Рішення № 141365546 у справі № 520/31787/26 від 10.11.2026

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

10.11.2026 р. справа №520/31787/26 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, ГУ, Управління)

про скасування рішення суб`єкта владних повноважень,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 30.06.2026 №0899438-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] в частині визначення податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на суму - 78.375,60 грн.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що суб"'єкт владних повноважень протиправно піддав справлянню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ставкою 1% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2025р. за 1 кв. м. об''єкт нерухомого майна за адресою - Харківська область, Харківський район, м.Харків, вул.Георгієвська, б.10.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що заявник є власником об"єкта нерухомого майна, який належить до об"єктів справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Твердив, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2025р. відносно означеного об`єкта був обчислений правильно.

Оскільки здобуті судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав учасника суспільних відносин від незаконних управлінських волевиявлень суб"єкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тож суд, вивчив доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв"язку, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник є власником об''єктів нерухомого майна за адресою - Харківська область, Харківський район, м.Харків, вул.Георгієвська, б.10, а саме: літери «Ж-2» загальною площею - 524,8 кв.м., літери «Р-1» загальною площею 2.177,10грн., літери «П-2» загальною площею - 1.726,50 кв.м. (косметичний цех), літери «О-1» загальною площею 102,4 кв.м. (склад пального).

Згідно з технічним паспортом від 07.09.2018р. нежитлова будівля літери «Р-1» є виробничим будинком.

Згідно з технічними паспортами від 08.07.2020р. нежитлова будівля літери «П-2» є косметичним цехом, нежитлова будівля літери «О-1» є складом пального.

30.06.2026р. без попереднього проведення будь-яких перевірок та без складання жодних письмових документів контролюючим органом - ГУ ДПС у Харківській області відносно майна заявника у вигляді об`єкта нерухомого майна за адресою - Харківська область, Харківський район, м.Харків, вул.Георгієвська, б.10, площею - 2.177,10кв.м. (тобто об"єкту нерухомого майна під літерою «Р-1» загальною площею - 2.177,10кв.м.) було прийнято податкове повідомлення-рішення №0899438-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 01.07.2025р.-31.12.2025р. у розмірі - 87.084,00грн.

Відносно названого податкового повідомлення - рішення заявником було подано звернення про проведення звірки у порядку п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України.

Листом Управління від 17.09.2026р. №52411/6/20-40-24-05-10 заявника було сповіщено, про те, що унаслідок проведення означеної звірки податкове повідомлення-рішення №0899438-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] залишено без змін.

У позові заявник наполягає, що об`єкт нерухомого майна під літерою «Р-1» адресою - Харківська область, Харківський район, м.Харків, вул.Георгієвська, б.10, площею - 2.177,10 кв.м. за функціональним призначенням є складом.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2025р. у справі №2040/7318/25 установлені ті обставини, що: 1) нежитлові приміщення, які розташовуються за адресою: м. Харків, вул. Георгіївська, 10, відносяться до таких типів об`єктів нерухомості як виробничі будівлі з функціональним призначенням - ремонтно-будівельний цех (літ. «Ж-2»), склад (літ. «Р-1»), склад (літ. « О-1»), старий косметичний цех (літ «П-2»), виробнича дільниця та склад (літ. «С-1»); 2) за умовами Договору оренди від 04.12.2015 №1, укладеному між позивачем (орендодавець) та ТОВ «Фабрика меблів «Біс-М» (орендар) нежитлові приміщення літ. "Ж-2" загальною площею - 524,8 кв.м. передані в користування для розміщення офісних та складських приміщень, а приміщення літ. "П-2" - загальною площею 1.726,50 кв.м., літ. "О-1" - загальною площею 102,4 кв.м., літ. "С-1" - загальною площею 1833,2 кв.м., літ. "Р-1" - загальною площею 2177,1 кв.м. передані у користування - в якості виробничих цехів і складських приміщень; 3) об`єкти нерухомості за адресою: м. Харків, вул. Георгіївська, 10 : літ. "П-2" - площею 1726,50 кв.м., літ. "О-1" - площею 102,4 кв.м., літ. "С-1" - площею 1833,2 кв.м., літ. "Р-1" - площею 2177,1 кв.м. відносяться до промислових будівель та складів, використовуються в якості виробничих цехів та складських приміщень та відповідно до п. 5 додатку 1 рішення 11 ceciї Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 р. № 542/17 «Про місцеві податки i збори в місті Харкові» (в редакції на момент винесення спірних податкових повідомлень - рішень) ставка податку для вказаних об`єктів нежитлової нерухомості складає - 0,25%.

