Рішення № 141365337 у справі № 500/3790/26 від 10.11.2026

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3790/26

10 листопада 2026 року м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області (надалі, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №63-к від 02 квітня 2026 "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору №1 відділу №2 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області з 16 травня 2026 року, стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 травня 2026 по день ухвалення судового рішення, стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 60000 грн., стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн 00 коп.

Позов обґрунтований тим, що на думку позивача, у відповідача були відсутні законні підстави для звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін на підставі статті 86 Закону України "Про державну службу", а тому наявні підстави для скасування наказу №63-к від 02.04.2026. Зазначає, що заява на звільнення за згодою сторін була написана ОСОБА_1 під тиском зі сторони начальника Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області та станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє його волевиявлення на припинення трудового договору за зазначеною підставою. Відсутність наміру звільнятися з роботи також доводиться проходженням ним у 2026 році курсів підвищення кваліфікації та планування відпустки у серпні 2026 року (наказ). Між тим, позивач наголошує, що його звільнення відбулось в період перебування у відпустці та на лікарняному. Звертає увагу суду на тому, що звільнення позивача під час відпустки та позбавлення його можливості в повній мірі скористатись своїм правом на відпочинок є грубим порушенням чинного законодавства та підставою для скасування наказу №63-к від 02 квітня 2026 про звільнення ОСОБА_1 ". Серед іншого, позивач вважає, що права позивача порушено, тому що з наказом №63-к від 02.04.2026 "Про звільнення" він був ознайомлений 02.04.2026, про внесення змін до цього наказу йому нічного не було відомо. Додатково вказує, що фактично роботодавець позбавив можливості ОСОБА_1 вийти на роботу після лікарняного і відпустки та передати справи і довірене, у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, майно. Також, зазначає, що незаконне звільнення завдало йому моральне страждання, що полягає у постійній тривозі, стресі, розчаруванні, відчутті несправедливості, а також у порушенні його трудових прав, втрати нормальних життєвих зв`язків і необхідності докласти додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права у судах.

Ухвалою суду від 22.06.2026 позовну заяву залишено без руху, та у встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Ухвалою суду від 02.07.2026 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом та задоволено заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за привалами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 21.07.2026 о 10:30 год.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Серед іншого, вказує, що відповідно до Графіка проведення визначення результатів виконання завдань державними службовцями, затвердженого наказом Головного управління від 03.10.2025 № 155-к "Про визначення результатів виконання завдань державними службовцями Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В" у 2025 році" ОСОБА_1 останній раз був в Головному управлінні 12.11.2025 під час проведення з ним безпосереднім керівником та керівником самостійного підрозділу оціночної співбесіди з метою визначення результатів виконання завдань і ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності позивача на займаній посаді. За результатами співбесіди ОСОБА_1 отримав позитивну оцінку (копія наказу, завдання та результати виконання завдань додаються), що свідчить про відсутність будь-яких упереджень з боку керівництва Головного управління. Просить врахувати, що з дати проведення з позивачем оціночної співбесіди він в Головне управління не приїжджав, а написання заяв ОСОБА_1 про надання відпустки, а також про звільнення здійснювалось за місцем його роботи, а не в приміщенні Головного управління, оскільки позивачем 31.03.2026 з електронної пошти вказаного структурного підрозділу Головного управління на електронну пошту іншого структурного підрозділу - Управління персоналу Головного управління надіслано заяву від 31.03.2026 про надання щорічної відпустки, а 01.04.2026 у такий самий спосіб надіслано заяву від 01.04.2026 про звільнення, які власноручно написані ОСОБА_1 на ім`я начальника Головного управління, та у подальшому вищезазначені заяви передано до Головного управління. Зазначене, на думку представника відповідача, підтверджує відсутність з боку керівництва Головного управління тиску на позивача з приводу написання заяви про звільнення. Також вказує, що позивачем 01.04.2026 подано власноручно написану заяву про звільнення із займаної посади з 15.05.2026 за угодою сторін, що свідчить, що ОСОБА_1 чітко визначено у власноручно написаній заяві дату свого звільнення за угодою сторін. Також, вважає, що проходження ОСОБА_1 навчання, відповідно до індивідуальної програми професійного розвитку державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В" на 2026 рік, а також планування ним періоду відпусток у 2026 році не є належними доказами щодо відсутності у нього наміру звільнятися із займаної посади. Окрім того, Головне управління не погоджується із доводами позивача, що його звільнення у період тимчасової непрацездатності здійснено з порушенням гарантій, визначених у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України. Також, Головне управління вважає, що позивачем не надано доказів, якими він обґрунтовує факт наявності будь-яких втрат немайнового характеру, зумовлених моральними чи фізичними стражданнями або іншими негативними проявами, що свідчили б про наявність моральної шкоди, що відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 10.10.2019 у справі №826/2850/17, якою підтримано позицію суду апеляційної інстанції. Крім цього, на думку представника відповідача, розмір правничої допомоги є завищеним та необґрунтованим.

Ухвалою суду від 17.07.2026 постановлено відмовити у задоволенні заяви представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги, просить позов задовольнити повністю. Серед іншого, вказує, що звільнення ОСОБА_1 відбулося 15.05.2026 року у період його тимчасової непрацездатності (у день звільнення він перебував на стаціонарному лікуванні і продовжував хворіти), а також у період його відпустки, а тому відповідачем були порушенні гарантії, визначені у першому реченні частини третьої статті 40 КЗп України. Також, вважає, що заява на звільнення за згодою сторін була написана ОСОБА_1 під тиском зі сторони начальника Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області та станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє його волевиявлення на припинення трудового договору за зазначеною підставою. Відсутність наміру звільнятися з роботи та бажання працювати також доводиться проходженням ним на початку 2026 року курсів підвищення кваліфікації, плануванням щорічної відпустки, позитивна оцінка ефективності та якості службової діяльності.

21.07.2026 у відкритому судовому засіданні у підготовчому провадженні постановлено ухвалу із занесенням до Протоколу судового засідання про відкладення розгляду справи до 07.08.2026 о 12:00 год.

Представник відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Зокрема, вказує, що Головним управлінням на день звільнення здійснено виплату всіх сум, що належать позивачу при звільненні, відповідно до розрахунку належних виплат при звільненні (копія долучена до відзиву на позовну заяву), що підтверджується відомістю нарахування коштів № [номер приховано] (Розрахункові при звільненні за 1 половину травня 2026р.) на карткові рахунки співробітників від 15.05.2026 Акціонерного товариства "Райффайзен Банк". Вважає, що позивач не довів обставин, які б давали підстави для висновку, що йому зі сторони посадових осіб Головного управління були висловлені погрози чи вчинені інші дії, які б могли реально вплинути на його волевиявлення щодо написання заяви про звільнення за угодою сторін, а також не надав доказів звернення до правоохоронних та/чи інших органів з приводу здійснення на нього відповідного тиску. Також, на думку представника відповідача, позивач наділений правом самостійно звернутись до органів Державної податкової служби України, як Кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг або до банківських установ з метою отримання електронного цифрового підпису, однак самостійно не вчинив дій щодо отримання електронного цифрового підпису.

07.08.2026 у відкритому судовому засіданні у підготовчому провадженні постановлено ухвалу із занесенням до Протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.08.2026 о 10:30 год.

27.08.2026 у відкритому судовому засіданні постановлено ухвалу із занесенням до Протоколу судового засіданні про відкладення розгляду справи до 23.09.2026 о 11:00 год.

Представник позивача подав до суду додаткові пояснення у справі, в яких підтримав позовні вимоги, просить позов задовольнити повністю. Зокрема, на думку представника позивача, фактично було створено несприятливі умови, щоб позивач не мав можливості виконувати свої посадові обов`язки, так як не мав доступу до системи електронного документообігу. Саме ці події негативно вплинули на стан його здоров`я, адже він розумів, що на нього чиниться тиск з метою спонукання до написання заяви на звільнення.

23.09.2026 у відкритому судовому засіданні оголошено перерву до 06.10.2026 о 14:30 год.

Представник відповідача подав до суду додаткові пояснення, в яких заперечив проти позовних вимог, просить відмовити у задоволенні позову. Серед іншого, вказав, що ОСОБА_1 останній раз був в Головному управлінні 12.11.2025 під час проведення з ним безпосереднім керівником та керівником самостійного підрозділу оціночної співбесіди з метою визначення результатів виконання завдань і ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності Позивача на займаній посаді. Зазначив, що з дати проведення з Позивачем оціночної співбесіди він в Головне управління не приїжджав, а без його особистої участі неможливе звернення до органів Державної податкової служби України для отримання КЕП.

06.10.2026 у відкритому судовому засіданні оголошено перерву до 13.10.2026 о 11:00 год.

13.10.2026 від представника позивача надійшла заява, в якій просить перейти в письмове провадження, розгляд справи проводити за наявними матеріалами, позовні вимоги підтримує.

