Постанова № 141365474 у справі № 301/4141/24 від 13.10.2026

Справа № 301/4141/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 жовтня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Собослоя Г.Г

суддів: Мацунича М.В., Кожух О.А.,

з участю секретаря судового засідання: Голубєвої Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Хустської окружної прокуратури, особи, яка не брала участі в розгляді справи, на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 02 січня 2025 року, ухвалене головуючим суддею Золотар М.М., в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на земельні ділянки

встановив:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на земельні ділянки.

Позов мотивований тим, що що 15.01.2022 між ним та ОСОБА_2 було досягнуто домовленість про придбання у власність земельної ділянки площею 0,0994 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0018, земельної ділянки площею 0,0971 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0019 та земельної ділянки площею 0,9675 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0020, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Греблянської сільської ради, біля кладовища, що належать їй згідно свідоцтв про право на спадщину за законом серії НСТ 793145, НСТ 793146, НСТ 793147 від 23 лютого 2023, за реєстровими номерами 1-58, 1-59, 1-60.

Вони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та уклали усно попередній договір. Згідно досягнутої домовленості він зобов`язався виплатити готівкою відповідачці гроші в розмірі 40 000 гривень, а остання, в свою чергу, з моменту виконання взятих ним на себе зобов`язань, передати у власність вищевказані земельні ділянки.

Крім того, вони домовилися, що через шість місяців після виготовлення та отримання всіх документів, необхідних для укладення договору відчуження оформлять договір купівлі-продажу нерухомого майна в установленому законом порядку.

Цього ж дня 15.01.2022 ни, в рахунок виконання взятих на себе зобов`язань, було передано готівкою ОСОБА_2 гроші в розмірі 40 000 гривень, а остання передала державний акт на право приватної власності на земельні ділянки та витяги із Державного реєстру.

З вказаного часу він володіє та користується вищевказаними земельними ділянками як власник. Однак, не дивлячись на те, що відповідачка зобов`язалася протягом шість місяців укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна та незважаючи на неодноразові звернення з проханням укласти правочин, продавець ОСОБА_2 ухиляється від вирішення питання про укладення у нотаріальному порядку договору купівлі-продажу, оскільки матеріальні витрати, пов`язані із оформленням вказаного договору купівлі-продажу в нотаріальному порядку покладаються на неї та вказана процедура займає досить тривалий час, і ця обставина перешкоджає йому в повному обсязі розпоряджатися майном.

Ухилення від вирішення питання про укладення у нотаріальному порядку договору купівлі-продажу позбавляє ОСОБА_1 можливості належним чином укласти правочин. Згідно домовленості вони повністю виконали всі умови, пов`язані з купівлею-продажем вказаного нерухомого майна, однак, договір купівлі-продажу до цього часу не уклали.

З врахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати правочин дійсним та визнати за ним право власності на вказані земельні ділянки.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 02 січня 2025 року позов задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0994 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0018, земельної ділянки площею 0,0971 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0019 та земельної ділянки площею 0,9675 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0020, розташовані на території Греблянської сільської ради Хустського району, біля кладовища, укладеного між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканцем АДРЕСА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0994 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0018, земельну ділянку площею 0,0971 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0019 та земельну ділянку площею 0,9675 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0020, розташовані на території Греблянської сільської ради Хустського району, біля кладовища.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Хустська окружна прокуратура, яка діє в інтересах ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, особи, яка не брала участі в розгляді справи, подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Вважає судове рішення незаконним та необґрунтованим через неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що призвело до порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Вказує, що суд першої інстанції ухвалив рішення у справі за відсутності реального спору між сторонами, без належного з`ясування фактичних обставин справи та з істотними порушеннями.

Відповідач визнала позов, не подавала заперечень, не доводила неможливість нотаріального посвідчення договору, що ставить під сумнів правомірність оскаржуваного рішення.

Суд не перевіривши правосуб`єктність відповідачки як власника майна та не з`ясувавши правовий режим земельних ділянок, дійшов передчасних та необґрунтованих висновків, що свідчить про істотне порушенням вимог закону. Тому, визнання судом дійсним правочину за участю особи, яка не мала права розпоряджатися майном, фактично легалізує відчуження земельної ділянки та свідчить про істотне порушенням норм матеріального права.

Застосування ст. 220 ЦК України, в даному випадку, є неможливим, оскільки у справі відсутній письмовий договір як юридичний факт, який також не посвідчений нотаріально, а тому дана норма не могла бути застосована.

Оскаржуване судове рішення не містить обґрунтування в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості посвідчення такого.

Правочин, який фактично узаконено оскаржуваним судовим рішенням з порушенням норм ст. 130 ЗК України, з неврахуванням вимог Постанови Кабміну №637 від 16.06.2021 є втручанням у сферу публічних земельних правовідносин, порушенням публічного порядку та принципу верховенства права.

Фактично, судом першої інстанції узаконено перехід земельної ділянки без сплати відповідних обов`язкових платежів до бюджету, чим заподіяно шкоду інтересам держави. Сума несплачених податків становить щонайменше 12 554,84 гривень.

