Рішення № 141365759 у справі № 211/4783/26 від 10.11.2026

Справа № 211/4783/26

2/214/5897/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 листопада 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Чернової Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Нестеренко К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу № 211/4783/26 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (далі - ТОВ «Він Фінанс») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути заборгованість за укладеним з ТОВ «ФК «Дінеро» договором кредитної лінії № L7487407 від 16.02.2019 у сумі 21 699,02 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором.

В обґрунтування вимог зазначено, що відповідно до укладеного з ТОВ «ФК «Дінеро» договору шляхом підписання заявки на отримання кредиту, відповідач отримав кредитні кошти шляхом перерахування на картковий рахунок за погодженими сторонами договору умовами кредитування. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість у сумі 16 580,00 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту в сумі 10 000,00 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом в сумі 6 580,00 грн. Крім того, за період з 23.02.2019 до 23.02.2022 нараховано 3% річних в сумі 1 493,56 грн. та 3% річних в сумі 1 493,56 грн. Ураховуючи відступлення права вимоги за договором кредитної лінії № L7487407 від 16.02.2019 до позивача на підставі договору відступлення прав вимоги № 01072019 від 01 липня 2019 року, до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором на суму боргу згідно реєстрів боржників. Тому з метою захисту прав нового кредитора, позивач просить вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 01 вересня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання представник позивача ТОВ «Він Фінанс» не з`явився, подав заяву про розгляд справи без участі, підтримує позовні вимоги, просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду з відзивом на позов, зазначивши щодо пропуску позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні вимог, відсутність доказів отримання новим кредитором прав вимоги, як то реєстри прав вимоги не містять достатніх доказів на підтвердження обсягу та змісту переданих прав, відсутність у витязі із реєстру підписів та печаток, відсутність доказів сплати за договорами факторингу, тощо. Позивачем не доведено погодження конкретних умов кредитного договору, оскільки наданий примірник договору не містить її підпису як позичальника, надані спеціальні умови для короткострокового кредиту договору кредитної лінії AG7658182 від 15.02.2019 не є договором в розумінні ЦК України. Наголошено на тому. Що вона не укладала кредитний договір в редакції, яку надано стороною позивача з посиланням на постанову Верховного Суду від 04.02.2026 № 758/14925/23 та зазначено про відсутність доказів перерахування коштів (тіла кредиту). У зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні вимог повністю.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, надавши їм оцінку в сукупності, дійшов до наступного висновку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Як установлено судом та підтверджується письмовими доказами, 15 лютого 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № AG7658182 (номер договору в інформаційно-телекомунікаційній системі L7487407) шляхом підписання договору електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, про що свідчать умови кредитного договору, реквізити сторін та підписи.

Відповідно до спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії, укладених 15 лютого 2019 року, Товариство надало відповідачу кредитний договір на наступних умовах: ліміт кредитної лінії 10 000,00 грн., сума кредиту 10 000,00 грн., відсоткова ставка 0,65% в день; комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю 150 грн.

При цьому суд звертає увагу, що первісним кредитором було ідентифіковано особу відповідачку за її фінансовим номером та наданими ОСОБА_1 персональними даними, а саме: РНОКПП, паспорт, номер телефону, про що свідчить довідка про ідентифікацію.

01 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантів» було укладено договір відступлення права вимоги № 01072019, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права грошової вимоги до боржників за кредитним договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості).

Стосовно посилання відповідачки на відсутність доказів оплати за договором відступлення прав вимоги, то відповідно до умов вказаного договору (п. 6.2.3) прав вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання акту прийому-передачі, а не з моменту оплати за договором. Акти прийому-передачі разом з додатками надані суду, що підтверджує право вимоги позивача за кредитним договором до відповідачки.

За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Тобто, за змістом ст. 1054 ЦК України кредитний договір є оплатним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Таким чином, між сторонами існували договірні зобов`язання, що спростовує доводи відповідачки в цій частині. Посилання відповідачки на те, що вона не укладала договір, суд відхиляє, оскільки договір містить ідентифікаційні дані позичальника (номер та серію паспорта, податковий номер), а без наявності цих даних договір не міг би бути укладеним. При цьому редакції свого примірника договору стороною відповідача не надано, лише міститься посилання на укладення вказаного договору в іншій редакції без конкретизації, в чому саме полягає відмінність.

