Рішення № 141365341 у справі № 500/5912/26 від 09.11.2026

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5912/26

09 листопада 2026 року м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського МУ Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі відповідач), у якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність щодо не закінчення виконавчого провадження №81378246 зі стягнення виконавчого збору за постановою №39426956 від 11.04.2014; зобов`язати відповідача закінчити виконавче провадження №81378246 зі стягнення виконавчого збору за постановою №39426956 від 11.04.2014.

Ухвалою суду від 29.09.2026 відкрито провадження у справі.

Відповідно до позовної заяви, позивач зазначає, що на примусовому виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження №39426956 з виконання виконавчого листа №1915/7838/2012, виданого 05.08.2013 Тернопільським міськрайонним судом, про стягнення заборгованості з позивача на користь ПАТ «ВТБ Банк». У цьому ж провадженні державним виконавцем винесено постанову від 11.04.2014 про стягнення виконавчого збору.

Стверджує, що 30.06.2026 державний виконавець у виконавчому провадженні №39426956 повернув виконавчий документ стягувачу на підставі його заяви.

Посилається на те, що на підставі постанови від 11.04.2014 відкрито 30.06.2026 виконавче провадження №81378246 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору.

Також позивач посилається на те, що 23.07.2026 приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Кондратюк Р.В. відкрив виконавче провадження №81573572 з виконання того самого виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду №1915/7838/2012 від 05.08.2013, та виніс 23.07.2026 постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця.

На думку позивача, одночасне існування виконавчого провадження №81378246 зі стягнення виконавчого збору та виконавчого провадження №81573572, у межах якого приватний виконавець стягує основну винагороду за виконання того самого виконавчого документа, створює для боржника подвійний майновий тягар.

Зазначає, що 03.09.2026 звернувся до відповідача із заявою про закінчення виконавчого провадження №81378246, відповідь на яку не надано.

Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки вона суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо недопустимості одночасного стягнення виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця за виконання одного й того самого виконавчого документа.

Згідно із відзивом на позов, відповідач проти позову заперечує і просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Відповідач вважає, що державний виконавець був зобов`язаний винести постанову про стягнення виконавчого збору та відкрити виконавче провадження №81378246 на її виконання, оскільки такий обов`язок передбачений частиною третьою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою від 19.10.2026 витребувано докази, продовжено строк розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

На примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження №39426959 з виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду №1915/7838/2012 від 05.08.2013. У цьому ж провадженні державним виконавцем винесено постанову від 11.04.2014 про стягнення виконавчого збору.

30.06.2026 державний виконавець на підставі заяви стягувача виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №39426959 на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

30.06.2026 державний виконавець відкрив виконавче провадження №81378246 з примусового виконання постанови державного виконавця №39426959 від 11.04.2014 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.

23.07.2026 приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Кондратюк Р.В. відкрив виконавче провадження №81573572 з примусового виконання того самого виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду №1915/7838/2012 від 05.08.2013 та виніс 23.07.2026 постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця.

03.09.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Листом від 16.09.2026 відповідач відмовив у закінченні виконавчого провадження №81378246, посилаючись на відсутність підстав, передбачених статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Так, предметом спору у цій справі є не правомірність первісної постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 11.04.2014, а правомірність дій відповідача щодо відмови закінчити виконавче провадження №81378246, оформленої листом від 16.09.2026. Отже, суд перевіряє, чи існували станом на цю дату фактичні та правові підстави для закінчення виконавчого провадження №81378246 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до частин першої та третьої статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі Закон №1404-VIII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За пунктом 5 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з частинами першою та другою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Частина восьма статті 27 Закону №1404-VIII передбачає, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Частина перша статті 39 Закону №1404-VIII визначає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; 7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; 14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України; 15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; 16) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз", оператором газотранспортної системи та операторами газорозподільних систем, за спожитий природний газ, а також послуги з його транспортування та розподілу відповідно, перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, перед електропостачальниками або операторами системи розподілу (як правонаступниками в частині прав та обов`язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією) за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили; 17) списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; 18) списання згідно з пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" сум недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; 19) прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника; 19-1) якщо відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню незалежно від дати укладення такої угоди; 19-2) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість учасників процедури врегулювання заборгованості, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили; 20) врегулювання (погашення, списання) оператором газорозподільної системи заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", якщо таке виконавче провадження розпочато за рішенням про зобов`язання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити оператору газорозподільної системи економічно обґрунтований тариф на послуги з розподілу природного газу з включенням компенсацій за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2020 року включно; 21) виконання або відкликання вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", скасування рішення суду про тимчасове обмеження громадянина України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації, якщо виконавче провадження розпочато за таким рішенням.

