Постанова № 141365714 у справі № 337/540/26 від 09.11.2026

Дата документу 09.11.2026 Справа № 337/540/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №337/540/26 Головуючий у 1- інстанції Завгороднього Є.В.

Провадження № 22-ц/807/2191/26 Суддя-доповідач Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Мінгазова Р.В.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Подліянової Г.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулось до Хортицького районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

В обґрунтування позову зазначило, що 02.10.2020 між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 378898. Підписавши договір, відповідачка підтвердила, що сторони узгодили істотні умови, які викладені в кредитному договорі.

26.11.2021 було укладено договір № 26-11/2021/13, відповідно до якого ТОВ «Слон Кредит» відступило права вимоги за кредитним договором № 378898 від 02.10.2020 на користь ТОВ «Вердикт капітал». 10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило права вимоги за цим же кредитним договором на користь ТОВ «Коллект центр». 28.08.2025 було укладено договір № 28-08/25, відповідно до якого ТОВ «Коллект центр» відступило на користь позивача права вимоги за кредитним договором № 378898 від 02.10.2020.

У зв`язку з невиконанням умов договору № 378898 від 02.10.2020, щодо повернення кредиту виникла заборгованість у розмірі 29 473,20 грн, у тому числі 13 325,48 грн - заборгованість за тілом кредиту, 16 147,72 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Крім цього, 07.12.2020 між ТОВ Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3304942.

Підписавши договір, відповідачка підтвердила, що ознайомилася на сайті з повною інформацією про послуги та правила надання грошових коштів у позику на умовах фінансового кредиту. Цей договір укладений у вигляді електронного документа із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно із Законом України «Про електронну комерцію».

26.08.2021 було укладено договір № 26082021, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило права вимоги за кредитним договором № 3304942 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів». 23.05.2024 було укладено договір № 23/05/24, відповідно до якого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитним договором № 3304942.

У зв`язку з невиконанням умов договору № 3304942 від 07.12.2020, щодо повернення кредиту виникла заборгованість у розмірі 13 120,00 грн, у тому числі 4 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9 120,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Таким чином, позивач має право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами на загальну суму 42 593,20 грн. Вказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідачки в судовому порядку, а також стягнути з неї судові витрати.

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитними договорами, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість у розмірі 42 593,20? грн. та судові витрати у розмірі 18 662,40 грн. на загальну суму 61 255,6?0 грн.

29 липня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Непомнящий Ярослав Володимирович звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 19 травня 2026 року у цивільній справі №337/540/26 за позовом ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 19 травня 2026 року, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, не надав належну оцінку доказів та обставинам, що мають значення для правильного вирішення справи.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неповно дослідив умови договору про надання споживчого кредиту № 378898 від 02.10.2020 та фактичний рух кредитних коштів. Так, відповідно до п. 1.3 договору загальний розмір кредиту визначено у сумі 18 750,00 грн, однак згідно з платіжною інструкцією № 3421 від 02.10.2020 відповідачці фактично перераховано лише 15 000,00 грн. При цьому 3 750,00 грн кредитодавець утримав як проценти за перший день користування кредитом, а в графіку платежів зазначив початкову заборгованість за тілом кредиту саме 18 750,00 грн. Отже, суд мав надати оцінку тому, чи може сума 3 750,00 грн одночасно враховуватися як сплачені проценти та включатися до основної суми кредитної заборгованості. Крім того, умовами договору передбачено, що проценти нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, однак кредитодавцем фактично використано різні бази для визначення суми кредиту та процентів: 25 % за перший день нараховано від фактично перерахованих 15 000,00 грн, тоді як тіло кредиту визначено у розмірі 18 750,00 грн. Така конструкція призводить до того, що утримані 3 750,00 грн включаються до основного боргу, після чого на них продовжують нараховуватися проценти. Суд першої інстанції не перевірив належним чином правомірність та економічну обґрунтованість такого розрахунку.

Також, за договором № 378898 від 02.10.2020 строк кредитування становить 730 днів, з кінцевим строком повернення 02.10.2022, тоді як позивач просить стягнути 13 325,48 грн заборгованості за тілом кредиту та 16 147,72 грн процентів. При цьому суд не встановив, на підставі яких саме платежів, у які дати та в якому розмірі первісна сума боргу 18 750,00 грн була зменшена до 13 325,48 грн, оскільки належних первинних документів щодо руху платежів та черговості погашення заборгованості не наведено.

