Рішення № 141368045 у справі № 352/1044/26 від 10.11.2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №352/1044/26

Провадження № 2/348/1777/26

10 листопада 2026 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд, Івано-Франківської області, в складі:

головуючого судді: Бурдун Т.А.,

за участі секретаря судового засідання: Лейб`юк Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Надвірна в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

Позивач ТОВ «Діджи Фінанс», інтереси якого представляє Романенко М.Е., звернувся до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 18.06.2024 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 454865. ТОВ «Сіроко Фінанс» відповідачу передані грошові кошти, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, у розмірі 5500 грн. 29.11.2024 р. між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №29112024. Згідно даного Договору факторингу 29.11.2024 року відбулося відступлення права вимоги за договором позики № 454865 від 18.06.2024 року. Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором становить 18 851,40 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5500,00 грн; заборгованість за відсотками - 2 351,40 грн; заборгованість по штрафним санкціям -11000,00 грн. В добровільному порядку відповідач не бажає погасити вказану суму заборгованості, а тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 18 851,40 грн та понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

04.09.2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Романишина Д.М. через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не погоджується з позовними вимогами та вважає їх необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги за Договором позики № 454865 від 18.06.2024 року. Крім того, відповідач не погоджується із визначеним позивачем розміром заборгованості та вважає, що заявлена до стягнення сума не відповідає умовам укладеного договору та вимогам чинного законодавства України. На обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами виконання ним усіх передбачених Договором факторингу умов, з настанням яких сторони пов`язали перехід права вимоги, а саме - підписання відповідного Реєстру прав вимог та сплату визначеної у ньому суми фінансування. Нарахування позивачем суми 11 000,00 грн як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання суперечить спеціальним положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн не підтверджені належними доказами в частині їх фактичного понесення та є неспівмірними зі складністю та обсягом справи. Враховуючи викладене, відповідач просить суд при вирішенні справи врахувати наведені обставини, надати їм належну правову оцінку та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М.Е. 10.09.2026 року через систему «Електронний суд» надіслав відповідь на відзив, відповідно до якого наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та враховуючи позиції, викладені у відповіді на відзив. Вказав, що ним подано всі належні докази переходу права вимоги, щодо розміру заборгованості та отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову.

В судове засідання представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» не з`явився, в позовній заяві та відповіді на відзив просить розгляд справи проводити без участі представника позивача, позовні вимоги задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Романишин Д.М. у судове засідання не з`явилися, про місце, день та час розгляду справи були повідомлені належним чином. 02.11.2026 року адвокат Романишин Д.М. через систему «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи без їх участі, просить врахувати заперечення, викладенні у відзиві на позовну заяву під час ухвалення судового рішення.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12,13,81,89 ЦПК України передбачено: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 18.06.2024 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 454865, за умовами якого відповідачу надано кредит в національній валюті у розмірі 5500,00 грн, строком на 30 днів, процентна ставка 1,43 % / день (фіксована), діє протягом строку договору, дата надання позики 18.06.2024, дата повернення позики (наступний день за останнім днем користування) 18.07.2024, денна процентна ставка/ день, 1,43%, інші платежі: проценти за понадстрокове користування позикою/ залишком позики за день, 3,00%; пеня 3,00%/день, орієнтовна реальна річна процентна ставка 7497,59 %; орієнтовна загальна вартість позики, 7851,25 грн, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки. Договір кредиту підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису/одноразовий ідентифікатор «d258qc», що був надісланий на вказану відповідачем/позичальником електронну адресу.

Кредитодавець ідентифікував відповідача за посередництвом системи BankID НБУ - отримавши за згодою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) персональні данні останнього, в тому числі електронну адресу, на яку в подальшому направлялись одноразові ідентифікатори та встановив, що останній використав/наклав наступні електронні підписи одноразові ідентифікатори (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) для підписання документів, а саме підпис «d258qc» - 18.06.2024 року о 15:57 год., що підтверджується довідкою про ідентифікацію.

Таким чином, підписанням договору кредиту позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Також ОСОБА_1 18.06.2024 року ознайомився з таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яку підписано одноразовим ідентифікатором «d258qc».

