Постанова № 141365504 у справі № 297/4798/24 від 19.10.2026

Справа № 297/4798/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 жовтня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А., Шевчука В.В.

з участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попович Олександр Олександрович на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 лютого 2026 року, ухвалене головуючим суддею Михайлишин В.М. в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа орган опіки і піклування Берегівської міської ради про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та піклування

встановив:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, зазначивши заінтересованою особою орган опіки і піклування Берегівської міської ради про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та піклування.

Заяву мотивував тим, що він проживає разом зі своїм сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син народився хворою дитиною та у нього встановлена І група інвалідності з дитинства. Хвороба ОСОБА_2 пов`язана з психічними розладами, які в тій чи іншій формі впливають на його поведінку та його оточення. У зв`язку з наявною хворобою, ОСОБА_2 повністю залежний від сторонньої допомоги, так як його хвороба психічного характеру, він часто робить речі, які загрожують його здоров`ю і безпеці навколишніх людей. Через свою хворобу ОСОБА_2 не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, тому потребує постійного стороннього догляду.

У вересні 2024 року ОСОБА_2 виповнилось 18 років, тому виникла необхідність у призначенні йому опікуна.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просив суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатним та встановити над ним опіку, призначивши його опікуном.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 лютого 2026 року заяву задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 - недієздатним.

У задоволенні іншої частини вимог та подання органу опіки та піклування Берегівської міської ради Закарпатської області - відмовлено.

До призначення опікуна недієздатному ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обов`язки щодо здійснення над ним опіки покласти на орган опіки та піклування Берегівської міської ради Закарпатської області.

Строк дії рішення суду про визнання ОСОБА_2 недієздатним становить два роки.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попович О.О., оскаржив таке в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати в частині призначення опікуном орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заяви, призначивши його опікуном.

В обґрунтування скарги посилається на те, що судом безпідставно відмовлено у призначенні його опікуном над недієздатним сином, не враховано безкорисність батька у виконанні батьківських обов`язків щодо свого сина. Його син потребує постійної сторонньої допомоги, чим він і вимушений займатись.

Зазначає, що крім недієздатного сина ОСОБА_2 у сім`ї є ще двоє дітей, з якими дружина виїхала за кордон ще на початку повномасштабного вторгнення і вже більше трьох років проживають в Угорщині. Так як дружина виїхала за кордон, піклуванням про хворого сина займається він.

Органом опіки і піклування підтверджено обґрунтованість призначення опікуном саме батька недієздатного, тому вважає, що судом безпідставно відмовлено в задоволенні заяви в цій частині.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст.3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Частина 2 ст. 19 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного, позовного та окремого провадження.

Частина 1 ст. 30 ЦК України визначає, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч.1 ст.39, ч.1 ст.40 ЦК України).

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (ч.1-3 ст.41 ЦК України).

Згідно змісту ч.1 ст.300 ЦПК України, ч.1 ст.60 ЦК України, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, суд встановлює над нею опіку і призначає їй піклувальника чи опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Нормами ст.55 ЦК України визначено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Згідно з ч.ч.4,5 ст.63 ЦК України опікун призначається переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів.

Ст.67 ЦК України визначені права та обов`язки опікуна, а саме: 1) Опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун малолітньої особи зобов`язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток; 2) Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави; 3) Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного; 4) Опікун зобов`язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Відповідно до ст.76 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Опікун зобов`язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою вразливою категорією людей, які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод. Хоча за станом здоров`я вони не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації. Важливим елементом держави є захист особистих немайнових та майнових прав осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов`язки. Законом закріплена особлива форма державної турботи про нужденних осіб, які потребують сторонньої допомоги. Якщо особа не може мати правоздатності, то на законних підставах і лише за рішенням суду вона може бути визнана недієздатною. Єдиною підставою для цього є стійкий і хронічний розлад, за якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Такий психічний розлад має бути підтверджений висновком судово - психіатричної експертизи.

У цій справі висновком судово-психіатричного експерта №253 від 12.06.2025 встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виявляє ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді важкої розумової відсталості з аутистичними проявами (F72). За своїм психічним станом, ОСОБА_2 не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, потребує опіки. ОСОБА_2 до 18 років соціальну допомогу як дитина-інвалід, з 18 років йому встановлена І «А» група інвалідності, ніколи не працював, потребує спеціального догляду, проживає з батьками (а.с 41-44).

У поданні опікунської ради Берегівської міської ради №03-17/267 від 03.04.2025 значиться, що вразі визнання ОСОБА_2 недієздатним, опікуном останнього слід призначити ОСОБА_1 .