А частина друга цієї статті Закону №1404-VIII передбачає, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Водночас, суд виходить з того, що положення статті 39 Закону №1404-VIII мають застосовуватися з урахуванням спеціальних положень цього Закону, а також висновків Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII за аналогією закону у випадках, коли йдеться про уникнення подвійного стягнення виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця за одним виконавчим документом.

Згідно із частиною першою статті 40 Закону №1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини другої цієї статті Закону №1404-VIII про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Частина третя статті 40 Закону №1404-VIII передбачає, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частинами першою - четвертою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VIII (далі Закон №1403-VIII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII, приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, приватний виконавець нараховує основну винагороду із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому приватний виконавець зобов`язаний нараховувати основну винагороду щомісяця у розмірі, визначеному частиною третьою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення основної винагороди за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься приватним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про її нарахування.

Згідно з п. 12 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 «Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця» (далі Порядок № 643 у редакції, станом на дату в виникнення спірних правовідносин), розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Вирішуючи цю справу, суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у спорах про уникнення подвійного стягнення виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця.

Так, у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 Верховний Суд зазначив, що Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди приватного виконавця за виконання одного й того самого виконавчого документа.

Верховний Суд дійшов висновку, що у таких правовідносинах підлягає застосуванню за аналогією закону частина восьма статті 27 Закону №1404-VIII, а належним способом захисту є закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

У постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 Верховний Суд підтвердив необхідність врахування правового висновку у справі №320/6215/19 щодо застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII у подібних правовідносинах.

Предметом спору у справі №160/695/22 було, зокрема, питання стягнення виконавчого збору органом ДВС та подальшого стягнення винагороди приватним виконавцем за виконання того самого виконавчого документа.

Водночас, суд виходить з того, що найбільш релевантною для цього спору є постанова Верховного Суду від 19.08.2025 у справі №380/22356/23.

У цій справі Верховний Суд розглядав спір про правомірність стягнення виконавчого збору після того, як за тим самим виконавчим документом було відкрито виконавче провадження приватним виконавцем з одночасним стягненням основної винагороди приватного виконавця.

Верховний Суд зазначив, що предмети спору у справах №320/6215/19 та №380/22356/23 є подібними, оскільки обидва стосуються питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того самого виконавчого документа.

У постанові від 19.08.2025 у справі №380/22356/23 Верховний Суд зазначив, що частина восьма статті 27 Закону №1404-VIII спрямована на недопущення одночасного стягнення з боржника виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця за виконання одного й того самого виконавчого документа, а належним і ефективним способом захисту у такій ситуації є закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 19.08.2025 у справі №380/22356/23 відхилив довід про те, що частина восьма статті 27 Закону №1404-VIII застосовується лише у разі формальної передачі виконавчого документа від державного виконавця приватному виконавцю.

Верховний Суд зазначив, що повернення виконавчого документа стягувачу за пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII не виключає подальшого самостійного пред`явлення такого документа приватному виконавцю, а боржник не може впливати на вибір стягувачем відповідного механізму.

Також Верховний Суд у постанові від 19.08.2025 у справі №380/22356/23 зазначив, що відсутність відомостей про вжиті приватним виконавцем заходи, які призвели до повного або часткового виконання виконавчого документа, не впливає на застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII та не усуває питання подвійного стягнення.

У постанові від 14.03.2025 у справі №580/245/24 Верховний Суд аналізував правову природу виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця і, зокрема, зазначив, що виконавчий збір є збором за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби та стягується з боржника до Державного бюджету України у розмірі, визначеному статтею 27 Закону №1404-VIII. Суд враховує цю постанову як додаткову, оскільки центральними для вирішення цієї справи є висновки Верховного Суду у справах №320/6215/19, №160/695/22 та №380/22356/23.