Крім цього, апелянт посилається на укладення між сторонами електронного договору № 3304942 від 07.12.2020 та підписання його відповідачем одноразовим ідентифікатором. Водночас до матеріалів справи подано лише копії електронних доказів, з яких неможливо достовірно встановити цілісність та незмінність електронного документа, факт його направлення відповідачу, зміст файлу на момент його підписання та відсутність його зміни після направлення. Саме по собі посилання на можливість укладення електронного договору одноразовим ідентифікатором не підтверджує належність та достовірність конкретних доказів у цій справі. Крім того, апелянт заперечує правильність нарахування процентів. З матеріалів справи вбачається, що строк кредитування становив 30 днів, а кінцевою датою повернення коштів визначено 06.01.2021. При цьому позивачем заявлено до стягнення 9120 грн процентів, розрахованих за ставкою 1,90 % на день протягом 120 днів. Разом з тим позивач не надав належних доказів продовження строку кредитування та настання передбачених договором умов для такого продовження. Суд фактично прийняв розрахунок позивача без перевірки його складових, періодів нарахування та відповідності умовам договору.

Також апелянт посилається на розбіжності у датах договору та документах щодо відступлення права вимоги, що потребували належної оцінки суду. Також зазначає про неналежне повідомлення про розгляд справи та позбавлення можливості надати заперечення проти позову. На думку апелянта, зазначені обставини свідчать про неповне дослідження судом доказів та є підставами для скасування оскаржуваного рішення.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу апелянт зазначає, що суд безпідставно стягнув із відповідача 16 000 грн витрат на правничу допомогу, оскільки заявлений розмір не відповідає критеріям співмірності зі складністю та характером справи, обсягом виконаних адвокатом робіт і часом, необхідним для їх виконання. Справу віднесено до малозначних, її розгляд здійснювався у заочному порядку на підставі наявних у матеріалах доказів, а тому заявлений розмір витрат є неспівмірним фактичному обсягу наданої правничої допомоги.

17 вересня 2026 року до Запорізького апеляційного суду представником ТОВ «Факторинг Партнерс» Сердійчуком Я.Я. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування відзиву зазначає, що заборгованість за кредитними договорами № 3304942 від 07.12.2020 та № 378898 від 02.10.2020 підтверджується наданими розрахунками та умовами договорів. Право вимоги за вказаними договорами перейшло до позивача на підставі відповідних договорів факторингу та актів приймання-передачі реєстрів боржників, а нарахування процентів, на думку позивача, здійснювалося відповідно до умов договорів, з урахуванням строків кредитування та передбаченої договором пролонгації. Доказів погашення заборгованості відповідачем не надано, у зв`язку з чим позивач вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначає, що їх розмір підтверджений відповідними документами, а підстав для зменшення заявлених 16 000 грн не встановлено.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо кредитного договору № 3304942 від 07.12.2020 з ТОВ «Авентус Україна».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини, первісний кредитор виконав свої зобов`язання за договором, надавши відповідачці кредитні кошти, натомість остання належним чином не виконала зобов`язання щодо їх повернення та сплати процентів. При цьому ТОВ «Факторинг Партнерс» у встановленому законом порядку набуло право вимоги за відповідним кредитним договором.

Визнавши обґрунтованими вимоги про стягнення основної суми кредиту та процентів за первісний строк кредитування, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» суму заборгованості за кредитним договором № 3304942 від 07.12.2020 у розмірі 13 120,00 грн, у тому числі 4 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9 120,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, що підтверджується відповідним розрахунком.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо укладення кредитного договору, отримання відповідачкою кредитних коштів та наявності підстав для стягнення основної суми кредиту. Водночас висновок про стягнення процентів за період після закінчення погодженого сторонами строку кредитування не повною мірою відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Відповідно до статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог закону, розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за домовленістю сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та прийняття такої пропозиції другою стороною і може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів визначаються договором.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07.12.2020 між ТОВ Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3304942.

Підписавши договір позики, відповідачка підтвердила, що ознайомилася на сайті з повною інформацією про послуги та правилами надання грошових коштів у позику на умовах фінансового кредиту.

Вказаний кредитний договір укладений за допомогою електронного сервісу та підписаний електронним підписом одноразового ідентифікатора M592186, містить усі істотні умови, тому є чинним та обов`язковим для виконання. Крім того, у договорі вказані реквізити банківського рахунку: № НОМЕР_1 , на який повинні бути перераховані кошти.

Відповідно до договору сума позики 4 000,00 грн, строк на який надається кредит - 30 днів, з процентною ставкою в розмірі 1,9 % в день, підписавши договір позики, відповідачка прийняла на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором, зокрема, здійснювати погашення позики відповідно до договірних умов.

Факт перерахування 07 грудня 2020 року кредитних коштів у сумі 4 000 грн на банківську картку відповідачки підтверджується квитанцією до платіжної інструкції ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім», термінал № 1327, про те, що ОСОБА_1 , на картковий рахунок № НОМЕР_1 перераховано 4000 грн. від ТОВ «Авентус Україна».

26.08.2021 було укладено договір № 26082021 відповідно до якого ТОВ Авентус Україна» відступило права вимоги за кредитним договором № 3304942 від 07.12.2020 ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».

23.05.2024 було укладено договір № 23/05/24 відповідно до якого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь позивача права вимоги за кредитним договором № 3304942 від 07.12.2020.

Відповідно до пункту 1.4 договору строк кредиту становить 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є додатком № 1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених у розділі 4 цього договору.

Згідно з графіком платежів, який є додатком № 1 до договору, датою повернення кредиту та сплати нарахованих процентів визначено 06 січня 2021 року.

Пунктом 1.5 договору встановлено фіксовану процентну ставку за користування кредитними коштами, розмір якої залежить від фактичного виконання споживачем умов договору.

Так, відповідно до пункту 1.5.1 договору знижена процентна ставка становить 0,57 % на день від суми кредиту та застосовується в межах строку кредитування, визначеного пунктом 1.4 договору, за умови повного погашення кредитної заборгованості протягом цього строку або трьох календарних днів після його закінчення.

Згідно з пунктом 1.5.2 договору стандартна процентна ставка становить 1,9 % на день від суми кредиту та застосовується протягом первісного строку кредитування, якщо споживач не виконав умов застосування зниженої ставки, а також протягом нового строку кредитування в разі його продовження відповідно до пунктів 4.1-4.6 договору.

Цим же пунктом передбачено застосування стандартної процентної ставки в межах періоду прострочення, але не більше 90 календарних днів поспіль із моменту виникнення прострочення.

Отже, умовами договору розмежовано нарахування процентів протягом погодженого сторонами строку кредитування, у разі його продовження та після виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання.

Порядок продовження строку кредитування визначено розділом 4 договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в пункті 1.4 договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження в порядку, визначеному пунктами 4.2-4.5 договору.

Згідно з пунктом 4.2 договору споживач, якщо заборгованість за кредитом становить не менше 400 грн, може ініціювати продовження строку користування кредитом відповідно до пункту 4.3 договору.

Відповідно до пункту 4.3 договору пропозиція споживача щодо продовження строку користування кредитом здійснюється шляхом внесення платежу на користь кредитодавця в розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів. Відповідь на таку пропозицію товариство може надати протягом 24 годин із моменту вчинення відповідних дій споживачем. Якщо споживач, здійснюючи платіж, не бажає продовжувати строк користування кредитом, він зобов`язаний повідомити про це кредитодавця.

Згідно з пунктом 4.4 договору кредитодавець має право, але не зобов`язаний, акцептувати пропозицію споживача щодо продовження строку кредитування шляхом направлення відповідного повідомлення із зазначенням нової дати повернення кредиту.

Згідно з пунктом 4.5 договору в разі акцепту кредитодавцем відповідної пропозиції новий строк кредитування обчислюється з наступного дня після вчинення споживачем дій, зазначених у п. 4.3 договору, а нова дата повернення кредиту відображається в особистому кабінеті споживача.

Таким чином, продовження строку кредитування за умовами укладеного сторонами договору не є автоматичним наслідком неповернення кредитних коштів у визначений строк, а потребує вчинення споживачем передбачених договором дій та погодження кредитодавцем відповідної пропозиції.

Однак матеріали справи не містять доказів здійснення ОСОБА_1 платежів з метою продовження строку кредитування, акцепту кредитодавцем відповідної пропозиції чи визначення сторонами нової дати повернення кредиту.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості також не містить відомостей про здійснення відповідачкою платежів або продовження строку кредитування.

Отже, передбачена договором процедура пролонгації сторонами не була реалізована, а тому погоджений ними строк кредитування закінчився 06 січня 2021 року.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, ТОВ «Авентус Україна» нарахувало проценти за користування кредитом за період із 07.12.2020 до 05.01.2021 виходячи із зниженої процентної ставки, та з 06.01.2021 по 05.05.2021, виходячи зі стандартної процентної ставки 1,9 % на день, у загальному розмірі 9120 грн.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

З огляду на те, що відповідачка не виконала умов договору щодо своєчасного погашення кредитної заборгованості, передбачених пунктом 1.5.1 договору, підстав для застосування зниженої процентної ставки немає.

За таких обставин нарахування процентів за 30-денний строк кредитування за стандартною ставкою 1,9 % на день відповідає погодженим сторонами умовам договору.

Розмір цих процентів становить 2280 грн (4 000 грн ? 1,9 % ? 30 днів).

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки 4 000 грн основної суми кредиту та 2280 грн процентів за користування кредитними коштами протягом погодженого сторонами строку кредитування є правильним.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки 6840 грн процентів, нарахованих після закінчення погодженого сторонами строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або в разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

У постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду розмежувала проценти за правомірне користування кредитом відповідно до статті 1048 ЦК України та проценти, які нараховуються внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу, наголосивши на їх різній правовій природі.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється шляхом порівняння відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, правочину в цілому та намірами сторін.

Колегія суддів враховує правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 7 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25), відповідно до якого суд під час вирішення спору може здійснювати тлумачення нечітких або двозначних умов договору про споживчий кредит на користь споживача без пред`явлення окремої позовної вимоги про тлумачення договору. Водночас за відсутності відповідної позовної вимоги споживача суд не вправі самостійно змінювати умови договору чи зменшувати погоджений сторонами розмір процентів.

Зі змісту укладеного сторонами кредитного договору вбачається, що умови щодо нарахування процентів, зокрема положення пункту 1.5.2 договору, викладені в розділі 1 «Предмет договору», який визначає суму кредиту, строк кредитування та процентні ставки за користування кредитними коштами.

Відповідно до пункту 1.4 договору строк кредитування становить 30 днів, а можливість його продовження передбачена в порядку та на умовах, визначених розділом 4 договору.

Пунктом 1.5.2 договору встановлено стандартну процентну ставку в розмірі 1,9 % на день, яка застосовується протягом первісного строку кредитування за відсутності підстав для застосування зниженої ставки, протягом нового строку в разі пролонгації, а також у межах періоду прострочення, але не більше 90 календарних днів поспіль із моменту його виникнення.

Положення пункту 3.1 договору також передбачають нарахування процентів на залишок фактичної заборгованості за кредитом, у тому числі протягом визначеного договором періоду прострочення.

Водночас порядок продовження строку кредитування окремо врегульований розділом 4 договору, який передбачає вчинення позичальником відповідних дій для ініціювання пролонгації та погодження нового строку кредитування.

Отже, договором передбачено застосування єдиної стандартної процентної ставки в розмірі 1,9 % на день у різних випадках, пов`язаних із користуванням кредитними коштами.

При цьому положення пункту 1.5.2 договору не містять прямого визначення процентів, що нараховуються протягом періоду прострочення, як іншого розміру процентів, установленого сторонами відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Крім того, відповідальність сторін за порушення договірних зобов`язань урегульована окремим розділом 7 договору.

При цьому колегія суддів враховує, що спірні проценти нараховані кредитодавцем за єдиною стандартною процентною ставкою, визначеною договором за користування кредитними коштами, та включені до загального розрахунку заборгованості за процентами. Зазначені обставини у сукупності зі змістом інших умов договору мають значення для визначення правової природи відповідних нарахувань.

Оцінюючи зазначені положення договору в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів враховує, що стандартна процентна ставка визначена договором як плата за користування кредитними коштами, тоді як питання відповідальності сторін окремо врегульовано розділом 7 договору.

За таких обставин саме по собі передбачення пунктом 1.5.2 договору можливості нарахування процентів протягом 90 днів після закінчення строку кредитування не дає достатніх підстав для висновку про погодження сторонами цих процентів як міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Як установлено судом апеляційної інстанції, строк кредитування за договором закінчився 06 січня 2021 року. При цьому відповідачка не вчинила передбачених розділом 4 договору дій, необхідних для продовження строку кредитування, а доказів погодження сторонами нового строку повернення кредиту матеріали справи не містять. Отже, пролонгація кредитного договору не відбулася.

За таких обставин право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитними коштами відповідно до статті 1048 ЦК України припинилося після закінчення погодженого сторонами строку кредитування.

Суд першої інстанції, кваліфікувавши нараховані після закінчення строку кредитування проценти як міру відповідальності за частиною другою статті 625 ЦК України, не здійснив системного тлумачення відповідних умов договору у взаємозв`язку з іншими його положеннями та характером заявлених позовних вимог.

На переконання колегії суддів, за встановлених у цій справі обставин підстав для такої правової кваліфікації нарахованих позивачем процентів немає.

Отже, проценти нараховані після закінчення строку кредитування, стягненню не підлягають, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків за кредитним договором № 3304942 від 07.12.2020 підлягає зміні шляхом зменшення суми заборгованості за відсотками до 2280 грн.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 3304942 від 07.12.2020 у загальному розмірі 6280 грн, із яких 4 000 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 2280 грн - проценти за користування кредитними коштами протягом погодженого сторонами строку кредитування.

Щодо кредитного договору № 378898 від 02.10.2020 з ТОВ «Слон Кредит».

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 02.10.2021 між ТОВ «Слон Кредит» і ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 378898, за умовами якого відповідачу надано кредит у сумі 18750,00 грн (п. 1.3.) строком на 730 днів (п. 1.4.), з кінцевим терміном повернення 02.10.2022, розмір процентної ставки за перший день користування кредитом (включно) 25% в день (9 125 % річних), за всі наступні дні користування кредитом, починаючи з другого дня (включно) й до кінця строку надання кредиту, 85 % річних (п. 1.5.).

Відповідно до п. 2.1. вказаного договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування: у розмірі 15 000,00 грн на поточний рахунок споживача, а у розмірі 3750,00 грн - на користь Товариства з метою виконання зобов`язань з оплати процентів за перший день користування кредитом відповідно до п. 3.5. договору.

За змістом пункту 3.5 кредитного договору сплата процентів за перший день користування кредитом здійснюється споживачем в день його отримання. З метою оплати процентів за перший день користування коштами споживач доручає Товариству утримати суму зазначених процентів із суми кредиту, що підлягає наданню позичальнику.

Таким чином, інша частина із загальної суми кредиту в розмірі 3750,00 грн відповідно до наведених умов договору перерахована ТОВ «Слон Кредит» на виконання зобов`язань позичальника з оплати процентів за перший день користування кредитом.

Тобто за змістом укладеного договору сторони дійшли згоди про те, що загальна сума кредиту становить 18750,00 грн, і саме на цю суму нараховуються проценти.

Відповідач не скористався своїм правом відмовитися від укладення договору, а тому, діючи обачливо і добросовісно, мав зрозуміти та усвідомити умови, на яких йому було запропоновано отримати грошові кошти.

Договір про надання споживчого кредиту № 378898 від 02.10.2020 власноручно підписаний відповідачем.

Відповідно до п. 8.2 договору він вважається укладеним з моменту його підписання Товариством шляхом використання аналога власноручного підпису уповноваженої особи та відтиску печатки, а споживачем - власноручним підписом.

Власноручним підписанням договору ОСОБА_1 підтвердила, що вона ознайомилась з усіма умовами Правил надання коштів у позику, зокрема й на умовах фінансового кредиту ТОВ «Слон Кредит», що розміщені на вебсайті, повністю їх розуміє, погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

ТОВ «Слон Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором перед відповідачем виконало та 02.10.2020 надало кредит у сумі 15 000,00 грн шляхом перерахування кредитних коштів на її поточний рахунок НОМЕР_2 в АТ «Сенс Банк» з призначенням платежу /перерахування коштів згідно з кредитним договором № 378898 від 02.10.2020 ОСОБА_4 ([номер приховано]), що підтверджено платіжним дорученням № 3421 від 02 жовтня 2020 року.

