Ухвала № 141365552 у справі № 520/26230/26 від 10.11.2026

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

10 листопада 2026 року Справа № 520/26230/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про закриття провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не здійсненні пенсійних виплат у повному розмірі починаючи з 01.02.2025 року і зобов`язати відповідача здійснити виплату пенсії з 01.02.2025, у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу) застрахованої особи, визначеної відповідно до статті 40 цього ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року (справа № 200/5713/25), з якої обчислюється пенсія, без обмеження пенсії максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність), з урахуванням того, що виплата пенсії позивачу повинна здійснюватися в межах видатків Бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області подано заяву про закриття провадження в адміністративній справі № 520/26230/26.

В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що позивач звернувся до суду через протиправні дії відповідача, які полягають у відмові виплатити заборгованість з пенсії, відповідно до судового рішення у справі № 200/5713/25.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що провадження у даній справі підлягає частковому закриттю, з наступних підстав.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не здійсненні пенсійних виплат у повному розмірі починаючи з 01.02.2025 року і зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії з 01.02.2025, у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу) застрахованої особи, визначеної відповідно до статті 40 цього ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" без обмеження пенсії максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність), суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Так, у справі № 200/5713/25 розглядались спірні правовідносини щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнту збільшення при проведені перерахунку 1,14, 1,197, 1,0796, та 1,115, до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача - 9118,81 грн.

При цьому, у даній позивач у позовній заяві посилався на те, що розмір пенсії позивача складає 27874,22 грн., з розрахунку 80% від 34842.77 грн. (де 34842,77- це розмір заробітної плати (доходу) застрахованої особи, визначеної відповідно до статті 40, 80% - коефіцієнт, який підлягає застосуванню відповідно до абзацу 3 ч.1 ст. 28 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивач не погоджується з тим, що фактичний розмір пенсії, який виплачується складає 25 950 грн. Посилався на те, що відповідачем встановлено обмеження розміру пенсії менше ніж 80 відсотків заробітної плати.

Отже, позивач оскаржує дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром.

При цьому, рішенням суду у справі №200/5713/25 не вирішувались спірні правовідносини щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у даній справі між сторонами виник новий спір.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що провадження у адміністративній справі №520/26230/26 не підлягає закриттю в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не здійсненні пенсійних виплат у повному розмірі починаючи з 01.02.2025 року і зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії з 01.02.2025, у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу) застрахованої особи, визначеної відповідно до статті 40 цього ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" без обмеження пенсії максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність).

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату пенсії з 01.02.2025, у розмірі відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року (справа № 200/5713/25), з якої обчислюється пенсія, з урахуванням того, що виплата пенсії позивачу повинна здійснюватися в межах видатків Бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд виходить з наступного.

Позивач, обґрунтовуючи вказану частину вимог, посилався на те, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року (справа № 200/5713/25), позивачу проведено перерахунок пенсії, внаслідок чого її розмір збільшився замість 17151,78 грн. (розмір пенсії до проведення перерахунку) склав 25 590,00 грн. Вказано, що відповідач здійснює виплату пенсії у меншому розмірі, згідно виписки в банку за липень 2026 виплачено 19 039,76 грн., за травень 2026 виплачено 23 195,93 грн., за квітень 2026 виплачено 20 639,76 грн., за березень 2026 виплачено 17 943,61 грн. Вказано, що заборгованість з виплати пенсії, за наслідком прийнятих судових рішень підтверджується відомостями з особистого кабінету позивача. Зазначено, що постанова КМУ від 14 липня 2025 року №821 на даний момент скасована, жодна інша постанова КМУ, яка б встановлювала такий порядок відсутня, отже у відповідача відсутні законодавчі підстави для нездійснення перерахованої пенсії.

Таким чином, позивач в даній частині позовних вимог звернувся до суду з даним позовом, не погоджуючись з розміром виплати пенсії за наслідком виконання рішення Донецького окружного адміністративного по справі №200/5713/25 із застосуванням постанови КМУ від 14 липня 2025 року №821.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у адміністративній справі № 580/490/26 дійшов висновку про необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, та зазначив наступне.

Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України "Про виконавче провадження" дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05 серпня 2025 року у справі № 620/15158/24, від 25 березня 2026 року у справі № 320/36568/25 та від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25.

Спірні правовідносини у даному випадку виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі № 200/5713/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

При цьому, сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого рішенням суду. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого рішення суду.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте, така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

Отже, застосування вказаної постанови Кабінету Міністрів України відбулося виключно під час виконання рішення суду у справі №200/5713/25, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду.

За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги стосуються порядку виконання рішення суду в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, в даному випадку наявні підстави для закриття провадження в цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в постанові від 15.09.2026 року по справі № 580/490/26.

Відповідно до ст. 5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що провадження у адміністративній справі №520/26230/26 в частині позовних вимог щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату пенсії з 01.02.2025, у розмірі відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року (справа № 200/5713/25), з урахуванням того, що виплата пенсії позивачу повинна здійснюватися в межах видатків Бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" підлягає закриттю.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 238, ст. 248, ст. 256, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про закриття провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Провадження у адміністративній справі №520/26230/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії закрити в частині позовних вимог щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату пенсії з 01.02.2025, у розмірі відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року (справа № 200/5713/25), з урахуванням того, що виплата пенсії позивачу повинна здійснюватися в межах видатків Бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В іншій частині вимог заяви відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Бабаєв А.І.