Отже, зазначена вище практика Верховного Суду свідчить про те, що якщо після повернення державним виконавцем виконавчого документа стягувачу та відкриття окремого виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору той самий виконавчий документ пред`явлено до виконання приватному виконавцю, який відкрив виконавче провадження та виніс постанову про стягнення основної винагороди, то подальше стягнення виконавчого збору має бути припинене шляхом закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Щодо правомірності відмови відповідача закінчити виконавче провадження №81378246, то суд зазначає про таке.

Суд звертає увагу, що 30.06.2026 на момент повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №39426956 приватним виконавцем ще не було відкрито виконавче провадження №81573572 від 23.07.2026.

Так, відповідач, відмовляючи у закінченні виконавчого провадження №81378246, виходив з того, що стаття 39 Закону №1404-VIII не містить прямої підстави для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у випадку подальшого пред`явлення того самого виконавчого документа приватному виконавцю.

Такий підхід відповідача суд вважає помилковим з огляду на таке.

Верховний Суд у постановах від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, від 13.04.2023 у справі №160/695/22 та від 19.08.2025 у справі №380/22356/23 сформував висновок, що у подібних правовідносинах частина восьма статті 27 Закону №1404-VIII застосовується за аналогією закону як спеціальна підстава для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Тому відсутність у частині першій статті 39 Закону №1404-VIII окремого пункту, який би дослівно передбачав закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору в разі відкриття приватним виконавцем провадження за тим самим виконавчим документом, не є самостійною підставою для відмови у закінченні такого провадження.

Суд також відхиляє довід відповідача про те, що частина восьма статті 27 Закону №1404-VIII застосовується лише у разі формальної передачі виконавчого документа від органу ДВС приватному виконавцю з таких підстав.

Верховний Суд у постанові від 19.08.2025 у справі №380/22356/23 прямо зазначив, що боржник не може впливати на вибір стягувачем процедури: передачі виконавчого документа приватному виконавцю або повернення документа стягувачу з подальшим самостійним пред`явленням приватному виконавцю.

Суд також відхиляє довід відповідача про те, що позивач не надав доказів фактичної сплати основної винагороди приватному виконавцю, зазнаючи про таке.

Для вирішення цього спору визначальним є не факт фактичної сплати основної винагороди приватному виконавцю, а наявність станом на дату оспорюваної відмови відкритого приватним виконавцем провадження за тим самим виконавчим документом та постанови про стягнення основної винагороди.

Законність постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди у межах виконавчого провадження №81573572 не є предметом розгляду у цій справі.

У постанові від 19.08.2025 у справі №380/22356/23 Верховний Суд окремо зазначив, що відсутність відомостей про виконавчі дії приватного виконавця, які призвели до повного або часткового виконання виконавчого документа, не впливає на застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII.

Отже, станом на 16.09.2026 відповідач мав врахувати, що за тим самим виконавчим документом вже відкрито виконавче провадження №81573572 приватним виконавцем і винесено постанову про стягнення основної винагороди.

Неврахування відповідачем цієї обставини призвело до необґрунтованої відмови у закінченні виконавчого провадження №81378246.

За таких обставин, дії відповідача щодо відмови закінчити виконавче провадження №81378246, оформленої листом від 16.09.2026 №9172/02.1-23, не відповідають критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, а тому є протиправними.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Із приводу розподілу судових витрат у цій справі, то суд зазначає про таке.

У цій справі позивач сплатив судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір у сумі 1331,20 грн підлягає стягненню на його користь у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 7, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо відмови у закінченні виконавчого провадження №81378246 зі стягнення виконавчого збору на підставі постанови державного виконавця №39426956 від 11.04.2014, оформленій листом від 16.09.2026 №9172/02.1-23.

Зобов`язати відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження №81378246 зі стягнення виконавчого збору на підставі постанови державного виконавця №39426956 від 11.04.2014.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України судовий збір у сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 листопада 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського МУ Міністерства юстиції України (місцезнаходження: вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківський р-н, Івано-Франківська обл., 76019 код ЄДРПОУ 43316386).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.