Рішення № 141365711 у справі № 520/31942/26 від 10.11.2026

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

10.11.2026 р. справа №520/31942/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)

про скасування рішення суб"єкта владних повноважень,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області №25407/20-40-24-21-06/2437410010 від 25.06.2026 року.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що єдиний податок по граничному строку 20.02.2020р. сплатив своєчасно (28.01.2020), а тому порушень п.295.1 ст.295 Податкового кодексу України не допускав. Твердив, що контролюючий орган пропустив 1095-денного строку давності для застосування штрафних санкцій, оскільки податкове повідомлення-рішення було прийнято 25.06.2026, тоді як датою ймовірного правопорушення контролюючий орган визначає - 20.02.2020.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що за даними інтегрованої картки платника податків єдиний податок за лютий 2020 року сплачено позивачем 26.02.2020, тобто з порушенням граничного строку, оскільки платіж від 28.01.2020 було зараховано в рахунок погашення податкового повідомлення-рішення від 05.02.2020 №007005806, унаслідок чого на момент нарахування зобов`язання існувала заборгованість у розмірі 108,58 грн. Наголошує, що камеральну перевірку проведено та штрафну санкцію в розмірі 472,30 грн застосовано правомірно, а строк давності не пропущено з огляду на зупинення його перебігу на період карантину та воєнного стану; за розрахунком відповідача, станом на дату проведення перевірки 25.06.2026 минуло 1080 днів.

Позов був отримано судом - 02.10.2026р.

Рішення про прийняття позову до розгляду було прийнято - 07.10.2026р.

Відзив на позов було отримано судом - 22.10.2026р.

Відповідь на відзив на позов було отримано судом - 26.10.2026р.

Оскільки здобуті судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав учасника суспільних відносин від незаконних управлінських волевиявлень суб"єкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тож суд, вивчив доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв"язку, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 ; пройшов визначену законодавством процедуру державної реєстрації суб"єктів господарювання, набув правового статусу фізичної особи - підприємця; у межах спірних правовідносин перебував на спрощеній системі оподаткування у якості платника єдиного податку другої групи.

Згідно з наданою суб"єктом владних повноважень на вимогу суду роздруківкою інтегрованої картки заявника як платника єдиного внеску (далі за текстом - ІКП) станом на 20.02.2020р. за заявником обліковувалась переплата у розмірі - 836,02грн.

Доказів визнання неправомірними дій контролюючого органу з приводу обліку саме такої суми переплати з єдиного податку позивач до матеріалів справи не подав.

Указана переплата за відомостями згаданої інтегрованої картки платника податків була зарахована у виконання податкового обов"язку з сплати єдиного податку по граничному строку - 20.02.2020р. у розмірі - 944,60грн., унаслідок чого станом на 20.02.2020р. сума податкового боргу з єдиного податку склала - 108,58грн.

За відомостями ІКП указаний борг був погашений - 26.02.2020р.

26.06.2026р. контролюючим органом відносно заявника був проведений захід податкового контролю у формі камеральної перевірки з питання своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов"язання з єдиного податку.

Результати цієї перевірки були оформлені актом ГУ ДПС у Харківській області від 25.06.2026р. №25407/20-40-24-21-06/2437410010 (далі за текстом - Акт №25407).

У тексті Акту №25407 суб`єктом владних повноважень були викладені власні судження про вчинення заявником порушення п.295.1 ст.295 Податкового кодексу України за рахунок несвоєчасної сплати єдиного податку у розмірі 944,60грн. по граничному строку - 20.02.2020р., оскільки фактична оплата була проведена - 26.02.2020р.

25.06.2026р. із посиланням на Акт №25407 cуб"єктом владних повноважень відносно заявника було прийнято податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області №25407/20-40-24-21-06/2437410010 від 25.06.2026 року про застосування 472,30грн. штрафу у порядку п.122.1 ст.122 Податкового кодексу України.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень у формі означеного податкового повідомлення - рішення, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб"єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

При цьому, суд вважає, що мотиви вчинення управлінських волевиявлень суб"єктів владних повноважень (у тому числі і тексти правозастосовчих індивідуальних рішень органів публічної адміністрації) повинні відповідати критеріям за ч.2 ст.2 КАС України і забезпечувати особі можливість правильно їх зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта (п.46 постанови Верховного Суду від 24.03.2026р. по справі №640/9010/22, постанова Верховного Суду від 30.07.2020р. по справі №824/875/19-а).