Стверджуючи про невідповідність закону податкового повідомлення - рішення контролюючого органу про визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб"єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

При цьому, суд відзначає, що у п.46 постанови Верховного Суду від 24.03.2026р. по справі №640/9010/22 сформульований правовий висновок, за суттю якого принцип правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020р. у справі №495/5105/17, постанова від 13.03.2020р. у справі №805/2340/17-а) є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

За змістом правового висновку постанови Верховного Суду від 30.07.2020р. по справі №824/875/19-а вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень, унаслідок чого має бути забезпечене право особи, зокрема, на обґрунтування органом влади прийняття несприятливих актів.

Відтак, мотиви вчинення управлінських волевиявлень суб"єктів владних повноважень (у тому числі і тексти правозастосовчих індивідуальних рішень органів публічної адміністрації) повинні відповідати критеріям за ч.2 ст.2 КАС України і забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

З 01.01.2011р. порядок виконання учасником суспільних відносин податкового обов`язку, а також обсяг та зміст повноважень адміністративних органів в галузі справи контролю за податковою дисципліною і порядок реалізації контролюючими органами процедури застосування міри юридичної відповідальності до осіб, котрі скоїли податкові правопорушення, визначений, насамперед, нормами Податкового кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З 01.01.2015р. таким законом відносно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є положення ст.266 Податкового кодексу України.

При цьому, суд зважає, що за визначенням п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно з п.22.1 ст.22 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Відповідно до п.23.1 ст.23 Податкового кодексу України базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об`єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання.

Пунктом 25.1 ст.25 Податкового кодексу України визначено, що ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Пунктом 29.1 ст.29 Податкового кодексу України обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

У розумінні п.30.1 ст.30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Як то указано у п.30.2 ст.30 Податкового кодексу України, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пунктом 30.9 ст.30 Податкового кодексу України визначено, що податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов`язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.

За правилом п.п.54.3.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Згідно з п.п.266.1.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Пунктом 266.2.1 ст.266 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а у силу положень п.п. 266.3.1 ст. 266 цього ж кодексу базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Тож, за загальним правилом обставини поділу загальної площі одного об`єкта нерухомості на площі приміщень різних призначень не мають жодного юридичного значення у контексті справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позаяк національним законом чітко визначено, що об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є саме об`єкт житлової та нежитлової нерухомості (а не окремі частини об`єкту житлової та нежитлової нерухомості із різним цільовим призначенням), а базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є саме загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості (а не площа окремих частин об`єкту житлової та нежитлової нерухомості із різним цільовим призначенням).

Як то указано у п.п.266.3.2 ст.266 Податкового кодексу України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

При цьому, у силу спеціального застереження ч.5 ст.12 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Тож, у разі невідповідності відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостям оригіналів відповідних документів про право власності на об"єкт нерухомого майна перевагу у контексті виконання податкового обов"язку з приводу сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить віддавати саме відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За правилом п.266.5.1 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктами 14.1.129 та 14.1.129.1 Податкового кодексу України об`єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані законодавцем за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об`єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку.

Отже, для справляння податку у порядку ст.266 Податкового кодексу України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об`єкту нерухомого майна як об`єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: 1) фізичне існування об"єкта як речі матеріального світу та функціонування цього об"єкта як прийнятої в експлуатацію будівлі; 2) тип об"єкта (тобто категорія будівлі) як за первісним призначенням, так і за реальним використанням; 3) місце розташування об`єкта (тобто поштова адреса будівлі), 4) площа об`єкта, 5) існування у конкретного учасника суспільних відносин (громадянина чи юридичної особи) речових прав на об`єкт.