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступні мотиви.

Визнання фізичної особи недієздатною тягне за собою правові наслідки спрямовані на захист її прав та інтересів.

Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною особою встановлюється опіка.

Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Статтею 55 ЦК України передбачено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересі малолітніх осіб, а також неповнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Інститут опіки забезпечує реалізацію та охорону цивільних прав і обов`язків недієздатної фізичної особи.

Опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням (частина перша статті 67 ЦК України).

Наведені норми свідчать, що визнання фізичної особи недієздатною є винятковим заходом правового характеру, який застосовується з метою захисту самої особи. Інститут опіки покликаний забезпечити повну реалізацію та охорону прав недієздатної фізичної особи шляхом покладення на опікуна обов`язків діяти в інтересах підопічного, забезпечуючи йому належні умови життя, догляд і правове представництво.

У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).

Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

У частинах другій - п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Статтею 64 ЦК України визначено випадки, коли фізична особа, не може бути опікуном або піклувальником.

За змістом цієї статті, опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Цей перелік обмежувальних обставин є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

За змістом статті 64 ЦК України вбачається, що у ній відсутні положення, які б дозволяли стверджувати, що інші обмеження у призначенні опікуна чи піклувальника можуть бути передбачені законами або іншими нормативно-правовими актами. Конструкція цієї статті не передбачає обмеження у призначенні особи опікуном через перебування останньої на військовій службі, у тому числі у зв`язку із мобілізацією.

Факт перебування на військовій службі за мобілізацією не є законодавчою перешкодою для призначення опікуном. Більше того, законодавство передбачає механізм реалізації права на опіку при вирішенні питання про призначення опікуном мобілізованого військовослужбовця не шляхом обмеження чи заборони призначення такого військовослужбовця опікуном, а навпаки шляхом визначення такої підстави для звільнення із військової служби, у тому числі за мобілізацією. Відповідно, законодавство про військову службу, мобілізацію і мобілізаційну підготовку не тільки не забороняє призначати військовослужбовця опікуном, а встановлює наслідки такого призначення - звільнення особи з військової служби, у тому числі і за мобілізацією.

Так, згідно з пунктом «г» частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять службу за мобілізацією, звільняються зі служби через такі сімейні обставини, як необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною.

Відповідно до абз. 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.

Наведені положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчать, що під час дії воєнного стану законодавець передбачив виключні та чітко визначені підстави звільнення військовослужбовців, призваних під час мобілізації, у тому числі за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

Необхідність здійснення опіки над недієздатною особою визнається законодавством самостійною та поважною сімейною обставиною, яка об`єктивно унеможливлює подальше проходження військової служби.

Підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану є сукупність юридичних фактів, зокрема: особа проходить військову служб за призовом під час мобілізації; військовослужбовець має обов`язок та фактичну необхідність здійснювати опіку над такою особою; відсутні інші особи, які здійснюють опіку або піклування щодо цієї недієздатної особи.

Положення статті 64 Конституції України допускають можливість обмеження окремих прав і свобод в умовах воєнного стану, однак такі обмеження не можуть стосуватися прав, гарантованих, зокрема, статтею 24 Конституції України, а саме рівності конституційних прав і свобод громадян.

Абзац 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» конкретизує, що військовослужбовець не може здійснювати опіку над особою, визнаною судом недієздатною, за умови, що опіку чи піклування щодо такої особи не здійснює/може здійснювати інша особа.

Тобто єдиною законною підставою для обмеження права військовослужбовця бути призначеним опікуном над недієздатною особою є наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати таку опіку.

Указана норма права не містить застережень щодо неможливості призначення опікуном особи, яка проходить військову службу, а також не ставить реалізацію цієї підстави у залежність від попереднього припинення військової служби цією особою.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що сам по собі факт проходження військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації не може бути підставою для відмови у призначенні його опікуном над особою, визнаною недієздатною.

У таких справах, з урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовослужбовця як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати визначені Правилами опіки та піклування критерії, яким має відповідати особа як опікун.

Верховний Суд неодноразово формулював висновки щодо застосування положень статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У постанові від 26 червня 2024 року в справі № 420/23353/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що законодавець через призму статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» реалізував завдання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», у якій виокремив підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі № 580/4512/23 в підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» чітко визначено обставини, за яких можливе звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а саме: необхідність постійного догляду за хворою дружино (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. З конструкції цієї норми слідує, що законодавець визначив дві самостійні підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, тобто: утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю І групи; необхідність постійного догляду за хворою дитиною, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. Наведене в сукупності не дає підстав стверджувати про відсутність можливості звільнити позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року в справі № 380/16966/24 зазначено, що відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. З змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Верховний Суд у справі № 380/16966/24 виснував, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян».

Наведені справи стосуються споріднених підстав звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за непрацездатною особою або особою із захворюванням, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи.

Верховний Суд у наведених вище справах звернув увагу на необхідність урахування спеціальних норм статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка діє в умовах воєнного стану з метою захисту осіб з інвалідністю та недієздатних, дітей з інвалідністю та інших осіб, що потребують постійного догляду.

З огляду на викладене слід зробити висновок, що законодавство не містить заборони або обмеження щодо призначення опікуном недієздатної особи саме військовослужбовця, який проходить військову службу, у тому числі за призовом під час мобілізації. Абзац п`ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» пов`язує можливість реалізації відповідної правової підстави виключно з наявністю або відсутністю інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати опіку над недієздатною особою, і не ставить її у залежність від попереднього звільнення військовослужбовця з військової служби.

Сам по собі факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном. Інше тлумачення призводило б до встановлення непередбаченого законом додаткового обмеження прав особи та суперечило б принципу рівності, закріпленому статтею 24 Конституції України, навіть з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану (стаття 64 Конституції України).

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.06.2026 року в справі № 305/1557/24.

За обставинами цієї справи підтверджено належними доказами, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має хронічний стійкий психічний розлад, який позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ним, у зв`язку з чим він потребує постійного стороннього догляду та нагляду, тобто потребує опіки, суд першої інстанції, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання його недієздатним.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в призначенні опікуном заявника недієздатного сина з тих підстав, що відповідно до витягу №205 від 10.10.2024, разом із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у будинку АДРЕСА_1 проживає його мати - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Однак, апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки судом не враховано того, що із вказаного витягу слідує тільки інформація про зареєстрованих осіб у житловому будинку АДРЕСА_1 . Крім того, як пояснив у суді першої інстанції ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_3 та їх двоє дітей проживають в Угорській республіці та така час від часу прижає до них з сином.

ОСОБА_3 подала до апеляційного суду заяву, якою повідомляє, що вона тимчасово проживає в Угорській республіці та не заперечує щодо призначення її чоловіка опікуном недієздатного сина ОСОБА_2 також зазначає, що вона фізично не спроможна виконувати складні процедури догляду та фізичного обслуговування сина, натомість її чоловік ОСОБА_1 має можливість здійснювати вказане.

Крім цього, ОСОБА_1 у ході судового розгляду надав колегії суддів копію витягу з Резерв ID від 16.10.2026, оригінал якого міститься в електронному додатку Резерв ID на мобільному телефоні заявника, колегія суддів оглянула такий (звірила) та підтвердила його відповідність оригіналу в електронній формі, зміст якого зводиться до того, що ІНФОРМАЦІЯ_4 солдату ОСОБА_1 надано відстрочку до завершення мобілізації (п.2 ч.1 ст.23) у зв`язку з наявністю інвалідності 3-ї групи внаслідок загального захворювання до 09.07.2029 року. Зазначене доводить той факт, що ОСОБА_1 не перебуває на військовій службі внаслідок наявності у нього інвалідності набутої внаслідок загального захворювання, що явилось правовою підставою для отримання ним відстрочки до звершення мобілізації.

Відтак, вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 може бути опікуном для свого недієздатного сина ОСОБА_2 , тоді як інші близькі особи, які б могли бути призначені опікуном недієздатного ОСОБА_2 відсутні в силу того, що не виявили бажання бути опікунами, та не проживають постійно з недієздатною особою.

А тому, з врахуванням якнайкращих інтересів недієздатного ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів вважає за доцільне призначити ОСОБА_1 опікуном свого сина, оскільки з врахування встановлених обставин справи, саме він зможе забезпечити належний догляд та забезпечення недієздатного сина.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом викладення резолютивної частини переглядаємого рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.

Враховуючи наведене та керуючись приписами статей 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попович Олександр Олександрович, задовольнити.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 лютого 2026 року, змінити, виклавши резолютивну частину даного судового рішення в редакції цієї постанови.

Заяву ОСОБА_1 , задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 - недієздатним протягом двох років з моменту набрання судовим рішенням законної сили та встановити над ним опіку.

Призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 опікуном недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 .

Надіслати судове рішення органу опіки та піклування, органу ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи визнаної недієздатною.

Судові витрати пов`язані з провадженням справи, віднести на рахунок держави.

Постанова, набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 28 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді