зазначивши, що у віці 20 років уклав контракт про проходження військової служби, дію якого з 11.11.2024, тобто під час воєнного стану та до досягнення ним 25-річного віку, продовжено понад установлені строки на підставі наказу від 19.10.2024 №977-ОС, що, на його переконання, за своїм правовим змістом прирівнюється до укладення контракту під час воєнного стану. Вказав, що продовжує проходити військову службу, брав безпосередню участь у бойових діях сукупно понад шість місяців, отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, та до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності не притягувався. Вважає, що формальне тлумачення відповідачем положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 та відмова у виплаті винагороди виключно з підстав первинного укладення контракту до введення воєнного стану є дискримінаційними та суперечать принципу рівності, закріпленому статтею 24 Конституції України. Наголосив, що продовження дії контракту під час воєнного стану мало обов`язковий характер, а тому відсутність можливості укласти новий контракт не може бути підставою для позбавлення його права на спірну винагороду. Просив відхилити заперечення відповідача та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України та з 11.11.2021 проходить військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 06.03.2026 №08/427 та військовим квитком серії НОМЕР_2 .

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій № НОМЕР_3 , виданим 26.10.2023.

Як вбачається з витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.11.2021 №441-ОС «Про особовий склад», ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом осіб сержантського та старшинського складу, присвоєно військове звання «молодший сержант» та призначено на посаду інспектора прикордонної служби 3 категорії.

Відповідно до контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу від 11.11.2021, укладеного між начальником НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України та ОСОБА_1 , строк проходження військової служби визначено тривалістю три роки, з 11.11.2021 по 10.11.2024.

Згідно з витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.10.2024 №977-ОС «Про особовий склад» позивачу продовжено дію контракту понад установлені строки з 11.11.2024 на період дії воєнного стану.

Як вбачається з довідки військової частини НОМЕР_1 від 06.03.2026 №08/40 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, ОСОБА_1 брав безпосередню участь у відповідних заходах у періоди з 21.04.2023 по 26.07.2023, з 24.10.2023 по 07.02.2024, з 24.05.2024 по 25.08.2024, з 03.12.2024 по 04.07.2025 та з 28.12.2025 по дату видачі довідки на території Луганської, Харківської та Донецької областей.

Відповідно до довідки про обставини травми від 30.12.2024 №2020, позивач 26.12.2024 під час безпосередньої участі у бойових діях, пов`язаних із захистом Батьківщини, отримав вибухову травму. Факт проходження стаціонарного лікування підтверджується первинною медичною картою та виписним епікризом №757.

Згідно з довідкою гарнізонної військово-лікарської комісії від 03.10.2025 №5036 встановлено, що поранення позивача пов`язане із захистом Батьківщини, а захворювання - з проходженням військової служби. За результатами медичного огляду позивача визнано придатним до військової служби в органах (підрозділах) забезпечення, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах технічного, матеріального, медичного та інших видів забезпечення, охорони.

Судом встановлено, що 09.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до керівництва ІНФОРМАЦІЯ_1 з рапортом №6/105626/25-Вн щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.12.2025 №02.10/105906/25-Вих «Про доведення інформації» повідомлено про результати розгляду зазначеного рапорту та відсутність підстав для нарахування і виплати позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, підставою для відмови у виплаті спірної винагороди відповідач визначив те, що ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом 11.11.2021, тобто до введення воєнного стану в Україні 24.02.2022.

Крім того, відповідно до листа начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.04.2026 №08/5785-26 Вих., за період проходження військової служби у зазначеному прикордонному загоні ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни не притягався.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правове регулювання проходження військової служби, продовження строків дії контрактів під час воєнного стану та виплати одноразової грошової винагороди військовослужбовцям унормоване наступним.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Правове регулювання проходження військової служби визначене Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності осіб, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII до видів військової служби віднесено, зокрема, військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

Положеннями статті 23 Закону №2232-XII врегульовано строки проходження військової служби та особливості їх продовження в особливий період. Зокрема, законодавством передбачено продовження військової служби та дії контрактів понад установлені строки за наявності визначених законом обставин, пов`язаних із дією особливого періоду та воєнного стану.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Положення громадяни України у добровільному порядку проходять у Державній прикордонній службі України, зокрема, військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу.

Положенням також визначено порядок укладення контрактів, проходження військової служби та особливості її продовження в умовах особливого періоду.

Правове регулювання грошового забезпечення та соціального захисту військовослужбовців визначене Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування військових формувань кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби та стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Правове регулювання виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження військової служби в бойових умовах визначене постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153).

Зазначена постанова набрала чинності 13.02.2025.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 №387 внесено зміни до Постанови №153, якими, зокрема, поширено реалізацію відповідного експериментального проекту на Державну прикордонну службу України.

Відповідно до абзацу другого пункту 4 Постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень.

Абзацом третім пункту 4 Постанови №153 передбачено виплату винагороди пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які станом на дату набрання чинності постановою брали участь у бойових діях менше шести місяців.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 4 Постанови №153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців у зв`язку з наявністю захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або перебуванням та звільненням з полону, крім випадків добровільної здачі в полон, винагорода виплачується в повному обсязі.

Пунктом 4 Постанови №153 також визначено обмеження щодо виплати винагороди військовослужбовцям у випадках притягнення їх до передбачених цим пунктом видів відповідальності.

Отже, нормативне регулювання спірних правовідносин передбачає встановлення належності військовослужбовця до визначеної Постановою №153 категорії осіб, факту проходження військової служби, тривалості безпосередньої участі у бойових діях та інших обставин, з якими законодавець пов`язує виникнення права на відповідну виплату.

Так, предметом спору у цій справі є правомірність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 11.11.2021 проходить військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджується довідкою від 06.03.2026 №08/427, військовим квитком серії НОМЕР_2 та витягом із наказу від 11.11.2021 №441-ОС.

Відповідно до контракту від 11.11.2021 строк проходження позивачем військової служби визначено з 11.11.2021 по 10.11.2024.

Водночас згідно з витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.10.2024 №977-ОС дію контракту позивача продовжено понад установлені строки з 11.11.2024 на період дії воєнного стану.

Отже, на момент продовження дії контракту позивачу виповнилося 23 роки, а відповідне продовження відбулося під час дії воєнного стану та до набрання чинності Постановою №153.

Як встановлено судом, підставою для відмови відповідача у виплаті спірної винагороди стала обставина первинного прийняття позивача на військову службу 11.11.2021, тобто до введення воєнного стану в Україні.

При цьому відповідач не заперечує факту проходження позивачем військової служби, продовження дії його контракту під час воєнного стану та наявності документів, що підтверджують участь у заходах із забезпечення оборони України.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд виходить із необхідності системного застосування положень Постанови №153 з урахуванням мети її прийняття, особливостей правового регулювання проходження військової служби під час воєнного стану та фактичних обставин цієї справи.

Постанова №153 прийнята Кабінетом Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження військової служби окремими категоріями громадян України під час воєнного стану, створення додаткових матеріальних стимулів для проходження військової служби та забезпечення належного комплектування військових формувань особовим складом.

Відповідно до пункту 1 Порядку реалізації експериментального проекту, затвердженого Постановою №153, метою відповідного проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Водночас пункт 4 Постанови №153 передбачає окреме правове регулювання виплати винагороди військовослужбовцям, які на момент набрання нею чинності вже проходили військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях.

Таким чином, зазначена винагорода за своїм призначенням спрямована не лише на стимулювання вступу громадян на військову службу, а й на матеріальне заохочення визначених категорій військовослужбовців за фактичну тривалість проходження служби в бойових умовах.

Суд зазначає, що особливістю правового становища позивача є те, що первинний контракт про проходження військової служби був укладений до введення воєнного стану, однак строк його дії закінчився вже під час воєнного стану, у зв`язку з чим відповідно до наказу від 19.10.2024 №977-ОС його дію продовжено понад установлені строки.

При цьому таке продовження відбулося в умовах спеціального правового регулювання проходження військової служби, за якого можливість припинення військово-службових правовідносин після закінчення визначеного контрактом строку обмежена законодавством.

Отже, продовження дії контракту позивача було обумовлене особливостями проходження військової служби під час воєнного стану та не може оцінюватися виключно як звичайне продовження строкових договірних правовідносин у мирний час.

Разом із тим суд враховує, що продовження дії раніше укладеного контракту та первинне прийняття на військову службу є різними юридичними фактами.

Проте для вирішення цього спору суд вважає необхідним оцінити не лише формальну відмінність між зазначеними юридичними фактами, а й правове становище позивача в умовах воєнного стану та мету запровадження відповідної виплати.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на момент продовження дії контракту належав до вікової категорії осіб до 25 років, продовжував проходити військову службу та безпосередньо виконував завдання із забезпечення оборони України.

За таких обставин суд вважає, що при застосуванні пункту 4 Постанови №153 необхідно враховувати фактичну безперервність проходження військової служби позивачем, продовження дії контракту під час воєнного стану та відсутність у нього можливості вільно припинити військову службу після закінчення первинно визначеного строку контракту.

Виключення позивача з кола осіб, які мають право на відповідну винагороду, виключно з огляду на дату первинного укладення контракту, без урахування зазначених обставин, на переконання суду, не повною мірою відповідає меті запровадження спеціального матеріального стимулювання військовослужбовців, які проходять службу в бойових умовах.

Суд також враховує положення статті 24 Конституції України, якими закріплено принцип рівності громадян перед законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.07.2004 №14-рп/2004 зазначив, що відмінності у правовому статусі осіб повинні мати об`єктивне та розумне обґрунтування, відповідати конституційним положенням і бути справедливими.

У контексті спірних правовідносин суд зазначає, що позивач фактично проходив військову службу в бойових умовах у віці до 25 років, а після закінчення первинного строку контракту продовжив її проходження під час воєнного стану.

При цьому сама по собі обставина більш раннього вступу позивача на військову службу не свідчить про менший обсяг виконаних ним завдань із забезпечення оборони держави порівняно з військовослужбовцями, які були прийняті на службу після 24.02.2022.

З огляду на зазначене суд вважає, що застосування положень Постанови №153 до спірних правовідносин повинно забезпечувати належне врахування фактичного характеру та умов проходження військової служби позивачем, а також не призводити до необґрунтованого обмеження права на матеріальне заохочення за виконання завдань в бойових умовах.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, у періоди з 21.04.2023 по 26.07.2023, з 24.10.2023 по 07.02.2024, з 24.05.2024 по 25.08.2024, з 03.12.2024 по 04.07.2025 та з 28.12.2025, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 06.03.2026 №08/40.

Зазначені періоди охоплюють тривалий час проходження військової служби в умовах здійснення заходів із забезпечення оборони України, у тому числі до набрання чинності Постановою №153.

Водночас суд враховує, що пунктом 4 Постанови №153 передбачено саме безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, а тому відповідні обставини підлягають оцінці з урахуванням змісту довідки від 06.03.2026 №08/40 та інших документів, що підтверджують характер виконуваних позивачем завдань.

Матеріалами справи також підтверджено, що 26.12.2024 позивач отримав вибухову травму під час безпосередньої участі у бойових діях, що підтверджується довідкою про обставини травми від 30.12.2024 №2020.

Відповідно до довідки гарнізонної військово-лікарської комісії від 03.10.2025 №5036 поранення позивача пов`язане із захистом Батьківщини.

Отже, факт отримання позивачем поранення під час захисту Батьківщини підтверджений належними документами та відповідачем не спростований.

Суд зазначає, що положення абзацу четвертого пункту 4 Постанови №153 передбачають спеціальне регулювання виплати винагороди військовослужбовцям, які не досягли визначеної тривалості участі у бойових діях у зв`язку з отриманням поранення під час захисту Вітчизни.

Вказане нормативне регулювання свідчить про врахування Кабінетом Міністрів України особливого характеру проходження військової служби в бойових умовах та обставин, які об`єктивно впливають на можливість військовослужбовця виконувати бойові завдання протягом установленого строку.

У цій справі факт отримання позивачем поранення має значення для оцінки сукупності обставин проходження ним військової служби та характеру виконуваних завдань.

Крім того, згідно з листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.04.2026 №08/5785-26 Вих. ОСОБА_1 за період проходження військової служби до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни не притягався.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено наявності передбачених пунктом 4 Постанови №153 обставин, які виключають виплату винагороди у зв`язку з притягненням військовослужбовця до відповідальності.

Суд також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 №387 дію експериментального проекту поширено на Державну прикордонну службу України, а постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 уточнено окремі положення щодо категорій військовослужбовців, яким може виплачуватися відповідна винагорода.

Зазначені зміни свідчать про розвиток нормативного регулювання експериментального проекту та розширення визначених ним категорій військовослужбовців.

Оцінюючи доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на спірну винагороду виключно через первинне прийняття на військову службу до введення воєнного стану, суд зазначає, що така позиція ґрунтується на буквальному тлумаченні окремої умови пункту 4 Постанови №153 без належного врахування особливостей продовження військової служби позивачем у період воєнного стану.

При цьому відповідачем не надано належної правової оцінки наказу від 19.10.2024 №977-ОС, яким продовжено дію контракту позивача понад установлені строки, та його значенню для визначення правового становища позивача в умовах воєнного стану.

Суд вважає, що за встановлених обставин продовження позивачем проходження військової служби на підставі відповідного наказу, у віці до 25 років та під час воєнного стану, з урахуванням мети запровадження Постанови №153, може бути оцінене як обставина, що забезпечує належність позивача до категорії військовослужбовців, на матеріальне стимулювання яких спрямоване положення пункту 4 зазначеної постанови.

У цьому випадку суд виходить із того, що правове регулювання додаткових соціальних гарантій військовослужбовців повинно застосовуватися з урахуванням принципів справедливості, рівності та правової визначеності, а також фактичного характеру проходження військової служби.

За сукупністю встановлених обставин суд доходить висновку, що формальне неврахування продовження дії контракту позивача під час воєнного стану призвело до необґрунтованого обмеження можливості реалізації ним права на отримання одноразової грошової винагороди.

При цьому судом встановлено, що позивач на момент продовження контракту не досяг 25-річного віку, проходив військову службу, брав участь у бойових діях, отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, та не мав обставин, пов`язаних із притягненням до відповідальності, які відповідно до Постанови №153 перешкоджають виплаті винагороди.

Зазначені обставини підтверджуються контрактом від 11.11.2021, витягами з наказів від 11.11.2021 №441-ОС та від 19.10.2024 №977-ОС, довідкою від 06.03.2026 №08/40, довідкою про обставини травми від 30.12.2024 №2020, довідкою військово-лікарської комісії від 03.10.2025 №5036 та листом від 16.04.2026 №08/5785-26 Вих.

Відтак суд вважає, що за встановлених у справі обставин відмова відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн лише з підстав первинного укладення контракту до введення воєнного стану не відповідає меті та змісту спеціального правового регулювання матеріального стимулювання військовослужбовців, які проходять військову службу в бойових умовах.

З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови №153.

Оскільки спірна відмова стосується реалізації права позивача на отримання визначеної нормативним актом грошової винагороди, ефективним способом захисту порушеного права суд вважає зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, оцінивши встановлені обставини справи, надані сторонами докази та доводи, викладені у заявах по суті справи, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється судом на підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. (один мільйон) гривень відповідно до пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. (один мільйон) гривень на підставі абзацу 2 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 10 листопада 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Суддя Н.В. Друзенко