Постанова № 141366107 у справі № 607/19342/25 від 10.11.2026

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/19342/25 Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.

Провадження № 22-ц/817/1252/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2026 року, ухвалене суддею Ромазаном В.В. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулося в суд з вказаним позовом, який обгрунтовано тим, що 26 вересня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № [номер приховано]-475491, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 7 000 грн строком на 14 днів, із застосуванням дисконтної процентної ставки 0,01 % на день та базової процентної ставки 2,2 % на день.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 20 869,80 грн, з яких 7 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 13 869,80 грн - заборгованість за процентами.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду 22 липня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № [номер приховано]-475491 від 26 вересня 2021 року у розмірі 7 009,80 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 813,64 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 358,82 грн пропорційно до задоволених позовних вимог.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кошельок» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та безпідставно відмовив у стягненні процентів після закінчення початкового строку кредитування.

Відповідно до пунктів 3.6-3.8 кредитного договору користування позичальником кредитними коштами після закінчення 14-денного лояльного періоду є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України, яка спричиняє автоматичне продовження строку кредитування на 90 днів із застосуванням процентної ставки 2,2 % на день. При цьому таке продовження не залежить від вчинення позичальником дій, передбачених пунктом 2.2 договору, а тому нарахування процентів до 07 січня 2022 року є правомірним.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Обставини справи.

26 вересня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір № [номер приховано]-475491 про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, який підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до пункту 1.1 договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 7 000 грн на засадах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти за користування ним на умовах, визначених договором.

Пунктами 1.3.2, 1.3.3 договору передбачено дисконтну процентну ставку в розмірі 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування ним протягом лояльного періоду та стандартну (базову) процентну ставку в розмірі 2,2 % на день.

Згідно з пунктом 2.1 договору кредит надається строком на 14 днів, початком якого є дата підписання договору.

Відповідно до пункту 2.2 договору сторони погодили, що встановлений пунктом 2.1 строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом сплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Згідно з графіком розрахунків, який є додатком до кредитного договору, кредит надано на період з 26 вересня 2021 року до 09 жовтня 2021 року. Сума кредиту становить 7 000 грн, проценти за користування кредитом протягом зазначеного періоду - 9,80 грн.

Крім того, в матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту, у якому визначено основні умови кредитування, зокрема строк кредитування, процентні ставки та загальну вартість кредиту для споживача.

Відповідно до пункту 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом.

Пунктом 3.7 договору передбачено перенесення зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту на період не більше ніж 90 днів після закінчення лояльного періоду.

Згідно з пунктом 3.8 договору з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2,2 % на день від суми кредиту.

На виконання умов укладеного договору кредитодавець 26 вересня 2021 року перерахував кредитні кошти в сумі 7 000 грн на банківську картку, зазначену позичальником.

Факт перерахування коштів підтверджується листом АТ «Таскомбанк» № 23650/47.1 від 18 червня 2025 року та повідомленням ТОВ «Тас Лінк».

Відповідно до наданого позивачем детального розрахунку заборгованості за кредитним договором № [номер приховано]-475491, загальна заборгованість ОСОБА_1 становить 20 869,80 грн, з яких 7 000 грн - заборгованість за тілом кредиту та 13 869,80 грн - заборгованість за процентами.

При цьому проценти нараховано за період з 26 вересня 2021 року до 09 жовтня 2021 року за ставкою 0,01 % на день, а за період з 10 жовтня 2021 року до 07 січня 2022 року - за ставкою 2,2 % на день.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, кредитні кошти були надані відповідачу, однак останній належним чином не виконав своїх зобов`язань щодо їх повернення. Водночас суд дійшов висновку, що правові підстави для нарахування передбачених договором процентів за користування кредитом після закінчення визначеного пунктом 2.1 договору 14-денного строку кредитування відсутні.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають установленим обставинам справи і судом правильно застосовано норми матеріального права.

Так, пунктом 2.1 кредитного договору визначено початковий строк кредитування тривалістю 14 днів.

Зміст графіка розрахунків та паспорта споживчого кредиту підтверджує, що при укладенні договору умови надання кредиту та його загальна вартість визначалися виходячи з періоду користування коштами з 26 вересня 2021 року до 09 жовтня 2021 року.

За цей період позичальнику нараховано проценти в розмірі 9,80 грн за погодженою дисконтною ставкою 0,01 % на день.

При цьому пунктом 2.2 договору передбачено можливість продовження лояльного періоду за умови сплати позичальником протягом цього періоду всіх фактично нарахованих процентів.

Однак матеріали справи не містять доказів вчинення ОСОБА_1 передбачених зазначеним пунктом договору дій, які б свідчили про реалізацію ним права на продовження строку кредитування.

Разом з тим, позивач, обґрунтовуючи нарахування процентів у сумі 13 869,80 грн, послався на положення пунктів 3.6-3.8 кредитного договору, за якими факт користування кредитом після закінчення лояльного періоду визначено як «відкладальну обставину» у розумінні статті 212 ЦК України, що, на думку позивача, має наслідком продовження строку користування кредитом на 90 днів із застосуванням іншої процентної ставки (803 % річних, тобто 2,2 % на день).

Колегія суддів встановила, що у матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем дій, передбачених пунктом 2.2 договору, а саме сплати протягом лояльного періоду всіх фактично нарахованих процентів, які б свідчили про продовження строку кредитних правовідносин на умовах договору. При цьому наявність у договорі різних положень щодо строку кредитування та процентної ставки (14 днів за пунктом 2.1 із застосуванням ставки 0,01 % на день і фактичне «продовження» до 104 днів за пунктами 3.6-3.8 із застосуванням ставки 2,2 % на день після закінчення лояльного періоду) не забезпечує однозначного розуміння змісту відповідних умов, зокрема для позичальника як споживача фінансової послуги, що суперечить вимогам частин третьої, четвертої статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у редакції, чинній на час укладення договору.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим застосування правила тлумачення contra proferentem, відповідно до якого неясні (двозначні) умови договору тлумачаться проти сторони, яка їх сформулювала, тобто кредитодавця як професійного учасника ринку фінансових послуг. З урахуванням цього строк кредитування у даному випадку підлягає тлумаченню як 14 днів, визначений пунктом 2.1 договору, графіком розрахунків та паспортом споживчого кредиту.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (або у разі пред`явлення вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України), а у разі прострочення права кредитора підлягають захисту в порядку частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що після спливу строку кредитування (14 днів), який закінчився 09 жовтня 2021 року, у ТОВ «Кошельок» відсутні правові підстави для подальшого нарахування процентів за користування кредитом у порядку статті 1048 ЦК України.

Також колегія суддів зазначає, що невиконання або неналежне виконання боржником грошового зобов`язання не може розглядатися як «відкладальна обставина» у розумінні ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до зміни істотних умов договору (строку та процентної ставки) та за своєю суттю набуває характеру санкцій за прострочення.

При цьому позивач у цій справі не заявляв вимог про стягнення неустойки, трьох процентів річних та інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, а фактично нарахував суми, які мають ознаки відповідальності за прострочення, як «проценти за користування кредитом», що не узгоджується ані з умовами договору, ані з вимогами закону.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначив підстави для часткового задоволення позову, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують.

Доводи апеляційної скарги про те, що користування відповідачем кредитними коштами після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та спричинило автоматичне продовження строку кредитування на 90 днів із правом нарахування процентів за новою ставкою, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки на вказані аргументи позивача вже було надано належну правову оцінку судом першої інстанції, з якою апеляційний суд погоджується.

Таким чином, апеляційна скарга фактично зводиться до незгоди з правовою оцінкою доказів та умов договору, наданою судом першої інстанції, однак не містить нових доводів чи обставин, які б спростовували правильність висновку про припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти після спливу 14-денного строку кредитування.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційний суд не знайшов підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, тому відсутні підстав для здійснення нового розподілу судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальність "КОШЕЛЬОК" - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Постанову апеляційного суду складено 10 листопада 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Храпак Н.М.