Рішення № 141367794 у справі № 345/5617/26 від 02.11.2026

Справа №345/5617/26

Провадження № 2/345/3717/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.11.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді - Юрчака Л.Б.

секретаря - Пилипів Н.П.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Калуші цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі його представника ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно за законом, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача ОСОБА_2 звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно за законом, у якому просить визнати за позивачем право власності на домоволодіння в цілому, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина позивача ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за вказаною адресою. Зазначає, що відповідно до архівних відомостей право власності на зазначене домоволодіння 10 грудня 1987 року було зареєстровано за колгоспним двором, головою якого була ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Пійлівської сільської ради. При цьому, згідно з відомостями погосподарської книги, станом на 15 квітня 1991 року у вказаному домоволодінні була зареєстрована ОСОБА_4 , яка, за твердженням позивача, була єдиним членом колишнього колгоспного двору, у зв`язку з чим їй належало право власності на домоволодіння в цілому. Вказує, що після смерті дружини він у встановлений законом строк, а саме 22 березня 2021 року, звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Водночас ОСОБА_3 подала заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Однак оформити спадкові права у нотаріальному порядку позивач не зміг, оскільки приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Лесик В.Б. листом від 22 серпня 2026 року № 541 повідомила про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне домоволодіння з огляду на те, що право власності на нього зареєстровано за членами колишнього колгоспного двору, а належний правовстановлюючий документ відсутній. Таким чином, у зв`язку з відсутністю можливості оформити право власності на спадкове майно в позасудовому порядку, представник позивача просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння в цілому, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 у підготовче судове засідання не з`явився, однак його представник - ОСОБА_2 подала до суду заяву, у якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, а справу розглянути за відсутності позивача та його представника.

Відповідачка ОСОБА_3 у підготовче судове засідання не з`явилася, однак подала до суду письмову заяву, у якій позовні вимоги визнала повністю, проти їх задоволення не заперечувала та просила розглянути справу за її відсутності.

Судом встановлено, що заява відповідачки про визнання позову подана у письмовій формі, її зміст є чітким та однозначним, відповідачка висловила свою згоду із заявленими позовними вимогами та не заперечує проти визнання за позивачем права власності на спірне домоволодіння в цілому.

Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною першою статті 206 ЦПК України передбачено право відповідача визнати позов на будь-якій стадії судового процесу, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши наявні у справі письмові докази в їх сукупності, перевіривши доводи позивача та врахувавши позицію відповідачки, доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , наявної в матеріалах справи, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, факт смерті ОСОБА_4 та час відкриття спадщини підтверджуються належним письмовим доказом.

Згідно з копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , долученою до матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Таким чином, судом встановлено, що позивач є чоловіком спадкодавиці та відповідно до статті 1261 ЦК України належить до спадкоємців першої черги за законом.

Щодо правового режиму спірного домоволодіння суд зазначає наступне.

Згідно з випискою з матеріалів інвентаризаційної та реєстраційної справи від 09 липня 2026 року № 00386, виданою Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації, станом на 10 грудня 1987 року до складу домоволодіння АДРЕСА_1 входили такі будівлі та споруди: літера «А» - житловий будинок, загальною площею 69,2 кв. м; літера «В1» - літня кухня, загальною площею 35,3 кв. м; літера «В2» - гараж, загальною площею 18,8 кв. м; літера «Г» - сарай, загальною площею 20,6 кв. м; літера «№1» - криниця 4 мПг; літера «№3» - ворота, загальною площею 5,5 кв. м; літера «№4» - огорожа, загальною площею 26,4 кв. м.

Зазначеною випискою також підтверджується, що 10 грудня 1987 року за колгоспним двором, головою якого була ОСОБА_4 , зареєстровано право власності на вказане домоволодіння.

Підставою для реєстрації права власності було свідоцтво про право власності б/н від 10 грудня 1987 року, видане виконавчим комітетом Пійлівської сільської ради на підставі рішення виконавчого комітету Калуської районної ради від 14 жовтня 1987 року № 163.

Реєстрацію права власності проведено за реєстровим записом № 139, книга № 1.

Отже, наявні архівні відомості підтверджують факт існування спірного домоволодіння, його склад, реєстрацію права власності за колгоспним двором та особу голови такого двору.

Водночас із зазначених матеріалів убачається, що переходів права власності на домоволодіння в ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» не зареєстровано.

Згідно з випискою від 03 вересня 2026 року № 99, виданою Пійлівським старостинським округом Калуської міської ради, відповідно до записів погосподарської книги № 3 Пійлівської сільської ради за 1991-1995 роки, станом на 15 квітня 1991 року у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована ОСОБА_4 .

Наведені відомості суд оцінює у взаємозв`язку з архівними матеріалами інвентаризаційної та реєстраційної справи, з яких убачається, що спірне домоволодіння було зареєстроване за колгоспним двором, головою якого була ОСОБА_4 .

Відповідно до частини першої статті 120 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.

Згідно з частиною першою статті 121 Цивільного кодексу Української РСР володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснювалися за згодою всіх його членів.

Частиною другою статті 123 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що розмір частки члена колгоспного двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до статті 126 Цивільного кодексу Української РСР працездатний член колгоспного двору втрачав право на частку в майні двору, якщо не менше трьох років підряд до припинення існування колгоспного двору не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, вирішуються за нормами законодавства, що регулювали власність такого двору.

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору та збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Розмір частки члена колгоспного двору визначається виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх та непрацездатних осіб.

Водночас відповідно до статті 17 Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року № 697-XII майно, набуте внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Зазначений Закон набрав чинності 15 квітня 1991 року.

Отже, при вирішенні спору щодо права власності на майно колишнього колгоспного двору необхідно застосовувати законодавство, яке діяло на час виникнення відповідних правовідносин, з урахуванням положень законодавства, що визначало правовий режим майна після припинення існування колгоспних дворів.

Суд бере до уваги, що згідно з випискою Пійлівського старостинського округу від 03 вересня 2026 року № 99 станом на 15 квітня 1991 року в домоволодінні була зареєстрована ОСОБА_4 , яка також була головою колишнього колгоспного двору, за яким у 1987 році зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно.

При цьому суд виходить із того, що відомості погосподарського обліку є одним із доказів, які підлягають оцінці в сукупності з іншими письмовими доказами, та не надає їм наперед установленої сили.

З урахуванням архівних матеріалів, відомостей погосподарського обліку, реєстраційних даних щодо домоволодіння та інших наявних у справі доказів суд доходить висновку, що право власності на спірне домоволодіння після припинення існування колгоспного двору належало ОСОБА_4 .

Оскільки матеріали справи підтверджують, що на визначену законом дату членом колишнього колгоспного двору залишалася одна особа - ОСОБА_4 , частка останньої у праві власності на домоволодіння становила 1/1.

Відтак суд вважає доведеним, що на момент смерті ОСОБА_4 належало право власності на домоволодіння в цілому, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо спадкування спірного нерухомого майна суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Частиною першою статті 1222 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є чоловіком померлої ОСОБА_4 , а тому належить до спадкоємців першої черги за законом.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною третьою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як убачається з матеріалів справи, після смерті ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 22 березня 2021 року подав заяву про прийняття спадщини.

Отже, позивач реалізував передбачене законом право на прийняття спадщини після смерті дружини шляхом подання відповідної заяви нотаріусу в межах установленого законом шестимісячного строку.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 22 березня 2021 року подала заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Зазначена обставина підтверджується копією заяви ОСОБА_3 про відмову від прийняття спадщини від 22 березня 2021 року, долученою до матеріалів справи.

Таким чином, суд бере до уваги, що відповідачка висловила своє волевиявлення щодо відмови від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , а в подальшому також подала до суду заяву про повне визнання позову та не заперечувала проти визнання за позивачем права власності на спірне домоволодіння.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивач прийняв спадщину після смерті дружини у встановленому законом порядку.

Щодо неможливості оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку суд зазначає наступне.

Із листа приватного нотаріуса Калуського районного нотаріального округу Лесик В.Б. від 22 серпня 2026 року № 541 убачається, що позивач звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті дружини ОСОБА_4 .

Однак нотаріус повідомила про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що право власності на вказане домоволодіння зареєстроване за членами колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_4 , та через відсутність правовстановлюючого документа на майно.

Отже, позивач вжив заходів для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, однак реалізувати своє право на отримання свідоцтва про право на спадщину не зміг з причин, пов`язаних із відсутністю належно оформлених правовстановлюючих документів на нерухоме майно.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа має право звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, за наявності перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, зумовлених відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно, спадкоємець, який прийняв спадщину, має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно.

Суд також враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 травня 2026 року у справі № 605/461/24, відповідно до яких визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що застосовується за наявності перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, за умови набуття спадкодавцем права власності на відповідне нерухоме майно у встановленому законом порядку.

У цій справі судом установлено, що право власності на спірне домоволодіння виникло у ОСОБА_4 відповідно до законодавства, яке регулювало правовий режим майна колишнього колгоспного двору, та зберігалося за нею до моменту смерті.

Після її смерті зазначене право увійшло до складу спадщини та перейшло до спадкоємця, який прийняв спадщину у встановленому законом порядку.

Таким чином, звернення позивача до суду з вимогою про визнання права власності на спадкове майно є належним способом захисту його майнових прав.

Щодо визнання позову відповідачкою суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії судового процесу, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. У разі визнання позову відповідачем суд ухвалює рішення в порядку, встановленому статтею 200 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Із поданої до суду письмової заяви ОСОБА_3 вбачається, що відповідачка позовні вимоги визнає повністю, проти їх задоволення не заперечує та просить розглянути справу за її відсутності.

Суд бере до уваги, що визнання позову відповідачкою є її процесуальним волевиявленням, спрямованим на погодження із заявленими позивачем вимогами.

Разом із тим суд зазначає, що визнання позову відповідачем не є безумовною підставою для ухвалення рішення про його задоволення, оскільки відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України суд зобов`язаний перевірити наявність законних підстав для задоволення позовних вимог, а також з`ясувати, чи не суперечить визнання позову закону та чи не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

У цій справі судом досліджено письмові докази, які підтверджують факт смерті спадкодавиці, перебування її у шлюбі з позивачем, реєстрацію права власності на домоволодіння за колишнім колгоспним двором, склад та технічні характеристики нерухомого майна, відомості погосподарського обліку, подання позивачем заяви про прийняття спадщини, відмову відповідачки від прийняття спадщини, а також неможливість оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Крім того, відповідачка письмово підтвердила відсутність заперечень щодо заявлених позовних вимог та визнала позов у повному обсязі.

За таких обставин суд вважає, що визнання позову відповідачкою не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, а позовні вимоги підтверджуються дослідженими судом письмовими доказами.

Щодо ідентифікації об`єкта нерухомого майна суд зазначає наступне.

Згідно з випискою з матеріалів інвентаризаційної та реєстраційної справи від 09 липня 2026 року № 00386, виданою Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації, спірне домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до зазначеної виписки станом на 10 грудня 1987 року до складу домоволодіння входили житловий будинок літ. «А», літня кухня літ. «В1», гараж літ. «В2», сарай літ. «Г», криниця № 1, ворота № 3 та огорожа № 4.

Наведені відомості узгоджуються з технічним паспортом на житловий будинок та інвентаризаційною довідкою № 22/05/26 від 22 травня 2026 року, виданою ФОП ОСОБА_5 , які долучені до матеріалів справи.

Згідно з довідкою про інвентаризаційну вартість домоволодіння його вартість становить 549 869 грн.

Отже, наявні в матеріалах справи документи дають можливість належним чином ідентифікувати об`єкт нерухомого майна, його місцезнаходження, склад та технічні характеристики.

Суд враховує, що відповідно до статей 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінивши надані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої входить домоволодіння в цілому, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом установлено, що право власності на зазначене домоволодіння було зареєстроване за колишнім колгоспним двором, головою якого була ОСОБА_4 , а зібрані у справі докази підтверджують належність їй права власності на домоволодіння в цілому.

Після смерті спадкодавиці позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину у встановленому законом порядку, однак оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку не зміг через відсутність належно оформленого правовстановлюючого документа на нерухоме майно.

При цьому відповідачка ОСОБА_3 відмовилася від прийняття спадщини та в подальшому визнала позовні вимоги в повному обсязі.

Суд бере до уваги, що визнання позову відповідачкою узгоджується з установленими обставинами справи та наявними письмовими доказами, не суперечить вимогам цивільного законодавства і не порушує прав та законних інтересів інших осіб.

Таким чином, з урахуванням установлених обставин, наявних у справі письмових доказів, прийняття позивачем спадщини після смерті дружини, неможливості оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку та визнання позову відповідачкою суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 16, 328, 392, 1216, 1217, 1218, 1220, 1222, 1223, 1261, 1268, 1269, 1270, 1273 ЦК України, статтями 120, 121, 123, 126 ЦК Української РСР 1963 року, пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20, статтями 12, 13, 76-81, 89, 200, 206, 211, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву за позовом ОСОБА_1 , в особі його представника ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 10 листопада 2026 року.

Головуючий: