Рішення № 141367098 у справі № 520/26630/26 від 10.11.2026

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 р. № 520/26630/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 який є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення на військовому обліку ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити ОСОБА_1 з військового обліку та з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за результатами медичного огляду військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Зазначені відомості містяться у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_4 , виданому позивачу ІНФОРМАЦІЯ_5 20.08.2020 року.

Так, у пункті 7 указаного посвідчення зазначено, що позивач непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку за графою І статті 91 «а» Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністра оборони СРСР № 260/1988, на підставі протоколу ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 від 29.12.1993 року.

У розділі 13 тимчасового посвідчення, який містить відмітки про військовий облік, наявний запис «Не військовозобов`язаний».

У пункті 14 цього посвідчення зазначено, що 29.12.1993 року ОСОБА_1 виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_7 у зв`язку з непридатністю до військової служби за станом здоров`я.

21.05.2026 року позивача працівниками Національної поліції України було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з наявними у матеріалах справи обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів 21.05.2026 року о 11 год 24 хв позивача взято на військовий облік у 2 відділі ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_4 ) та зараховано до картотеки вільних залишків як особу, яка підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Цього ж дня 2 відділом ІНФОРМАЦІЯ_8 позивачу видано направлення від 21.05.2026 року № 7504784 на проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності до військової служби, а також направлення № 65 на додаткове медичне обстеження.

27.07.2026 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_9 із заявою, в якій просив припинити дії щодо його поновлення на військовому обліку, внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення його з військового обліку та видати відповідну довідку.

В адміністративному позові позивач зазначив, що 03.08.2026 ІНФОРМАЦІЯ_10 (лист № 1006/ВООЗ) та 24.08.2026 ІНФОРМАЦІЯ_8 (лист № 14/3/1957) було надано відповідь, у якій повідомили, що позивач 21.05.2026 взятий на облік та направлений на ВЛК.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_8 від 24.08.2026 № 14/3/1957 повідомлено, що 21.05.2026 ОСОБА_1 взято на військовий облік у картотеку «вільних залишків, підлягають призову на військову службу під час мобілізації» після доставлення його працівниками Національної поліції України.

Також у вказаному листі зазначено, що до цього, а саме з 18.06.2021 року, позивач перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_11 ( АДРЕСА_5 ) та був внесений до інформаційно-комунікаційної системи «Оберіг» у картотеку військовозобов`язаних. Відомості про виключення позивача з військового обліку, зазначені у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів внесені не були.

Крім того, за відомостями електронної облікової картки позивача датою його взяття на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_11 ( АДРЕСА_5 ) зазначено 04.05.2008 року, а датою введення інформації про особу до електронної системи - 18.06.2021 року.

Не погодившись із діями відповідача щодо взяття його на військовий облік та невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про попереднє виключення з військового обліку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що станом на 21.05.2026 року позивач уже перебував на військовому обліку та мав у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів статус військовозобов`язаного, а тому його первинне чи повторне взяття на військовий облік цього дня не здійснювалося. 21.05.2026 року посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_8 були лише уточнені й актуалізовані відомості про позивача та переведена його облікова картка до поточних облікових баз відповідно до вимог законодавства про організацію та ведення військового обліку.

Відповідач посилався на відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відповідно до яких позивача взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_11 ( АДРЕСА_5 ) 04.05.2008 року, а інформацію про нього введено до електронної системи 18.06.2021 року.

На думку відповідача, наявні у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного записи про постанову ВЛК 1993 року не є достатньою підставою для внесення до Реєстру відомостей про виключення позивача з військового обліку, оскільки матеріали не містять свідоцтва про хворобу, постанови штатної ВЛК або інших документів, передбачених чинною редакцією Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.

Відповідач зазначив, що відомості про результати медичного огляду позивача в електронному Реєстрі відсутні, а тому направлення від 21.05.2026 року № 7504784 на проходження військово-лікарської комісії було видане з метою визначення актуального ступеня його придатності до військової служби.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Отже, наявність у громадянина статусу військовозобов`язаного безпосередньо пов`язана з перебуванням такої особи в запасі та на військовому обліку.

Натомість виключення особи з військового обліку має наслідком припинення її перебування на такому обліку та втрату нею статусу військовозобов`язаного.

Статтею 37 Закону № 2232-XII розмежовано поняття взяття на військовий облік, зняття з військового обліку та виключення з військового обліку.

Так, частиною шостою статті 37 Закону № 2232-XII передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;

6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Частиною першою статті 32 Закону № 2232-XII також установлено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

З наведених норм випливає, що зняття з військового обліку та виключення з військового обліку є різними за правовою природою обліковими діями.

Зняття з військового обліку не припиняє статусу військовозобов`язаного та передбачає можливість подальшого взяття особи на військовий облік за наявності визначених законом підстав.

Виключення з військового обліку у зв`язку з непридатністю до військової служби, навпаки, є наслідком відповідного рішення військово-лікарської комісії та припиняє перебування особи на військовому обліку як військовозобов`язаного.

Аналогічний підхід до розмежування понять зняття і виключення з військового обліку викладений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.05.2025 року у справі № 280/2880/24 та від 09.06.2026 року у справі № 320/29761/25.

Верховний Суд указав, що законодавець чітко розмежовує підстави та правові наслідки зняття і виключення з військового обліку: громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, тоді як зняті з військового обліку громадяни продовжують перебувати у такому статусі.

При цьому для правильного вирішення спору суд має встановити, яка саме облікова дія фактично була вчинена щодо особи, дослідити зміст військово-облікового документа, фактичну та правову підстави внесення відповідного запису, а також інші первинні документи військового обліку.

Дослідженим судом тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_4 підтверджується, що за результатами медичного огляду ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за графою І статті 91 «а» Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністра оборони СРСР № 260/1988, відповідно до протоколу ВЛК від 29.12.1993 року.

У розділі 13 зазначеного документа міститься запис «Не військовозобов`язаний», а в пункті 14 указано, що 29.12.1993 року позивача виключено з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_7 у зв`язку з непридатністю до військової служби за станом здоров`я.

Таким чином, зміст військово-облікового документа позивача свідчить про його виключення з військового обліку за станом здоров`я.

Відповідач не заперечує факту видачі позивачу зазначеного тимчасового посвідчення, не посилається на його недійсність, підроблення чи скасування та не надав суду доказів визнання цього документа недійсним у встановленому законом порядку.

Водночас відповідач не подав до суду постанови штатної військово-лікарської комісії, рішення іншого уповноваженого органу або судового рішення, яким постанову ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 від 29.12.1993 року було б переглянуто, скасовано або визнано недійсною.

Матеріали справи також не містять доказів того, що після 29.12.1993 року позивач набув статус військовозобов`язаного на підставі окремого рішення, прийнятого уповноваженим органом відповідно до встановленої законом процедури.

Суд зауважує, що запис в електронній обліковій системі про взяття позивача на військовий облік 04.05.2008 року та введення відомостей про нього до інформаційно-комунікаційної системи «Оберіг» 18.06.2021 року не є рішенням, яке скасовує постанову ВЛК від 29.12.1993 року, і не доводить правомірності набуття позивачем статусу військовозобов`язаного.

Матеріали справи не містять заяви позивача про взяття його на військовий облік у 2008 році, рішення відповідного військового комісаріату про таке взяття, документів про проходження нового медичного огляду, постанови ВЛК про зміну ступеня придатності або інших первинних документів, які визначали б фактичну та правову підстави облікової дії від 04.05.2008 року.

Крім того, видача ІНФОРМАЦІЯ_12 у 2020 році тимчасового посвідчення із записами про виключення з військового обліку 29.12.1993 року не узгоджується з доводами відповідача про безперервне перебування позивача на військовому обліку з 04.05.2008 року.

Вказаної суперечності відповідач належними та допустимими доказами не спростував.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 року № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII) Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

За приписами статей 5 та 9 Закону № 1951-VIII органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних. Призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право звертатися у встановленому порядку з мотивованою заявою щодо неправомірного включення або невключення до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Пунктом 43 Порядку ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2026 року № 981, передбачено, що виправлення недостовірних відомостей Реєстру, зміна облікових даних, а також включення до Реєстру чи виключення з нього, зокрема, осіб, звільнених з військової служби, здійснюються за результатами розгляду відповідної мотивованої заяви, яка подається до органів ведення Реєстру, в яких така особа перебуває на військовому обліку, а в разі внесення недостовірних відомостей - до органів ведення Реєстру, які їх внесли, або в автоматичному режимі.

Відомості, отримані Міноборони від ДМС та ДПС, про громадян, які не є призовниками, військовозобов`язаними та резервістами і помилково внесені до Реєстру, знищуються у Реєстрі відповідно до пункту 42 цього Порядку.

