Рішення № 141365338 у справі № 500/5526/26 від 10.11.2026

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/5526/26

10 листопада 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) у вигляді невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) внести відомості про виключення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військову службу та військовий обов`язок".

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно позивача про виключення його з військового обліку, на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України " Про військовий обов`язок і військову службу".

Ухвалою суду від 01.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач своїм правом не скористався та відзиву на позов не подав.

Частиною шостою статті 162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку черговості.

З`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд встановив таке.

Вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12.12.2022 у справі №683/765/22 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 Кримінального кодексу України та призначено покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п`ять) років.

У відповідь на адвокатський запит відповідач листом від 17.06.2026 повідомив, що:

1. ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку з 27 лютого 2026 року у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

2. Облікова-послужна карта до військово-облікового документа ОСОБА_1 є інформацією для службового користування (ДСК), у зв`язку з чим копію такої надано не буде.

3. В облікових документах ОСОБА_1 відомості про виключення його з військового обліку відсутні.

Позивач через представника надіслав на адресу відповідача заяву від 07.08.2026 в якій просив: внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з військового обліку як особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Представник позивача зазначає, що вказану вище заяву отримано відповідачем 11.08.2026, що підтверджується викопіюванням з офіційного веб-сайту АТ "Укрпошта" за трек номером поштового відправлення №7905300390526. Проте, станом на дату подання позовної заяви відповіді відповідачем на вказану заяву не надано, а вимоги такої не виконано.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача у вигляді не розгляду заяви позивача та не внесення відомостей у Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення позивача із військового обліку за пунктом 6 частини 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII (далі Закон №2232-XII).

Відповідно до частини другої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно із частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною п`ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Порядок №1487, в редакції від 18.05.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період (пункт 3 Порядку №1487).

Відповідно до пункту 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є для військовозобов`язаних є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного.

Згідно пункту 22 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону №2232-ХІІ.

Абзацом третім пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.

Відтак до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить взяття та виключення військовозобов`язаних з військового обліку.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Абзацом п`ятим частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовозобов`язані це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Згідно з абзацами сьомим і дев`ятим пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній з 18.05.2024) взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають громадяни України:

які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;

які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку.

З вищевикладеного слідує, що взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають усі військовозобов`язані громадяни України, які досягли 25-річного віку. Водночас Закон № 2232-ХІІ не містить обмежень щодо кількості раз, взяття на військовий облік у випадку, якщо особа раніше перебувала на військовому обліку призовників.

Тобто громадянин України, який раніше перебував на військовому обліку призовників, і був виключений з військового обліку військовозобов`язаних, підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у разі, якщо підстави, за якими він був виключений, відпали.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач 18.12.2015 був виключений з обліку військовозобов`язаних на підставі абзацу 6 пункту 6 статті 37 Закону №2232-XII (засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину).

Суд зазначає, що статтею 37 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент виключення позивача військового обліку, було визначено, що виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Разом з цим, 18.05.2024 внесено зміни в Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", та нова редакція статті 37 вже не містить такої підстави для виключення з військової служби, як виключення громадян України раніше засуджених до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину:

"Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.".

З наведеного слідує, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку призовників та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

Отже, з набранням чинності змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка набула статусу військовозобов`язаного, відтак, підстави для виключення позивача з військового обліку як раніше засудженого до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину у розумінні приписів частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) та Порядку №1487 відсутні.

Крім того, суд зазначає, що згідно пункту 4 розділу "Загальні питання" Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:

- особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;

- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Щодо приписів частини першої статті 58 Конституції України, на необхідність застосування яких посилається позивач, суд зазначає таке.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Так, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Однак, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.

Суд акцентує, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.

У зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було звужено коло підстав для виключення з військового обліку.

Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок. З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується у тому числі і на осіб, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених частиною першою статті 37 Закону №2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини шостої статті 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.

Так, пункт 2 частини першої статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку.

Позивач цьому критерію взяття на облік як військовозобов`язаного відповідає.

Таким чином, позивач підлягав виключенню з військового обліку на підставі чинної на той час редакції статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Нова редакція цієї статті від 18.05.2024 не змінила правовідносин, які мали місце до того, а встановила нові правовідносини у виді нових підстав виключення з військового обліку, які почали діяти з 18.05.2024. Наслідком нового унормування стало те, що якщо особа, яка була виключена на законних підставах з військового обліку, після того як такі підстави відпали і за умови, що вона відповідає законодавчо встановленим критеріям взяття на військовий облік, підлягає взяттю на такій облік. При цьому, нове взяття на військовий облік, слід розглядати не як продовження попередніх правовідносин під час дії яких особа була виключена з військового обліку, так як ці правовідносини завершились, а їх слід розцінювати як нові правовідносини, які виникли на підставі нової норми права.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено і підписано 10 листопада 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 );

Головуючий суддя Мартиць О.І.