Постанова № 141365772 у справі № 334/3786/26 від 09.11.2026

Дата документу 09.11.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 334/3786/26 Головуючий у 1 інстанції Фетісов М.В.

Провадження № 22-ц/807/2083/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Бредуна Д.С., Сакояна Д.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 29 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» звернулося до суду першої інстанції з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 4300489, який підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора. За цим договором позичальник зобов`язався сплатити кредитодавцю суму кредиту та проценти за користування кредитом, неустойку (пеню, штраф), яка може нараховуватися у випадку порушення позичальником умов цього договору, а також комісії банків-емітентів платіжних карт, які використовує позичальник. Відповідач отримав кредитні кошти на картковий рахунок у розмірі 4150,00 грн.

29 жовтня 2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу № 29/10-2025.

31 жовтня 2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» укладено договір факторингу № ДФ-31102025.

Згідно з умовами договорів факторингу № 29/1-2025 від 29 жовтня 2025 року та № ДФ-31102025 від 31 жовтня 2025 року відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 4300489 від 17 грудня 2020 року.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак, відповідач не виконав належним чином зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість у загальному розмірі 28401,36 грн, з яких: 4150,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 24251,36 грн - заборгованість за відсотками.

Посилаючись на викладені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» просило стягнути з відповідача заборгованість у вищезазначеному розмірі, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 29 червня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» заборгованість за кредитним договором № 4300489 від 17.12.2020 в сумі 28401,36 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» судові витрати у сумі 6662,40грн, які складаються із: судового збору в сумі 2662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 14 серпня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 29 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факту укладення кредитного договору саме відповідачем, правильності та законності здійсненого розрахунку заборгованості, факту перерахування кредитних коштів відповідачу, а також правових підстав для нарахування заявлених до стягнення процентів. Подані позивачем докази не дають можливості перевірити правильність розрахунку заборгованості та не підтверджують обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог. Зазначає, що позивачем не було надано суду первинні документи, які підтверджують суму заборгованості 28401,36 грн за кредитним договором, а також факт видачі кредитних коштів саме ОСОБА_1 . Апелянт посилається на те, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України, на нього поширюються пільги та гарантії, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому відсутні підстави для нарахування процентів за користування кредитом.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії: судді Бредун Д.С., Сакоян Д.І.

Ухвалою від 17 серпня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

20 серпня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою від 24 серпня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану апеляційну скаргу залишено без руху.

04 вересня 2026 року недоліки апеляційної усунені.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 08 вересня 2026 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі та відкрито апеляційне провадження. Зупинено дію рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 29 червня 2026 року відповідно до ч. 4 ст. 359 ЦПК України.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 08 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України та ціни позову.

18 вересня 2026 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» Ланового Євгена Миколайовича через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» не погодилося із доводами апеляційної скарги, просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу зауважує, що нарахування відсотків здійснювалось до 13.07.2021, що підтверджується розрахунком заборгованості, тобто до проходження відповідачем військової служби.

Головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії судді судової палати з розгляду цивільних справ Запорізького апеляційного суду Бредун Д.С., Сакоян Д.І. проходили онлайн підготовку суддів судових палат у цивільних справах апеляційних судів у Національній школі суддів України з 02.11.2026 по 06.11.2026 включно.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В силу вимог ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом ч. 1 ст. 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 17 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання кредиту № 4300489, який підписаний позичальником електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора PS4300489 (а.с. 20-22).

Пунктом 1.3 договору встановлено, що сума кредиту складає 4150,00 грн.

Згідно з п. 1.4 договору, кредит надається позичальнику в сумі, що зазначена в п.1.3. договору в безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у наступному порядку: у випадку використання кредиту (п. 2.20. Правил) менше ніж 5 (п`ять) календарних днів, включаючи дострокове виконання зобов`язань (п. 2.12. Правил), позичальник сплачує фіксовану суму процентів за користування кредитом, яка складає 7,65 % від визначеної в п. 1.3. цього договору суми кредиту; у випадку використання позичальником лояльних (покращених) умов кредитування, а саме при повному поверненні суми кредиту (п. 1.3. договору) та сплати процентів за користування кредитом протягом 29 календарних днів з 17.12.2020 до 15.01.2021 (включно) (Базовий період - п. 2.4. Правил) процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,53 % (акційна ставка (п. 2.1. Правил) або ставка за програмою лояльності (п. 2.34. Правил)). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні лояльних (покращених) умов кредитування складає 5991,36 грн, у тому числі основна сума кредиту 4150,00 грн, проценти за користування кредитом 1841,36 грн (п.п. 1.7.1 та 1.7.2. п. 1.7 договору).

Згідно з п.п. 1.7.3 договору, при використанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають: в Базовий період з 17.12.2020 до 15.01.2021 (включно) - 1,70 % за один день користування кредитом (Базова процентна ставка - п. 2.3. Правил); в Спеціальний період (п. 2.40. Правил) з 16.01.2021 до 14.07.2021 (включно) - 3 % за один день користування кредитом (Спеціальна процентна ставка - п. 2.34. Правил). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні загальних умов кредитування складає 6201,35 грн.

У пункті 3.1 договору сторони погодили строк дії договору (п. 2.41. Правил) встановлюється з дати укладення договору (п. 2.9. Правил) 29.08.2020 до кінцевої дати виконання договору 14.07.2021 (включно). Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, у тому числі сплати заборгованості, яке мало місце під час дії договору. Якщо позичальник виконає зобов`язання/сплатить заборгованість за договором до кінцевої дати виконання договору, договір припиняє дію у дату повернення/погашення кредиту ( п. 2.8 Правил).

17 грудня 2020 року ОСОБА_1 ознайомився з Паспортом споживчого кредиту, який підписаний позичальником електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора PS4300489. У Паспорті споживчого кредиту міститься інформація про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші умови. Умови кредитування аналогічні умовам, погодженим сторонами у договорі про надання кредиту № 4300489 від 17 грудня 2020 року (а.с. 47-22).

Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Елаєнс» від 02.11.2024, виданої Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЛЕКСКРЕДИТ» на підставі договору № 41346335_18/10/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) та про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів, укладеного ТОВ «ФК «Елаєнс» та ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», підтверджено про успішність проведення платежу: Номер в системі FONDY: 327521619. Номер операції: 44827490719961826714155136447281. Дата проведення платежу: 17.12.2020. Призначення платежу: transfer_funds. Сума платежу: 4150,00. Валюта платежу: UAH. Статус платежу: approved. Платіжний метод: карта MASTERCARD. Номер карти: НОМЕР_1 . Банк картки отримувача: MONOBANK (а.с. 42).

Відповідно до детального розрахунку заборгованості за договором про надання кредиту № 4300489 від 17.12.2020 станом на 29.10.2025, відповідач ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 28605,95 грн, з яких: 4150,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 24455,95 грн. - заборгованість за відсотками (а.с.16-18).

Разом з тим позивач пред`явив вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 28401,36 грн.

Підписавши вказаний договір відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

Доказів визнання зазначеного кредитного договору недійсним суду не надано.

29 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» і Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 29/10-2025, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до осіб, які зазначені у реєстрі прав вимог (а.с.23-27).

Відповідно до платіжної інструкції № 339 від 30.10.2026, ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» сплатило ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» кошти за договором факторингу № 29/10-2025 від 29 жовтня 2025 року у сумі 2000000,00 грн (а.с. 49).

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 29/10-2025 від 29 жовтня 2025 року, ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4300489 від 17.12.2020 в сумі 28401,36 грн, з них: 4150,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 24251,36 грн. - заборгованість за відсотками (а.с. 14).

31 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» укладено договір факторингу № ДФ-31102025 за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до осіб, які зазначені у реєстрі прав вимог (а.с. 30-34).

Відповідно до платіжної інструкції № 1118 від 05.11.2025, ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» сплатило ТОВ «Секвоя Капітал» кошти за договором факторингу № ДФ-31102025 від 31 жовтня 2025 року у сумі 2071261,13 грн (а.с. 50).

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу ДФ-31102025 від 31 жовтня 2025 року, ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4300489 від 17.12.2020 в сумі 28401,36 грн, з них: 4150,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 24251,36 грн. - заборгованість за відсотками (а.с. 15).

Умовами зазначених вище договорів факторингу передбачено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається шляхом підписання сторонами договору та відповідного реєстру прав вимог, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває всіх прав щодо боржників в обсязі та а умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками (за умови користування) договір та реєстр прав вимог підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги (п. 2.1.3 договорів факторингу).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що кредитний договір укладено в електронній формі з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема з використанням електронного підпису позичальника. Суд також зазначив наявність у позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором, а також неналежне виконання позичальником обов`язків з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим і виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.

Так, основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до змісту ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина дванадцята статті 11 Закону).

Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

Відповідно до п. 7.3. договору про надання кредиту, сторони підтверджують, що даний електронний договір (договір, укладений у вигляді електронного документа), всі додатки до нього, додаткові угоди мають таку саму юридичну силу для сторін, як і документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін, тобто є вчиненими виключно у письмовій формі в порядку, встановленому Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 7.9 договору про надання кредиту, сторони погодили, що договір укладається виключно у письмовій формі у вигляді електронного документа на сайті кредитодавця https://alexcredit.ua згідно зі ст. 207, 639 Цивільного кодексу України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Підписання позичальником цього договору відбувається шляхом акцептування ним оферти (пропозиції укласти електронний договір), яка відповідно до п. 2.30. містить усі істотні умови договору, зразок факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця, а також погодження (заяву, згоду) позичальника щодо включення до цього договору інформації щодо кредитного посередника, прізвища, ім`я, по батькові позичальника, типу кредиту, мети отримання кредиту, порядку та умови надання кредиту, основної суми кредиту, кінцевої дати виконання договору. Акцептування оферти здійснюється шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (п. 2.13. Правил).

У договорі про надання кредиту, зокрема, у п. 8 договору зазначено персональні дані відповідача, зокрема РНОКПП, номер мобільного телефону та адресу електронної пошти, а підписання договору здійснено шляхом використання одноразового ідентифікатора PS4300489, який було направлено на номер мобільного телефону, зареєстрований в особистому кабінеті позичальника.

Відповідно до п. 7.10 договору про надання кредиту, підписання кредитодавцем договору відбувається шляхом використання факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 17 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір № 4300489 про надання споживчого кредиту та сторонами було погоджено всі істотні умови договору. Договір про надання кредиту № 4300489 укладений в електронній формі та підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатору PS4300489

Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взявши на себе відповідні зобов`язання.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Надаючи правову оцінку зазначеному, колегія суддів апеляційного суду вважає, що вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання первісним кредитором ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» свого обов`язку за договором про надання кредиту № 4300489 від 17 грудня 2020 року, щодо видачі відповідачу грошових коштів у розмірах погоджених сторонами вказаного договору.

Жодних доказів на спростування факту отримання коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами договірних відносин позичальника і кредитора, відповідачем надано не було.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договору, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт погашення відповідачем ОСОБА_1 кредитної заборгованості у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заборгованість відповідача підтверджується у сукупності умовами кредитного договору та розрахунком заборгованості, який зроблено на підставі даних документів та відхиляє доводи апелянта щодо безпідставності розміру нарахованої заборгованості. Апелянт мав можливість надати докази на спростування зазначеного розміру, зокрема, виписку з банківського рахунку, що могли б містити наявні перерахування грошових коштів в погашення заборгованості, однак цього не зробив.

Відповідач власного розрахунку або інших доказів, які б спростовували визначений позивачем розмір заборгованості, не надав.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходуцих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17, яка є актуальною, що підтверджено ухвалою Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/33403/17 від 22 квітня 2021 року.

У розрізі викладеного, ураховуючи сталу практику Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги (цесії) вбачається, що саме на первісного кредитора покладено обов`язок представити новому кредитору всі документі, які слугували підставою виникнення боргового зобов`язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Матеріали справи не містять доказів нікчемності, визнання недійсними, оспорення вказаних вище договорів факторингу.

Отже, в ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за договором про надання кредиту № 4300489 від 17.12.2020 перейшло до позивача.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19).

За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Елаєнс» від 02.11.2024, виданою Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЛЕКСКРЕДИТ» на підставі договору № 41346335_18/10/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) та про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів, укладеного ТОВ «ФК «Елаєнс» та ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», та якою підтверджено про успішність проведення платежу: Номер в системі FONDY: 327521619. Номер операції: 44827490719961826714155136447281. Дата проведення платежу: 17.12.2020. Призначення платежу: transfer_funds. Сума платежу: 4150,00. Валюта платежу: UAH. Статус платежу: approved. Платіжний метод: карта MASTERCARD. Номер карти: НОМЕР_1 . Банк картки отримувача: MONOBANK (а.с. 42).

Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23 та у постанові від 14 червня 2022 року по справі 757/40395/20 в яких викладено що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Відповідно до пункту 1.3 договору сума кредиту складає 4150,00 грн.

Пунктом 1.4. договору про надання кредиту визначено, що кредит надається позичальнику в сумі, що зазначена в п. 1.3. цього договору, в безготівковій формі, шляхом перерахування суми кредиту на картковий рахунок позичальника.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» фінансова компанія має право надавати фінансову платіжну послугу з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів на підставі ліцензії на діяльність фінансової компанії лише за умови, що така фінансова послуга поєднується з іншими видами фінансових послуг, передбаченими пунктами 1-5 частини першої цієї статті.

ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» виконало всі необхідні вимоги для укладення договору про надання кредиту № 4300489 від 17.12.2020, у зв`язку з чим 17.12.2020 було перераховано грошові кошти на банківський рахунок відповідача у розмірі 4150,00 грн, що підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Елаєнс» від 02.11.2024, копія якої була додана до позовної заяви та міститься в матеріалах справи ( а.с. 42).

Слід зазначити, що ТОВ «ФК «Елаєнс» є платіжною установою (платіжним сервісом), яка виступає посередником під час здійснення переказу грошових коштів від первісного кредитора до відповідача.

Зокрема, перерахування кредитних коштів здійснюється первісним кредитором через зазначену платіжну платформу шляхом ініціювання переказу грошових коштів на банківський рахунок (платіжну картку) відповідача.

Пунктами 10, 11 ч. 1 статті 1 Законом України «Про платіжні послуги» визначено терміни: «еквайринг платіжних інструментів (далі - еквайринг)» - платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі; «еквайрингова установа (далі - еквайр)» - надавач платіжних послуг, який надає послугу еквайрингу платіжних інструментів та має ліцензію на надання такої послуги.

Еквайринг здійснюється еквайром на підставі договору, укладеного з отримувачем, з урахуванням вимог законодавства (ч. 1 статті 37 Закону).

Тобто еквайринг - це послуга, що надається учасником платіжної системи (еквайром) в межах цієї платіжної системи, для забезпечення здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів.

Таким чином, ТОВ «ФК «Елаєнс» у спірних правовідносинах виступає технічним посередником (платіжним провайдером), через якого було здійснено перерахування кредитних коштів первісним кредитором на банківський рахунок відповідача.

Враховуючи вище викладене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо доведеності належними та допустимими доказами факту отримання відповідачем кредитних коштів. Відсутність детальної інформації від банку-еквайра не спростовує факту емітування платіжної картки та зарахування коштів на рахунок відповідача.

Доводи сторони відповідача щодо непідтвердження належними та допустимими доказами факт отримання відповідачем кредитних коштів, апеляційним судом до уваги не приймається оскільки зазначене суперечить наявним в матеріалам справи доказам.

Також, враховуючи умови надання кредитних коштів, колегія суддів зазначає, що саме відповідач має доступ до свого рахунку, зазначеного в довідці ТОВ «ФК «Елаєнс» від 02.11.2024, і він мав можливість надати суду докази того, що банківська картки йому не належить, виписку зі свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, що є його процесуальним обов`язком, відповідно до приписів ч. 1 ст. 12 ЦПК України.

Проте, такі докази в підтвердження вказаних обставин відповідачем надані не були. Матеріали справи не містять доказів того що відносно ОСОБА_1 вчинялись шахрайські діі, докази звернень до правоохоронних органів відповідача відсутні, так і відсутні докази того що зазначені персональні дані відповідача були використані третіми особами.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 24251,36 грн, колегія суддів виходить з наступного.

У договорі про надання кредиту № 4300489 від 17.12.2020 зазначена процента ставка, нарахування якої за користування кредитом здійснюється у наступному порядку: у випадку використання кредиту (п. 2.20. Правил) менше ніж 5 (п`ять) календарних днів, включаючи дострокове виконання зобов`язань (п. 2.12. Правил), позичальник сплачує фіксовану суму процентів за користування кредитом, яка складає 7,65 % від визначеної в п. 1.3. цього договору суми кредиту; у випадку використання позичальником лояльних (покращених) умов кредитування, а саме при повному поверненні суми кредиту (п. 1.3. договору) та сплати процентів за користування кредитом протягом 29 календарних днів з 17.12.2020 до 15.01.2021 (включно) (Базовий період - п. 2.4. Правил) процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,53 % (акційна ставка (п. 2.1. Правил) або ставка за програмою лояльності (п. 2.34. Правил)). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні лояльних (покращених) умов кредитування складає 5991,36 грн, у тому числі основна сума кредиту 4150,00 грн, проценти за користування кредитом 1841,36 грн (п.п. 1.7.1 та 1.7.2. п. 1.7 договору).

Згідно з п.п. 1.7.3 договору, при використанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають: в Базовий період з 17.12.2020 до 15.01.2021 (включно) - 1,70 % за один день користування кредитом (Базова процентна ставка - п. 2.3. Правил); в Спеціальний період (п. 2.40. Правил) з 16.01.2021 до 14.07.2021 (включно) - 3 % за один день користування кредитом (Спеціальна процентна ставка - п. 2.34. Правил). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні загальних умов кредитування складає 6201,35 грн.

Крім того, у даній справі підтверджені обставини та дії позичальника щодо погодження останнім з первісним кредитором умов про проценту ставку в певному розмірі та на умовах зазначених в письмових документах.

Паспорт споживчого кредиту в розділах «3. Основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача» та «4. Інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача» містить інформацію щодо суми кредиту, строку договору і строку кредитування, а також розмір процентної ставки за користування кредитом в розмірі 558,45% за лояльними (покращеними) умовами кредитування до 15.01.2021; за загальними умовами кредитування до 15.01.2021 - 620,50% річних, до 14.07.2021 - 1095% річних; та вказаний документ містить дату 17 грудня 2020 року і електронний цифровий підпис ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ).

Отже, умови кредитування щодо сплати процентів передбачені безпосередньо в договорі про надання кредиту № 4300489 від 17 грудня 2020 року та Паспорті споживчого кредиту, що особисто підписані відповідачем.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Підписавши договір про надання кредиту та Паспорт споживчого кредиту ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов`язання.

Відповідач, ознайомившись зі змістом договору про надання кредиту та Паспортом споживчого кредиту, мав реальну можливість відмовитися від його укладення та на момент його підписання щодо спірних умов договору не заявляв.

У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/17 зазначено: «Разом з тим суди не звернули уваги на те, що в матеріалах справи наявний підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту, в якому також визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування».

Отже, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування процентів за кредитним договором та встановлені обставини дають підстави для того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 24251,36 грн.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції відповідач посилається, що він є військовослужбовцем, тому нараховані відсотки за кредитом не підлягають стягненню, оскільки на нього поширюється правові гарантії, визначені п. 15 ст. 14 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які буди призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловіком), а також іншим військо службовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Особливий період - період що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (абзац тринадцятий частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України»).

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 1126-VII від 17.04.2014, в Україні оголошено проведення часткової мобілізації.

В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває на час розгляду справи.

Національний банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Тобто на вказані пільги мають право мобілізовані позичальники, військовослужбовці Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та, правоохоронних органів спеціального призначення, залучених до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових завдань.

Відповідний правовий висновок міститься і в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 306/1157/15-ц (провадження № 61-2525св18), від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14.

На підтвердження того, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем і на нього поширюються положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», останній додав до апеляційної скарги копію витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 № 92 від 23.03.2026, відповідно до якого підполковника ОСОБА_1 уважено таким, що вибув з оперативного підпорядкування 425 ОШП «СКЕЛЯ» та прибув в оперативне підпорядкування командиру НОМЕР_4 АК для виконання бойових (спеціальних) завдань у складі НОМЕР_5 обр ТрО ( НОМЕР_6 обр ТрО) згідно БР УВ (с) «Схід» № УВСх/ВН/3/1213дск в район виконання бойових (спеціальних) завдань знаходиться там по теперішній час (а.с. 99). Також до апеляційної скарги долучено копію довідки № 4383 від 04.08.2026, виданої військовою частиною НОМЕР_3 Збройних Сил України Міністерства оборони України, згідно якої вбачається, що підполковник ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_3 з 09.04.2024 по теперішній час (а.с. 100).

Таким чином, на відповідача ОСОБА_1 поширюються правові гарантії, визначені п. 15 ст. 14 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», лише з 09.04.2024, а саме з моменту перебування на військовій службі.

Натомість в даній справі, кредитні правовідносини між позичальником і кредитодавцем виникли 17.12.2020 на підставі укладеного договору про надання кредиту, при цьому нарахування відсотків здійснювалося до 14.07.2021, у вказаний період часу відповідач не був військовослужбовцем.

Крім того, відповідачем розрахунок заборгованості спростований не був, як і не наведений власний контррозрахунок заборгованості по відсоткам.

Нарахування відповідачу відсотків здійснювалося кредиторами на законних підставах, оскільки у період їх нарахування відповідач не був військовослужбовцем, тому на нього не поширюється норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Крім того, розмір заборгованості вказаний у позовній заяві і який підлягає стягненню з відповідача нараховувався первісними кредиторами, станом на дату відступлення права вимоги до ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», а ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» не здійснювало жодних додаткових нарахувань.

Оскільки відповідачем умови кредитного договору не виконувалися, то нарахування відсотків за користування кредитними коштами відповідно до умов погоджених між сторонами умов кредитування є правомірним.

Щодо витрат на правничу допомогу, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необхідність покладення на відповідача обов`язку їх компенсувати у визначеному розмірі.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що з урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин даної справи, розгляду справи за правилами спрощеного провадження, фактично підтверджено отримання правничих послуг на загальну суму 4000,00 грн.

Крім того, належних обґрунтувань щодо неправильності здійснення розподілу правничої допомоги та судового збору апеляційна скарга не містить, а вимога про скасування рішення в цих частинах заявлялась фактично як похідна до вимоги про необхідність задоволення позову в повному обсязі.

З урахуванням предмета спору, ціни позову, складністю справи, обсягу виконаної роботи, необхідності та розумності відповідних витрат, враховуючи, що витрати у визначеному позивачем розмірі не є непропорційними до ціни позову, суд правильно вважав, що позивачем фактично підтверджено отримання правничих послуг на загальну суму 4000,00 грн, яка підлягає стягненню з відповідача, а тому рішення суду в цій частині підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, немає.

Разом з тим, ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду справи судом апеляційної інстанції у розмірі 4000,00 грн.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» надано: договір про надання правової допомоги №43657029-АБ від 05 січня 2026 року, укладений між ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» та Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської»; додаткову угоду № 4300489 від 17 вересня 2026 року до договору про надання правової допомоги № 43657029-АБ від 05 січня 2026 року; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 17 вересня 2026 року, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 4000,00 грн, з них: аналіз чинного законодавства та судової практики на предмет виявлення змін і доповнень, аналіз наявних кредитних та платіжних документів, час втрачений на виконання робіт 0,5 год., вартість наданих послуг за годину 500,00 грн, загальна вартість робіт 500,00 грн; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів позивача, витрачено часу 0,5 год., вартість наданих послуг 500,00 грн, загальна вартість 500,00 грн; складання відзиву на апеляційну скаргу, витрачено часу 3 год., вартість наданих послуг 1000,00 грн, загальна вартість 3000,00 грн; детальний опис робіт на загальну суму 4000,00 грн.

Отже, ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» виконано вимоги закону щодо доведення понесення витрат на оплату правничої допомоги.

Разом з тим, визначаючи розмір витрат на надану позивачеві професійну допомогу, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат, які підлягають до стягнення з відповідачки до 2000,00 грн за правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їх розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, кількості судових засідань, необхідних процесуальних дій сторони, та часу, витраченого адвокатами.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 29 червня 2026 року залишити без змін.

Відновити дію рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 29 червня 2026 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 2000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 09 листопада 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам справи для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: Д.С. Бредун

Суддя: Д.І. Сакоян