Рішення № 141365227 у справі № 480/3210/24 від 10.11.2026

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року Справа № 480/3210/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Опімах Л.М., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3210/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просить суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.01.2024 № 183450029162 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недосягненням необхідного пенсійного віку, відсутністю пільгового стажу за Списком №2, відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 28.12.2023 позивач звернулась до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Разом із заявою було подано необхідні для призначення пенсії документи. За результатами розгляду її заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку із недосягненням необхідного пенсійного віку, відсутністю пільгового стажу за Списком №2 та необхідного страхового стажу роботи.

Позивач вважає зазначене рішення протиправним, оскільки відповідач безпідставно не зарахував до її пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 30.12.1992 по 08.01.2004 на посаді пробовідбірника в ЦЗБ "Моспінська". На переконання позивача, факт роботи у зазначений період за професією, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а також пільговий характер виконуваної роботи підтверджуються записами у трудовій книжці та уточнюючою довідкою підприємства.

З огляду на викладене позивач зазначає, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії вона мала необхідний страховий та пільговий стаж, а також досягла пенсійного віку, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 22.04.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/3210/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з позовними вимогами не погодилось, у відзиві на позовну заяву зазначило, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято в межах та у спосіб, визначений нормами чинного законодавства, оськільки відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" необхідною умовою для призначення пенсії є досягнення 55 років ьа наявність страхового стажу 25 років, тоді як станом на момент звернення до управління з заявою про призначення пенсії позивачці виповнилось 53 роки, а її страховий стаж становить 22 роки 3 місяці 28 днів.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , 28.12.2023 звернулася до до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду заяви позивача, 02.01.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняло рішення №183450029162 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку із недосягненням необхідного пенсійного віку, відсутністю пільгового стажу за Списком №2 та необхідного страхового стажу роботи (а.с. 10-11).

При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що вік особи становить 52 роки 5 місяців 24 дні, страховий стаж особи становить 22 роки 03 місяці 28 днів.

До пільгового стажу за Списком №2 згідно трудової книжки від 03.07.1989 серії НОМЕР_1 не зараховано період роботи в якості пробовідбірника в ЦЗБ "Моспінська" з 30.12.1992 по 08.01.2004, оскільки довідка, передбачена пунктом 20 (додаток №5) Постанови від 12.08.1993 №637 та виписки із наказів по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці заявницею не надавались. Відомості про спеціальний стаж в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, ст. 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: п. «б» ст. 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «б» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.

Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині необхідного пенсійного віку, який складає 50 років та страхового стажу 20 років, за п. «б» ст. 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 55 років та страхового стажу 25 років за п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення стажу роботи для виходу на пенсію на пільгових умовах порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми ст. 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що норми ст. 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам ст. 13 Закону №1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень ст. 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та ст. 114 Закону №1058.

Згідно зі ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов`язковими для застосування судом у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Окрім того, в оскаржуваному рішенні зазначено, що до пільгового стажу за Списком №2 згідно трудової книжки від 03.07.1989 серії НОМЕР_1 не зараховано період роботи в якості пробовідбірника в ЦЗБ "Моспінська" з 30.12.1992 по 08.01.2004, оскільки довідка, передбачена пунктом 20 (додаток №5) Постанови від 12.08.1993 №637 та виписки із наказів по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці заявницею не надавались. Відомості про спеціальний стаж в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

З матеріалів справи, а саме трудової книжки від 03.07.1989 серії НОМЕР_1 , вбачається, що ОСОБА_1 , окрім іншого, в період з 30.12.1992 по 08.01.2004 працювала на посаді пробовідбірника в ЦЗБ "Моспінська" (а.с.6-7)

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442, та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Відповідно п. 4.2 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731) результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умові характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Відповідно до пунктів 4.4, 4.5 Порядку №383 якщо атестація була вперше проведена після 21.08.97, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.92, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку. Якщо ж атестація з 21.08.1992 не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.1997, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21.08.1992 включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.

Пунктом 10 Порядку №383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442, та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 №41. Відповідно до зазначених нормативних актів документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Виходячи з наведеного, суд робить висновок, що атестація має проводитися у передбачені для цього строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.

Зазначеної позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 21.08.2018 (адміністративне провадження К/9901/20098/18, справа №352/547/16-а) та постанові від 10.07.2018 (справа №227/545/17, адміністративне провадження №К/9901/22421/18) вказуючи, що: атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Разом з цим, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

При цьому, суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у справі №520/15025/16-а від 19.02.2020 сформулювала правовий висновок, згідно якого особі, яка зайнята на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, має право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону №1788-XII. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Відтак Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10.09.2013 у справі №21-183а13, від 25.11.2014 у справі № 21-519а14, від 17.03.2015 у справах №21-51а15, та №21-585а14, від 14.04.2015 у справі №21-383а14, від 02.12.2015 у справі №21-1329а15, від 10.02.2016 у справі №21-5432а15 та від 12.04.2016 у справі №21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

Разом з цим, слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів для підтвердження страхового стажу при призначенні пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини.

Так, відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Відповідно до п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб зокрема: повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Враховуючи вказане, суд вважає, що реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган Пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз`яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов`язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.

Проте, відповідач цього не зробив, а при розгляді заяви позивача про призначення пенсії, не дав належну оцінку поданим до заяви документам та прийняв рішення про відмову в призначенні такої пенсії. Крім цього, орган Пенсійного фонду не скористався правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Будь-яких повідомлень щодо недостатності документів долучених до заяви про призначення пенсії позивач не отримував. Такі докази в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії не відповідає критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в чатині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Тобто саме територіальний орган Пенсійного фонду України, до якого особа звернулася із заявою про призначення пенсії, є уповноваженим органом, який встановлює наявність чи відсутність у особи права на пенсію, здійснює оцінку поданих документів, вирішує питання щодо зарахування періодів роботи до страхового та пільгового стажу, проводить обчислення такого стажу та за результатами розгляду заяви приймає відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим.

При цьому суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень наданих виключно орган Пенсійного фонду.

В матеріалах адміністративної справи відсутні докази на підтвердження того, що органом пенсійного фонду вживались відповідні заходи, направлені на всебічний, повний і об`єктивний розгляд всіх поданих позивачем документів та чи були досліджені документи, що є в пенсійній справі позивача.

Таким чином, відповідач як суб`єкт владних повноважень у спірних відносинах не реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Водночас стаття 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі, якщо прийняття рішення на користь позивача пов`язане зі здійсненням суб`єктом владних повноважень дискреційних повноважень, суд зобов`язує такого суб`єкта повторно розглянути питання, щодо якого звернулася особа, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Таким чином, оскільки відповідачем оскаржуване рішення було прийнято без врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а суд не може перебирати на себе функцію органу Пенсійного фонду України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії та доданих до неї документів, а лише перевіряє відповідність чинному законодавству рішення суб`єкта владних повноважень, яке оскаржується в судовому порядку, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 28.12.2023 із зарахуванням до пільгового стажу періоду роботи з 30.12.1992 по 08.01.2004 на посаді пробовідбірника в ЦЗБ "Моспінська" та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Враховуючи положення ст. 139 КАС України, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суму судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.01.2024 № 183450029162.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_2 ) про призначення пенсії від 28.12.2023, зарахувавши до пільгового стажу за Списком № 2 період її роботи з 30.12.1992 по 08.01.2004 на посаді пробовідбірника в ЦЗБ "Моспінська", та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_2 ) суму судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Опімах