Рішення № 141367084 у справі № 520/7731/26 від 10.11.2026

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 листопада 2026 року № 520/7731/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить суд: визнати протиправними дії та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №710 від 26.02.2026 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_1 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 10 838 гривень 70 копійок (з яких: нарахування - 7 741,93 грн., ПДФО - 1 393,55 грн., ЄСВ - 1 703,22 грн.) та стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму 10838,70 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що оскаржуваним наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №710 від 26.02.2026 року його зобов`язано повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_1 , грошові кошти у розмірі 10838,70 гривень та визначено їх як безпідставно набуте майно з подальшим їх стягненням. Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, таким, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства та без наявності передбачених законом підстав для повернення отриманих коштів, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та отримана відповідачем через електронний кабінет, що підтверджується матеріалами справи.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача надав відповідь на відзив, де зазначені аналогічні доводи, як у позовній заяві.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Підполковник ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира батальйону управління з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 . В період з 29.09.2023 до 31.10.2024 проходив службу на посаді начальника відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 . У відповідності до Постанови КМУ №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018, наказу №595 від 05.11.2023; наказу від 05.06.2024 №303 йому було здійснено нараховування та виплату додаткової винагороди під час дії воєнного стану у розмірі 30 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №710 від 26.02.2026 «Про результати додаткової службової перевірки за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих військових частин НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 щодо нарахування та виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану слідує, що підставою для наказу про повернення ОСОБА_1 в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_1 , отриманих ним грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 10 838,70 грн. слугували висновки за результатами внутрішнього аудиту фінансово господарської діяльності військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_4 , викладені в Аудиторському звіті НОМЕР_7 територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України №535/29/1 від 05.02.2025.

За результатами внутрішнього аудиту фінансово господарської діяльності військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_4 Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2025 № 251 було призначено та проведено службове розслідування в ході якого ОСОБА_1 надавав пояснення саме з приводу нарахування та виплати йому додаткової грошової винагороди.

За результатами розслідування та відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.06.2025 року №489 "Про результати службового розслідування за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_1 ", будь-яких неправомірних дій з боку ОСОБА_1 , порушення ним нормативно-правових актів чи обов`язків військової служби, не виконання наказів командира - встановлено не було.

У Наказі командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №710 від 26.02.2026 «Про результати додаткової службової перевірки за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих військових частин НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 щодо нарахування та виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану» відсутня інформація про не виконання або неналежне виконання ОСОБА_1 службових обов`язків або вказівок, розпоряджень старших начальників. Не встановлено порушення ОСОБА_1 виконавської дисципліни. Відсутня фабула дисциплінарного правопорушення з боку ОСОБА_1 .

Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади проходження військової служби визначені Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ, відповідно до якого військова служба є державною службою особливого характеру, що передбачає підвищений рівень дисципліни та спеціальний порядок регулювання службових, майнових і соціальних прав військовослужбовців (далі - Закон №2232-ХІІ).

Порядок та умови грошового забезпечення військовослужбовців визначаються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 9 цього Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема винагороди та доплати, порядок виплати яких встановлюється уповноваженими органами державної влади.

Спеціальний порядок виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану визначено постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168 (далі - Постанова №168).

Зазначеною постановою передбачено диференційований підхід до визначення розміру додаткової винагороди залежно від характеру та умов виконання військовослужбовцем завдань, зокрема участі у бойових діях або виконанні бойових (спеціальних) завдань у складі визначених угруповань сил оборони.

Порядок реалізації положень Постанови №168 деталізується відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України, які встановлюють критерії підтвердження права на відповідний розмір винагороди та процедури її нарахування і виплати.

Водночас питання притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності регулюються спеціальним Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 №160-IX (далі - Закон №160-IX).

За визначенням у ст. 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону №160-IX умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків.

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Частинами 1, 2 ст. 10 Закону №160-IX передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

За вимогами ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності саме рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

При цьому, суд зазначає, що саме по собі виявлення порушень у процесі фінансового контролю або внутрішнього аудиту не створює автоматичного обов`язку для фізичної особи щодо повернення коштів без встановлення передбачених законом юридичних підстав та без дотримання процедур індивідуальної відповідальності.

Досліджуючи матеріали справи суд ураховує, що спірний наказ від 26.02.2026 №710 прийнято відповідачем за результатами внутрішнього аудиту, який сам по собі не є процесуальною формою встановлення вини конкретної особи та не замінює собою передбачених законом процедур встановлення підстав матеріальної відповідальності військовослужбовця або стягнення з нього грошових коштів.

Відповідно до законодавства у сфері публічної служби та військової служби, зокрема положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", питання притягнення військовослужбовця до відповідальності, у тому числі матеріальної, потребує встановлення сукупності юридично значимих обставин: факту заподіяння шкоди, протиправності поведінки, причинного зв`язку між діями особи та настанням шкоди, а також вини такої особи у передбачених законом формах.

Аудиторський звіт, на який посилається відповідач, є результатом контрольного заходу фінансово-господарської діяльності установи та має на меті виявлення можливих порушень бюджетної дисципліни, оцінку ефективності використання бюджетних коштів та формування рекомендацій щодо усунення недоліків. Водночас такий документ не є ані рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні, що породжує безпосередні юридичні наслідки для конкретної фізичної особи, ані процесуальним актом, який встановлює юридичний факт безпідставного набуття майна конкретним отримувачем.

Суд наголошує, що висновки аудиторського звіту мають оціночний характер та ґрунтуються на внутрішньому аналізі документів фінансового обліку, однак самі по собі не замінюють належного доказування у судовому процесі. Вони можуть бути використані як джерело інформації для перевірки обставин справи, однак не мають наперед визначеної преюдиціальної сили та не звільняють відповідача від обов`язку доведення правомірності своїх дій у порядку, визначеному статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, застосування конструкції безпідставного збагачення, передбаченої статтею 1212 Цивільного кодексу України, у спірних правовідносинах можливе лише за умови доведення відсутності правової підстави для набуття майна саме на момент його отримання, а не постфактум, за результатами подальших контрольних заходів чи зміни підходів до оцінки правомірності виплат.

У даному випадку матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на момент виплати додаткової винагороди позивачу були відсутні правові підстави для її нарахування.

Відповідачем не надана оцінка фактичним обставинам справи, зокрема, не зазначено, які саме бойові розпорядження та інші документи щодо безпосередньої участі у бойових завданнях, не підтверджували виконання позивачем бойових завдань, з яких причин вони визнані такими, що не відповідають встановленим вимогам.

Суд також звертає увагу, що відповідач не довів, у чому саме полягала протиправність дій позивача при отриманні коштів, чи мав позивач вплив на порядок їх нарахування, а також чи були встановлені факти подання ним недостовірних відомостей, приховування обставин або вчинення інших дій, спрямованих на незаконне отримання грошового забезпечення. Відсутність таких доказів виключає можливість покладення на позивача негативних майнових наслідків лише на підставі внутрішнього контрольного висновку.

Доводи відповідача на обов`язковість виконання рекомендацій внутрішнього аудиту суд вважає необґрунтованим, оскільки такі рекомендації мають внутрішньо-організаційний характер та спрямовані на вдосконалення управлінських процесів у межах військової частини. Вони не є нормативно-правовими актами та не можуть самостійно створювати, змінювати або припиняти права та обов`язки фізичних осіб, у тому числі покладати обов`язок з повернення грошових коштів без відповідної законодавчо визначеної процедури.

Отже, спірний наказ у частині покладення на позивача обов`язку повернути грошові кошти фактично підміняє собою встановлену законом процедуру вирішення питання про наявність або відсутність підстав для стягнення коштів, що є неприпустимим з огляду на вимоги статті 19 Конституції України щодо дії органів державної влади виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом.

Суд звертає увагу, що питання повернення нарахованих та виплачених одноразових додаткових видів грошового забезпечення не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи, що спеціальним законодавством, яким врегульовано порядок оплати праці військовослужбовців, не визначено підстав утримання з їх грошового забезпечення, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми Кодексу законів про працю України та Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Згідно зі ст.6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160 (далі по тексту Закон №160) особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст.8 Закону №160 у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

Втім, у ході судового розгляду не встановлено, що позивач є винною особою у розумінні Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» під час отримання нарахованої роботодавцем на підставі відповідного наказу про виплату додаткової винагороди. Кошти нараховані та виплачені позивачу самостійно, на підставі чинних та діючих на час виплати коштів наказів.

Отже, отриману суму додаткової винагороди не можна вважати шкодою, завданою з вини працівника підприємству, установі, організації, яка відраховується з заробітної плати працівника.

Разом з тим, п.1 ч.1 ст.1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Тобто, безпідставно набуті грошові кошти підлягають поверненню у разі, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; у разі недобросовісності з боку набувача, по-третє, у разі скасування наказу відповідного командира про звільнення військовослужбовця.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що командир військової частини діяв під примусом, підписуючи відповідні накази про виплату додаткової винагороди позивачу.

При цьому, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що свідчать про недобросовісність позивача, а також протиправність отримання додаткової винагороди.

Як вбачається з матеріалів службового розслідування та наказу командира №710 від 26.02.2026 року в діях позивача, порушень, передбачених п.15 розділу XXXIV Порядку №260, не виявлено, а отже позбавлення його додаткової грошової винагороди за наявності фінансових ризиків суперечить чинному законодавства.

Оскільки виплата позивачу додаткової винагороди, яка є частиною грошового забезпечення, проведена військовою частиною добровільно, також відсутня недобросовісність позивача в нарахуванні йому додаткової винагороди, Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №710 від 26.02.2026 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_1 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 10 838 гривень 70 копійок (з яких: нарахування - 7 741,93 грн., ПДФО - 1 393,55 грн., ЄСВ - 1 703,22 грн.) та стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму 10838,70 гривень є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та скасування наказу - задовольнити.

Визнати протиправними дії та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №710 від 26.02.2026 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_1 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 10 838 гривень 70 копійок (з яких: нарахування - 7 741,93 грн., ПДФО - 1 393,55 грн., ЄСВ - 1 703,22 грн.) та стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму 10838,70 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Тітов О.М.