Згідно з п.п.266.7.1 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Як то указано у п.п.266.4.1 ст.266 Податкового кодексу України, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника одатку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

За змістом п.п.266.4.2 ст.266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 ст.266 Податкового кодексу України).

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що рішенням Харківської міської ради від 21.01.2015р. №1793/15 (із змінами та доповненнями) було затверджено у новій редакції Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі за текстом - Положення №1), згідно з п.п.1.2.1 якого об`єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. 1.2.1.1. Будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи: а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень; б) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх, стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну; в) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання; г) котедж - одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; ґ) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів; 1.2.1.2. садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; 1.2.1.3. дачний будинок - житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.

Відповідно до п.п. 1.2.2 Положення №1 об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Положення №1 було додатком до рішення Харківської міської ради від 12.01.2011р. №126/11 із доповненнями та змінами.

У подальшому ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було деталізовано рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (далі за текстом - рішення Міської ради №542/17), додатком 1 до якого визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування (п.1 додатку №1); ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних (крім об`єктів, визначених п.3) та юридичних осіб, встановлюється у розмірі 1 відсоток (п.2 додатку №1); ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, зокрема, квартири/квартир незалежно від їх кількості загальною площею до 85 кв. м, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюється у розмірі 0 відсотків (п.3 додатку №1).

При цьому, у п.4 рішення Міської ради №542/17 указано, що це рішення набирає чинності з 01.03.2017р.

Пунктом п.5 рішення Міської ради №542/17 передбачено визнати з дня набрання чинності цим рішенням таким, що втратило чинність, рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України".

Відповідно до п.5 Додатку 1 до рішення Міської ради №542/17 ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1%; 2) будівлі офісні - 1%; 3) будівлі торговельні - 1%; 4) гаражі - 0,1%; 5) будівлі промислові і склади - 0,25%; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1%; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0%; 8) інші будівлі - 0,1%.

Рішенням Харківської міської ради від 28.11.2018р. 1284/18 було виключено п.п.5 п.5 Додатку 1 до рішення Міської ради №542/17.

Тож, у межах спірних правовідносин на території міста Харкова ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за інші будівлі нежитлової нерухомості (тобто будівлі, котрі не належать до категорії - будівлі готельні, будівлі офісні, будівлі торговельні, гаражі, будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки), господарські (присадибні) будівлі) складає - 0,1% мінімальної заробітної плати станом на 01 січня звітного податкового періоду - календарного року за 1 кв. м. об"єкту нерухомого майна.

Згідно з п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Тож, згадане вище рішення Міської ради є локальним нормативно-правовим актом і тому підлягає виконанню усіма учасниками суспільних відносин до настання події втрати юридичної сили.

Доказів настання такої події у межах спірних правовідносин матеріали справи не містять.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 10.12.2021р. по справі №0940/2301/18: 1) терміни "оприлюднення" та "опублікування" не є синонімами та мають різний зміст і правове навантаження; 2) термін "оприлюднення" має більш широке значення порівняно із терміном "опублікування" та включає у себе різні передбачені законом способи донесення публічної інформації, у тому числі змісту нормативно-правового акту, до відома широкого кола осіб, зокрема, шляхом її розміщення на офіційному веб-сайті відповідного суб`єкта нормотворення, опублікування у офіційних друкованих виданнях, друкованих засобах масової інформації тощо; 3) відносно рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, які є нормативно - правовим актом, то стосовно таких рішень як у Податковому кодексі України, так і у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", або будь-якому іншому акті законодавства, відсутня конкретизація способу їх оприлюднення, а також не регламентовано обов`язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації; 4) на відносини, пов`язані із порядком та способом офіційного оприлюднення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, зокрема й з питань оподаткування місцевими податками та зборами, які не можуть залишатись неврегульованими, можливо поширити дію частини п`ятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації", якою встановлено обов`язковість опублікування нормативно - правових актів органів місцевого самоврядування на офіційному веб-сайті (у разі наявності такого інформаційного ресурсу); 5) За змістом статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, у тому числі нормативно-правового характеру, підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", статтею 15 якого встановлено обов`язок оприлюднення розпорядниками своїх нормативно - правових актів невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня їх затвердження. Ця ж стаття Закону України "Про доступ до публічної інформації" у імперативній формі визначає, що у разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Відтак, за матеріалами справи рішення Міської ради підлягає кваліфікації у якості офіційно оприлюдненого та обов`язкового до застосування підзаконного нормативно-правового акту локальної дії за відсутності колізій із актами права вищої юридичної сили.

