Рішення № 141367210 у справі № 520/22327/26 від 06.11.2026

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

06 листопада 2026 року № 520/22327/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Зеленова А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відповідача - 1 військова частина НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ); ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса АДРЕСА_3 ); за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Відповідача - 1 військова частина НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить (з урахуванням уточнення позовних вимог):

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призив військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призиву громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , про зарахування громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , звільнити від проходження військової служби ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 та виключити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ;

- судові витрати стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_4 , та військову частину НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що її рідний племінник (третій ступінь споріднення) ОСОБА_2 був 14 квітня 2026 року мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_4 та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .

Позивач вказує, що вона є особою з інвалідністю першої групи «А» з 06.03.2012 безстроково (довідка до акта огляду МСЕК серії 10ААА № 635942 від 23.03.2012), не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися й потребує постійного стороннього догляду (висновок ЛКК від 24.06.2026 № 911 КНП «Міська поліклініка № 5» ХМР). Затверджує, що не має чоловіка, дітей чи інших близьких родичів першого або другого ступенів споріднення, а батько ОСОБА_2 (брат позивачки ОСОБА_3 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Позивач стверджує, що постійний сторонній догляд за нею здійснював саме її рідний племінник ОСОБА_2 .

На переконання Позивача, відповідно до пункту 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відносно ОСОБА_2 мала діяти відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки за відсутності родичів першого та второго ступенів споріднення дана норма поширюється на членів сім`ї третього ступеня споріднення. Позивач вважає, що оскаржувані накази порушують її конституційні права на соціальний захист (ст. 46 Конституції України, ст. 2, 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»), право на постійний догляд та безпосереднє право на життя (ст. 27 Конституції України), адже після призову племінника вона залишилася без стороннього догляду в небезпечному для життя стані.

Позиція Відповідача 1 (Військова частина НОМЕР_2 )

Відповідач 1, Військова частина НОМЕР_2 , через представника, подала відзив на позовну заяву, у якому просить залишити позов без задоволення.

В обґрунтування заперечень Відповідач 1 зазначив, що ОСОБА_2 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Наголошує, що з моменту зарахування до списків особового складу військовозобов`язаний набув статусу військовослужбовця, а питання звільнення з військової служби під час дії воєнного стану урегульовані виключно спеціальною нормою Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Крім того, Відповідач 1 посилається на правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, згідно з якою процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричиняє автоматичного відновлення попереднього становища особи та не є підставою для зобов`язання військової частини звільнити особу з військової служби поза спеціальним порядком статті 26 Закону № 2232-XII.

Позиція ІНФОРМАЦІЯ_6 )

Відповідач 2, ІНФОРМАЦІЯ_4 , через представника, подав відзив на позовну заяву (разом із клопотанням про поновлення/продовження строку на подання відзиву), у якому позовні вимоги заперечив у повному обсязі.

Відповідач 2 зазначив, що 14.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснював мобілізаційні заходи в умовах воєнного стану та загальної мобілізації. ОСОБА_2 перебував на військовому обліку. Станом на 14.04.2026 відомості про надання або оформлення ОСОБА_2 відстрочки від призову в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») були відсутні, відстрочка йому ніколи не оформлювалася.

До моменту призову ані від ОСОБА_2 , ані через ЦНАП заява про надання відстрочки за пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та відповідний пакет підтверджуючих документів (передбачений Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою КМУ від 16.05.2024 № 560) до ІНФОРМАЦІЯ_2 не надходили. Орган військового управління не зобов`язаний за відсутності звернення самостійно розшукувати приватні сімейні обставини осіб.

14.04.2026 ОСОБА_2 було видано направлення на ВЛК № НОМЕР_5 . За результатами медичного огляду ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_7 на базі КНП «Міська поліклініка № 18» ХМР оформлено довідку ВЛК від 14.04.2026 № 2026-0414-1854-0935-7, якою ОСОБА_2 визнано придатним до військової служби. Того ж дня видано повістку на відправку № 7090219 та прийнято наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1196 про призив ОСОБА_2 під час мобілізації.

Відповідач 2 вказує, що медичні документи Позивачки, складені після призову (висновок ЛКК від 24.06.2026 № 911), об`єктивно не існували на 14.04.2026 і не можуть ретроспективно свідчити про протиправність наказу. Також Відповідач 2 звертає увагу на відсутність у матеріалах справи підтвердження повного юридичного складу для застосування пункту 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII станом на момент призову (відсутність доказів здійснення постійного догляду у формі акта або компенсації, відсутність доказів родинного зв`язку сестри і брата між Позивачкою та батьком призваного).

Окрім цього, Відповідач 2 підкреслив пропуск Позивачкою місячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України (наказ видано 14.04.2026, а позов подано 25.07.2026), та звернув увагу на сталу практику Верховного Суду щодо незворотності призову та розмежування стадій мобілізації і проходження військової служби.

Позиція Третьої особи ( ОСОБА_2 )

Третя особа, ОСОБА_2 , під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 подав рапорт про звільнення за сімейними обставинами, у задоволенні якого командиром військової частини було відмовлено листом від 25.08.2026 № 1571/23947. Через свого представника (письмове клопотання від 29.10.2026) ОСОБА_2 повідомив суду про підтримку позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків шляхом обґрунтування порушення її індивідуальних прав. 13.08.2026 Позивач подала заяву про усунення недоліків та часткову зміну підстав і предмета позову.

Ухвалою суду від 18.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 520/22327/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 20.10.2026 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_2 . 29.10.2026 до матеріалів справи за клопотанням представника Позивача долучено копію рапорту ОСОБА_2 та копію листа-відповіді військової частини НОМЕР_2 від 25.08.2026.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши клопотання Відповідач 2 про визнання поважними причин пропуску встановленого судом строку для подання відзиву та продовження цього строку, суд виходить з наступного. Відповідно до частин першої та другої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, якщо суд визнає причини його пропуску поважними. Враховуючи особливості функціонування органу військового управління в умовах правового режиму воєнного стану, а також необхідність витребування і опрацювання додаткових матеріалів та відомостей з електронних реєстрів для підготовки належної правової позиції, суд визнає наведені відповідачем причини пропуску встановленого судом строку поважними. З метою дотримання принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та всебічного з`ясування всіх обставин справи, суд вважає за необхідне прийняти поданий відзив та додані до нього докази до розгляду й врахувати їх під час ухвалення рішення у справі № 520/22327/26.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) є особою з інвалідністю I групи «А» з 06.03.2012 року безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10ААА № 635942 від 23.03.2012, виданою Комінтернівською міжрайонною МСЕК. У довідці зазначено про потребу Позивачки у постійному сторонньому догляді.

Згідно з висновком про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду № 911 від 24.06.2026 (форма № 080-4/о), виданим КНП «Міська поліклініка № 5» ХМР, ОСОБА_1 визнана такою, що потребує постійного стороннього догляду.

Батько ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 20.10.1997. ОСОБА_2 є рідним племінником ОСОБА_1 (член сім`ї третього ступеня споріднення).

ОСОБА_2 перебував на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_6 .

14.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 видано направлення № 7089419 для визначення придатності до військової служби. За результатами медичного огляду 14.04.2026 військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 на базі КНП «Міська поліклініка № 18» ХМР складено довідку ВЛК № 2026-0414-1854-0935-7 від 14.04.2026, згідно з якою ОСОБА_2 визнано придатним до військової служби.

14.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 сформовано повістку на відправку № 7090219 та видано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1196 «Про призив військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», яким рядового ОСОБА_2 призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_2 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15.04.2026 № 124/нст рядового ОСОБА_2 зараховано з 15.04.2026 до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення, що також підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 за формою 5 від 05.05.2026 № 1571/13168.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено (у тому числі витягом з ЄДРПВР «Оберіг»), що станом на 14.04.2026 ОСОБА_2 не мав оформленої відстрочки від призову під час мобілізації. До 14.04.2026 ані від ОСОБА_2 , ані через ЦНАП заява про надання відстрочки від призову за пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та документи про догляд за ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не подавалися та комісією з питань надання відстрочки не розглядалися. Будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про протилежне, матеріали справи не містять.

Позивач вважаючи проведену мобілізацію щодо її племінника та винесені рішення протиправними, звернулась до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу вимог статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).

Згідно з частинами першою, третьої статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України Про оборону України, Про Збройні Сили України, Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово було продовжено.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду цієї справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.

За приписами частини першої статті 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з ч. 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII) призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, тобто період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, належить до військової служби за призовом.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, згідно з пунктом 14 частини третьої цієї статті не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані члени сім`ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи). У разі відсутності членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім`ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.

Як встановлено судом, станом на 14.04.2026 ОСОБА_2 не мав оформленої відстрочки від призову під час мобілізації. До 14.04.2026 ані від ОСОБА_2 , ані через ЦНАП заява про надання відстрочки від призову за пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та документи про догляд за ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не подавалися та комісією з питань надання відстрочки не розглядалися.

Разом з тим, на переконання Позивача, відповідно до пункту 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відносно ОСОБА_2 мала діяти відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки за відсутності родичів першого та второго ступенів споріднення дана норма поширюється на членів сім`ї третього ступеня споріднення.

Суд вказує, що з 18.05.2024 алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки врегульовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560).

Відповідно до п.п. 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з п. 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання/переоформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 та пункту 5 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання/переоформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Заява повинна містити такі обов`язкові відомості про військовозобов`язаного: прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України); дату народження; адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування); адресу електронної пошти; контактний номер телефону; наявність відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (для заяв про переоформлення відстрочки).

До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

За наявності технічної можливості відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період може оформлятися та надаватися автоматично у разі створення запиту на її оформлення військовозобов`язаним через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

У разі виявлення шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних відсутності у військовозобов`язаного законних підстав щодо надання/переоформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлену автоматично, така відстрочка підлягає автоматичному скасуванню (п. 59 Порядку №560).

Пунктом 60 Порядку №560 передбачено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання/переоформлення відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання/ переоформлення відстрочки або відмову у її наданні/переоформлені. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні/переоформленні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України (крім випадків, передбачених цим Порядком). У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язаному продовжується, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.

Аналізуючи наведені норми Порядку №560, слід дійти висновку, що військовозобов`язаний мав право на особисте подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов`язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.

Положення Порядку №560 передбачають можливість автоматичного оформлення відстрочки за допомогою електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами та базами даних. Водночас така відстрочка існує за умови наявності у військовозобов`язаного відповідних законних підстав; законодавство також передбачає перевірку таких підстав за допомогою інформаційної взаємодії державних реєстрів.

Суд зазначає, що наявність у військовозобов`язаного обставин, які потенційно можуть бути підставою для надання відстрочки від призову під час мобілізації, не означає автоматичного звільнення такої особи від виконання військового обов`язку без вчинення визначених законом дій. Право на відстрочку є суб`єктивним правом військовозобов`язаного, реалізація якого вимагає ініціювання певної процедури шляхом подання особистої заяви та визначених Порядком № 560 належних підтверджуючих документів до відповідної комісії ТЦК та СП (у тому числі через ЦНАП).

Саме в межах цієї процедури комісія ТЦК та СП отримує юридичну можливість перевірити сукупність усіх умов юридичного складу: факт інвалідності, ступінь споріднення, відсутність родичів першого та другого ступенів, факт здійснення постійного догляду конкретною особою (підтверджений актом встановлення факту здійснення догляду або документами про отримання компенсації за догляд).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, до прийняття оскаржуваного наказу від 14.04.2026 № 1196 ОСОБА_2 процедуру оформлення відстрочки від призову не ініціював, жодних заяв та документів про наявність підстав для відстрочки за п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII до ІНФОРМАЦІЯ_2 не подавав. У Реєстрі «Оберіг» відомості про наявність відстрочки у ОСОБА_2 були відсутні.

Станом на 14.04.2026 ОСОБА_2 пройшов медичний огляд ВЛК, був визнаний придатним до військової служби (довідка ВЛК від 14.04.2026 № 2026-0414-1854-0935-7, яка є чинною та в судовому порядку не оскаржувалася).

З урахуванням наведеного, прийнявши 14.04.2026 наказ № 1196 про призов ОСОБА_2 на військову службу під час мобілізації, начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 діяв у межах наданих повноважень, у спосіб та на підставі норм чинного законодавства.

При цьому суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 11.04.2024 по справі № 520/7954/22 висловлено правову позицію про те, що «право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом, зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

Суд зауважує, що наявність у ОСОБА_2 права на відстрочку не є безумовним свідченням того, що таке право ним буде реалізовано. Жодних доказів про намагання ОСОБА_2 реалізувати право на відстрочку в інший спосіб, зокрема через органи ЦНАПу, суду не подано.

Суд також враховує, що сама по собі наявність у військовозобов`язаного певних сімейних обставин не звільняє його від необхідності дотримання встановленої процедури підтвердження та оформлення відстрочки.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи, беручи до уваги норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 будучи військовозобов`язаним, не мав діючої відстрочки від призову та був придатним до військової служби, а отже підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

Посилання Позивачки на висновок ЛКК від 24.06.2026 № 911 суд відхиляє, оскільки цей документ складено більше ніж через два місяці після здійснення призову 14.04.2026, а отже він об`єктивно не існував на момент прийняття оскаржуваного рішення та не міг бути врахований відповідачем. Оцінка законності індивідуального акта здійснюється виходячи з фактичних та правових підстав, які існували на момент його прийняття.

Стосовно доводів Позивачки про порушення її прав, передбачених статтями 27, 46 Конституції України та Законом України № 875-XII, суд зазначає, що пільги та відстрочка від призову, передбачені статтею 23 Закону № 3543-XII, є заходами пільгового характеру, встановленими безпосередньо для військовозобов`язаного.

Щодо посилань позивачки на ст. 46 Конституції України та Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», суд вказує, що право на соціальний захист та забезпечення стороннього догляду гарантує особі з інвалідністю можливість отримання соціальних послуг, допомог та компенсацій від держави. Проте із цих норм не випливає автоматичного звільнення від виконання військового обов`язку конкретного повнолітнього родича (племінника.

Щодо посилань позивачки на ст. 27 Конституції України (право на життя) суд вказує, що наявність у тітки інвалідності I групи та потреба в догляді є фактичною життєвою обставиною, яка не перетворюється на публічно-правову заборону для призову військовозобов`язаного за відсутності належно оформленої відстрочки.

Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.04.2026 № 1196 задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про скасування наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 15.04.2026 № 124/нст та зобов`язання звільнити з військової служби

Оцінюючи вимоги Позивачки про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 15.04.2026 № 124/нст про зарахування ОСОБА_2 до списків особового складу, а також зобов`язання військової частини НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_2 з військової служби та виключити зі списків особового складу, суд виходить з наступного.

Після прийняття ТЦК та СП рішення про призов та прибуття особи до військової частини, наказом командира військової частини особа зараховується до списків особового складу та набуває статусу військовослужбовця.

З цього моменту правовідносини щодо проведення призову військовозобов`язаного завершуються, і виникають самостійні правовідносини проходження військової служби, які регулюються спеціальним Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Вказаний висновок повністю узгоджується з правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23 (провадження № К/990/35899/24, ЄДРСР № 124951202).

Правовідносини щодо порядку призову військовозобов`язаного та правовідносини проходження військової служби є різними за змістом, суб`єктним складом та нормативно-правовим регулюванням.

Покладення на військову частину обов`язку звільнити особу з військової служби виходить за межі правовідносин щодо порядку проведення призову. Після набуття статусу військовослужбовця його звільнення з військової служби здійснюється виключно за наявності спеціально визначених законом підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Норми статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (які регулюють надання відстрочки військовозобов`язаним) та норми статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (які регулюють звільнення військовослужбовців) не є тотожними. Наявність обставин, які до призову могли бути підставою для відстрочки, після зарахування особи до особового складу не створює автоматичної підстави для звільнення з військової служби.

Щодо наданих до матеріалів справи рапорту солдата ОСОБА_2 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та листа-відповіді військової частини НОМЕР_2 від 25.08.2026 № 1571/23947 про повернення рапорту без задоволення, суд зазначає, що цим документам правова оцінка в межах даного судового провадження не надається.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою згідно з цим Кодексом, в межах позовних вимог. Оскільки предметом даного спору є виключно правомірність наказів про призов під час мобілізації від 14.04.2026 № 1196 та про зарахування до списків особового складу від 15.04.2026 № 124/нст, обставини подальшого звернення військовослужбовця ОСОБА_2 з рапортом про звільнення та процедура його розгляду командуванням виходять за межі заявлених позовних вимог і підлягають вирішенню (у разі незгоди) в окремому порядку.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Відповідача - 1 військова частина НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, не підлягає задоволенню.

Суд відхиляє доводи ІНФОРМАЦІЯ_2 про пропуск позивачкою строку звернення до адміністративного суду з огляду на таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Оскаржуваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.04.2026 № 1196 є індивідуальним актом владної дії, який Позивачу ( ОСОБА_1 ) безпосередньо не адресувався та не вручався. Про існування зазначеного наказу та мобілізацію її племінника Позивачка дізналася згодом, після його фактичного направлення до військової частини. Оскільки відповідачем не надано доказів більш ранньої обізнаності ОСОБА_1 про зміст оскаржуваного рішення, суд доходить висновку, що строк звернення до суду Позивачкою не порушено, а отже заперечення відповідача з цих підстав підлягають відхиленню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, сплачені позивачем, відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відповідача - 1 військова частина НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ); ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса АДРЕСА_3 ); за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Зеленов А.С.