Рішення № 141367958 у справі № 520/21331/26 від 10.11.2026

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

10.11.2026 р. справа №520/21331/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, суб"єкт владних повноважень, Частина)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень - грудень 2025 року, січень - травень 2026 року; 2) зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень - грудень 2025 року, січень - травень 2026 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що суб"єктом владних повноважень протиправно не проведено повної оплати часу публічної військової служби у порядку п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 таким видом грошового забезпечення як додаткова винагорода у розмірі - 30.000,00грн.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що додаткова винагорода у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у розмірі 30.000,00грн. пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави була нарахована, але не виплачена у зв"язку із відсутністю фінансування.

Оскільки здобуті судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав учасника суспільних відносин від незаконних управлінських волевиявлень суб"єкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тож суд, вивчив доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв"язку, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився - 27.02.1976 року; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України № НОМЕР_3 ; отримав р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_2 ; документований посвідченням офіцера серії НОМЕР_4 ; у межах спірних правовідносин проходив військову службу на штатній військовій посаді в організаційній структурі Військової частини НОМЕР_1 .

Військовою частиною НОМЕР_1 були видані накази про нарахування додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у розмірі 30.000,00грн. пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, а саме: наказ від 12.02.2026р. №65/нагд за періоди 01.07.2025р.-31.07.2025р., 01.08.2025р.-31.08.2025р., 01.09.2025р.-30.09.2025р., 01.10.2025р.-31.10.2025р., 01.11.2025р.-30.11.2025р., 01.12.2025р.-31.12.2025р., 01.01.2026р.-31.01.2026р., наказ від 05.03.2026р. №92/нагд за період 01.02.2026р.-28.02.2026р., наказ від 08.04.2026р. №128/нагд за період 01.03.2026р.-31.03.2026р., наказ від 08.05.2026р. №175/нагд за період 01.04.2026р.-30.04.2026р., наказ від 08.06.2026р. №208/нагд за період 01.05.2026р.-31.05.2026р.

Згідно з поданими на вимогу суду копіями рапортів до цих наказів був включений і заявник пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави (01.07.2025р.-31.07.2025р., 01.08.2025р.-22.08.2025р., 25.08.2025р.-31.08.2025р., 01.09.2025р.-14.09.2025р., 16.09.2025р.-30.09.2025р., 08.10.2025р.-15.10.2025р., 31.10.2025р.-31.10.2025р., 01.11.2025р.-30.11.2025р., 01.12.2025р.-31.12.2025р., 01.01.2026р.-31.01.2026р., 01.02.2026р.-28.02.2026р., 01.03.2026р.-31.03.2026р., 01.04.2026р.-30.04.2026р., 01.05.2026р.-04.05.2026р., 20.05.2026р.-20.05.2026р.

За цими наказами суб"єктом владних повноважень до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня подавались запити про виділення додаткових асигнувань.

Доказів проведення на користь заявника платежів за наказами Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026р. №65/нагд, від 05.03.2026р. №92/нагд, від 08.04.2026р. №128/нагд, від 08.05.2026р. №175/нагд, від 08.06.2026р. №208/нагд матеріали справи не містять.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень у формі ненарахування та невиплати додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у розмірі 30.000,00грн. за період 01.07.2025р.-31.05.2026р., заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб"єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом управлінських функцій поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Суспільні відносини з приводу одержання військовослужбовцем винагороди за працю (службу) додатково до ст.43 Конституції України деталізовані приписами ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ), а також нормами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом міністерства оборони України від 07.06.2018р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За правилом ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року №133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 було постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022р. №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі за текстом - Постанова КМУ №168).

Пунктом 1 первісної редакції Постанови КМУ №168 визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2022р. №793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі за текстом - Постанова №793) до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких: у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».