Стосовно відсутності доказів виконання первісним кредитором умов договору щодо перерахунку коштів, суд зазначає наступне.

Так, у позовній заяві позивач стверджує, що первісний кредитор ТОВ «Дінеро» на виконання вимог договору перерахував грошові кошти відповідачу.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.16.2021 року у справі №686/19271/19, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.

Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі -Закон), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, як спеціальний закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Відповідно до п. 16.1. ст. 16. Закону до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Згідно з п. 17.1. ст. 17 Закону форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до ч. 19.1, 19.2. ст. 19 Закону порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.

Згідно з ч. 22.1 ст. 22 Закону, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На виконання ухвали суду від 05.10.2026 банком-емітентом АТ КБ «ПриватБанк» на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів надано до суду виписку по рахунку, що є належними та допустимими доказами у справі, оскільки підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку, містить записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Таких висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 15 січня 2025 року у справі № 753/16762/15-ц (провадження № 61-7242 св 24), тощо.

Тому у зв`язку з порушеннями зобов`язань за укладеним договором, відповідно до наданого суду стороною позивача розрахунку, відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за договором № AG7658182 від 15.02.2019 у сумі 16 580,00 грн., з яких: 10 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6 580,00 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Крім того, згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

До того ж у силу вимог частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19)звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що «оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. У разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. У цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану). За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим. Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками».

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 23.02.2019 до 23.02.2022, не спростований відповідачем, яку суд, ознайомившись та погодившись з розрахунком, вважає можливим задовольнити.

Стосовно підставності поновлення позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості захистити своє право чи інтерес через суд.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності (частини четверта, п`ята статті 267 ЦК України).

Позивач звернувся в суд із позовом 27 квітня 2026 року, ініціювавши питання поновлення строку позовної давності, який із 17 березня 2020 року був продовжений у зв`язку із запровадженням карантину, а в подальшому - оголошення в Україні воєнного стану.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21 та від 20 квітня 2023 року у справі №728/1765/21 зазначено, що у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Крім того, Законом України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, який набрав чинності 17 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, пред`явлення позову ТОВ «Він Фінанс» відбулося у межах позовної давності з огляду на те, що Закон №540-IX щодо продовження позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року - до виникнення у позивача права на позов у зв`язку із простроченням боржника, та на час подання позову перебіг позовної давності не закінчився.

Отже, у даній справі, строк позовної давності, протягом якого позивач мав можливість отримати судовий захист порушеного матеріального права, пред`явивши позов до суду, продовжено в силу закону у зв`язку із встановленням карантину на всій території України, а в подальшому запровадженням воєнного стану, а тому обґрунтування причин, за яких запроваджені обмеження впливали на дії позивача, не вимагається, а отже станом на день звернення до суду з позовом позовна давність не спливла.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини 1-3 статті 12 ЦПК України).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів,які надають позивач та відповідач.

Відповідач не спростувала правильність нарахованих відсотків стороною позивача, не надала контрозрахунку заборгованості та доказів погашення кредиту, а лише посилалась на недоведеність вимог позивача.

У контексті викладеного, суд звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.

Ураховуючи, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, оскільки збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12,13 ЦПК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Ураховуючи задоволення вимог позивача у повному обсязі, суд вважає необхідним відшкодувати ТОВ «Він Фінанс» понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 2 662,40 грн.

Крім того, пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частина 8 статті 141 ЦПК України встановлює, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, в матеріалах цивільної справи при подані позову представником позивача було заявлено про попередній розрахунок витрат, які позивач очікує понести на правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 містяться висновки: «Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено».

Аналогічні позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи обґрунтовані заперечення сторони відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування стороні позивача витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст.12,13,81,141,247,263-265,280-282 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» заборгованість за укладеним з ТОВ «Дінеро» кредитним договором № AG7658182 від 15.02.2019 у сумі 21 699 (двадцять одна тисяча шістсот дев`яносто дев`ять) гривень 02 коп., з яких: 10 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6 580,00 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 625,46 грн. - інфляційні втрати; 1 493,56 грн. - 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору суму 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 коп. та витрат на правничу допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 коп.

Відмовити у задоволенні іншої частини вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження юридичної особи за адресою: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Н.В. Чернова