Суд зауважує, що національним законом України не визначено процедури та механізму кваліфікації конкретної категорії (типу) будівлі як об`єкту нерухомого майна у цілях справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема, як будівлі промисловості, складу, готельної будівлі, торгівельної будівлі, офісної будівлі тощо.

Тому, з огляду на положення ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), суд вважає, що найбільш сприятливим для учасника суспільних відносин є кваліфікація об`єкту нерухомого майна за або відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, або за відомостями технічного паспорту на будинок, або за відомостями відповідного правочину (за яким об`єкт було набуто у власність) чи інших суміжних документів, але не за свавільним розсудом адміністративного органу, який не ґрунтується на відомостях об"єктивної дійсності.

Однак, суд нагадує, що згідно з ч.5 ст.12 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі невідповідності відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостям оригіналів відповідних документів про право власності на об"єкт нерухомого майна перевагу у контексті виконання податкового обов"язку з приводу сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить віддавати саме відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зміст п.п.266.3.2 ст.266 Податкового кодексу України допускає кваліфікацію конкретної категорії (типу) будівлі як об`єкту нерухомого майна у цілях справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на підставі оригіналів відповідних документів платника податків (зокрема документів на право власності), що означає обов"язок платника податків подати виключно оригінали згаданих документів до контролюючого органу.

У разі невиконання платником податків означеного обов"язку - застосуванню підлягають приписи ч.5 ст.12 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Положення Порядку подання відомостей, необхідних для розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (затверджений постановою КМУ від 31.05.2012р. №476 із змінами та доповненнями; далі за текстом - Порядок №476) не містять жодних приписів для зміни сформульованого вище висновку суду.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин за приписами локального підзаконного нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за реально існуючі як фізичні речі матеріального світу у 2025р. об`єкти нерухомого майна - будівлі готельні, офісні, торговельні складає - 1% мінімальної заробітної плати станом на 01 січня звітного календарного року за 1 кв. м. площі; об`єкти нерухомого майна - будівлі промислові і склади складає - виключено; об`єкти нерухомого майна - інші будівлі складає - 0,1% мінімальної заробітної плати станом на 01 січня звітного календарного року за 1 кв. м. площі.

Дане правило локального підзаконного нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування не має індивідуального характеру і поширюється не виключно на заявника, а на невизначене коло учасників суспільних відносин.

Дане правило локального підзаконного нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування не суперечить положенням п.266.5.1 ст.266 Податкового кодексу України, якими запроваджено граничну межу ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з ч.1 ст.59 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування у межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч.5 ст.59 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування у межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

За правилом ч.10 ст.59 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відтак, до настання згаданої у ч.10 ст.59 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" події (набрання законної сили рішенням суду про визначення нечинним та протиправним нормативно-правового акту) рішення Міської ради підлягає виконанню у повному обсязі усіма учасниками суспільних відносин, у тому числі і ГУ ДПС у Харківській області.

Суд вважає, що у даному конкретному випадку з огляду на приписи п.54.3.3 ст.54 та ст.266 Податкового кодексу України саме суб"єкт владних повноважень повинен: здобути до події вчинення управлінського волевиявлення з приводу визначення грошового зобов"язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; належно оцінити під час вчинення управлінського волевиявлення з приводу визначення грошового зобов"язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; довести у суді усі фактори, котрі мають юридичне значення для правильного обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (у тому числі і обставини належності конкретного об"єкта власності конкретного учасника суспільних відносин до категорії торгівельних, офісних чи готельних будівель; і обставини змісту діючих рішень органу місцевого самоврядування з приводу механізму справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки тощо).