13.10.2026 представник відповідача подав до суду клопотання, в якому просить розглянути дану справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Ухвалою суду від 13.10.2026 постановлено, зокрема, перейти до розгляду даної справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 29.10.2026 постановлено витребувати у Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області довідку про нараховану та виплачену середньомісячну та середньоденну заробітну плату позивача ОСОБА_1 за два календарні місяці перед звільненням із зазначенням кількості відпрацьованих робочих днів за ці місяці із зазначенням усіх складових заробітної плати та підстав їх нарахування та виплати.

На виконання вказаної ухвали суду від представника відповідача надійшло клопотання, до якої долучена, серед іншого, довідка про доходи №48 від 30.10.2026.

Як встановлено судом, у відповідності до Наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській №63-к від 02.04.2026, відповідно до пункту 3 частини першої статті 83, статті 86 Закону України "Про державну службу", ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача сектору №1 відділу №2 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин за угодою сторін 15.05.2026.

Вважаючи протиправним та таким, що підлягає до скасування вказаний наказ відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (далі Закон №889-VIII, у редакції на дату виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 1 вказаного Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Приписами статті 86 Закону №889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Наведені положення кореспондуються із приписами частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), згідно з пунктом 1 якої однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливість підстави припинення трудового договору за угодою сторін полягає в тому, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в певно обумовлений строк.

За угодою сторін безстроковий трудовий договір може бути припинено в будь-який строк, щодо якого працівник і роботодавець досягли домовленості.

Такий строк може бути як меншим, так і перевищувати встановлений для звільнення за власним бажанням працівника двотижневий період.

Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність чіткої узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника з такої підстави, як угода сторін.

При досягненні спільної домовленості працівника й роботодавця про звільнення за угодою сторін, а також погодженні дати звільнення, - відкликання працівником заяви не матиме юридичних наслідків. Це означає, що відкликання працівником заяви про звільнення не скасовує угоду сторін про звільнення.

Верховний Суд у постановах 12.08.2021 у справі №826/20454/16 та від 09.10.2019 у справі №804/9394/14, від 05.12.2024 №380/7363/23 виснував, що визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню державного службовця щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 КЗпП України (положення якого кореспондуються із приписами частини другої статті 86 Закону № 889).

Відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру державного службовця звільнитися саме за угодою сторін, а сама лише згода суб`єкта призначення задовольнити заяву державного службовця про звільнення не означає наявності угоди про припинення державної служби саме з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

Для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, на думку суду, слід з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Отож, подання працівником заяви про розірвання трудового договору повинно бути добровільним і виражати його волевиявлення щодо звільнення з роботи.

Позивач у своїх доводах наголошує, що заява про звільнення за угодою сторін не відповідала його волевиявленню, з приводу чого суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 29.06.2022 у справі №640/18748/19 зауважив, якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін i бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Своєю чергою, суб`єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб`єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю.

Натомість, дослідивши наявну в матеріалах справи заяву позивача про звільнення його із займаної посади за угодою сторін, суд встановив, що вказана заява зареєстрована у Головному управлінні Держгеокадастру у Тернопільській області 14.05.2025, містить прохання позивача звільнити його із займаної посади за угодою сторін з 15.05.2025. При цьому заява містить дату написання такої заяви - 01.04.2026.

19.05.2026 року ОСОБА_1 отримав лист поштовим відправленням від Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, де повідомлено, що 15.05.2026 року відбудеться його звільнення і також, що 14.05.2026 року внесено зміни до наказу про звільнення №63-к від 02.04.2026 (наказ Про внесення змін №84-к від 14.05.2026). Доказів ознайомлення позивача із внесеними до спірного наказу про звільнення позивача із займаної посади, відповідачем суду не подано та судом таких доказів не здобуто.

Між тим, суд наголошує, що пряма заборона на звільнення у період тимчасової непрацездатності, закріплена у частині третій статті 40 КЗпП України, є самостійною гарантією, яку не варто ототожнювати з підставами звільнення. Іншими словами, звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, за наявності на те законних підстав для звільнення (як-то порушення умов трудового договору, закінчення строку трудового договору тощо), свідчить про порушення гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП України, а не про відсутність законних підстав для звільнення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 1.380.2019.004407.

У постанові від 15 вересня 2020 року в справі №205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що в разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП, негативні наслідки необхідно усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Аналогічну позицію також підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29.06.2022 у справі №748/1266/21.

Крім цього, відповідно до ст. 59 Закону України "Про державну службу", щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

Відповідно до частини другої статті 80 КЗпП України, щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

Частиною другої статті 11 Закону України "Про відпустки" визначено, що у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України "Про відпустки".

Так, у відповідності до Наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №100 від 01.04.2026, позивачу надано щорічну відпустку у період з 13.04.2026 по 14.05.2026.

Протягом періоду відпустки ОСОБА_1 п`ять разів перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності № 21983488-2040480653-1 з 15.04.2026 по 17.04.2026, №21983488-2040530988-1 з 18.04.2026 по 21.04.2026, №21983488-2040633616-1 з 22.04.2026 по 24.04.2026, №22131773-2040749649-1 з 27.04.2026 по 01.05.2026, №223557381-2041140021-1 з 12.05.2026 по 19.05.2026.

При цьому, суд враховує, що позивачем подавалися до відповідача заяви, в яких ОСОБА_1 просив продовжити відпустку на термін хвороби (23 календарних дні) та вважати датою звільнення перший робочий день після закінчення відпустки, продовженої на час тимчасової непрацездатності.

Однак, відповідачем прийнято спірний Наказ під час перебування позивача на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності №223557381-2041140021-1 (з 12.05.2026 по 19.05.2026).

Відтак, суд погоджується з доводами позивача про те, що його звільнення відбулось в період перебування у відпустці та на лікарняному.

Згідно із частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Отже, саме на відповідача покладено тягар доказування правомірності свого рішення, при цьому застосовується стандарт доказування "поза розумним сумнівом".

Оцінивши вказане та обставини даної адміністративної справи, перевіряючи спірний наказ про звільнення позивача на відповідність вимогам частини другої ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що спірний наказ є протиправним та таким, що підлягає до скасування.

Між тим, частиною шостою ст.43 Конституції України встановлено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч.1,ч.2, ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відтак, з метою захисту порушеного права позивача слід поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору №1 відділу №2 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області з 16 травня 2026 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 травня 2026 по день ухвалення судового рішення, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Зі змісту пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №48 від 30.10.2026 заробітна плата позивача за березень - квітень 2026 року складає 23486,19 гривень за фактично відпрацьовані за цей період 20 робочих днів. Середньоденна заробітна плата позивача становить 1174,31 гривень (23486,19 гривень / 20 робочих дні).

Період вимушеного прогулу позивачки з 16.05.2026 (наступний день після звільнення, враховуючи, що день звільнення є останнім робочим днем) по 10.11.2026 (день ухвалення рішення у цій справі) становить 127 робочих днів.

Отже, середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на її користь, становить 149137,37 грн. (1174,31 гривень х 127 робочих днів вимушеного прогулу). Така сума обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого присуджена до виплати працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, підлягає до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору №1 відділу №2 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 60000 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що шкода завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової чи службової особи органу державної влади при здійсненні своїх повноважень відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Моральна шкода - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Частиною 1 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Тому суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд зауважує, що позивач не довів наявності безпосереднього причинного зв`язку такої шкоди із оскаржуваними діями відповідача. Доказів на підтвердження існування моральних страждань та належним чином визначеного позивачем розміру моральної шкоди суду не надано.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із статтею 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім цього, згідно з частинами другою, третьою статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Факт надання правничої допомоги позивачу адвокатом Сідоровим В.М., підтверджується документами, доданими до позовної заяви, а саме: договором про надання правничої допомоги №б/н від 28 травня 2026 року, орієнтовним розрахунком суми гонорару (вартості послуг) за надану правничу допомогу, ордером про надання правничої допомоги. Розрахунок суми гонорару (вартості послуг) за надану правничу допомогу, доданий до адміністративного позову, містить відомості про види наданих правових послуг, час затрачений на їх надання, а також вартість наданих послуг.

Разом з тим, при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18, від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить зменшити розмір витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката.

Однак, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 15000,00 грн. є співмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

З урахуванням критерію співмірності зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, та обсягом виконання відповідних робіт, суд дійшов висновку про те, що стягнута має бути сума витрат, пов`язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. з Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №63-к від 02 квітня 2026 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору №1 відділу №2 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області з 16 травня 2026 року.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 травня 2026 року по 10 листопада 2026 року у розмірі 149137 (сто сорок дев`ять тисяч сто тридцять сім) грн. 37 коп., з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору №1 відділу №2 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області допустити до негайного виконання.

Рішення суду в частині стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 25834 (двадцять п`ять вісімсот тридцять чотири) грн. 81 коп допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено та підписано 10 листопада 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 ),

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Лисенка, 20А, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46002 код ЄДРПОУ:39766192).

Головуюча суддя Дерех Н.В.