Постанова № 141365740 у справі № 336/3041/26 від 09.11.2026

Дата документу 09.11.2026 Справа № 336/3041/26

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний №336/3041/26 Головуючий у 1-й інстанції: Галущенко Ю. А.

Провадження № 22-ц/807/2348/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кухаря С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обгрунтування позову зазначає, що 11листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії №151890806 відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 12500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" своє зобов`язання по видачі відповідачу кредиту шляхом перерахування через банк-провайдер грошових коштів на його банківський рахунок виконало. Однак позичальник взятих на себе зобов`язань не виконувала і кредит у повному обсязі не погашала. Договір укладений в електронному вигляді та підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

У подальшому право вимоги до відповідача ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" передало ТОВ "Таліон Плюс", яке (в свою чергу) передало це право ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс", а останнє - ТОВ «ФК «ЕЙС», яке і звернулося до суду з даним позовом.

Зазначав, що в ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за Договором кредитної лінії №151890806 від 11 листопада 2021 року перейшло до позивача, що свідчить про факт отримання права грошової вимоги до відповідача у розмірі 37 033,16 грн, з них: 11 744,75 грн - заборгованість по тілу кредиту; 25 288,41 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач не здійснювали нарахувань за кредитним договором.

Станом на день звернення до суду з позовом сума заборгованості за Договором кредитної лінії №151890806 від 11 листопада 2021 року не погашена, а тому враховуючи вищевикладене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість у загальному розмірі 37 033,16 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн, та судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» суму заборгованості за кредитним договором № 151890806 від 11.11.2021 року у загальному розмірі 37 033,16 гривень, з яких заборгованість за кредитом в розмірі 11 744,75 грн, заборгованість за нарахованими відсотками в розмірі 25 288,41 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір в розмірі 2662,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповно з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2026 року скасувати частково та змінити у частині нарахування заборгованості за кредитним договором №151890806 від 11.11.2026 року, а саме: стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за Договором кредитної лінії №151890806 від 11.11.2021 у розмірі 9006 грн; витрати з правничої допомоги у розмірі 121,50 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 1771,56 грн у якості компенсації судового збору за подачу апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не погодилася з нарахованими позивачем відсотками, оскільки тлумачення змісту договору (пунктів 1.7 та 1.9.1) із відповідними додатками щодо основних умов кредиту, якими визначено строк користування кредитом, процентна ставка та загальна вартість кредиту, вказує на те, що сторони встановили строк кредитування не за Договором у цілому, а за окремим кредитом 30 днів. Апелянт наголошує на неправильності нарахування процентів, вказуючи, що після строку кредитування, проценти не можуть нараховуватись як плата за користування кредитом, натомість настає відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому, позивач не заявляв до відповідачки вимог про стягнення процентів, які передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, як міру відповідальності за прострочене виконання грошового зобов`язання. Також у справі відсутні докази пролонгації строку кредитування за окремими кредитом. Вважає, що загальна сума заборгованості здійснюється за наступним розрахунком: 12 500 грн (тіло кредиту) + 1 800 грн (відсотки за користування кредитом) - 5 294 (сплачена сума за зобов`язанням) = 9 006 грн. Крім того, просила зменшити розмір витрат на правничу допомогу, оскільки їх розмір є завищеним.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЕЙС» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн (3328,00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, ч .2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 37 033,16 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відбулась заміна кредитора до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» перейшли права ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», якому передано право вимоги ТОВ «Таліон Плюс, та в якому в свою чергу було передано право вимоги первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», і позивач набув право вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором. Крім того, матеріали справи містять достатні, належні та допустимі докази як на підтвердження факту надання та отримання відповідачем кредитних коштів, розміру заборгованості, так і факту набуття позивачем права вимоги.

Стягуючи з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі 5 000,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що дана сума є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), наявність клопотання відповідачки про зменшення таких витрат.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії № 151890806, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 12500,00 грн шляхом перерахування через банк, провайдер, строк кредитування 30 днів (з можливістю продовження строку), процентна ставка, процентів річних: дисконтна процентна ставка 175,20% - 0,48%; індивідуальна процентна ставка 704,63% - 1,93%; базова процентна ставка: 722,70%. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV95Y6В (а.с.71-зворот-75).

Пунктом 1.2 договору сторони визначили, що сума кредитного ліміту, вказана в п. 1.1. договору, це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника.

У п. 1.3 договору сторони передбачили, що кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 12 500,00 грн одразу після укладення договору, який має бути повернено до 11.12.2021 року.

1.4. Позичальник у будь-який час, протягом Дисконтного періоду дії Договору, може збільшити суму Кредиту (отримати черговий Транш) в межах Кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму Кредиту. Повернення Кредиту в повному обсязі позбавляє права Позичальника отримати нові Транші, а Договір вважається припиненим шляхом його повного виконання.

1.5. Загальна сума Кредиту за цим Договором складається з сум Кредиту (Траншів) отриманих протягом всього строку дії Договору.

1.6. Позичальник має право користуватися Кредитом від дати фактичного отримання суми Кредиту за кожним Траншем та до закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання.

1.7. Кредитна лінія надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання КредитуПозичальником (далі «Дисконтний період»). У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору, строк дії Кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого траншу за Договором.

1.8. Сторони погодили, що встановлений в п. 1.7. Договору строк Дисконтного періоду та, відповідно, строк надання Кредитної лінії може бути продовжено Позичальником, шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена. На умовах цього пункту Договору, строк продовження Дисконтного періоду кожен раз розраховується за наступною формулою:

Z = 30 - (Х Y), де: Z кількість днів, на які продовжується Дисконтний період;Х поточна дата (день місяця) закінчення Дисконтного періоду з врахуванням всіх попередніх продовжень Дисконтного періоду; Y дата ініціації (день місяця) продовження Дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок Кредитодавця).

При цьому Сторони узгоджують, що у випадку, якщо Y > X, то кількість днів, на які продовжується Дисконтний період дорівнює 30 днів.

1.9. За користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

1.9.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.7 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 172,20 (сто сімдесят п`ять цілих дві десятих) процентів річних, що становить 0,48 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним;

1.9.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 704,63 (сімсот чотири цілих шістдесят три сотих) процентів річних, що становить 1,93 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті.

Перед укладенням Кредитного договору Відповідач з метою отримання кредиту самостійно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт Первісного кредитора - www.moneyveo.ua, зареєструвався на даному сайті, створивши Особистий кабінет Позичальника, за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи Первісного кредитора, заповнив та подав Заявку на отримання грошових коштів в кредит, в якій вказав свої персональні дані, пройшов належну перевірку (верифікацію), ознайомився та підтвердив згоду з офертою, індивідуальною частиною Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною Кредитного договору. Правила надання грошових коштів у кредит Первісного кредитора, перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті www.moneyveo.ua. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. Отримав на номер телефону, вказаний у Заявці, персональний одноразовий ідентифікатор, який потім використав для підписання Кредитного договору та надав згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) Первісного кредитора щодо укладання Кредитного Договору. Отже, саме Відповідач ініціював укладення Кредитного договору, оформивши Заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши Кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора.

Таким чином, укладаючи кредитний договір, сторони узгодили порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування ним.

28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01, у відповідності до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передає (відступає) ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників, за умовами якого під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта (Первісного кредитора) до боржників (Відповідача) по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (а.с.17-20).

Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання Договору факторингу 28/1118-01 підписали Реєстр прав вимоги № 173 від 15.02.2022, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон плюс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги (а.с.30-31).

31.12.2020 ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду №26 до Договору Факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (а.с.23-29).

15.05.2022 право вимоги за договором факторингу перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс».

31.07.2023 право вимоги за договором факторингу від ТОВ «Таліон Плюс» перейшло до позивача ТОВ « ФК «Онлайн фінанс» (а.с.33-35,39-40).

10.07.2025 право вимоги за договором факторингу перейшло від ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Відповідно до реєстру боржників б/н від 10.07.2025 до Договору факторингу №10/07/25-Е ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 151890806 від 11.11.2021 в сумі 37 033,16 грн (а.с. 42-45,48-49).

Таким чином, ТОВ «ФК «ЕЙС» є правонаступником ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та стало новим кредитором у зобов`язаннях за кредитним договором № 151890806 від 11.11.2021, який укладено з ОСОБА_1 ..

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право вимоги за кредитним договором № 151890806, укладеним 11.11.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , остання взяті на себе зобов`язання не виконала, має заборгованість, розмір якої підтверджено належними і допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи і наявним у справі письмовим доказам.

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно із ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Отже, вище встановленими обставинами справи підтверджується факт укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредитного договору № 151890806 від 11 листопада 2021 року.

Колегія судді погоджується із висновком районного суду, що сторонами були погоджені всі істотні умови договору.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору № 151890806 від 11 листопада 2021 року. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Кредитор, який заявляє вимоги про стягнення коштів за кредитним договором, зобов`язаний надати суду докази на підтвердження надання позичальнику кредиту.

При цьому за правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11.11.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого є ТОВ «ФК «ЕЙС», та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 151890806 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, на підставі якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 12 500,00 грн, свої зобов`язання ОСОБА_1 не виконала у повному обсязі.

Відповідачем ОСОБА_1 не оспорювався факт укладення нею вказаного договору та не надавалися суду належні і допустимі докази на підтвердження факту виконання своїх зобов`язань за вказаним договором у повному обсязі.

Як видно із розрахунків заборгованості, проценти за користування кредитом нараховані за пільговою та базовою ставками відповідно до умов договору, що не спростовано стороною відповідача.

Щодо висновків суду першої інстанції про доведеність факту переходу до позивача права грошової вимоги до ОСОБА_1 ..

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення.

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року, яка відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України враховується судом, у справі № 727/2790/25 зауважив:

- допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені у виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

- наявна вимога це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

- майбутня вимога це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

- у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

- майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Так, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01. Сторони узгодили, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги (пункт 4.1.)

Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання Договору факторингу 28/1118-01 підписали Реєстр прав вимоги, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

«Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу № 05/0820-01, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників, за умовами якого під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта (Первісного кредитора) до боржників (Відповідача) по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання Договору факторингу № 05/0820-01, підписали Реєстр прав вимоги № 10 від 31.07.2023 до Договору факторингу № 05/0820-01, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

10.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ ФК «ЕЙС» укладено Договір факторингу №10/07/25-Е відповідно до умов якого «ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передає (відступає) ТОВ ФК «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ ФК «ЕЙС» приймає належні «ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників б/н від 10.07.2025 до Договору факторингу №10/07/25-Е ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №151890806від 11.11.2021 в сумі 32 119,07 грн.

Таким чином, ТОВ «ФК «ЕЙС» є правонаступником ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», та стало новим кредитором у зобов`язаннях за кредитним договором № 151890806 від 11.11.2021 , який укладено з ОСОБА_1 ..

Отже, внаслідок послідовного укладення договорів факторингу право вимоги за кредитним договором № 151890806, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованості за кредитним договором.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 не оспорювала отримання нею коштів за кредитним договором від 11.11.2021 та наявності у неї заборгованості, вимоги ТОВ «ФК «ЕЙС» про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості є обґрунтованими. З наданих ТОВ «ФК «ЕЙС» розрахунків вбачається, що заявлена до стягнення заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 37 033,16 грн, з яких: 11 744,75 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 25 288,41 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.

Відповідач подаючи апеляційну скаргу, висновки суду в цій частині не спростувала.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 нарахування відсотків після 11.12.2021, які на її думку є незаконним, оскільки вказані відсотки нараховані поза межами строку кредитування слід зазначити.

Сума заборгованості за вказаним договором нарахована з 11.11.2021 по 08.04.2022. Відсотки за користування кредитом нараховані понад строк з огляду на те, що договором № 151890806 було обумовлено 30 денний строк кредитування.

У разі порушення зобов 'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки,- відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі N 902/417/18 та від 19.06.2019 у справі N 646/14523/15-ц, нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов 'язання.

Отже, у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання - права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, вказане позиція викладена у постанові Великої Палатою Верховного Суду від 28.03.2018 у справі N 444/9519/12 від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець надав Відповідачу кредитну лінію на суму 12 500,00 грн строком на 30 днів. Однак, Відповідач свої зобов`язання з повернення кредиту у встановлений Кредитним договором строк не виконала.

Відтак, Позивач вправі вимагати від Відповідача повернення отриманих за Кредитним договором коштів, а також процентів за неправомірне користування такими коштами, що передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Як вже було зазначено, первинний кредитор та Відповідач уклали Кредитний договір шляхом використання електронного підпису. З моменту накладення електронного підпису та підтвердження акцепту пропозиції (оферти) між сторонами виникли цивільно-правові зобов`язання. При цьому сторони погодили всі істотні умови Кредитного договору, зокрема: суму кредиту, строки його повернення, порядок нарахування та сплати процентів, права та обов`язки сторін, а також відповідальність за порушення умов договору:

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, За цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 12 500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манвео швидка фінансова допомога» (далі - «Правила»).

Пункт 1.7. Кредитного договору передбачає, що Кредитна лінія надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі - «Дисконтний період»), а саме до 11.12.2021 року. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору, строк дії Кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого траншу за Договором.

Згідно п. 1.9.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.7 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 175,20процентів річних, що становить 0,48 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Відповідно до п. 1.9.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 704,63 процентів річних, що становить 1,93 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті.

Згідно п. 1.9.3 якщо Позичальник користуватиметься Кредитом після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.8 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України Сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним Договором, щодо виникнення у Позичальника зобов`язань по сплаті процентів за Базовою процентною ставкою від дати отримання Кредиту по дату закінчення Дисконтного періоду є факт продовження користування Кредитом понад строк Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п. 1.8. цього Договору.

Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку Дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,98 процентів від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту Договору.

Відповідно до п. 1.12.2 з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Згідно п. 4.3. Кредитного договору, сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1.15. Кредитного договору передбачено, що усі істотні умови Договору, в тому числі строк дії Договору, розмір процентних ставок та порядок їх застосування, погоджені Сторонами під час укладення цього Договору.

З аналізу умов Кредитного договору вбачається, що сторони погодили два різні механізми нарахування процентів залежно від строку користування кредитом: нарахування за дисконтною та базовою ставками.

У викладеній позиції Великої Палати Верховного Суду, у постанові від 23.05.2018 у справі N 910/1238/17, проценти за користування кредитом поділяються на два види:

«ПРОЦЕНТИ ЗА КОРИСТУВАННЯ КРЕДИТОМ проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

ПРОЦЕНТИ ЗА НЕПРАВОМІРНЕ КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМИ ГРОШОВИМИ КОШТАМИ проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування».

Тобто, виходячи з умов Кредитного договору, нараховані ОСОБА_1 проценти за користування кредитом поза межами встановленого Кредитним договором строку кредитування є погодженою сторонами мірою відповідальності за порушення Відповідачем строків повернення кредиту, які підлягають стягненню з Відповідача в повному обсязі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що укладення Кредитного договору було здійснено саме за ініціативою самого Відповідача, яким, після ознайомлення з умовами Кредитного договору та «Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «смарт»», не було висловлено жодних заперечень або зауважень щодо умов Кредитного договору, в тому числі і порядку чи розміру нарахування відсотків, що свідчить про факт повного погодження Відповідача із всіма умовами Кредитного договору, враховуючи і нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування.

Отже, підписавши Кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами. При укладенні Кредитного договору волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом, та такий правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів Відповідачем.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а пізніше ТОВ «Таліон Плюс» нарахування процентів за користування кредитом здійснено поза межами строку кредитування, є безпідставними.

Право кредитодавця на нарахування процентів за кредитним договором здійснюється у межах строку кредитування, встановленого договором, і після спливу цього строку або пред`явлення вимоги про повернення кредиту це право припиняється. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 05 квітня 2023 року, а також у правових позиціях Верховного Суду щодо застосування статей 1048 і 1054 ЦК України.

Враховуючи зазначене, відповідно до правової позиції Верховного Суду, право кредитодавця на одержання процентів (згідно зі статтями 1048, 1054 ЦК України) реалізується лише в межах строку кредитування, визначеного договором. А тому якщо новий кредитор отримує вимоги за договором він має ті самі права на нарахування процентів, які були встановлені договором в межах його строку дії (адже правовідносини тривають у тому ж обсязі), і після закінчення строку згідно з договором нарахування процентів припиняється. Це застосовується і до кредиторів правонаступників.

Нарахування ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» процентів за базовою ставкою та ТОВ «Таліон Плюс» після відступлення йому права грошової вимоги за кредитним договором до відповідача, зважаючи на те, що остання кредит не повернула та фактично продовжувала користуватися кредитними коштами, здійснювалося згідно з положеннями кредитного договору, договору факторингу та ЦК України, та в межах строку кредитування.

Отже, висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду та зводяться до власного тлумачення норм матеріального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення в оскаржуваній частині та відсутність підстав для його скасування.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до частин три, чотири статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В позовній заяві ТОВ «ЕЙС» просило стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції надано ксерокопії: ордер на надання правничої допомоги серії АІ №2004315 від 20.08.2025 виданий на підставі договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025; договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, укладений між Адвокатським бюро «Соломко та партнери» і клієнтом ТОВ «ФК «ЕЙС»; протокол погодження вартості послуг до вказаного договору про надання правничої допомоги (Додаток №1); додаткову угоду № 25771242723 від 01.09.2025 до Договору правничої допомоги № 20/08/25-01 від 01.09.2025; акт прийому-передачі наданих послуг до Договору надання правничої допомоги згідно Договору правничої допомоги, складений 29.12.2025, відповідно до якого загальна вартість наданих адвокатом послуг позивачу у цій справі складає 7000,00 грн, з них: складання позовної заяви - 5000 грн, вивчення матеріалів справи - 1000 грн, підготовка двох адвокатських запитів щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів, кожний по 500 грн; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №7073/10 від 19.10.2018, довіреність (а.с.12,13,58-63), які підтверджують понесення витрат на правничу допомогу на суму 7000 грн.

Із змісту ч.3 ст.141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №775/9215/15ц).

Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі №904/4507/18.

Із урахуванням конкретних обставин суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (постанова Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі №910/9714/22).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підставі викладеного, витрати на правничу допомогу визначенні районним судом в загальному розмірі 5 000 грн, на переконання колегії суддів, є співмірними із складністю даної справи та виконаним адвокатом об`ємом роботи, витраченого часу під час розгляду справи в суді першої інстанцій, розмір таких витрат відповідає критерію реальності, розумності їхнього розміру та необхідності, тому підстав для їх зменшення колегія суддів не вбачає.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2026 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 09 листопада 2026 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кухар С.В.