Рішення № 141368290 у справі № 357/7209/26 від 10.11.2026

Справа № 357/7209/26

Провадження № 2/357/5910/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Бебешко М. М. ,

при секретарі - Ільницька І. П.,

розглянувши у відкритому судовому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном,-

В С Т А Н О В И В :

30 квітня 2026 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла вищевказана позовна заява, згідно з якою позивач просить суд: Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) права користування та розпорядження майном шляхом виселення ОСОБА_2 з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 80,4 кв.м, житловою площею 46,7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:005:0072, що розташована за тією ж адресою.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Позивач - ОСОБА_1 - є власником нерухомого майна: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 80,4 кв.м, житловою площею 46,7 кв.м, 1960 року забудови, позначеного на плані літерою «А», з прибудовою «а», погрібом «а/п», та земельної ділянки площею 0,2500 гектара, кадастровий номер [номер приховано]:02:005:0072, цільове призначення - 02.01 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності позивача виникло на підставі договору дарування земельної ділянки із розташованим на ній житловим будинком, посвідченого 10 грудня 2024 року державним нотаріусом Узинської державної нотаріальної контори Малькевич Л.В., зареєстрованого у реєстрі за № 1-3700. Дарувальником виступила ОСОБА_3 , яка безоплатно передала зазначене майно у власність ОСОБА_1 . Право власності позивача на спірне майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується: - витягом № 407392972 від 10.12.2024 (земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 41493332204); - витягом № 407395283 від 10.12.2024 (житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 41461532204). Таким чином, позивач є законним та належним чином зареєстрованим власником Спірного майна з 10 грудня 2024 року. Попри набуття права власності на Спірне майно позивачем, ОСОБА_2 продовжує незаконно проживати та фактично займати Спірний житловий будинок та земельну ділянку без будь-яких правових підстав. Між позивачем та відповідачем не існує жодних договірних відносин - ні договору найму (оренди) житла, ні договору позички, ні угоди про безоплатне користування, ні будь-яких інших правочинів, що надавали б відповідачеві право на проживання або користування Спірним майном. Відповідач не зареєстрована за адресою Спірного майна та не має жодного речового права щодо нього. Відповідач є дружиною ОСОБА_4 - рідного брата позивача. Разом з тим, сам факт родинних стосунків її чоловіка з позивачем жодним чином не породжує жодних прав відповідача щодо Спірного майна, оскільки власником майна є виключно позивач, а відповідач ніколи не набувала жодного речового права на нього. Позивач неодноразово вимагала від відповідача добровільно звільнити Спірне майно, однак ці вимоги залишилися без задоволення. Відповідач у категоричній формі відмовляється залишати займане нею приміщення. З метою захисту прав позивача та в порядку реалізації повноважень адвоката, представником позивача до Відділення поліції № 1 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області було надіслано адвокатський запит від 30.03.2026 (СЕД № 42404-2026). У відповідь на вказаний запит начальник Відділення поліції № 1 Романенко М.Ю. листом ГУНП в Київській області № 80400-2026 від 02.04.2026 підтвердив, що в ході розгляду звернення було здійснено виїзд до адреси проживання ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , де остання в усній розмові повідомила, що жодних письмових пояснень надавати не буде та залишати помешкання не збирається. Крім того, раніше - 24.02.2026 - ОСОБА_1 зверталася до поліції зі зверненням, яке зареєстровано в ІКС «ІПНП» за № 1667. За результатами Сектором поліцейської діяльності № 1 ВП № 1 Білоцерківського РУП ГУНП у листі від 13.03.2026 підтверджено, що відповідачка ОСОБА_2 відмовилась надавати пояснення та відмовляється залишати спірне майно. Поліція вказала на неможливість внесення відомостей до ЄРДР через відсутність ознак кримінального правопорушення. Таким чином, факт незаконного зайняття Спірного майна відповідачем та її відмова від добровільного виселення підтверджені відповідями органів Національної поліції України. В ході спілкування з поліцією відповідач як обґрунтування своєї відмови залишити майно посилалася на існування судової справи між ОСОБА_1 та її чоловіком - ОСОБА_4 , провадження за якою зупинено у зв`язку з проходженням останнім військової служби у Збройних Силах України. Позивач наголошує на тому, що вказані посилання не мають жодного юридичного значення для розгляду цієї справи з таких підстав: По-перше, відповідач - ОСОБА_2 - не є стороною вказаного судового провадження та не набуває жодних прав від участі у ньому її чоловіка. Відповідно до засади диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), участь особи у справі та її процесуальний статус визначаються виключно її власними правами, а не правами третіх осіб. По-друге, зупинення провадження у справі відповідно до ст. 251 ЦПК України є суто процесуальним заходом, який не впливає на матеріальні права сторін. Воно не породжує, не зберігає, не відновлює та не підтверджує жодних речових або зобов`язальних прав відповідача щодо Спірного майна. Жодним процесуальним або матеріальним рішенням суду не встановлено, що ОСОБА_4 або члени його сім`ї мають право проживати у Спірному будинку. По-третє, жодних заходів забезпечення позову (ст. 149-154 ЦПК України) у вказаній справі щодо Спірного майна судом не вживалося. Відсутній будь-який судовий акт, яким було б заборонено позивачу або зобов`язано її терпіти проживання відповідача у Спірному майні. За відсутності такого судового акту власник вправі захищати своє право власності в будь-який момент, передбачений законом спосіб (ч. 1 ст. 386 ЦК України). По-четверте, відповідно до ч. 2 ст. 156 ЖК України, вселення будь-якого члена сім`ї власника (або особи, яка нею є лише фактично) до приміщення, що є власністю іншої особи, допускається виключно за згодою власника. ОСОБА_1 як власник жодної згоди на вселення ОСОБА_2 не надавала ні в усній, ні в письмовій формі. Відповідач вселилася (або продовжила перебування) у Спірному майні без відома та всупереч волі власника. Наявність у відповідача власного житла. Позивач також звертає особливу увагу суду на те, що відповідач не є особою без визначеного місця проживання і не позбавлена права на житло. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (витяг № 5005725537662, інформаційна довідка № 18034602575 від 17.02.2026, замовлений адвокатом Федоркіним А.В.), ОСОБА_2 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 183[телефон приховано], право власності зареєстровано 15.05.2019 на підставі свідоцтва про право на спадщину серія та номер: 1-606. Таким чином, відповідач має у власності власне придатне для проживання нерухоме майно - житловий будинок у тому ж населеному пункті, що виключає можливість посилатися на вимушеність або неможливість залишити Спірне майно. Відповідач зловживає правом, безпідставно займаючи чуже майно всупереч волі його власника, маючи при цьому можливість проживати у власному будинку. Внаслідок незаконного зайняття відповідачем Спірного майна позивач позбавлена можливості реально здійснювати право власності щодо свого майна: самостійно проживати у будинку, розпоряджатися ним на власний розсуд (продати, здати в оренду, передати у безоплатне користування тощо), здійснювати необхідний ремонт і обслуговування, отримувати плоди і доходи від майна. Позивач фактично втратила можливість реального володіння та користування власним майном, що є прямим порушенням її конституційного права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 квітня 2026 року вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.

23 червня 2026 року на адресу суду від ЦМУ ДМС України надійшла відповідь щодо реєстрації місця проживання відповідача.

Ухвалою суду від 24 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29 липня 2026 року.

29 липня 2026 року на адресу суду від представника відповідача - адвоката Мелашенка Олега Павловича надійшла заява про відкладення підготовчого засідання через прийняття участі у розгляді кримінальної справи.

Підготовче засідання у справі відкладено з 29 липня 2026 року до 21 вересня 2026 року.

21 вересня 2026 року на адресу суду від представника відповідача - адвоката Мелашенка Олега Павловича надійшла заява про відкладення підготовчого засідання через прийняття участі у розгляді кримінальної справи.

Приймаючи до уваги те, що судом 29 липня 2026 року відкладалося підготовче засідання у справі за аналогічним клопотанням представника відповідача, останній був з 29 липня 2026 року належним чином повідомлений про день, час та місце наступного підготовчого засідання, призначеного судом на 21 вересня 2026 року, суд вважає за можливе, відповідно до вимог ст. 223 ЦПК України, розглядати справу 21 вересня 2026 року без участі сторони відповідача, відмовивши таким чином у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання у справі.

Ухвалою суду від 21 вересня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 21 жовтня 2026 року, з визначенням додаткової (резервної) дати наступного судового засідання на 10 листопада 2026 року.

20 жовтня 2026 року на адресу суду від представника позивача - адвоката Федоркіна А.В. на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивача, підтримання позовних вимог у повному обсязі.

Через неяку в судове засідання, призначене на 21 жовтня 2026 року сторони відповідача, останнє судом відкладено та повторно призначено на 10 листопада 2026 року.

10 листопада 2026 року на адресу суду від представника відповідача - адвоката Мелашенка О.П. надійшло клопотання про об`єднання справи № 357/7206/26 зі справою № 357/653/25.

10 листопада 2026 року на адресу суду від представника відповідача - адвоката Мелашенка О.П. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони відповідача. Позовні вимоги не визнав та підставі безпідставності, так як відповідач давно проживає в даному будинку. Клопотання від 10 листопада 2026 року просив залишити без розгляду.

За таких обставин суд вважає за можливе проводити судове засідання за відсутності сторін та їх представників, на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Фіксування судового засідання технічними засобами фіксації не здійснювалося відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне:

Позивач ОСОБА_1 на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_3 , з 10 грудня 2024 року є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:02:005:0072, площею 0,2500 га, на якій розташований вказаний вище житловий будинок (присадибна ділянка).

Відповідач ОСОБА_2 з 15 травня 2019 року є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:02:015:0023, площею 0,1588 га, на якій розташований вказаний вище житловий будинок (присадибна ділянка).

Позивач зі своїм представником двічі зверталися до Білоцерківського районного управління поліції з приводу правомірності дій ОСОБА_2 , у відповідь на які органи національної поліції 13.03.2026 року та 02.04.2026 року повідомляли про відсутність в діях ОСОБА_2 кримінального правопорушення. Крім цього у відповідях було зазначено, що згідно усних пояснень ОСОБА_2 , остання проживає в АДРЕСА_1 та до закінчення розгляду судом справи, яка зупинена через перебування її чоловіка ОСОБА_2 на службі в лавах ЗСУ, буде проживати в даному будинку.

При вирішенні справи суд виходить з наступного:

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною першою, частиною другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Враховуючи те, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям особи в процесі прийняття рішення. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс вжитими заходами

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 дійшла таких висновків.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року). Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Отже, при вирішенні справи про наявність передбачених законом підстав для усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення особи чи визнання особи такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою.

Разом з цим, враховуючи те, що у власності відповідача ОСОБА_5 в цьому ж населеному пункті, де проживає остання, є інший житловий будинок, загальною площею 52,5 кв. з земельною ділянкою, площею 0,1588 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14-15), суд вважає, що виселення відповідачки із житлового будинку позивачки, який розташований по АДРЕСА_1 відносить порушені права позивачки та не буде надмірним тягарем для відповідачки і втручанням в її право на житло.

За таких обставин, на думку суду, буде досягнуто баланс інтересів як позивачки як власниці спірного житлового будинку так і відповідачки, яка в свою чергу, є також власницею іншого житлового будинку, розташованого в межах одного населеного пункту із спірним житловим будинком.

Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про невизнання позовних вимог через їх безпідставність та тривалість проживання відповідачки у спірному житловому будинку так як доказів тривалого проживання останньої до матеріалів справи стороною відповідача не надано як і не надано доказів того, що виселення відповідачки зі спірного житлового будинку залишить останню без житла.

Судові витрати по оплаті судового збору за подання позовної заяви до суду відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України слід покласти на відповідачку та стягнути з неї на корить позивачки сплачений останньою судовий збір в сумі 1065,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном - задовольнити повністю.

Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) права користування та розпорядження майном шляхом виселення ОСОБА_2 з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 80,4 кв.м, житловою площею 46,7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:005:0072, що розташована за тією ж адресою.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1065,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 . РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя М. М. Бебешко