За змістом п.п.14.1.1291 ст.14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

За матеріалами справи судом з"ясовано, що до винесення оскарженого податкового повідомлення - рішення суб`єктом владних повноважень не було у встановленому законом порядку здобуто достовірних об"єктивних даних про те, що майно заявника у вигляді об`єкта нерухомого майна за адресою - Харківська область, Харківський район, м.Харків, вул.Георгієвська, б.10, площею - 2.177,10кв.м. (тобто об"єкту нерухомого майна під літерою «Р-1» загальною площею - 2.177,10кв.м.) будівлею готельною, будівлею офісною, будівлею торгівельною.

Тому існування підстав для застосування у межах спірних правовідносин до означеного об`єкта справляння податку на нерухоме майно ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 1 % мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2025р. за 1 кв м. площі об`єкта нерухомого майна матеріалами судової справи не доведено.

Розв`язуючи спір, суд зауважує, що відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Заявник у позові у порядку ч.1 ст.78 КАС України визнає обставини належності майна у вигляді об`єкта нерухомого майна за адресою - Харківська область, Харківський район, м.Харків, вул.Георгієвська, б.10, площею - 2.177,10кв.м. (тобто об"єкту нерухомого майна під літерою «Р-1» загальною площею - 2.177,10кв.м.) до категорії промислових будівель - склад.

Такі ж обставини установлені і постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2025р. у справі №2040/7318/18.

На вимогу суду суб"єктом владних повноважень були надані докази про алгоритм обчислення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у межах спірних правовідносин, згідно з яким: сума податку = S х ставка податку /12 х 6), де S - площа об`єкта або його частка, кв.м. ставка податку за 1м 2 по об`єкту за 2025 рік (1% від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного податкового року становить - 8000 грн.); 12 х 6 - кількість місяців володіння, за який нараховується податок у м. Харкові, відповідно до рішення Харківської міської ради від 29.03.2026 № 1038/26; 87084 грн. = 2177,1 кв.м. х 80/12 х 6.

Окремо суд зважає, що до рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 рішеннями Харківської міської ради від 30.04.2024 № 564/24, від 19.08.2024р. №633/24, від 03.12.2024р. №683/24, від 30.04.2025р. №801/25, від 25.09.2025р. №920/25, від 19.12.2025р. №978/25, від 29.06.2026р. №1038/26 було встановлено ставку 0 відсотків на податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період із 01.04.2023р. по 30.06.2025р.

Застосований суб`єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин показник мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2025р. відповідає положенням ст.8 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Тож, арифметичний вираз обсягу податкового обов"язку заявника у межах спірних правовідносин з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за майно заявника у вигляді об`єкта нерухомого майна за адресою - Харківська область, Харківський район, м.Харків, вул.Георгієвська, б.10, площею - 2.177,10кв.м. (тобто об"єкт нерухомого майна під літерою «Р-1» загальною площею - 2.177,10кв.м.) повинен у дійсності складати - 8.708,40грн, а не - 87.084,00грн (як то було визначено суб`єктом владних повноважень в оскарженому рішенні).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обов"язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб"єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі рішення про визначення грошового зобов"язання учасника суспільних відносин з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності були неповно, зміст належної норми права був витлумачений неправильно, реально вчинене управлінське волевиявлення призвело до погіршення правового становища заявника як учасника суспільних відносин в аспекті виконання податкового обов`язку, бо до промислової будівлі (складу) була неправомірно застосована ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі - 1% заробітної плати станом на 01.01.2025р. за 1 кв. м. площі об"єкту нерухомого майна замість ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі - 0,1% заробітної плати станом на 01.01.2025р. за 1 кв. м. площі об"єкту нерухомого майна.

Розмір неправомірно визначеного контролюючим органом грошового зобов"язання платника податків у межах спірних правовідносин складає - 78.375,60 грн (87.084,00грн - 8.708,40грн).

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат у справі належить провести за правилами ст.ст.132-143 КАС України.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 30.06.2026 №0899438-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] в частині визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - 78.375,60 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код - 43983495; місцезнаходження - 61057, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, буд. 46) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) 1.064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 коп.) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко