Постанова № 141365750 у справі № 337/1421/26 від 09.11.2026

Дата документу 09.11.2026 Справа № 337/1421/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/1421/26 Головуючий у 1-й інстанції: Котляр А.М.

Провадження № 22-ц/807/1816/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Мінгазова Р.В.,

Онищенка Е.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дружини,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2026 ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дружини.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначала, що 06.01.2024 року сторони уклали шлюб, який зареєстрований Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 21. Шлюбні відносини з відповідачем припинені з жовтня 2025 року з причин відсутності взаєморозуміння у вирішенні сімейних питань, збереження шлюбу позивач вважає неможливим, майнового спору між сторонами немає.

ОСОБА_2 зазначала, що перебуває у стані вагітності, а відповідач, в свою чергу, не піклується про неї, не цікавиться станом її здоров`я.

Під час розгляду справи судом першої інстанції сторона позивача надала суду свідоцтво про народження, відповідно якого у сторін по справі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка - ОСОБА_3 .

Вказувала, що має право на своє утримання під час вагітності та як дружина, з якою проживає дитина.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просила суд:

- розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 06.01.2024 року Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 21. Після розірвання шлюбу залишити їй шлюбне прізвище « ОСОБА_4 »;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання, у твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 гривень щомісяця, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дитиною трьох років;

- стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 06.01.2024 року Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 21.

Після розірвання шлюбу позивачу залишено шлюбне прізвище « ОСОБА_4 ».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання, у твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 гривень щомісяця, починаючи з 05.03.2026 року до досягнення трьох років дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 331 гривень 20 копійок на користь держави.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 331 гривень 20 копійок на користь ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 гривень щомісяця, починаючи з 05.03.2026 року до досягнення трьох років дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на її утримання.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при розгляді справи суд першої інстанції не врахував вимоги ч. 4 ст. 84 СК України, в якій зазначено, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

На підтвердження його матеріального стану було надано довідку про доходи від 22.05.2026 року, видану НВ ТОВ «Перетворювальна техніка», з якої вбачається, що, наприклад, у квітні 2026 року йому нарахована заробітна плата в сумі 8 900 грн, з яких утримано 2 047,00 грн податків, 1 370,60 грн - відрахування по виконавчим листам, 1 780 грн - в дохід держави. Таким чином, фактично ним отримано 3 702,40 грн.

Отже, суд не врахував щомісячні відрахування, які утримуються з його заробітної плати.

Зауважує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася дочка ОСОБА_3 , на утримання якої він також зобов`язаний надавати грошові кошти, та від утримання якої він не відмовляється.

Також звертає увагу, що крім вказаних стягнень, в Хортицькому ВДВС у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) знаходяться відкритті виконавчі провадження № 78542922 та № 78542803 щодо стягнення з нього на користь ЗКП «Запоріжелеткротранс» стягнень у розмірі 195 813,96 грн. та 3 029,00 грн відповідно, за якими ще проводяться стягнення.

Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду в частині вирішених вимог про розірвання шлюбу він не оскаржує.

До апеляційної скарги заявником, серед іншого, додані:

- копія довідки НВ ТОВ «Перетворювальна техніка» про доходи від 26.06.2026 року;

- копія вироку Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2023 у справі № 335/7231/23;

- копія ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 04.08.2025 у справі № 545/3351/25;

- копія довідки про звільнення ОСОБА_1 від 12.08.2025;

- копія постанови про відкриття ВП №78542922 від 07.07.2025;

- копія постанови про відкриття ВП №78542803 від 07.07.2025;

- копія довідки НВ ТОВ «Перетворювальна техніка» № 1 від 29.06.2026 року.

Від ОСОБА_2 на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.

Отже, рішення суду оскаржується в частині вирішених вимог сторін про стягнення аліментів на утримання дружини, в іншій частині, а саме, в частині вимог про розірвання шлюбу, рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині вирішених вимог сторін про стягнення аліментів на утримання дружини.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Ухвалюючи рішення в оскарженій частині, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є працездатним, має постійне місце роботи, отримує заробітну плату, інших дітей на утриманні не має, його стан здоров`я та матеріальне становище не перешкоджають сплачувати аліменти в заявленому до стягнення розмірі в сумі 4 000 гривень щомісяця.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів на утримання дружини з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб 06.01.2024 року, який зареєстрований Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 21 (а.с. 12).

Згідно довідки до акта огляду медико - соціальною експертною комісією Серія 12ААГ №828859 ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства, їй встановлена 3 група інвалідності, інвалідність встановлена на строк до 01 грудня 2026 року (а.с. 20).

Відповідно до довідки Комунального закладу вищої освіти «Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія» Запорізької обласної ради № 38 від 09.02.2026 року, ОСОБА_2 є студенткою 2 курсу факультету реабілітаційної педагогіки Комунального закладу вищої освіти «Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія» Запорізької обласної ради, спеціальність 017 Фізична культура і спорт. Зараховано на навчання наказам від 10.08.2024 № 201/од. Термін навчання: з 01.09.2024 по 30.06.2028 року. Денна форма навчання. Бюджет (а.с. 22).

З довідки про доходи ОСОБА_1 № 2 від 22.05.2026 року вбачається, що він працює у НВ ТОВ «Перетворювальна техніка», займає посаду електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, форма працевлаштування - основне, за період з листопада 2025 року по квітень 2026 року нарахована заробітна плата в розмірі 51 900 грн, податок з доходів фізичних осіб - 11937 грн, сплачені відрахування по виконавчим листам - 1370,60 грн (у квітні 2026 року), перераховано в дохід держави - 10 380 грн.