Згідно з пунктом 50 цього Порядку в разі встановлення фактів внесення до Реєстру недостовірних або неповних відомостей вживаються заходи до:

встановлення посадової особи, дії чи бездіяльність якої призвели до внесення недостовірних або неповних відомостей;

виправлення внесених недостовірних або неповних відомостей;

проведення службового розслідування за фактом внесення недостовірних або неповних відомостей до Реєстру згідно з вимогами законодавства;

повідомлення органам досудового розслідування про факти, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення посадовою особою, дії чи бездіяльність якої призвели до внесення недостовірних або неповних відомостей.

Суд зазначає, що електронний запис є способом фіксації відомостей про військовий облік, проте не створює правового статусу особи всупереч первинним документам і рішенням уповноважених органів.

Тому суд відхиляє доводи відповідача про те, що посадові особи територіального центру комплектування та соціальної підтримки були зобов`язані безумовно керуватися наявним у Реєстрі статусом позивача як військовозобов`язаного та не мали можливості перевірити або виправити такі відомості.

Матеріалами справи підтверджується, що 27.07.2026 року позивач подав мотивовану заяву про приведення облікових відомостей у відповідність до тимчасового посвідчення № 4/258. До звернення позивач долучив документ, виданий уповноваженим органом військового обліку, який містив конкретні відомості про постанову ВЛК, дату та підставу виключення з військового обліку.

За таких обставин відповідач мав перевірити викладені позивачем обставини та первинні документи, з`ясувати підстави внесення суперечливих відомостей у 2008 та 2021 роках і прийняти обґрунтоване рішення за результатами такої перевірки.

Натомість відповідач обмежився посиланням на вже наявні відомості електронної системи та на чинний порядок оформлення нових постанов ВЛК, не встановивши, на підставі якого документа позивача було взято на військовий облік 04.05.2008 року та з яких причин у Реєстрі не відображене його виключення з військового обліку, офіційно засвідчене у тимчасовому посвідченні, виданому у 2020 році.

Суд також відхиляє посилання відповідача на те, що чинне Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України передбачає виключення з військового обліку за станом здоров`я лише після проходження нового медичного огляду та затвердження постанови про непридатність штатною ВЛК.

Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402 це Положення визначає процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями, визначеними у главі 2 цього розділу.

Це Положення поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, членів їх сімей, призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також військовослужбовців Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та членів їх сімей, громадян, які добровільно вступають на військову службу (навчання) за контрактом у Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України, та осіб, звільнених з військової служби в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, для яких військово-лікарська експертиза проводиться військово-лікарськими комісіями, утвореними в закладах охорони здоров`я Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України та при закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності.

Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби, служби у військовому резерві військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це:

медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;

визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;

встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

Установлений Положенням № 402 порядок оформлення нових постанов ВЛК про непридатність до військової служби, їх перевірки та затвердження штатними ВЛК застосовується при проведенні медичного огляду і прийнятті нового рішення про ступінь придатності особи.

Разом із тим Положення № 402 не містить норми, яка визнавала б недійсними постанови військово-лікарських комісій, прийняті до набрання ним чинності, або передбачала автоматичне припинення їх юридичної дії через відсутність відповідних відомостей в електронному Реєстрі.

Також Положення № 402 не надає районному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки повноважень самостійно скасовувати, переглядати чи не враховувати постанову військово-лікарської комісії, яка не скасована уповноваженим органом.

Чинне Положення № 402 передбачає можливість перегляду постанов ВЛК у порядку підпорядкованості штатними ВЛК та прийняття нової постанови за результатами контрольного обстеження і медичного огляду.

Водночас матеріали справи не містять доказів ініціювання або проведення уповноваженою штатною ВЛК процедури перегляду постанови ВЛК від 29.12.1993 року та прийняття нового рішення про придатність позивача до військової служби.

Посилання відповідача на відсутність у матеріалах справи свідоцтва про хворобу також не спростовує відомостей тимчасового посвідчення № 4/258.

Ненадання або незбереження окремих архівних документів не може свідчити про відсутність юридичного факту виключення з військового обліку, якщо такий факт підтверджений військово-обліковим документом, виданим у 2020 році уповноваженим державним органом, справжність та чинність якого відповідачем не спростовані.

Суд зазначає, що новий порядок документального оформлення постанов ВЛК не може бути застосований як підстава для автоматичного нівелювання юридичних наслідків постанови ВЛК, прийнятої у 1993 році, та виключення позивача з військового обліку, яке було офіційно підтверджене державним органом України у 2020 році.

Судом встановлено, що позивача було виключено з військового внаслідок визнання його ВЛК непридатним до військової служби за станом здоров`я.

Підстава, за якою позивача виключено з військового обліку, залишається передбаченою пунктом 3 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII.

Законодавчих змін, які б прямо припиняли дію раніше прийнятих постанов ВЛК про непридатність до військової служби або поновлювали на військовому обліку осіб, виключених за станом здоров`я, не приймалося.

Щодо доводів відповідача про те, що 21.05.2026 року позивача не було повторно взято на військовий облік, а відбулося лише уточнення та актуалізація облікових даних, суд зазначає наступне.

У листі ІНФОРМАЦІЯ_8 від 24.08.2026 року № 14/3/1957 безпосередньо зазначено, що 21.05.2026 року ОСОБА_1 взято на військовий облік у картотеку вільних залишків осіб, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

В електронній обліковій картці позивача у розділі «Відмітки про взяття, зняття або виключення з обліку» також міститься окремий запис: «Взято на військовий облік 21.05.2026 11:24 у 2 відділі ІНФОРМАЦІЯ_8 (Зміїв)».

Таким чином, власні документи відповідача фіксують саме взяття позивача на військовий облік, а не виключно технічне уточнення його персональних даних.

Зміст спірної облікової дії також підтверджується тим, що після її вчинення позивача зараховано до картотеки вільних залишків як особу, яка підлягає призову на військову службу під час мобілізації, та видано направлення на проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності до військової служби.

Отже, внаслідок дій відповідача для позивача були встановлені правові наслідки, притаманні статусу військовозобов`язаного, що спростовує твердження про суто технічний характер учиненої дії.

Посилання відповідача на виконання пункту 56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487, не змінює висновків суду.

Положення Порядку № 1487 регулюють організацію та ведення військового обліку, однак не встановлюють самостійної підстави для поновлення на військовому обліку особи, яка раніше була виключена з такого обліку за станом здоров`я.

Підзаконний нормативно-правовий акт не може розширювати визначений Законом № 2232-XII перелік підстав для набуття особою статусу військовозобов`язаного або наділяти територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повноваженнями щодо фактичного перегляду постанови ВЛК.

Наявність доручень або розпоряджень вищих органів військового управління щодо уточнення облікових відомостей також не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти відповідно до закону та не є самостійною правовою підставою для зміни статусу конкретної особи.

За правилами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів існування рішення уповноваженого органу, яке після виключення позивача з військового обліку 29.12.1993 року створило б законні підстави для повторного набуття ним статусу військовозобов`язаного.

Відсутність у електронній системі відомостей про постанову ВЛК 1993 року не спростовує офіційного військово-облікового документа та не може покладати на позивача негативні наслідки неналежного перенесення або збереження відомостей державними органами.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірності взяття ОСОБА_1 21.05.2026 року на військовий облік та зарахування його до картотеки вільних залишків як особи, яка підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Відтак дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття 21.05.2026 ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов`язаних, є протиправними.

Вирішуючи позовну вимогу зобов`язального характеру, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті або вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою його надано; обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно та своєчасно.

Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог, однак може вийти за їх межі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що в разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, який не суперечить закону та забезпечує ефективний захист від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Позивач просить зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_8 виключити його з військового обліку та з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Разом із тим ІНФОРМАЦІЯ_8 є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 та не має статусу окремої юридичної особи.

Належним відповідачем у справі є ІНФОРМАЦІЯ_13 , від імені якого його структурний підрозділ здійснював спірні владні управлінські функції.

З огляду на встановлені у справі обставини, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 привести відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 у відповідність до відомостей тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_4 , виданого 20.08.2020 року ІНФОРМАЦІЯ_5 , шляхом внесення відомостей про непридатність позивача до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі постанови ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 від 29.12.1993 року.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, домовленість між адвокатом та клієнтом щодо розміру гонорару є обов`язковою для сторін договору, проте не є безумовно обов`язковою для суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат між учасниками справи.

Суд має оцінити не лише факт погодження та сплати гонорару, а й реальність, необхідність і розумність витрат, які одна сторона просить покласти на іншу сторону.

Судом установлено, що 27.07.2026 року між ОСОБА_1 та адвокатом Морозовим Вадимом Юрійовичем укладено договір про надання правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 договору адвокат зобов`язався надати позивачу правничу допомогу щодо супроводу справи, пов`язаної зі зняттям розшуку територіального центру комплектування та соціальної підтримки і виключенням з військового обліку.

Додатком № 1 до договору сторони погодили сплату адвокату винагороди в розмірі 20000,00 грн як авансового платежу за надання визначеної договором правничої допомоги.

Позивачем до матеріалів справи також надано квитанцію від 27.07.2026 року, підписаною позивачем та адвокатом про сплату ОСОБА_1 адвокату Морозову В.Ю. грошових коштів у розмірі 20 000,00 грн.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 25.08.2026 року адвокатом зазначено про надання позивачу консультацій тривалістю 6 годин вартістю 3 000,00 грн, підготовку та направлення адвокатського запиту тривалістю 6 годин вартістю 3 000,00 грн, аналіз законодавства і судової практики тривалістю 10 годин вартістю 5 000,00 грн та підготовку документів для подання адміністративного позову тривалістю 10 годин вартістю 5000,00 грн.

Водночас у зазначеному акті підготовка адвокатського запиту та адміністративного позову пов`язана з ІНФОРМАЦІЯ_14 і ІНФОРМАЦІЯ_15 .

Натомість предметом цієї справи є правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_16 . ІНФОРМАЦІЯ_14 і ІНФОРМАЦІЯ_15 учасниками справи № 520/26630/26 не є.

Отже, акт приймання-передачі не дає можливості в повному обсязі пов`язати всі зазначені в ньому роботи та послуги з розглядом цієї адміністративної справи.

Крім того, зазначена в акті загальна тривалість наданих послуг у кількості 40 годин не відповідає сумі тривалості окремих робіт, яка становить 32 години. Загальна вартість перелічених в акті послуг становить 16 000,00 грн, а не зазначені в підсумку 20 000,00 грн.

Суд також ураховує, що консультації, вивчення законодавства, аналіз судової практики та опрацювання документів за своїм змістом є взаємопов`язаними складовими підготовки позовної заяви. Відокремлення кожної із цих дій як самостійної послуги не свідчить про надання окремого обсягу правничої допомоги.

Разом із тим матеріалами справи підтверджується, що адвокат Морозов В.Ю. фактично підготував і подав від імені позивача позовну заяву, відповідь на відзив та інші процесуальні документи, сформував правову позицію позивача і забезпечував його представництво у цій справі.

Тому встановлені недоліки акта не є достатньою підставою для повної відмови у відшкодуванні витрат, оскільки факт надання позивачу професійної правничої допомоги саме під час розгляду цієї справи підтверджується її матеріалами.

Відповідач у відзиві та запереченнях просив відмовити у стягненні 20 000,00 грн, посилаючись на неспівмірність заявленої суми зі складністю справи, обсягом фактично виконаної роботи, розгляд справи без проведення судових засідань, а також на недоліки поданого позивачем акта.

Отже, відповідачем подано передбачене частинами шостою та сьомою статті 134 КАС України клопотання про зменшення заявлених витрат і наведено обставини, які, на його думку, свідчать про їх неспівмірність.

При визначенні суми, яка підлягає відшкодуванню, суд ураховує, що справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судові засідання не проводилися, а участь адвоката обмежувалася підготовкою письмових процесуальних документів.

Суд ураховує, що заявлена позивачем сума 20 000,00 грн, хоча і фактично сплачена адвокату, з огляду на наведені обставини не відповідає повною мірою критеріям необхідності, обґрунтованості та співмірності витрат, які можуть бути покладені на відповідача.

Ураховуючи предмет і складність спору, обсяг підготовлених адвокатом документів, розгляд справи без проведення судових засідань, часткове задоволення позову, а також принципи справедливості, співмірності та пропорційності, суд доходить висновку, що розумним і обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, є 5 000,00 грн.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття 21.05.2026 ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов`язаних.

Зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_13 привести відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 у відповідність до відомостей тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_4 , виданого 20.08.2020 року ІНФОРМАЦІЯ_5 , шляхом внесення відомостей про непридатність ОСОБА_1 до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі постанови ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 від 29.12.1993 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. (п?ять тисяч гривень).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10 листопада 2026 року.

Суддя Н.А. Полях