Рішення № 141365317 у справі № 500/3404/26 від 10.11.2026

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3404/26

10 листопада 2026 року м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , у якій позивач просить суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 кошти за вчинення майнової шкоди у сумі 47062,24.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що комісією НОМЕР_2 прикордонного загону на підставі наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 27.01.2026 № 568-АГ "Про призначення службового розслідування" проведено службове розслідування з метою встановлення обставин нестачі майна, виданого у тимчасове користування інспектору прикордонної служби 2 категорії - механіку-водію першого відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування солдату ОСОБА_1 .

За результатами службового розслідування встановлено факт нестачі військового майна, яке перебувало у тимчасовому користуванні відповідача. У зв`язку з порушенням останнім вимог статей 11, 16 розділу І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що полягало у неповерненні ввіреного йому майна та призвело до завдання матеріальної шкоди державі, наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 23.02.2026 № 1199-АГ відповідача притягнуто до повної матеріальної відповідальності відповідно до пункту 1 частини першої статті 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" та визначено розмір завданої шкоди в сумі 47 062,24 грн.

Позивач зазначає, що з метою добровільного відшкодування завданої матеріальної шкоди військовою частиною НОМЕР_1 на адресу відповідача направлено відповідні листи, однак станом на день звернення до суду відшкодування не здійснено, відповіді на звернення не отримано, а місцезнаходження відповідача залишається невідомим, оскільки до військової частини він не повернувся.

На переконання позивача, оскільки відповідач не повернув ввірене йому військове майно та не відшкодував його вартості в добровільному порядку, у військової частини НОМЕР_1 виник обов`язок вжити заходів щодо стягнення завданої державі матеріальної шкоди. З огляду на викладене позивач звернувся до суду з цим позовом про захист майнових інтересів держави та стягнення з відповідача 47 062,24 грн матеріальної шкоди.

Ухвалою судді від 03.06.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

08.06.2026 представником позивача подано до суду заяву з додатками, якою недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою судді від 11.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

15.06.2026 представник позивача надіслав на адресу суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав, з клопотанням про продовження процесуального строку на його подання - до суду не звертався.

Інших заяв, в тому числі по суті спору, учасниками справи на адресу суду не подано.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Перевіривши доводи позивача, викладені у позовній заяві, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує наступне.

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 11.02.2024 № 143-ОС солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Наказом НОМЕР_2 прикордонного загону № 1199-АГ від 23.02.2026 у зв`язку із порушенням вимог статей 11, 16, розділу 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що виразилося в неповерненні солдатом ОСОБА_1 ввіреного йому майна та призвело до завдання матеріальної шкоди в особі НОМЕР_2 прикордонного загону та у відповідності до пункту 1 частини першої статті 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" солдата ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності на загальну суму шкоди заподіяної державі в розмірі 47062 гривні 24 коп. (сорок сім тисяч шістдесят дві гривні 24 копійки).

На підставі вищевикладеного, 24.02.2026 Військова частина НОМЕР_1 направила лист до відповідача про необхідність добровільного відшкодування матеріальної шкоди завданої державі.

Станом на момент подання позову відповідь від відповідача на адресу Військової частини НОМЕР_1 не надходила.

Станом на момент подання позову місцезнаходження відповідача невідоме, до військової частини НОМЕР_1 останній не повернувся.

Посилаючись на відсутність добровільного відшкодування ОСОБА_1 збитків, завданих на суму 47062,24 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить їх стягнути у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV. (далі Статут ЗСУ)

Статтею 11 розділу І Статуту ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Статтею 16 розділу І Статуту ЗСУ визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно статті 26 Статуту ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків встановлено Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 р. № 160-ІX (далі - Закон № № 160-ІX).

Відповідно п.п.4, 5 ч.1 ст. 1 Закону № 160-ІX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно ч.ч.1-4 статті 3 Закону № 160-ІX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Згідно частини першої статті 6 Закону №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Посадові (службові) особи, винні в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку. (частина друга статті 6 Закону №160-ІХ)

Статтею 7 Закону №160-ІХ передбачено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

Частиною другою статті 8 Закону №160-ІХ передбачено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. (частина шоста статті 8 Закону №160-ІХ)

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис. (частина сьома статті 8 Закону №160-ІХ)

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 160-ІX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті. (частина друга статті 10 Закону № 160-ІX)

Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. (частина третя статті 10 Закону № 160-ІX)

Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. (частина четверта статті 10 Закону № 160-ІX)

У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом. (частина п`ята статті 10 Закону № 160-ІX)

Згідно частини першої статті 11 Закону № 160-ІХ у разі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.

У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку. (стаття 12 Закону №160-ІХ)

За приписами частин 1-3 статті 14 Закону № 160-ІX наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню. У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що відшкодування шкоди здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини до винної особи у таких випадках:

- у разі завдання шкоди військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ними зборів, якщо така особа відмовилася від добровільного відшкодування шкоди (частина 3 статті 10 Закону №160-IX),

- у разі відшкодування посадовою особою шкоди, завданої у зв`язку з виплатою незаконно звільненому чи перемішеному військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, якщо посадова особа, винна у незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, відмовилася від добровільного відшкодування такої шкоди (частина 2 статті 6, частина 4 статті 10 Закону №160-IX),

- у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності шляхом пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні (частина 5 статті 10 Закону №160-ІХ),

- у разі звільнення військовослужбовця, притягнутого до матеріальної відповідальності, з військової служби - якщо він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ),

- у разі звільнення військовослужбовця з військової служби якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності не було прийнято до його звільнення і він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ).

У спірних правовідносинах таких випадків не установлено.

Натомість судом встановлено, що ОСОБА_1 , згідно наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 13 вересня 2024 року № 1067-ОС, знято зі всіх видів забезпечення та відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 22.09.2024 № 1105-ОС зараховано у розпорядження у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону.

Згідно пункту 2 часини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах (під час дії воєнного стану):

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я:

на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;

г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу);

з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Отже, наведеними положеннями закону передбачено виключний перелік підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану.

У той же час частиною другою статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань, період з дня самовільного залишення військової частини (місця проходження військової служби) або вчинення дезертирства до дня повернення до виконання військового обов`язку не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. Таким військовослужбовцям упродовж цього періоду виплата грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на них пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснюються.

Отже, у період дії воєнного стану за наслідками встановлення обставин самовільного залишення військовослужбовцем військової частини (місця проходження військової служби) такому військовослужбовцю не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії період з дня самовільного залишення військової частини (місця проходження військової служби) до дня повернення до виконання військового обов`язку, проте військова служба для такого військовослужбовця не призупиняється. Також відсутні підстави вважати такого військовослужбовця звільненим з військової служби.

Позивач не надав суду доказів того, що військовослужбовець ОСОБА_1 на час подання цього позову звільнений з військової служби з підстав, передбачених пунктом 2 часини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Також позивачем не надано доказу ознайомлення під підпис ОСОБА_1 з наказом про його притягнення до повної матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, як це передбачено частиною сьомою статті 8 Закону №160-ІХ.

Доказів направлення копії вказаного наказу за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача матеріали справи також не містять.

При цьому, надана до позовної заяви копія листа від 24.02.2026 №10/4047-26-Вих "Про необхідність добровільного відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі" не може вважатись доказом ознайомлення відповідача з наказом про притягнення до матеріальної відповідальності, оскільки зазначений лист за своїм змістом не містить інформації про зазначення копії такого наказу у переліку додатків.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що позивачем не надано доказів звільнення відповідача з військової служби, його ознайомлення з наказом про притягнення до матеріальної відповідальності та відмови від добровільного відшкодування шкоди, що згідно зі статтею 12 Закону №160-ІХ давало б військовій частині НОМЕР_1 право на звернення з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у судовому порядку.

У описово мотивувальній частині позовної заяви представник позивача підтверджує, що фактично відповідач залишається у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 , однак зазначає, що на момент звернення з позовом ОСОБА_1 не виконує покладених на нього обов`язків військової служби та не отримує грошового забезпечення, з якого можна було б здійснити утримання.

За позицією позивача, такі обставини створюють ситуацію правової прогалини, оскільки військова частина позбавлена можливості застосувати передбачений законом внутрішній порядок стягнення, у той час як інтереси держави, як власника бюджетних коштів, потребують належного та ефективного захисту.

Суд критично оцінює вказану позицію позивача з огляду на наступне.

Як зазначено вище, частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ передбачає право військової частини на стягнення матеріальної шкоди у судовому порядку у разі звільнення військовослужбовця, притягнутого до матеріальної відповідальності, з військової служби - якщо він відмовився від добровільного відшкодування шкоди.

Підпунктом "в" пункту 2 часини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено в якості підстави звільнення з військової служби під час дії воєнного стану - набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі.

Як слідує зі змісту позовної заяви, завдання матеріальної шкоди внаслідок надмірно виплаченого грошового забезпечення позивач пов`язує, зокрема, з фактом самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини (місця проходження служби).

Згідно частини 5 статті 407 Кримінального кодексу України самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, - караються позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років.

За наведених обставин слід вважати, що у випадку самовільного залишення військовослужбовцем військової частини та набрання законної сили відповідним вироком суду за статтею 407 КК України, яким передбачено позбавлення волі на певний строк, такий військовослужбовець має бути звільнений з військової служби на підставі підпункту "в" пункту 2 часини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", що відповідно до частини 1 статті 12 Закону №160-ІХ даватиме підстави для звернення військової частини до суду з позовом про стягнення матеріальної шкоди у судовому порядку.

В іншому випадку, у разі поновлення таким військовослужбовцем проходження військової служби стягнення матеріальної шкоди за наслідками притягнення до матеріальної відповідальності має бути здійснено у позасудовому порядку, шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи.

Таким чином, законодавцем визначено алгоритм дій військової частини, спрямованих на відшкодування шкоди, завданої державі, за обставин самовільного залишення військовослужбовцем військової частини, а доводи представника позивача щодо наявності правової прогалини є необґрунтованими.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи, що позивачем не підтверджено наявність фактичних підстав, які відповідно до Закону №160-ІХ дають право на стягнення з військовослужбовця матеріальної шкоди у судовому порядку, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Оскільки за наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, тому питання розподілу понесених позивачем судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 10 листопада 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 );

відповідач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 );

Головуючий суддя Баб`юк П.М.