Від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, оскільки права та обов`язки апелянта оскаржуваним судовим рішенням не порушено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо права прокуратури оскаржити дане судове рішення та незалучення ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області до розгляду справи.

Прокуратура України становить єдину систему, яка у порядку, встановленому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (стаття 1 Закону України «Про прокуратуру», надалі - Закон №1697-VII).

У статті 4 Закону №1697-VII зазначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частинами першою, четвертою - шостою статті 7 Закону № 1697-VII систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. Єдність системи прокуратури України забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності прокуратури; єдиним статусом прокурорів; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів; фінансуванням прокуратури винятково з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування. У системі прокуратури може запроваджуватися спеціалізація прокурорів.

Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (частина друга статті 15 Закону № 1697-VII).

На прокуратуру покладається така функція, як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (пункт 1 частини першої статті 2 цього Закону).

Стаття 23 Закону № 1697-VII регулює питання представництва інтересів громадянина або держави в суді. Так, відповідно до частин першої, третьої та четвертої цієї статті представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовує прокурор у порядку, встановленому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді винятково після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 23 Закону № 1697-VII під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, встановленому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження , звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

За правилами частин першої, сьомої статті 24 Закону № 1697-VII право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надано Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Повноваження прокурорів, встановлені цією статтею, здійснюються винятково на підставах та в межах, визначених процесуальним законодавством.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Хустська окружна прокуратура подаючи апеляційну скаргу в інтересах ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області зазначила, що судом першої інстанції та сторонами спору не залучено до розгляду справи Держгеокадастр, всупереч тому, що на такий орган законом покладено повноваження щодо здійснення державного нагляду за використанням та охороною земель, перевірки дотримання вимог земельного законодавства, у тому числі щодо набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, а також запобігання порушенням встановлених обмежень і заборон у сфері обігу таких земель.

26.12.2025 Хустська окружна прокуратура звернулась до ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області із повідомленням щодо подання апеляційної скарги з метою оскарження рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 02.01.2025.

Крім цього, прокуратура зазначає, що судом першої інстанції узаконено перехід земельних ділянок без сплати відповідних обов`язкових платежів до бюджету, чим заподіяно шкоду інтересам держави.

Таким чином, Хустською окружною прокуратурою дотримано вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки повідомлено ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області щодо можливості оскарження судового рішення, яким порушено права держави в особі Держгеокадастру та належним чином обґрунтовано підстави звернення до суду з апеляційною скаргою.

Суд першої інстанції не звернув належної уваги на дані обставини, не залучив до розгляду ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області незважаючи на те, що судове рішення в цій справі порушує законні права та інтереси Держгеокадастру.

У зв`язку з вищенаведеним апеляційне провадження не може бути закрите на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.

З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційним судом встановлено, що 15.01.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленість про придбання у власність земельної ділянки площею 0,0994 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0018, земельної ділянки площею 0,0971 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0019 та земельної ділянки площею 0,9675 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0020, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Греблянської сільської ради, біля кладовища, що належать їй згідно свідоцтв про право на спадщину за законом серії НСТ 793145, НСТ 793146, НСТ 793147 від 23 лютого 2023 року, за реєстровими номерами 1-58, 1-59, 1-60 та витягами з Державного реєстру речових прав від 23.02.2023 року ( а. с. 20-28).

Вони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та уклали усно попередній договір. Згідно досягнутої домовленості ОСОБА_1 зобов`язався виплатити готівкою відповідачці гроші в розмірі 40 000 гривень, а остання, в свою чергу, з моменту виконання взятих ним на себе зобов`язань, передати у власність вищевказані земельні ділянки.

Цього ж дня 15.01.2022 ОСОБА_1 , в рахунок виконання взятих на себе зобов`язань, було передано готівкою ОСОБА_2 гроші в розмірі 40 000 гривень, що стверджується письмовою розпискою (а. с. 17), а вона передала державний акт на право приватної власності на земельні ділянки та витяги із Державного реєстру.

З вказаного часу позивач володіє та користується вищевказаними земельними ділянками як власник.

Так як продавець ОСОБА_2 ухиляється від вирішення питання про укладення у нотаріальному порядку договору купівлі-продажу, суд вважав, що ця обставина перешкоджає йому в повному обсязі розпоряджатися майном.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 14 Конституції України, з якою кореспондується ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ч. 1 ст. 657 ЦК України).

Відповідно до пункту «а» ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Положенням ст. 130 ЗК України встановлено, що набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть громадяни України.

Статтею 130 ЗК України законодавцем визначено певний перелік умов за яких набуття громадянами України земельних ділянок сільськогосподарського призначення забороняється, зокрема частиною другою даної статті зазначено, що загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності громадянина України не може перевищувати десяти тисяч гектарів. Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи (крім банків) не може перевищувати загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності всіх її учасників (членів, акціонерів), але не більше десяти тисяч гектарів. При цьому, якщо громадянину України належить право власності на частку у статутному (складеному) капіталі, у пайовому фонді юридичної особи або лише на окремі акції, паї, для цілей цієї статті вважається, що такому громадянину, крім земельних ділянок, що належать йому на праві власності, також належить право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею, що дорівнює площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи, учасником (членом, акціонером) якої він є, помноженої на розмір частки такого громадянина, вираженої у відсотках, у статутному (складеному) капіталі, пайовому фонді цієї юридичної особи. Для цілей цієї статті площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що належать на праві спільної сумісної власності подружжю, враховується у загальній площі земельних ділянок лише того з подружжя (колишнього подружжя), за яким зареєстровано право власності.

Порушення вимог частин першої і другої цієї статті є підставою для визнання правочину, за яким набувається право власності на земельну ділянку, недійсним, а також для конфіскації земельної ділянки (ч. 3 ст. 130 ЗК України).

Згідно ч. 3 ст. 158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Загалом доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції узаконено правочин купівлі-продажу земельної ділянки без належного з`ясування правового режиму земельної ділянки, без належного дослідження правомірності укладеного правочину та таким було порушено права держави Україна в особі ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області, оскільки позивачем застосовано такий механізм легалізації правочину в обхід сплати податків та обов`язкових платежів на шкоду державі.

З такими доводами апеляційної скарги колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

ОСОБА_1 зазначає, що він виконав взяті на себе зобов`язання, оплатив вартість домовленої між сторонами суми 40 000 гривень, однак відповідачка не реагує на його неодноразові звернення щодо нотаріального оформлення у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із позовом.

На підтвердження своїх доводів позивачем не надано доказів, а судом не досліджено даних обставин, зокрема в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості посвідчення такого.

Серед іншого, слід погодитись з доводами апеляційної скарги в частині неможливості застосування норм ст. 220 ЦК України та укладення договору з порушенням норм ст. 130 ЗК України.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ч. 1 та 2 ст. 220 ЦК України).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ч. 1 ст. 657 ЦК України).

Законодавцем імперативно встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Водночас, у матеріалах справи наявна тільки розписка про отримання відповідачкою від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 40 000 гривень як оплату за спірні земельні ділянки. Однак розписка не є договором купівлі-продажу, вона не замінює правочин купівлі-продажу, така на посвідчена нотаріально.

Слід погодитись з доводами апеляційної скарги щодо застосування позивачем механізму визнання правочину купівлі-продажу земельної ділянки з метою уникнення сплати законодавчо встановлених податків та зборів, що свідчить про недобросовісну поведінку учасників позивача.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин і не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.04.2022 у справі №757/62043/18-ц).

З урахуванням вищезазначеного, узаконення договору купівлі-продажу земельної ділянки з метою уникнення сплати обов`язкових податків та зборів свідчить про недобросовісну поведінку учасників таких правовідносин та зводиться до зловживання правом.

Статтею 130 ЗК України законодавцем визначено певний перелік умов за яких набуття громадянами України земельних ділянок сільськогосподарського призначення забороняється, зокрема частиною другою даної статті зазначено, що загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності громадянина України не може перевищувати десяти тисяч гектарів. Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи (крім банків) не може перевищувати загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності всіх її учасників (членів, акціонерів), але не більше десяти тисяч гектарів. При цьому, якщо громадянину України належить право власності на частку у статутному (складеному) капіталі, у пайовому фонді юридичної особи або лише на окремі акції, паї, для цілей цієї статті вважається, що такому громадянину, крім земельних ділянок, що належать йому на праві власності, також належить право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею, що дорівнює площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи, учасником (членом, акціонером) якої він є, помноженої на розмір частки такого громадянина, вираженої у відсотках, у статутному (складеному) капіталі, пайовому фонді цієї юридичної особи. Для цілей цієї статті площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що належать на праві спільної сумісної власності подружжю, враховується у загальній площі земельних ділянок лише того з подружжя (колишнього подружжя), за яким зареєстровано право власності.

Порушення вимог частин першої і другої цієї статті є підставою для визнання правочину, за яким набувається право власності на земельну ділянку, недійсним, а також для конфіскації земельної ділянки (ч. 3 ст. 130 ЗК України).

Як вбачається з долученої прокуратурою до апеляційної скарги інформації з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 неодноразово використовував судові рішення як інструмент узаконення переходу права власності на земельні ділянки з різними площами, які не перевищують ліміт у 2 гектари. Загальна площа отриманих позивачем земель перевищує 14 гектарів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги прокуратури в цій частині знайшли своє обґрунтоване підтвердження, суд першої інстанції неправомірно застосував положення ч. 2 ст. 220 ЦК України та не звернув належної уваги на дотримання сторонами письмової форми договору, не доведення позивачем в чому саме полягає неможливість нотаріального посвідчення договору та порушення сторонами норм ст. 130 ЗК України.

У зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення поданої Хустською окружною прокуратурою апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, як ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права та за неналежного з`ясування всіх істотних обставин справи.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу керівника Хустської окружної прокуратури, задовольнити.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 02 січня 2025 року скасувати.

У позові ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді