Ухвала № 141366826 у справі № 286/3681/26 від 05.11.2026

Справа № 286/3681/26

Провадження № 2/286/2447/26

У Х В А Л А

05.11.2026 м. Овруч

Суддя Овруцького районного суду Житомирської області Кулініч Я.В. розглянувши в м. Овруч позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання дитини, встановлення факту перебування на утриманні та вихованні неповнолітньої дитини, третя особа: Служба у справах дітей Овруцької міської ради, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: с. Левковичі Коростенського району Житомирської області, в якому просить визначити місцем проживання їх спільної із відповідачкою дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним. Встановити факт того, що він - ОСОБА_1 з серпня 2022 року самостійно виховує та утримує неповнолітню дочку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовна заява подається до суду із дотриманням вимог ст.ст.175, 177 ЦПК України.

Так, позовна заява повинна містити серед інших відомостей і зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За приписами ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі N 351/611/21 (провадження N 61-990св23) вказано, що "у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України".

Зі змісту позовної заяви та копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 01.10.2010 видно, що позивач просить визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій на момент звернення до суду виповнилося повних 16 років.

За вказаних обставин, суд не може визначати місце проживання дитини, якій виповнилося повних 16 років, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині, тому у відкритті провадження в цій частині позову слід відмовити.

Щодо вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суддя зазначає наступне.

Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Наведений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року по справі N 201/5972/22.

Чинним законодавством передбачена можливість звернення до державних органів та інших закладів чи установ від імені та в інтересах дитини одним із батьків, зокрема з тим, з ким вона проживає, при цьому додатково рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини не вимагається.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати факт відсутності участі одного з батьків у вихованні дитини наявністю рішення суду про встановлення факту, який просить позивач.

Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 липня 2026 року по справі № 725/8935/25.

Відтак, враховуючи, що позивачем у справі заявлено позовну вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, яка не може бути належним та ефективним способом захисту, оскільки не може утворювати собою самостійний предмет доказування у справі, а навпаки може бути лише складовою іншого предмета доказування, певною фактичною обставиною, одним із обґрунтувань позовних вимог у спорі між сторонами щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини, тому вказана вимога не може бути заявленою самостійно.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 06 лютого 2019 року у справі N 522/12901/17 зазначила, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" належить тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що приписи цивільного процесуального законодавства "справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" стосуються як вимог, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих вимог, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, оскільки вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини взагалі не підлягає розгляду судом як самостійна та єдина, без вирішення відповідного спору між батьками, тому у відкритті провадження в цій частині позову також слід відмовити.

Керуючись ст.ст.186,258-261, 353, 354 ЦПК України, суддя

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання дитини, встановлення факту перебування на утриманні та вихованні неповнолітньої дитини, третя особа: Служба у справах дітей Овруцької міської ради.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її ухвалення.

Суддя Я. В. Кулініч