У Графіку платежів, що є додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 378898 від 02.10.2020, визначено терміни повернення кредитних коштів та сплати процентів. Також до матеріалів договору долучено підписаний власноручно відповідачем Паспорт споживчого кредиту, викладена в якому інформація повністю відповідає умовам вказаного кредитного договору.

При цьому відповідачкою та її представником не заперечувався факту підписання ОСОБА_1 договору про надання споживчого кредиту № 378898 від 02.10.2020 та додатків до нього.

У зв`язку з невиконанням умов договору № 378898 від 02.10.2020, щодо повернення кредиту виникла заборгованість у розмірі 29 473,20 грн, у тому числі 13 325,48 грн - заборгованість за тілом кредиту, 16 147,72 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, що підтверджується відповідним розрахунком

26.11.2021 було укладено договір № 26-11/2021/13 відповідно до якого ТОВ «Слон кредит» відступило права вимоги за кредитним договором № 378898 від 02.10.2020 ТОВ «Вердикт капітал» .

10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило права вимоги за кредитним договором № 378898 від 02.10.2020 ТОВ «Коллект центр».

28.08.2025 було укладено договір № 28-08/25 відповідно до якого ТОВ «Коллект центр» відступило на користь позивача права вимоги за кредитним договором № 378898 від 02.10.2020.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем було порушено право позивача як нового кредитора на повернення грошових коштів, наданих у кредит, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, тому наявні підстави для задоволення позову та примусового стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості, які підтверджені належними та допустимими доказами у справі. При цьому, на переконання суду першої інстанції, позивачем належним чином підтверджено факт переходу права грошової вимоги, оскільки виконано всі умови договору факторингу та надано документи, що засвідчують відступлення боргу за кредитним договором, у зв`язку з чим повною мірою доведено порушення його прав з боку відповідача та наявність у нього права звернення до суду з цим позовом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його законним та вмотивованим, а доводи апеляційної скарги про помилковість цих висновків - необґрунтованими, зважаючи на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За приписами статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з вимогами ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як правильно встановив суд першої інстанції, укладений між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 договір про надання споживчого кредиту № 378898 від 02.10.2020, який містить усі істотні умови, підписаний відповідачем власноручно, чим підтверджується його волевиявлення на вчинення цього правочину та прийняття його умов.

Також, підписуючи вказаний договір, відповідач підтвердив ознайомлення з його текстом та умовами, Правилами надання коштів у позику, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів і надав згоду на їх застосування, що прямо передбачено положеннями договору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що кредитний договір укладений між сторонами у спосіб, визначений чинним законодавством України, оскільки сторони досягли згоди з усіх його істотних умов перед укладенням, зокрема щодо суми, строку, процентної ставки, розміру плати за користування коштами, річної відсоткової ставки та загальної вартості для позичальника, виходячи з обраних споживачем умов кредитування.

Щодо переходу права вимоги, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач є належним кредитором, який отримав дійсне право вимоги за кредитним договором № 378898 від 20.10.2020 на підставі наявних в матеріалах справи договорів відступлення прав вимоги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Статтею 1081 ЦК України передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частина перша статті 1084 ЦК України встановлює, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Разом із тим щодо суб`єктного складу таких правовідносин ч. 3 ст. 1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012).

Наявними в матеріалах справи та належно засвідченими договором факторингу, актом приймання-передачі реєстру боржників, реєстром боржників, платіжною інструкцією про проведення оплати за договором факторингу підтверджується перехід права вимоги до позивача та спростовуються твердження відповідача про те, що позивач не набув права вимоги до нього.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження того, що вона у статусі позичальника належним чином виконувала кредитні зобов`язання як щодо первісного кредитора, так і стосовно нового кредитора.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта щодо того, що матеріали справи містять різні дати укладення кредитного договору № 3304942, а саме 07.12.2020 у договорі та позові, 04.12.2020 у заочному рішення, та 26.12.2020 у викладенні ланцюга відступлення прав вимоги у заочному рішення, оскільки на переконання апеляційного суду це є опискою суду першої інстанції, яка спростовується матеріалами справи, а саме реєстрами відступлення прав вимоги, відповідно до яких було відступлено саме право вимоги за кредитним договором №3304942 від 07.12.2020.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до викладення обставин справи, їх тлумачення на власний розсуд та висвітлення у зручний для скаржника спосіб із метою задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції, а тому вони є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами і зводяться до незгоди відповідача з наслідками невиконання взятих на себе договірних зобов`язань

Також, безпідставними є аргументи відповідача про неналежне дослідження судом першої інстанції доказів у справі та неповне з`ясування її дійсних обставин. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази в їх сукупності, надав їм належну правову оцінку відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України та частково дійшов обґрунтованих висновків щодо наявності правових підстав для задоволення позову

Розглядаючи цей спір, суд першої інстанції в цілому правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку й правильно встановив обставини справи.

Доводи апеляційної скарги в повній мірі не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності заборгованості й правомірності вимог позивача про її стягнення. Вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з результатами їх оцінки та містять посилання на факти, що вже були предметом дослідження суду, який їх обґрунтовано відхилив.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині стягнення відсотків за кредитним договором №3304942 від 07.12.2020 укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги перекликаються з доводами відзиву на позовну заяву, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Оскільки позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 42593,20 грн підлягають задоволенню частково - на суму 35753,20 грн, частка задоволених позовних вимог становить 83,94 %.

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову в розмірі 2234,68 грн (2662,40 грн ? 35753,20 грн / 42593,20 грн).

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу вирішив стягнути їх у заявленому позивачем розмірі який складає 16 000 грн, однак з цим погодитись не можна у зв`язку з наступним.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22).

В обґрунтування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 16000 грн, ТОВ «Факторинг Партнерс» надало: Договір № 02-07/2024 від 02.07.2024 про надання правової допомоги, укладений ТОВ «Факторинг Партнерс» та адвокатським об`єднанням «ЛАГАЛ АССІСТАНС», витяг з акту про надання правової допомоги № 25 від 31.12.2025, відповідно до якого адвокатським об`єднанням «ЛАГАЛ АССІСТАНС» було надано усну консультацію протягом 2-х годин вартістю 4000 грн, та складено позовну заяву протягом 4-х годин вартістю 12000 грн.

Апеляційна скарга містить заперечення щодо вартості понесених позивачем витрат на правничу допомогу, представника відповідача вважає вказаний позивачем розмір витрат на правову допомогу неспівмірним та завищеним, враховуючи складність справи, яка є малозначною.

Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатами документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості вважає, що заявлені стороною позивача суми є надмірними та не співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню, необхідно зменшити.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, апеляційний суд враховує пропорційність задоволених позовних вимог, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, що є малозначною, виходячи із засад розумності та справедливості, доходить висновку про доцільність відшкодування позивачу таких витрат в загальному розмірі 3000 грн, оскільки розмір витрат, заявлених позивачем до стягнення, не є повністю підтвердженим та неминучим, тобто апеляційна скарга підлягає задоволенню у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині вирішення питання витрат на правову допомогу.

Стягнення витрат на правову допомогу в такому розмірі забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням положень частини шостої статті 19, частини третьої статті 389 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2026 року у цій справі змінити виклавши резолютивну частину в наступній редакції.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (03150, м. Київ, вул. Гедройця Єжи, б. 6, оф. 521, ЄДРПОУ42640371) заборгованість за кредитними договорами № 378898 від 02.10.2020 в сумі 29473,20 грн. та за кредитним договором № 3304942 від 04.12.2020 в сумі 6280 грн, а всього у сумі 35753 (тридцять п`ять тисяч сімсот п`ятдесят три) грн. 20 коп.

Здійснити перерозподіл судових витрат по справі наступним чином.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (03150, м. Київ, вул. Гедройця Єжи, б. 6, оф. 521, ЄДРПОУ42640371) витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 2234,68 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн., а разом 5234 (п`ять тисяч двісті тридцять чотири) грн. 68 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий: Р.В. Мінгазов

Судді І.В. Кочеткова

Г.С. Подліянова