ТОВ «Сіроко Фінанс» зобов`язання за договором виконало, що підтверджується копією платіжної інструкції/Операція 4dea7e54-e042-4ab2-8e8d-48a2059d75a3 ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС», про перерахування 18.06.2024 року суми 5500,00 грн, отримувач ОСОБА_2 , на картку НОМЕР_2 (VISA), яку вказано відповідачем у кредитному договорі.

ТОВ «Сіроко Фінанс» зобов`язання за договором виконало, проте відповідач ОСОБА_1 порушив умови договору в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування та не виконав взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим має заборгованість за договором згідно розрахунку заборгованості станом на 29.11.2024 року на суму 18851,40 гривень.

До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню наступні норми права.

Як передбачено ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Як вбачається із матеріалів справи оспорюваний договір укладений в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі. В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа. Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Також, приписами ст. 12 цього Закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис»", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису вiдповiдно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що договір між ТОВ «Сіроко Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений в електронній формі, підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

У кредитному договорі сторони погодили умови кредитування, зокрема орієнтовну загальну вартість кредиту, надану виходячи з обраних позичальником умов кредитування, у тому числі розмір кредиту, процентну ставку за користування кредитом, розмір відсотків, а також відповідальність за порушення умов договору, тощо.

Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у позивача виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов`язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання кредитних коштів, та повернути кредит.

На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 5500,00 грн на свій картковий рахунок, проте відповідач ОСОБА_1 порушив умови договору в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування та не виконав взяті на себе зобов`язання.

Зважаючи на те, що ТОВ «Сіроко Фінанс» договірні зобов`язання за договором позики від 18 червня 2024 року № 454865, виконало, перерахувавши відповідачу грошові кошти у розмірі 5500 гривень, що документально підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, відповідач, в порушення договірних зобов`язань, будь-яких оплат за договором не здійснював, позов у частині стягнення заборгованості за основною сумою кредиту є підставним.

Щодо стягнення з відповідача процентів в розмірі 2351,40 грн, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 2.3 договору № 454865 від 18 червня 2024 року тип процентної ставки фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: процентна ставка становить 1,43 % в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.п. 2.2 п. 2 цього договору.

З розрахунку заборгованості вбачається, що за договором № 454865 від 18 червня 2024 року за період з 18 червня 2024 року по 17 липня 2024 року здійснювалося нарахування процентів за ставкою 1, 43 % в день.

Разом із тим, суд вважає, що наведений розрахунок відсотків не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Згідно зі ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом №3498-ІХ від 22.11.2023.

Закон України від 22.11.2023 №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Відповідно до ч.5 ст.94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Також суд враховує, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів (24 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року) - 2,5 %; протягом наступних 120 днів (23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року) - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому, перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Разом із тим, дана норма не передбачає, що дія пункту 5 розділу І цього Закону не поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після набрання чинності цим Законом.

Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 17 ч. 1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Таким чином, виходячи з положень ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, умови кредитного договору в частині, що суперечить приписам Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемними.

Отже, з відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню за договором позики № 454865 проценти за користування кредитними коштами протягом 30 днів у розмірі 1650 гривень (5500 грн. * 1% * 30 днів), в той час як позивач просить стягнути з відповідача 2351,40 гривень заборгованості по відсотках. Отже, вимоги про стягнення відсотків в сумі 701,40 гривень задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за штрафними санкціями суд зазначає наступне.

Положення п. 18 розд.«Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначають, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На підставі викладеного, у даному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача 11000,00 грн штрафних санкцій оскільки такі нараховані ТОВ «Сіроко Фінанс», у період дії в Україні воєнного стану, що є неправомірним, тому у задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за штрафними санкціями в розмірі 11 000,00 грн, необхідно відмовити.

Вирішуючи питання щодо належності позивачу права грошової вимоги за договором позики, суд виходить із наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Судом встановлено, що 29.11.2024 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 29112024, відповідно до якого ТОВ «Сіроко Фінанс» передає (відступає) ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» приймає належні ТОВ «Сіроко Фінанс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Згідно п. 2.1 договору клієнт зобов`язується відступити Фактору Права Вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п. 2.2. сторони розуміють та погоджуються з тим, що операція відступлення Прав Вимоги за цим Договором не є забезпечувальним відступленням. Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від Боржника на виконання вимоги, а Клієнт не відповідатиме перед Фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої Фактором Клієнту. Разом з Правом вимоги до Фактора переходять всі інші права та обов`язки Клієнта за Кредитним договором. У випадку укладення Сторонами більш ніж одного Реєстру прав вимог, кожен наступний Реєстр прав вимог доповнює, а не замінює попередній.

Відповідно до п. 4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог за умови виконання фактором вимог щодо перерахування фінансування, передбачених розділом 3 договору.

На підтвердження переходу права вимоги позивачем надано договір факторингу № 29112024 від 29.11.2024, акт приймання-передачі реєстру прав вимог від 29.11.2024, витяг із додатку до договору факторингу та платіжну інструкцію № 10799 від 29.11.2024.

Із акта приймання-передачі реєстру прав вимог від 29.11.2024 вбачається, що первісним кредитором передано, а фактором прийнято реєстр прав вимог щодо 3 544 боржників із загальною сумою заборгованості 22 658 611,85 грн.

Відповідно до витягу із додатку до договору факторингу № 29112024 до переліку боржників включено ОСОБА_1 за договором позики № 454865 від 18.06.2024 із сумою заборгованості 18851,40 грн, з яких 5500,00 грн основний борг, 2351,40 грн проценти та 11000,00 грн пеня.

На підтвердження виконання фактором умов щодо фінансування позивачем надано платіжну інструкцію № 10799 від 29.11.2024, відповідно до якої ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перерахувало ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» грошові кошти в розмірі 726 980,53 грн.

У призначенні платежу зазначено оплату за відступлення фактору права вимоги згідно з договором № 29112024 від 29.11.2024 без ПДВ.

Платіжна інструкція містить відмітку банку про проведення платежу 29.11.2024.

Отже, наданими документами підтверджено підписання сторонами договору факторингу, передачу реєстру прав вимог та виконання фактором зобов`язання щодо перерахування фінансування.

Оцінивши зазначені документи в їх сукупності, суд доходить висновку, що ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» належними та достатніми доказами підтвердило перехід до нього права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 454865 від 18.06.2024.

Таким чином, позивач є належним кредитором за спірним зобов`язанням та має право вимагати виконання відповідачем договірних зобов`язань у межах прав, які належали первісному кредитору.

У зв`язку із зазначеним, суд не приймає до уваги заперечення сторони відповідача щодо неналежного підтвердження факту переходу до позивача права вимоги за кредитним договором, оскільки такі спростовуються вищенаведеними висновками суду.

Враховуючи викладене, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» підлягають частковому задоволенню, та з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 454865 від 18.06.2024 року в розмірі 7150,00 грн, з яких: заборгованість за основною сумою боргу за договором - 5500,00 грн, сума заборгованості за відсотками - 1650,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1009,85 грн (2662,40 грн х 37,93% / 100%) сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в сумі 6000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Згідно з ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.1,2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження надання правової допомоги позивачем надано копію договору про надання правової допомоги № 42649746 від 02.02.2026, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» та адвокатом Міньковською А.В., свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія КС № 11306/10 адвоката Міньковської А.В.; акту про надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 24 квітня 2026 року в сумі 6 000,00 грн; детального опису робіт (наданих послуг), виконаних ФОП Міньковською А.В., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості Підстава: договір про надання правової допомоги № 42649746 від 02 лютого 2026 року та додаткової угоди до нього.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

При цьому суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.

За таких обставин суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 6000,00 грн є занадто завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, заперечення сторони відповідача щодо розміру витрат, суд доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір до 2000 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

На підставі викладеного, ст.ст. 204, 207, 512, 514, 525, 526, 610, 612, 628, 639, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 ЗУ "Про електронну комерцію", керуючись 12-13, 76-81, 133, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України,

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 454865 від 18.06.2024 у розмірі 7150 (сім тисяч сто п`ятдесят) грн 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу за договором - 5500,00 грн, сума заборгованості за відсотками - 1650,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати по справі на загальну суму 3009 (три тисячі дев`ять) грн 85 коп., а саме зі сплати судового збору у розмірі 1009,85 грн та 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», ЄДРПОУ 42649746, адреса місця знаходження: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Т.А.Бурдун