Рішення № 141365324 у справі № 500/3110/26 від 10.11.2026

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3110/26

10 листопада 2026 року м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в якому просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 192350004778 від 31.03.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком без зарахування до страхового стажу: періоду роботи з 08.06.1988 по 01.06.1999 згідно трудової книжки від 20.09.1983 року НОМЕР_1 , (у рішенні від 31.03.2026 №192350004778 Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області помилково зазначена трудова книжка від 30.09.1979 НОМЕР_2 ); та період роботи за 1988 року - грудень 1997 року, згідно архівної довідки № 492/06-06 від 27.10.2021виданої трудовим архівом Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу : період роботи з 08.06.1988 по 01.06.1999 згідно трудової книжки від 20.09.1983 НОМЕР_1 ; та період роботи за 1988 року - грудень 1997 року, згідно архівної довідки № 492/06-06 від 27.10.2021 виданої трудовим архівом Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області та призначити пенсію за віком з 05 березня 2026 року (з моменту настання права на пенсію).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач вважає протиправним неврахування відповідачем під час обчислення його страхового стажу періоду роботи з 08.06.1988 по 01.06.1999 у колгоспі ім. Матросова, згодом перейменованому на колгосп "Хлібороб України" та агрофірму "Лановецька", оскільки відповідний період підтверджується записами у трудовій книжці та архівними довідками трудового архіву Лановецької міської ради від 27.10.2021 № 492/06-06, № 493/06-06, № 494/06-06. Зазначає, що архівними документами підтверджено відомості про відпрацьовані ним людино-дні за 1988- 1999 роки, загальна кількість яких становить 2392, однак відповідач безпідставно не врахував ці відомості у повному обсязі, зокрема з формальних підстав щодо відсутності у довідці по батькові позивача та відсутності запису про прийняття на роботу до агрофірми "Лановецька". Вважає, що такі дії свідчать про надмірний формалізм під час оцінки поданих документів та призвели до неправильного визначення тривалості його страхового стажу і протиправної відмови у призначенні пенсії за віком у зв`язку з його недостатністю.

Ухвалою судді від 22.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

02.06.2026 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив в якому представник просить відмовити в задоволення позовних вимог та вказує, що рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком прийнято у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Так, за результатами розгляду поданих документів страховий стаж позивача становить 11 років 06 місяців 03 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зокрема, відповідач вказує, що до страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 08.06.1988 по 01.06.1999, оскільки у трудовій книжці міститься запис про прийняття його до колгоспу ім. Матросова та звільнення з агрофірми "Лановецька", однак запис про прийняття на роботу до останньої відсутній. Крім того, у поданих документах немає відомостей про встановлений мінімум трудової участі позивача в громадському господарстві колгоспу та його виконання, зокрема кількість відпрацьованих вихододнів. Також відповідач зазначає, що архівна довідка від 27.10.2021 № 492/06-06, яка містить відомості про роботу позивача протягом 1988 року - грудня 1997 року, не врахована через відсутність у ній по батькові заявника.

При цьому відповідач звертає увагу, що відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж за періоди до впровадження персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Основним документом, який підтверджує стаж роботи за такі періоди, є трудова книжка, а за відсутності необхідних записів у ній стаж підтверджується іншими документами, передбаченими Порядком № 637. Водночас, посилаючись на положення Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, відповідач зазначає, що трудова книжка колгоспника повинна містити не лише відомості про прийняття на роботу та звільнення, а й дані про встановлений річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання.

З огляду на викладене відповідач вважає, що подані позивачем документи не дають правових підстав для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу, а тому рішення про відмову у призначенні пенсії є правомірним. Також заперечує проти вимоги про зобов`язання призначити пенсію, посилаючись на те, що вирішення питання про її призначення належить до компетенції органів Пенсійного фонду України, а суд не вправі підміняти пенсійний орган у здійсненні його повноважень щодо оцінки документів, визначення страхового стажу та наявності підстав для призначення пенсії. Наголошує, що у разі наявності дискреційних повноважень суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень повторно розглянути відповідне питання з урахуванням правової оцінки суду.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

23.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 31.03.2026 № 192350004778 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено у призначенні пенсії за віком за заявою від 23.03.2026 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У рішенні зазначено, що на дату звернення позивач досяг 65-річного віку, однак відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для призначення пенсії за віком у 2026 році після досягнення 65 років необхідно мати страховий стаж від 15 до 23 років. За результатами розгляду поданих документів страховий стаж позивача становить 11 років 06 місяців 03 дні.

Під час обчислення страхового стажу відповідачем не зараховано період роботи позивача з 08.06.1988 по 01.06.1999 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 30.09.1979, оскільки в ній міститься запис про прийняття на роботу до колгоспу ім. Матросова та звільнення з агрофірми "Лановецька", водночас запис про прийняття на роботу до останньої відсутній. Крім того, у трудовій книжці немає відомостей про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання, зокрема кількість відпрацьованих вихододнів.

Також не враховано відомості архівної довідки від 27.10.2021 № 492/06-06 за період роботи з 1988 року по грудень 1997 року з мотивів відсутності у ній по батькові заявника.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до частини першої та другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 17 Порядку №637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Як зазначалося вище, позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 08.06.1988 по 01.06.1999, оскільки у трудовій книжці відсутній запис про прийняття на роботу до агрофірми "Лановецька", а також відомості про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів). Крім того, не враховано відомості архівної довідки від 27.10.2021 № 492/06-06 за період роботи з 1988 року по грудень 1997 року з огляду на відсутність у ній по батькові позивача.

На час первинного заповнення трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 19.09.1985 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців " встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

У період внесення записів про роботу позивача у спірний період після 1993, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Згідно з пунктом 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).

В силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України дані висновки враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Щодо покликань представника відповідача на те, що в трудовій книжці від 20.09.1983 НОМЕР_1 міститься запис про прийняття на роботу до колгоспу ім. Матросова та звільнення з агрофірми "Лановецька", то суд зазначає наступне.

Як убачається з історичної довідки до архівного фонду № 16 "Приватне підприємство ім. Матросова", виданої трудовим архівом Лановецької міської ради 27.10.2021 № 494/06-06, сільськогосподарська артіль у с. Ланівці була організована наприкінці 1948 року. У подальшому внаслідок об`єднання та реорганізації сільськогосподарських артілей було утворено колгосп ім. Жданова, який у 1963 році перейменовано на колгосп ім. Матросова (протокол № 3 від 01.03.1963).

Надалі, відповідно до рішення загальних зборів уповноважених колгоспників, оформленого протоколом № 2 від 19.06.1992, колгосп ім. Матросова перейменовано на колгосп "Хлібороб України". У січні 1994 року рішенням зборів уповноважених колгоспників від 24.01.1994 останній перейменовано на агрофірму "Лановецька". На базі цієї агрофірми 04.09.1997 сформовано Спілку власників земельних і майнових паїв агрофірми "Лановецька". У 2000 році шляхом приєднання зазначеної Спілки створено приватне сільськогосподарське підприємство "Лановецьке", до якого перейшли всі права та обов`язки приєднаної Спілки.

У зв`язку з подальшою реорганізацією приватного сільськогосподарського підприємства "Лановецьке" 25.06.2004 створено приватне підприємство ім. Матросова. Отже, наведена історична довідка підтверджує послідовність перейменувань та реорганізацій господарства, у якому позивач розпочав трудову діяльність. Зокрема, колгосп ім. Матросова, до якого позивача було прийнято на роботу, у подальшому було перейменовано на колгосп "Хлібороб України", а згодом - на агрофірму "Лановецька". Таким чином, зазначення у трудовій книжці назви колгоспу ім. Матросова в записі про прийняття на роботу та назви агрофірми "Лановецька" в записі про звільнення узгоджується з установленою історичною послідовністю перейменування цього господарства.

За таких обставин відсутність у трудовій книжці окремого запису про прийняття позивача на роботу до агрофірми "Лановецька" не може сама по собі свідчити про припинення трудових відносин із колгоспом ім. Матросова та подальше працевлаштування до іншого підприємства, оскільки зміна найменування господарства відбулася внаслідок його перейменування, а не підтвердженої зміни роботодавця.

Таким чином, записи трудової книжки про прийняття позивача на роботу до колгоспу ім. Матросова та звільнення з агрофірми "Лановецька" узгоджуються з відомостями історичної довідки щодо послідовного перейменування цього господарства. Отже, відсутність у трудовій книжці окремого запису про прийняття позивача на роботу до агрофірми "Лановецька" сама по собі не свідчить про припинення трудових відносин із колгоспом ім. Матросова та подальше працевлаштування до іншого підприємства, а тому не може бути самостійною підставою для неврахування спірного періоду роботи з 08.06.1988 по 01.06.1999, отже вказаний пероід роботи підлягає до зарахування.

Щодо невраховання відомостей архівної довідки від 27.10.2021 № 492/06-06 за період роботи з 1988 року по грудень 1997 року з мотивів відсутності у ній по-батькові заявника, то суд зазначає наступне.

Оцінюючи доводи відповідача щодо неврахування відомостей архівної довідки від 27.10.2021 № 492/06-06 з підстав відсутності в ній по батькові позивача, суд зазначає, що такі обставини не можуть бути достатньою підставою для неврахування відповідного періоду роботи під час обчислення страхового стажу.

Так, зазначена архівна довідка видана безпосередньо на ім`я позивача - ОСОБА_1 , що вбачається з її адресної частини. Водночас у документах архівного фонду, на підставі яких складено довідку, особа зазначена як " ОСОБА_2 ", без наведення по батькові. Однак сама по собі така особливість оформлення первинних архівних документів не свідчить про те, що відомості, наведені в довідці, стосуються іншої особи, а не позивача.

При цьому відповідачем не наведено обґрунтованих сумнівів щодо належності зазначених архівних відомостей позивачу, а також не встановлено обставин, які б свідчили про те, що у відповідний період у зазначеному господарстві працювала інша особа з таким самим прізвищем та ім`ям.