Пунктом 2 Розділу ІІ Закону України від 28.02.2023р. №3161-ІХ установлено, що в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX:

військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, а також здійснюють бойові (спеціальні) завдання, у період здійснення зазначених заходів (завдань) щомісячно виплачується додаткова винагорода від 30000 до 100000 гривень на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;

військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення, а також військовослужбовцям, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон), безвісно відсутні, інтерновані в нейтральні держави або є заручниками, щомісячно виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;

військовослужбовцям, які загинули (померли) внаслідок отриманого поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, нараховується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень за місяць, у якому військовослужбовець загинув (помер), на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;

військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісячно виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;

військовослужбовцям строкової військової служби щомісячно виплачується додаткова винагорода у розмірі 6000 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;

курсантам вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, закладів фахової передвищої військової освіти, які перед зарахуванням на навчання не перебували на військовій службі або проходили строкову військову службу, щомісячно виплачується додаткова винагорода у розмірі 2350 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;

військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), щомісячно виплачується додаткова винагорода від 15000 до 30000 гривень з урахуванням їх рівня підготовки (кваліфікації) на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Суд вважає, що у зв"язку із реалізацією п.2 Розділу ІІ Закону України від 28.02.2023р. №3161-ІХ Урядом України були внесені зміни до постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Згідно з п.п.«а» ч.1 ст.92 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 28.06.2023р. №3161-ІХ на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відтак, національним законом України питання умов, розмірів, порядку виплати додаткової винагороди під час воєнного стану (особливого періоду) було передано у виключне відання Кабінету Міністрів України.

Згідно з п.11 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 09.08.2023р. №836 установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Розв"язуючи спір, суд відзначає, що у розумінні ст.1 Закону України від 06.12.1991р. №1932-ХІІ "Про оборону України" бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України; район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Отже, за загальним правилом як особливості ведення бойових дій, так і специфіка здійснення Заходів знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із колом функцій та завдань відповідного державного органу, зокрема, конкретним видом Збройних Сил України, конкретним родом сил Збройних Сил України, функціональним призначенням конкретної військової частини Збройних Сил України (або інших військових формувань чи правоохоронних органів).

При цьому, норми самої постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 не містять ані визначення переліку чи змісту Бойових дій, ані визначення переліку чи змісту Заходів.

Розглядаючи справу, суд зважає, що відносно військовослужбовців Збройних Сил України така конкретизація Бойових дій та Заходів послідовно у часі відбувалась у спосіб видання Міністром оборони України телеграми від 07.03.2022р. №248/1217, телеграми від 25.03.2022р. №248/1298, Окремого доручення від 23.06.2022р. №912/з/29, наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023р. №44, наказу Міністерства оборони України від 26.09.2023р. №566.

При цьому, наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023р. №44 та наказом Міністерства оборони України від 26.09.2023р. №566 були внесені зміни безпосередньо до Порядку №260.

Згідно з п.2 Розділу XXXIV Порядку №260 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Пунктом 12 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 09.08.2023р. №836 визначено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Пунктом 9 Розділу XXXIV Порядку №260 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Суд зазначає, що усі перелічені вище розпорядчі акти права містять однакові по суті правила підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у Бойових діях або заходах, а саме вказівки на те, що кола таких документів належать: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій, журнал ведення оперативної обстановки, бойове донесення, постова відомість; рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

З наведених документів слідує, що за правовою природою та призначенням саме лише існування такої речі матеріального світу як бойовий наказ (бойове розпорядження) об"єктивно не здатне призвести до виникнення у військовослужбовця абсолютного права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі, позаяк цей документ є суто письмовою вказівкою командира вищого рівня на використання сил, засобів та особового складу військового формування, військової частини, військового підрозділу для виконання окремого бойового завдання, до якого згаданий вище військовослужбовець може бути як залучений, так і не залучений.

Тому суд вважає, що існування бойового наказу (бойового розпорядження) є обов"язковою передумовою виникнення у конкретного військовослужбовця права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі, але не є доказом беззаперечного та неспростовного факту набуття такого права.

При цьому, суд зауважує, що за загальним правилом бойовий наказ (бойове розпорядження) видається не стосовно окремого військовослужбовця, а відносно військового формування (військової частини тощо), а відтак, заявник не має ані права на вимогу про обтяження суб"єкта владних повноважень обов`язком видати оригінали бойових наказів (бойових розпоряджень) іншим учасникам суспільних відносин у власних інтересах, ані права на вимогу про вільний документообіг бойових наказів (бойових розпоряджень).

Згідно з Інструкцією з ведення Історичного формуляра, Історичної довідки та Журналу бойових дій (затверджена наказом Міністерства оборони України від 06.10.2020р. №363; далі за текстом - Інструкція №363) журнал бойових дій - звітно-інформаційний документ, що входить до складу бойових документів, в якому відображається підготовка і хід бойових дій.

Пунктом 1 Розділу IV Інструкції №363 передбачено, що журнал бойових дій ведеться, зокрема, у військових частинах з моменту отримання наказу (директиви) про залучення до ведення бойових дій до моменту завершення виконання завдань у районі бойових дій.

За змістом п.2 Розділу IV Інструкції №363 ведення журналу бойових дій здійснюється у довільній формі на підставі оперативних документів, бойових наказів, розпоряджень, зведень, бойових донесень тощо, а також усних розпоряджень старших начальників і командирів.

Відповідно до п.4 Розділу IV Інструкції №363 обов`язковими складовими журналу бойових дій є: дата запису; загальна обстановка перед початком операції (бою); бойовий склад та угрупування своїх військ та військ противника; співвідношення сил та засобів; коротке викладення завдання військовій частині (підрозділу); рішення командира та бойові завдання, поставлені підпорядкованим частинам (підрозділам); уточнені рішення та розпорядження, які віддавались командирами (начальниками) чи були отримані від старших начальників; дані про захоплення полонених та трофеї; втрати своїх військ і противника; можливі висновки та пропозиції щодо тактики застосування військ (сил).

Отже, за первісним призначенням журнал ведення бойових дій є офіційним письмовим документом про дії військової частини або підрозділу військової частини, а не конкретного військовослужбовця, що між тим з огляду на приписи постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 не створює жодних заборон чи перепон для відображення у згаданому документі детальної інформації про особисту та безпосередню участь кожного військовослужбовця з особового складу підрозділу у виконанні доведеного встановленим порядком бойового наказу (бойового розпорядження).

Відтак, факт наявності записів у журналі бойових дій про участь неідентифікованого особового складу конкретного підрозділу військової частини у бойових діях також не може бути визнаний достатнім доказом набуття конкретним військовослужбовцем абсолютного права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн.

Тому суд вважає, що існування відповідних записів у журналі ведення бойових дій про факт ведення бойових дій на виконання бойового наказу (бойового розпорядження) також є обов"язковою передумовою виникнення у конкретного військовослужбовця права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі, але не є доказом беззаперечного та неспростовного факту набуття такого права.

Таким чином, лише рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного конкретного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у Бойових діях або у Заходах за умови одночасної наявності як бойового наказу (бойового розпорядження), так і відповідних записів у журналі ведення бойових дій про факт ведення бойових дій на виконання бойового наказу (бойового розпорядження) у розумінні ст.ст.72-76 КАС України є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом особистої та безпосередньої участі конкретного військовослужбовця у Бойових діях чи Заходах (за відсутності спору стосовно предмету та змісту бойового завдання, або стосовно предмету та змісту бойової дії, або стосовно місця територіальної дислокації військового підрозділу).

Тож, лише сукупність документів (а саме: бойовий наказ (бойове розпорядження), записи у журналі ведення бойових дій (аналогічного за правовою природою документу), рапорт командира підрозділу (групи) про участь кожного конкретного військовослужбовця у Бойових діях або Заходах) спричиняють виникнення у конкретного військовослужбовця права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі.

Повертаючись до обставин спірних правовідносин, суд зауважує, що суб"єктом владних повноважень було визнано право заявника на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у розмірі - 30.000,00грн. пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави.

З цього приводу відносно особового складу Військової частини НОМЕР_1 (у тому числі і заявника) були видані накази Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026р. №65/нагд, від 05.03.2026р. №92/нагд, від 08.04.2026р. №128/нагд, від 08.05.2026р. №175/нагд, від 08.06.2026р. №208/нагд.

Тож, у межах спірних правовідносин на момент звернення заявника до суду суб"єктом владних повноважень вже були вчинені управлінські волевиявлення з приводу призначення, обчислення і нарахування заявнику додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Відтак, за цим епізодом позову у заявника відсутнє порушене право як об"єкт судового захисту у розумінні ч.1 ст.2 КАС України, що виключає задоволення відповідної вимоги позову.

Доказів проведення на користь заявника виплати додаткової винагороди за наказами Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026р. №65/нагд, від 05.03.2026р. №92/нагд, від 08.04.2026р. №128/нагд, від 08.05.2026р. №175/нагд, від 08.06.2026р. №208/нагд матеріали справи не містять.

З огляду на зміст ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року відсутність у розпорядженні суб"єкта владних повноважень необхідного обсягу фінансових ресурсів для виплат передбачених національним законом України окремих видів грошового забезпечення не може виправдовувати бездіяльності, котра за обставинами даного спору підлягає кваліфікації у якості протиправної.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння суб"єкта владних повноважень як у спорі про прагнення до набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про визнання протиправним новоствореного унаслідок управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень публічного обов"язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, за правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 КАС України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

При цьому, за змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб`єкт владних повноважень вчинив управлінське волевиявлення у формі рішень з приводу нарахування заявнику додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 за наказами Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026р. №65/нагд, від 05.03.2026р. №92/нагд, від 08.04.2026р. №128/нагд, від 08.05.2026р. №175/нагд, від 08.06.2026р. №208/нагд.

Також у межах спірних правовідносин суб"єкт владних повноважень вчинив управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу виплати заявнику нарахованої додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 за наказами Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026р. №65/нагд, від 05.03.2026р. №92/нагд, від 08.04.2026р. №128/нагд, від 08.05.2026р. №175/нагд, від 08.06.2026р. №208/нагд.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у даному конкретному випадку суб''єкт владних повноважень забезпечив дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України в частині нарахування заявнику додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 за наказами Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026р. №65/нагд, від 05.03.2026р. №92/нагд, від 08.04.2026р. №128/нагд, від 08.05.2026р. №175/нагд, від 08.06.2026р. №208/нагд, однак не забезпечив дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України в частині виплати заявнику нарахованої додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 за наказами Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026р. №65/нагд, від 05.03.2026р. №92/нагд, від 08.04.2026р. №128/нагд, від 08.05.2026р. №175/нагд, від 08.06.2026р. №208/нагд.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин виключно за епізодом невиплати нарахованої додатковї винагороди.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову за цією вимогою.

Натомість, в частині вимоги про нарахування додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у заявника відсутнє порушене право, а реально вчинене суб"єктом владних повноважень управлінське волевиявлення у формі рішень (накази Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026р. №65/нагд, від 05.03.2026р. №92/нагд, від 08.04.2026р. №128/нагд, від 08.05.2026р. №175/нагд, від 08.06.2026р. №208/нагд) узгоджується із критеріями за ч.2 ст.2 КАС України.

Підстави для повторного нарахування одного і того ж самого виду грошового забезпечення (додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у розмірі - 30.000,00грн) за один і той же самий період часу - відсутні, а дії суб"єкта владних повноважень з приводу календарних дат видання перелічених наказів заявник у межах даного спору не оскаржує.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою залишення позову без задоволення за цим епізодом.

За епізодом одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу (затверджений постановою КМУ від 15.01.2004р. №44; далі за текстом - Порядок №44) суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, виплата додаткової винагороди у порядку постанови КМУ №168 позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 27.06.2024р. у справі №580/602/22, від 10.10.2024р. у справі №500/8015/23.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"); надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; інших джерел здобуття об"єктивних даних про спірні правовідносини судом не виявлено.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

У ході розгляду справи судом не виявлено ані доказів (ані ознак існування таких доказів, ані джерел здобуття таких доказів) існування постанов Верховного Суду у подібних чи аналогічних спорах.

Усі перелічені стороною позивача судові рішення згідно з ч.4 ст.78 КАС України та ч.5 ст.242 КАС України є незастосовними до спірних правовідносин, позаяк за змістом постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 юридичне значення мають обставини участі конкретного військовослужбовця у конкретний проміжок часу у веденні Бойових дій, участі у Заходах, виконанні бойових завдань.

Розподіл судових витрат має бути проведений відповідно до ст.ст.132-139 КАС України.

Вирішуючи питання з приводу розподілу судових витрат в частині видатків на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що правила згаданого розподілу унормовані, насамперед, приписами ст.ст.132-143 КАС України.

Так, згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Критерії співмірності, пропорційності, обґрунтованості, вимушеності, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката сформульовані законодавцем у положеннях ч.5 ст.134 та ч.9 ст.139 КАС України.

Тому, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України, на зміст складових елементів верховенства права та на неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони (у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи); 5) пов`язаністю витрат з розглядом справи (тобто об`єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (у тому числі чи міг результат вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес); 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом розв`язання спору; 10) висловленою з даного приводу правовою позицією відповідача.

При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, що у силу правового висновку додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022р. у справі №910/12876/19: 1) Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002р. «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно); 2) При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.06.2022р. у справі №380/3142/20: 1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором; 2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо; 3) Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат; 4) у силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою; 5) Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг; 6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19): 1) документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, але суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо; 2) Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим; 3) При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 4) Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Звідси слідує, що у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу будь-якого (у тому числі і фіксованого) розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження відповідача обов`язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.

Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21.

Як убачається з матеріалів справи, представником заявлено вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі - 8.000,00грн.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявником було надано: ордер на надання правничої допомоги серії АР №1329664 від 04.07.2026р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП №003116.

Договір про надання правничої допомоги та будь-які акти надання правничої допомоги (виконаних робіт) стороною позивача до суду не подавались.

Вирішуючи питання співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зважає, що спір не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб`єкта владних повноважень, причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб`єкта владних повноважень.

Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

Спір не стосувався конкретної грошової суми чи вартісно ідентифікованого матеріального блага.

Процесуальний результат розв"язання спору полягає у частковому задоволенні вимог позову.

При цьому, суд вважає, що до відносин із відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід застосовувати виключно положення ч. 1 ст. 77 КАС України.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку з урахуванням перелічених вище юридично значимих факторів та заперечень сторони відповідача факт понесення стороною позивача витрат на професійну правничу допомогу, обов"язок з відшкодування яких належить покласти на відповідача - суб`єкта владних повноважень слід визнати недоведеним.

Роз"яснити сторонам, що клопотання про прискорення чи про пришвидшення вирішення справи не підлягає вирішенню у спосіб постановлення окремого письмового процесуального документа, позаяк дотримання судом процесуальних строків вчинення конкретних процесуальних дій залежить як від поточного навантаження, так і від достатності обсягу здобутих доказів для постановлення обґрунтованого і законного судового акта.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 241-243, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за наказами Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026р. №65/нагд, від 05.03.2026р. №92/нагд, від 08.04.2026р. №128/нагд, від 08.05.2026р. №175/нагд, від 08.06.2026р. №208/нагд.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_5 ) виплатити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ) додаткову винагороду за наказами Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026р. №65/нагд, від 05.03.2026р. №92/нагд, від 08.04.2026р. №128/нагд, від 08.05.2026р. №175/нагд, від 08.06.2026р. №208/нагд із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко