Рішення № 141367482 у справі № 344/18367/26 від 10.11.2026

Справа № 344/18367/26

Провадження № 2/344/8301/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Пастернак І.А.

секретаря Гой Х.М.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник - адвокат Денега Давид Михайлович до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник - адвокат Денега Давид Михайлович звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Позов мотивує тим, що 29.12.1993 року Івано-Франківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління Міністерства юстиції в Івано-Франківській області укладено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_4 », про що складено актовий запис №1848. У шлюбі у Сторін народилися спільні діти, на момент звернення до суду діти сторін є повнолітніми. Сімейне життя подружжя не склалося через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на життя і сімейні цінності. Спільні інтереси між сторонами повністю втрачені, почуття любові та поваги згасли. Сторони не проживають спільно вже тривалий час і не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету та не підтримують шлюбних відносин. Фактично сім`я припинила своє існування, а шлюб носить виключно формальний характер. Позивач дійшов остаточного висновку про неможливість подальшого спільного життя та збереження шлюбу. Примушування особи до збереження шлюбних відносин усупереч її волі суперечить принципу добровільності шлюбу. Позивач не має наміру поновлювати подружні відносини та просить припинити шлюб у судовому порядку. За час шлюбу набувалося рухоме та нерухоме майно. Між Сторонами відсутній спір щодо майна, яке Позивач набував за час шлюбу за кошти, що належали йому особисто. Відповідачка визнає та не оспорює, що майно придбавалося за особисті кошти Позивача, не за рахунок спільних коштів подружжя, в його особистих майнових інтересах, у зв`язку з чим Сторони виходять із того, що воно є особистою приватною власністю Позивача. Відповідачка не заявляє майнових претензій щодо такого майна.

До державної реєстрації шлюбу прізвищем Відповідачки було « ОСОБА_5 » Позивачу відомо, що після розірвання шлюбу Відповідачка має намір відновити своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 ». Позивач усвідомлює, що вибір прізвища після розірвання шлюбу є особистим правом Відповідачки, не заперечує проти реалізації нею цього права та не заявляє з цього приводу самостійної позовної вимоги.

Позивач є громадянином Ісламської Республіки Пакистан та має право на постійне проживання в Україні, Відповідачка є громадянкою України, а шлюб зареєстрований органом державної реєстрації актів цивільного стану України. Тому у справі наявний іноземний елемент у розумінні Закону України «Про міжнародне приватне право». Просить розірвати шлюб .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 25.09.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

Відповідачу ОСОБА_2 була надіслана ухвала від 25.09.2026 року на зареєстровану адресу: АДРЕСА_1 , згідно рекомендованого повідомлення про вручення R0 67291083673 одержувач відсутній за вказаною адресою, днем вручення відповідно до п.3 ч.6 ст. 272 ЦПК України є 09.10.2026 року.

12.10.2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву про розірвання шлюбу, відповідно до якого зазначає, що позовні вимоги про розірвання шлюбу визнає в повному обсязі та просить відновити їй дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 », здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача(а.с.20-26).

У строк встановлений судом ухвалою відповідач ОСОБА_2 подала відзив на позов, відтак, у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 сторони 29.12.1993 року зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис №1848(а.с.19).

Позивач стверджує, що вони з відповідачем не підтримують сімейних стосунків, збереження шлюбу є неможливим, примирення не бажає, тому такий шлюб зберігати не доцільно. Відповідач щодо задоволення позову про розірвання шлюбу не заперечує.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

За приписами ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст. 496 ЦПК України, іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином ч.1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Аналіз положень викладено в постанові Верховного Суду від 24.07.2020 року у справі №357/12676/18 (провадження № 61-1549св20) статті 60 Закону «Про міжнародне приватне право» у якому законодавець України визначив чотири колізійні прив`язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема: спільний особистий закон подружжя (lex patrie); закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii); право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином (proper law); закон, обраний подружжям (lex voluntatis). Під час визначення матеріального права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави (стаття 7 Закону № 2709-IV). Визначаючи, чи у є подружжя спільний особистий закон, необхідно враховувати положення частини першої статті 16 Закону № 2709-IV,відповідно до якої особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Визначаючи матеріальне право якої держави підлягає застосуванню національним судом під час вирішення спору про розірвання шлюбу з іноземним елементом, суди мають керуватися правилами статей 60, 63 Закону № 2709-IV.

Відповідно до ст..63 Закону України «Про міжнародне приватне право» Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Відповідно до ст.. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч..3,4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Як вбачається з ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя».

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що оскільки, сторони не підтримують шлюбні відносини, їхній шлюб існує формально, а тому шлюб між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 29.12.1993 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис №1848 слід розірвати.

Відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Змінити прізвище в процесі розірвання шлюбу може лише та особа, яка змінила своє дошлюбне прізвище на шлюбне при реєстрації шлюбу або за час його існування. Особа, яка зберегла своє дошлюбне прізвище, такого права не набуває, оскільки за таких обставин у зміні прізвища потреби немає. Особа має право після розірвання шлюбу: а) надалі іменуватися прізвищем, яке вона одержала у зв`язку з реєстрацією шлюбу; б) відновити своє дошлюбне прізвище. Вирішення питання щодо прізвища, яким особа буде іменуватися після розірвання шлюбу, залежить винятково від бажання особи, яка змінила своє прізвище.

На підставі наведеного, беручи до уваги, що відповідачка у відзиві на позов просить змінити її прізвище на дошлюбне, а тому прізвище ОСОБА_2 при реєстрації розірвання шлюбу змінити на дошлюбне « ОСОБА_6 ».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

На підставі наведеного, відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. ст. 104, 110, 112, 113, 115 СК України, керуючись ст.ст. 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник - адвокат Денега Давид Михайлович до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задоволити.

Шлюб між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 29.12.1993 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис №1848- розірвати.

Прізвище ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 при реєстрації розірвання шлюбу змінити на дошлюбне « ОСОБА_6 ».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 10.11.2026 року.

Суддя Пастернак І.А.