За таких обставин суд вважає, що неврахування архівної довідки від 27.10.2021 № 492/06-06 виключно з мотивів відсутності по-батькові позивача в документах архівного фонду є проявом надмірного формалізму. Формальні неточності в оформленні документів, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи в реалізації її конституційного права на соціальний захист та пенсійне забезпечення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.04.2019 у справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, формальні неточності в документах самі по собі не можуть бути підставою для позбавлення особи права на пенсійне забезпечення.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відсутність по батькові позивача в документах архівного фонду, на підставі яких видано архівну довідку від 27.10.2021 № 492/06-06, за умови зазначення в самій довідці повних анкетних даних позивача, не є достатньою підставою для неврахування наведених у ній відомостей під час обчислення його страхового стажу.

З огляду на викладене суд вважає, що відсутність по батькові позивача у первинних документах архівного фонду не могла бути достатньою підставою для неврахування відповідачем відомостей архівної довідки від 27.10.2021 № 492/06-06, оскільки сама довідка видана на ім`я ОСОБА_1 , а відомості, наведені в ній, стосуються особи з відповідними прізвищем та ім`ям. За таких обставин відповідач повинен був врахувати зазначену довідку під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком та визначення його страхового стажу, надавши оцінку її змісту в сукупності з іншими поданими документами. Натомість неврахування її відомостей виключно з мотивів відсутності по батькові в документах архівного фонду свідчить про надмірний формалізм з боку пенсійного органу.

Суд зазначає, що встановлена протиправність неврахування відповідачем архівної довідки від 27.10.2021 № 492/06-06 не зумовлює необхідності окремого вирішення питання про зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 1988 року по грудень 1997 року саме на підставі цієї довідки, оскільки спірний період роботи з 08.06.1988 по 01.06.1999 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача на підставі записів його трудової книжки. За таких обставин відомості архівної довідки підлягають врахуванню як додаткові документальні дані, що стосуються трудової діяльності позивача у відповідному господарстві, однак не потребують окремого визначення періоду роботи, який має бути зарахований на їх підставі. Поряд із цим суд зауважує, що матеріали справи не містять належних і достатніх доказів, які б підтверджували наявність у позивача права на обчислення спірного періоду роботи в пільговому порядку або із застосуванням кратності. Зокрема, позивачем не надано документів, які б підтверджували особливий характер виконуваної ним роботи, її належність до робіт за відповідним списком чи інші передбачені законом умови для пільгового обчислення страхового стажу.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії за віком є наявність у особи визначеного законом страхового стажу, а документи, що підтверджують відповідні періоди трудової діяльності, підлягають оцінці пенсійним органом з урахуванням їх змісту та в сукупності з іншими поданими документами. При цьому формальні недоліки в оформленні документів самі по собі не можуть бути підставою для неврахування відомостей, які мають значення для підтвердження трудової діяльності особи.

Відтак суд вважає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 31.03.2026 № 192350004778 у частині неврахування періоду роботи позивача з 08.06.1988 по 01.06.1999 та доходить висновку про наявність підстав для його скасування.

Поряд із тим суд зазначає, що під час розгляду заяви позивача відповідач не надав належної оцінки всім поданим документам, зокрема не врахував відомості архівної довідки від 27.10.2021 № 492/06-06, а тому обставини щодо підтвердження спірного періоду роботи не були досліджені пенсійним органом у повному обсязі. За таких умов суд вважає передчасним вирішення питання про безпосереднє призначення позивачу пенсії за віком, оскільки визначення наявності всіх передбачених законом умов для її призначення належить до повноважень пенсійного органу.

Водночас суд звертає увагу, що рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком від 31.03.2026 № 192350004778 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.03.2026. Саме цей територіальний орган Пенсійного фонду України здійснював оцінку поданих документів та визначав страховий стаж позивача, за результатами чого дійшов висновку про відсутність необхідного стажу для призначення пенсії за віком.

Разом із тим позовну вимогу про зобов`язання зарахувати спірний період роботи до страхового стажу та призначити пенсію позивач заявив до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Однак зазначений орган не приймав оскаржуваного рішення та не здійснював безпосередньої оцінки документів позивача за результатами розгляду заяви про призначення пенсії. Отже, позивач помилково визначив Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області суб`єктом владних повноважень, на якого має бути покладено обов`язок щодо усунення встановлених судом порушень.

За таких обставин, з метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.03.2026 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 08.06.1988 по 01.06.1999 на підставі записів трудової книжки та з урахуванням відомостей архівної довідки від 27.10.2021 № 492/06-06, а також надати оцінку іншим поданим документам і прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Зважаючи на те, що суд задовольняє позов частково, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області необхідно стягнути судовий збір у сумі 665,60 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 31.03.2026 № 192350004778 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.03.2026 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 08.06.1988 по 01.06.1999 на підставі записів трудової книжки від 20.09.1983 НОМЕР_1 та з урахуванням відомостей архівної довідки від 27.10.2021 № 492/06-06, і прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять грн 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 10 листопада 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (місцезнаходження: вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв,Миколаївський р-н, Миколаївська обл., 54008, код ЄДРПОУ: 13844159);

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769);

Головуючий суддя Баб`юк П.М.