Так, з січня по квітень 2026 року ОСОБА_1 року нараховується заробітна плата в розмірі 8 900 грн щомісяця, податок з доходів фізичних осіб щомісяця - 2 047 грн, перераховано в дохід держави щомісяця - 1 780 грн, сплачені відрахування по виконавчим листам (у квітні 2026 року) - 1 370,60 грн (а.с. 35).

Отже, розмір відрахувань із заробітної плати відповідача у квітні 2026 року становить 5 197,60 грн (2 047 грн + 1 780 грн + 1 370,60 грн), що становить 58,4% від заробітної плати.

Відомості щодо наявності або відсутності у відповідача рухомого та нерухомого майна, іншого доходу, крім заробітної плати, у матеріалах справи відсутні.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , яке видане Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Дніпропетровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 357 (а.с. 41).

Також до матеріалів справи позивачем долучено копії фіскальних чеків, з яких вбачається, що купувалися товари для догляду за дитиною, ліки (а.с. 42, 43, 44, 45, 46).

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Положеннями ч. 1 ст. 75 СК України передбачено, що дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Відповідно до положень статті 84 СК України дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Згідно статті 79 СК України аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

За правилами частини першої статті 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України (Постанова КМУ від 26 лютого 1993 року № 146).

Виходячи з положень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.

Аналіз даних положень сімейного законодавства України передбачає право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині - матері незалежно від цієї обставини.

Як було встановлено судом, відповідач є батьком малолітньої доньки сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає разом із матір`ю, даний факт не заперечується сторонами, позивач потребує матеріальної допомоги від відповідача, що у свою чергу, є його обов`язком відповідно до вимог ст. 84 СК України.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріали справи не містять доказів щодо надання коштів відповідачем на утримання дружини, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трирічного віку добровільно.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що відповідачем в суді першої інстанції не підтверджено належними та допустимими доказами неможливості надавати матеріальну допомогу на утримання позивачки до досягнення дитиною трьохрічного віку.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідач має змогу сплачувати кошти на утримання позивачки, з якою проживає дитина.

Разом із тим, згідно ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Крім того, положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 26 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством, - п`ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам. Обмеження, встановлені частиною другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Аналогічні положення містяться і в ст. 128 КЗпП України.

Враховуючи встановлені обставини та вищенаведені норми матеріального права колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити в частині визначення розміру стягнутих аліментів на утримання дружини шляхом зменшення суми стягнення з 4 000 грн до 1 000 грн щомісячно, що буде домірною сумою як майновому стану відповідача з урахуванням щомісячних відрахувань з його заробітної плати, так і потребі дружини, з якою проживає дитина. Вказаний розмір аліментів, на думку колегії суддів апеляційного суду, забезпечить справедливий баланс між потребами позивача в отриманні матеріальної допомоги та можливостями відповідача в наданні такої допомоги.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є частково обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню.

Як зазначалося вище, до апеляційної скарги заявником, серед іншого, додані: копія довідки НВ ТОВ «Перетворювальна техніка» про доходи від 26.06.2026 року; копія вироку Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2023 у справі № 335/7231/23; копія ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 04.08.2025 у справі № 545/3351/25; копія довідки про звільнення ОСОБА_1 від 12.08.2025; копія постанови про відкриття ВП № 78542922 від 07.07.2025; копія постанови про відкриття ВП №78542803 від 07.07.2025; копія довідки НВ ТОВ «Перетворювальна техніка» № 1 від 29.06.2026 року.

З приводу долучення вказаних доказів суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Нормою, яка закріплена в п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

За змістом частин 1-3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено: «Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні…

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів».

Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції (відповідний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20)).

Враховуючи, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції довідки НВ ТОВ «Перетворювальна техніка» про доходи від 26.06.2026 року та № 1 від 29.06.2026 року не існували, це виключає можливість прийняття вказаних доказів судом апеляційної інстанції у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання скаржником таких доказів.

Щодо інших доказів, а саме, копій вироку Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2023 у справі № 335/7231/23, ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 04.08.2025 у справі № 545/3351/25, довідки про звільнення ОСОБА_1 від 12.08.2025, постанови про відкриття ВП №78542922 від 07.07.2025, постанови про відкриття ВП №78542803 від 07.07.2025, то колегією суддів були оглянуті вказані документи та долучені до матеріалів справи.

Проте, колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки, відповідачем порушено порядок подання доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) зазначено: «Відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».

За відсутності поважних причин неподання нового доказу до суду першої інстанції апеляційний суд не має права досліджувати цей доказ, поданий стороною в апеляційній інстанції (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 638/13998/14-ц, аналогічний правова позиція Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 458/867/15-ц).

Надавши до апеляційного суду вищевказані докази по справі, відповідач не підтвердив за допомогою належних засобів доказування факт неможливості подання ним таких доказів до суду першої інстанції до закінчення розгляду справи, що в свою чергу унеможливлює їх прийняття судом апеляційної інстанції.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Щодо судових витрат.

Згідно із частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів (пункт 3 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір").

Із наведеного слідує, що платники аліментів не звільнені від сплати судового збору у вказаних категоріях справ.

Судом першої інстанції стягнуто з відповідача судовий збір в дохід держави за мінімально встановленою ставкою судового збору у відповідності до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір». І хоча за наслідками апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду в частині визначення розміру стягнутих аліментів на утримання дружини шляхом зменшення суми стягнення з 4 000 грн до 1 000 грн щомісячно, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (зменшення суми судового збору), відсутні.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2026 року у цій справі в оскарженій частині змінити в частині визначення розміру стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дружини шляхом зменшення суми стягнення з 4 000 грн до 1 000 грн щомісячно.

В іншій частини рішення суду першої інстанції не оскаржувалось та в апеляційному порядку не переглядалось.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 09 листопада 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: Р.В. Мінгазов

Е.А. Онищенко