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Розв"язуючи спір, суд зауважує, що з 01.01.2011р. приводи, підстави, форми здійснення податкового контролю за дотриманням учасниками суспільних відносин податкової дисципліни; зміст і обсяг повноважень контролюючих органів та процедура їх реалізації; міри юридичної відповідальності за податкові правопорушення та правила їх застосування регламентовані, насамперед, приписами Податкового кодексу України.

У розумінні п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Згідно з п.113.1 ст.113 Податкового кодексу України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування грошових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

Абзацом 1 п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня.

Абзацом 3 п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України передбачено, що у разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов`язаних з декларуванням податкових зобов`язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.

Суд відзначає, що у межах спірних правовідносин інкриміноване суб"єктом владних повноважень заявнику податкове правопорушення у вигляді невиконання вимог п.295.1 ст.295 Податкового кодексу України було скоєно - 20.02.2020р., припинилось - 26.02.2020р., штраф було застосовано - 25.06.2026р.

Законом України від 17.03.2020р. №533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (який набрав чинності - 18.03.2020р.) до Податкового кодексу України було внесено зміни, зокрема, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» доповнено п.521 та п.525.

Відповідно до абзацу 10 п.522 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України у редакції Закону України від 17.03.2020р. №533-IX на період з 18.03.2000р. по 31.05.2020р. зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Законом України від 13.05.2020р. №591-IX до пункту 522 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України внесені зміни (набрали чинності 29.05.2020р.), якими в абзаці десятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тож, перебіг визначеного ст.102 Податкового кодексу України строку давності з наведених вище підстав було зупинено у проміжок часу з 18.03.2020р. по 01.07.2023р.

Крім того, Законом України від 15.03.2022р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (набрав чинності з 17 березня 2022 року) статтю 102 Податкового кодексу України було доповнено пунктом 102.9 такого змісту: « 102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

В подальшому пункт 102.9 статті 102 Податкового кодексу України було виключено на підставі Закону України від 30.06.2023р. №3219-IX, який набрав чинності 01 серпня 2023 року.

Тож, перебіг визначеного ст.102 Податкового кодексу України строку давності з наведених вище підстав було зупинено у проміжок часу з 17.03.2022р. по 01.08.2023р.

Отже, в період з 18 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, строк давності, передбачений статтею 102 ПК України, був зупинений з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а в період з 17 березня 2022 року по 01 серпня 2023 року - у зв`язку з дією правового режиму воєнного, надзвичайного стану.

Наведене судом тлумачення згаданих норм права є релевантним змісту правового висновку постанови Верховного Суду від 13.12.2023р. по справі №240/34220/22.

Відтак, у межах спірних правовідносин строк давності згідно з п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України у 1095 днів від дати скоєння заявником відображеного в Акті №25407 податкового правопорушення станом на 25.06.2026р. не збіг, адже із загального проміжку часу 20.02.2020р.-25.06.2026р. слід виключити період 18.03.2020р.-01.08.2023р., а сукупна тривалість періоду 20.02.2020р.-18.03.2020р. та 01.08.2023р.-25.06.2026р. не перевищує 1095 календарних днів.

Тому довід сторони позивача про невідповідність оскарженого податкового повідомлення - рішення положенням п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України слід визнати юридично неспроможним.

Продовжуючи розгляд справи, суд зважає, що у розумінні п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

За наведеними у ст.14 Податкового кодексу України визначеннями: грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня (п.п.14.1.39 ст.14); податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України (п.п.14.1.156 ст.14); податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (п.п.14.1.157 ст.14); податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (п.14.1.175 ст.14); пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов`язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (п.14.1.162 ст.14).

За правилами п.п.295.1 ст.295 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.

Підпунктом 122.1 ст.122 Податкового кодексу України визначено, що несплата (неперерахування) або сплата (перерахування) не в повному обсязі фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.74.1 ст.74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Інформаційні системи і засоби їх забезпечення, розроблені, виготовлені або придбані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є державною власністю.

Система захисту податкової інформації, що зберігається в базах даних Інформаційних систем, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, а також контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, в порядку інформаційної взаємодії відповідно до пункту 41.2 статті 41 цього Кодексу.

Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затверджений наказом міністерства фінансів України від 12.01.2021р. №5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.2021р. за №321/35943; далі за текстом - Порядок №5)

За наведеним у п.2 Розділу І Порядку №5 визначені інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку за визначеними параметрами, яка містить інформацію щодо облікових даних платника та призначена для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з реквізитів первинних документів, оброблених засобами ІКС ДПС (податкових декларацій, звітності з єдиного внеску, податкових повідомлень-рішень, рішень податкового органу, повідомлень економічних операторів, отриманих з Електронної системи обігу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, про розраховану (зменшену) суму акцизного податку за сформовані (деактивовані) унікальні ідентифікатори, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань чи податкового боргу, даних Казначейства про надходження платежів тощо).

У силу спеціального застереження п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У розумінні п.п.14.1.152 ст.14 Податкового кодексу України погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Згідно із складеним ГУ ДПС у Харківській області актом від 25.06.2026р. №25407/20-40-24-21-06/2437410010 заявником у межах спірних правовідносин було несвоєчасно сплачено єдиний податок у розмірі 944,60грн. по граничному строку - 20.02.2020р., оскільки фактична оплата була проведена - 26.02.2020р.

Згідно з наданою суб"єктом владних повноважень на вимогу суду роздруківкою інтегрованої картки заявника як платника єдиного внеску станом на 20.02.2020р. за заявником обліковувалась переплата у розмірі - 836,02грн.

Указана переплата за відомостями згаданої інтегрованої картки платника податків була зарахована у виконання податкового обов"язку з сплати єдиного податку по граничному строку - 20.02.2020р. у розмірі - 944,60грн., унаслідок чого сума податкового боргу з єдиного податку склала - 108,58грн.

Згідно з ч.2 ст.76 КАС України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд відзначає, що у ході розгляду справи стороною позивача не було доведено обставин виконання у повному обсязі станом на 20.02.2020р. податкового обов"язку з оплати єдиного податку у розмірі 944,60грн.

Відсутність рішення суду (котре набрало законної сили) про визнання неправомірними дій контролюючого органу з ведення обліку інтегрованої картки заявника як платника єдиного податку станом на 20.02.2020р. та відсутність рішення суду (котре набрало законної сили) про визнання неправомірними дій контролюючого органу з приводу зарахування частини проведеного заявником платежу від 28.01.2020 у сумі 944,60 грн у рахунок погашення грошового зобов`язання за іншим податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС у Харківській області від 05.02.2020 №007005806 спонукає суд до висновку про те, що станом на 20.02.2020р. у заявника утворився податковий борг з єдиного податку у сумі - 108,58грн.

Цей борг був погашений - 26.02.2020р.

Тому суд вважає, що у ході розгляду справи стороною відповідача не було доведено обставин виникнення станом на 20.02.2020р. у заявника податкового боргу з єдиного податку у розмірі -944,60грн.

З наведених вище міркувань суд вважає підтвердженими обставини несвоєчасного виконання заявником станом на 20.02.2020р. податкового обов"язку з оплати єдиного податку у розмірі - 944,60грн., унаслідок чого у заявника утворився податковий борг з єдиного податку у сумі - 108,58грн.

Згідно з п.122.1 ст.122 Податкового кодексу України несплата (неперерахування) або сплата (перерахування) не в повному обсязі фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу.

Відтак, міра юридичної відповідальності, котра правомірно може бути накладена на заявника у зв"язку із несвоєчасною оплатою станом на 20.02.2020р. єдиного податку у сумі - 108,58грн. складає - 54,29грн. штрафу.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв згідно з ч.2 ст.77 КАС України покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону реально вчиненого управлінського волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Правові висновки з приводу стандартів доказування сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, у постанові Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 і полягають у тому, що у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, які передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом" (постанови Верховного Суду, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22).

Водночас із цим, за правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023р. у справі №756/8056/19 певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Тож, у разі одночасного невиконання стороною позивача обов"язку доказування за ч.1 ст.77 КАС України, а стороною відповідача - суб"єкта владних повноважень обов"язку доказування за ч.2 ст.77 КАС України суду належить керуватись сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб"єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі податкового повідомлення - рішення про застосування 472,30грн штрафу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України за епізодом застосування 54,29грн. штрафу, позаяк за правилами п.122.1 ст.122 Податкового кодексу України на суму податкового боргу з єдиного податку у розмірі - 108,58грн. припадає саме така сума штрафу.

Тож, за наслідками розгляду справи за цим епізодом слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення за цим епізодом.

Водночас із цим, у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України за епізодом застосування 418,03грн. штрафу (472,30грн. - 54,29грн.), позаяк було помилково визначено суму податкового боргу з єдиного податку (тобто несвоєчасно сплачений єдиний податок), котрий існував протягом 20.02.2020р.-26.02.2020р. у розмірі - 944,60грн., а не у розмірі - 108,58грн.

Тож, за наслідками розгляду справи за цим епізодом слід визнати не доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в частині скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення на суму - 418,03грн. штрафу.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

У ході розгляду справи судом не виявлено ані доказів (ані ознак існування таких доказів, ані джерел здобуття таких доказів) існування постанов Верховного Суду у подібних чи аналогічних спорах.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

З урахуванням процесуального результату вирішення спору сторону відповідача належить обтяжити тягарем відшкодування 2.370,00грн. витрат з оплати судового збору.

Вирішуючи питання з приводу розподілу судових витрат в частині видатків на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що правила згаданого розподілу унормовані, насамперед, приписами ст.ст.132-143 КАС України.

Так, згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Критерії співмірності, пропорційності, обґрунтованості, вимушеності, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката сформульовані законодавцем у положеннях ч.5 ст.134 та ч.9 ст.139 КАС України.

Тому, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України, на зміст складових елементів верховенства права та на неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони (у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи); 5) пов`язаністю витрат з розглядом справи (тобто об`єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (у тому числі чи міг результат вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес); 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом розв`язання спору; 10) висловленою з даного приводу правовою позицією відповідача.

При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, що у силу правового висновку додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022р. у справі №910/12876/19: 1) Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002р. «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно); 2) При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.06.2022р. у справі №380/3142/20: 1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором; 2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо; 3) Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат; 4) у силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою; 5) Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг; 6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19): 1) документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, але суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо; 2) Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим; 3) При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 4) Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Звідси слідує, що у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу будь-якого (у тому числі і фіксованого) розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження відповідача обов`язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.

Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21.

Як убачається з матеріалів справи, представником заявлено вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі - 5.000,00 грн.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявником було надано ордер на надання правничої допомоги серії АХ №1385543, договір про надання правничої допомоги від 26.09.2026р., акт прийому-передачі наданих послуг від 01.10.2026р., прибутковий касовий ордер від 02.10.2026р. на суму 5000,00 грн, квитанція до платіжної інструкції №2577 від 02.10.2026р. на суму 5000,00 грн.

Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг від 01.10.2026р. Адвокатом були надані такі послуги: аналіз норм законодавства - 1000,00 грн; підготовка та написання позовної заяви - 2000,00 грн; здійснення представництва у суді - 2000,00 грн.

Відповідачем подано заперечення проти стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн, вважаючи таку суму завищеною та неспівмірною зі складністю справи, яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, обсягом фактично виконаної адвокатом роботи та витраченим часом. Зазначає, що надані адвокатом послуги фактично обмежуються підготовкою та поданням позовної заяви, при цьому детального розрахунку витраченого часу, вартості окремих послуг та належних доказів фактичної сплати гонорару позивачем не надано. Вважає, що самі по собі договір про надання правничої допомоги та акт приймання-передачі виконаних робіт не підтверджують обґрунтованість заявленого розміру витрат, а тому просить відмовити у їх стягненні.

Вирішуючи питання співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зважає, що спір не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб`єкта владних повноважень, причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб`єкта владних повноважень.

Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

Спір стосувався податкового обов"язку заявника у вигляді сплати штрафу у розмірі - 472,30грн.

Процесуальний результат розв"язання спору полягає у частковому задоволенні вимог позову, що складає близько - 88,51% первісно заявлених вимог.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт на 5.000,00 грн є неспівмірним з обставинами даного конкретного спору.

При цьому, суд вважає, що до відносин із відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід застосовувати виключно положення ч. 1 ст. 77 КАС України.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку з урахуванням часткового задоволення позовних вимог та заперечень відповідача справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі - 500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області №25407/20-40-24-21-06/2437410010 від 25.06.2026 року в частині застосування штрафу у розмірі 418,03грн.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Харківській області (ідентифікаційний код - 43983495; місцезнаходження - вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ; місцезнаходження - 4-й Станковий в`їзд, буд. 5, м. Харків) 2.370,00 грн (дві тисячі триста сімдесят гривень 00 коп.) у якості компенсації витрат на оплату судового збору та 500,00 грн (п`ятсот гривень 00 коп.) у якості компенсації витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко