Рішення № 141369028 у справі № 369/11046/25 від 15.10.2026

Справа № 369/11046/25

Провадження № 2/369/4555/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Козак І.А.,

при секретарі Кавун Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (далі - позивач) звернувся ОСОБА_1 (далі - відповідач) з даним позовом про конфіскацію земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованому 07.08.2018 в реєстрі за № 1-2510, набув право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» із кадастровим номером [номер приховано]:01:003:0080, площею 0,0713 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 07.08.2018.

Разом із цим, окружною прокуратурою виявлено порушення ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. 80, 81, 145 Земельного кодексу України, у зв`язку з перебуванням у приватній власності ОСОБА_1 зазначеної вище земельної ділянки.

Так, відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, громадянин російської федерації ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення із кадастровим номером [номер приховано]:01:003:0080 площею 0,0713 га, розташованої на території АДРЕСА_1 , отже вказана земельна ділянка перебуває в його власності більше семи років.

Згідно з даними Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області інформація щодо громадянства ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутня, отже він не є громадянином України.

Одночасно, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованому 07.08.2018 в реєстрі за № 1-2510 ОСОБА_1 є громадянином російської федерації.

Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у графі «Власники» земельної ділянки із кадастровим номером [номер приховано]:01:003:0080 наявна інформація про наявність у ОСОБА_1 громадянства російської федерації.

Також відповідно до інформації Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 8010.5.2-20616/80.3-25 від 02.05.2025 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань оформлення паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон до відділів Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області не звертався.

Згідно з обліками управління з питань громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області інформація щодо фактів звернення ОСОБА_1 4 ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань набуття/прийняття до громадянства відсутня. За обліками відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області ОСОБА_1 не значиться.

За змістом частини четвертої статті 81 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, упродовж року підлягають відчуженню. У разі невиконання цих вимог настають наслідки, передбачені ч. ч. 2, 4 ст. 145 Земельного кодексу України. У разі якщо, відповідно до закону, власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її упродовж певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним упродовж такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Наведені обставини свідчать, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , набувши в 2018 році земельну ділянку у власність в порядку спадкування, вимоги закону щодо її відчуження упродовж одного року не виконав, що є підставою для припинення права власності на вказану земельну ділянку шляхом конфіскації за рішенням суду.

На підставі викладеного позивач просив конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області у ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) земельну ділянку із цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» із кадастровим номером [номер приховано]:01:003:0080 площею 0,0713 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки та розпочато підготовче провадження у справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.02.2026 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Позивач та відповідач у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили і з будь-якими клопотаннями до суду не зверталися.

Однак 19.08.2026 року прокурор Губатюк Х.В. подала через канцелярію суду заяву у якій заявлені вимоги підтримала та позов просила задовольнити, повідомила суд, що не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Про дату, час і місце розгляду справи відповідач ОСОБА_1 повідомлявся судом у встановленому законом порядку за останнім відомим місцем проживання.

Крім того, відповідно до правил частини 1 та 2 ст. 128 ЦПК України, відповідач викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, що є підставою для висновку суду про належне повідомлення сторони.

У зв`язку з неявкою сторін у судове засідання в силу вимог ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

У відповідності до ч. 5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явилися всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Під час судового розгляду справи встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованому 07.08.2018 в реєстрі за № 1-2510, набув право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» із кадастровим номером [номер приховано]:01:003:0080, площею 0,0713 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 07.08.2018.

Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, громадянин російської федерації ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення із кадастровим номером [номер приховано]:01:003:0080 площею 0,0713 га, розташованої на території АДРЕСА_1 , отже вказана земельна ділянка перебуває в його власності більше семи років.

Згідно з даними Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області інформація щодо громадянства ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутня, отже він не є громадянином України.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованому 07.08.2018 в реєстрі за № 1-2510 ОСОБА_1 є громадянином російської федерації.

Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у графі «Власники» земельної ділянки із кадастровим номером [номер приховано]:01:003:0080 наявна інформація про наявність у ОСОБА_1 громадянства російської федерації.

Також відповідно до інформації Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 8010.5.2-20616/80.3-25 від 02.05.2025 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань оформлення паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон до відділів Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області не звертався.

Згідно з обліками управління з питань громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області інформація щодо фактів звернення ОСОБА_1 4 ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань набуття/прийняття до громадянства відсутня. За обліками відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області ОСОБА_1 не значиться.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексом України.

У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу (ч. 5 ст. 22 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 3-4 ст. 81 Земельного кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі прийняття спадщини.

Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Поряд із цим, згідно ч. ч. 1, 3 ст. 145 Земельного кодексу України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

У відповідності до п. в абз. 1 ст. 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора загалом підтверджуються наведеними обставинами та письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.

Водночас судом встановлено розбіжності щодо адреси розташування земельної ділянки, право власності на яку прокурор просить припинити шляхом конфіскації.

Так, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших наведених у позовній заяві документів, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:003:0080, площею 0,0713 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Натомість у прохальній частині позовної заяви прокурор просить конфіскувати земельну ділянку, зазначивши її місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, зазначена розбіжність не дає суду можливості однозначно встановити, чи стосується заявлена вимога саме тієї земельної ділянки, обставини набуття права власності на яку та правовий статус якої досліджувалися судом.

Оскільки суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та не вправі самостійно змінювати їх зміст, суд позбавлений можливості задовольнити позов у спосіб, визначений прокурором у прохальній частині позовної заяви, з огляду на невідповідність зазначеної в ній адреси земельної ділянки адресі, підтвердженій наявними у матеріалах справи доказами.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовузаступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача та не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана позивачем до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 15 жовтня 2026 року.

Суддя Ірина КОЗАК