Рішення № 141369258 у справі № 461/3502/26 від 09.11.2026

Справа №461/3502/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі судді Мироненко Л.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги.

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 25 104, 05 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662, 40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що між ТОВ «Фінансова Компанія «Гелексі» (23.06.2025 назву було змінено на ТОВ «ФК «Гелексі») та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №13385 від 03.01.2020 року в електронній формі. На підставі зазначеного вище договору позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000 грн, на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5000 грн.

Однак, відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином, довготривалий строк. У зв`язку із чим виникла заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позовної заяви у розмірі 25104,50 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою; 20104 грн. 50 коп. - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою. Враховуючи зазначене, просить суд стягнути зазначену суму заборгованості.

Рух справи в суді.

Ухвалою судді Галицького районного суду м. Львова від 15 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали подати до суду у відповідності до вимог ст.178 ЦПК України відзив на позовну заяву.

На адресу суду відповідач подав до суду відзив на позовну заяву у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свої вимоги мотивує тим, що факт укладення ним договору позики №133815 від 03.01.2020 року не визнає. Вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт реєстрації відповідача в інформаційній системі позивача, проходження ним ідентифікації, отримання та використання одноразового ідентифікатора для підписання договору. Також відповідач посилається на відсутність у матеріалах справи заяви на отримання кредиту, доказів направлення одноразового ідентифікатора саме відповідачу, відомостей про належність йому номера телефону, електронної пошти та платіжної картки, на яку, за твердженням позивача, були перераховані кредитні кошти. Відповідач заперечує факт отримання кредитних коштів, вказуючи, що надана позивачем довідка про їх перерахування не підтверджує зарахування коштів саме відповідачу та не містить достатніх даних для ідентифікації отримувача і відповідної операції. Крім того, відповідач не погоджується з розрахунком заборгованості, вважає необґрунтованими нарахування процентів, пені та комісії у розмірі 20 030 грн, а також зазначає про відсутність доказів пролонгації договору після 01.02.2020 року. З огляду на викладене відповідач вважає, що позивач не довів ані факту укладення кредитного договору, ані факту надання відповідачу кредитних коштів, ані заявленого розміру заборгованості, у зв`язку з чим просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач у відповіді на відзив заперечив доводи відповідача щодо неналежного укладення договору позики в електронній формі та недоведеності факту отримання кредитних коштів.

Зазначив, що договір укладено відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом послідовного вчинення відповідачем передбачених інформаційною системою дій, у тому числі ознайомлення з умовами договору, підтвердження заявки та введення одноразового ідентифікатора, який є електронним підписом. Щодо факту надання коштів позивач зазначив, що кредитні кошти були перераховані на платіжну картку, вказану відповідачем при оформленні договору, через надавача платіжних послуг. Факт перерахування підтверджується відповідною довідкою платіжного оператора, яка містить відомості про платника, отримувача, дату, суму та номер транзакції. На думку позивача, така довідка у сукупності з договором та розрахунком заборгованості є належним і допустимим доказом отримання відповідачем коштів. Позивач також заперечив проти доводів відповідача щодо неправомірності нарахування процентів та комісії, посилаючись на те, що відповідні платежі були прямо передбачені умовами договору, з якими відповідач погодився під час його укладення. Крім того, позивач зазначив, що передбачена пунктом 5.3 Договору підвищена комісійна винагорода за своєю правовою природою є погодженими сторонами процентами за прострочення виконання грошового зобов`язання та може нараховуватися відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. З огляду на викладене позивач вважає доводи відповідача необґрунтованими, такими, що не спростовують факт укладення договору, отримання кредитних коштів та наявність заборгованості, і просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач на адресу суду подав заперечення на відзив, які мотивує тим, що, позивач не надає жодних доказів, що ці дії були вчиненні саме відповідачем, а також разом з матеріалами справи не надав жодних доказів та витягів зі своєї інформаційно-комунікаційної системи. У матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідачем було надано дані банківської карти, проставленні чек-бокси на згоду, а також вчиненні будь які дії в системі позивача. Належним доказом таких дій були б витяги з інформаційно-комунікаційної системи позивача, лог-файли з цієї системи, або історія дій та взаємодії Відповідача з системами кредитора. В матеріалах справи відсутні докази проходження такої ідентифікації, а також відсутні документи які підтверджують, що сторони погодили використання одноразового ідентифікатора, як способу ідентифікації в системі позивача. Саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача. У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань. кредитний договір, не містить жодного карткового чи банківського рахунку позичальника, а тому на який рахунок згідно кредитного договору позивач мав би здійснити перерахунок зі змісту кредитного договору не зрозуміло і встановити не можливо.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 03.01.2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» та ОСОБА_1 було підписано договір позики №133815.

Договір надання позики №133815 від 03.01.2020 зі сторони ОСОБА_1 підписано одноразовим ідентифікатором ключа (електронний підпис) «917vq23v», окрім цього вказаним одноразовим ідентифікатором останнім підписано графік платежів.

Також відповідачем було підписано електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором w0x80gx4) паспорт споживчого кредиту.

Відповідно до п. 1.1. договору, за договором позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України гривні, в сумі та строк:

Згідно п. 1.1.1 сума позики 5 000 грн 00 коп.

Положеннями п. 1.1.2 передбачено, що плата за користування позикою у вигляді: процентів складає 0, 01 % в день від поточного залишку позики; комісії складає 1, 4 % в день від початкового розміру позики відповідно п. 1.1.1. договору; нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою; нарахування комісії за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

Відповідно до п. 1.1.5 строк повернення позики (термін платежу): 01.02.2020.

Позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в п. 1.1.1. договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника) (п. 1.2. договору).

Згідно п. 2.1. договору, строк дії договору до повного виконання позичальником зобов`язань за договором.

Датою укладання договору є дата перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника (п. 2.2. договору).

Пунктом 4.1 передбачено, що позичальник зобов`язується повністю повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов`язання, встановлені договором, не пізніше 01.02.2020 року.

Відповідно п. 4.2 договору, сторони домовилися, що повернення позики та сплата процентів і комісійна винагорода за користування позикою здійснюватиметься згідно Графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору та розміщується в Особистому кабінеті.

Положеннями п. 5.3. - 5.5. у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3, 0 % в день від суми позики за кожний день прострочення. У випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості. Пеня нараховується протягом терміну та в розмірі передбаченому чинним законодавством.

Згідно п. 9.3 договору, невід`ємною частиною цього договору є «Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «ФК «Гелексі». Уклавши договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Правилами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил та виконувати свої обов`язки, визначені правилами.

Відповідно до довідки ТОВ «ФК «Елаєнс», на виконання договору про надання послуг з переказу грошових коштів між товариствами 03.01.2020 року здійснено перерахування на виконання умов договору згідно призначення платежу на платіжну картку відповідача в розмірі 5 000, 00 грн

Мотиви прийняття рішення судом.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно вимог ст.ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор, відповідно до пункту 12 частини першої статті 3 вищевказаного Закону, це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

У іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20) від 12.01.2021 року: «електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18), стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно із положеннями ст.509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Порушенням зобов`язання, згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), правовими наслідками, зокрема, є відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судовим розглядом було встановлено, що вказаний договір відповідачем не оспорювався, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. ОСОБА_1 , під час укладення договору позики, ознайомився з його текстом та змістом в цілому, що підтверджується електронним підписом позичальника.

Щодо отримання відповідачем коштів.

Як встановлено із довідки ТОВ «ФК «Елаєнс», на виконання договору про надання послуг з переказу грошових коштів між Товариствами 01.09.2025 року здійснено перерахування на виконання умов договору згідно призначення платежу на платіжну картку НОМЕР_1 відповідача в розмірі 5 000, 00 грн.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75.

Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за наданою позикою, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20.

Відповідач заперечуючи надходження кредитних коштів на його банківську картку № НОМЕР_1 , всупереч вимогам частини першої статті 81 ЦПК України, належних письмових доказів на підтвердження відсутності у нього банківської картки з вказаним номером або неперерахування на цю картку/відповідний банківський рахунок у спірний період суми за кредитним договором не надав, хоча не був позбавлений можливості надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх заперечень, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до них.

Долучена відповідачем до відзиву довідка містить інформацію про наявність у нього рахунку станом на 05.06.2026 року, однак не містить загальної інформації щодо всіх рахунків, відкритих відповідачем у цьому банку.

Разом із тим, зазначена довідка не містить жодних відомостей про дату відкриття відповідного рахунку. Єдина інформація, яка в ній зазначена це номер картки та її статус «Активно».

Отже, надана відповідачем довідка не підтверджує, що саме зазначений у ній рахунок був відкритий на момент виникнення спірних правовідносин, а також не свідчить про відсутність у відповідача інших рахунків у цьому банку, які раніше були відкриті. Відтак, посилання відповідача на наявність рахунку з іншим номером саме по собі не спростовує доводів позивача щодо реквізитів рахунку, зазначених у позовній заяві, та не може вважатися належним доказом їх недостовірності.

Таким чином, відповідач, заперечуючи факт отримання кредитних коштів, застосовує концепцію «негативного доказу» (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13), оскільки належних доказів щодо цих тверджень позичальником не надано. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Отже, відповідач, висловлюючи заперечення проти певних обставин та не надаючи доказів, які підтверджують ці доводи, не може перекладати на позивача обов`язок їх доведення.

Оцінюючи наявні у справі докази, суд доходить висновку, що ТОВ «ФК «Гелексі» зобов`язання виконав, надав відповідачу позику у сумі 5000, 00 грн шляхом перерахування коштів на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , що підтверджується долученою позивачем довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» на підставі договору №04/08-17 ПК та розрахунком заборгованості за договором позики № 133815 від 03.01.2020 року.

Щодо розрахунку заборгованості.

Позивачем надано розрахунок заборгованості за договором № 133815 від 03.01.2020, укладеним між ТОВ ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 , згідно з яким заборгованість станом на 05.08.2025 рік складає 25 266 грн 70 коп., з яких: 5 000 грн 00 коп. заборгованість за позикою; 74, 50 - відсотками; 20 030, 00 грн 00 коп. комісією; 87, 29 грн. - пеня за тілом позики; 0,+38 грн. - пеня за відсотками; 74, 53 пеня за комісією.

Однак, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 000. 00 грн., та за нарахованими відсотками, комісіями у розмірі 20 104, 50 грн.

В поданому відзиві відповідач звертає увагу на те, що позивачем невірно проведено нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Також, вважає, що нарахована позивачем комісія є нікчемною.

Перевіряючи законність нарахування відсотків та комісії, суд враховує таке.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами.

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

При укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Із долученого до матеріалів справи графіку платежів до договору позики №133815 від 03 січня 2020 року вбачається, що сума позики становить 5 000, 00 грн; проценти за користування позикою 14, 50 грн; комісійна винагорода 2 030, 00 грн; термін платежу 01 лютого 2020 року .

Суд враховує, що за період кредитування, тобто з 03.01.2020 по 01.02.2020 відповідачу нараховано відсотків на суму 14, 50 грн, виходячи з погодженої відсоткової ставки 0,01 %.

Вказаний розмір відсотків узгоджується з графіком платежів, розрахунком заборгованості та паспортом позики.

Положення пункту 4.3 договору, визначено, що проценти за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику до строку повернення позики, зазначеного в п. 1.1.5 договору, тобто до 01.02.2020 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відсотки у розмір 60 грн. були нараховані поза межами строку кредитування.

Отже, заборгованість ОСОБА_1 , за процентами становить 14 ,50 грн, а разом із неповернутим тілом позики у розмірі 5 000, 00 грн. загальний розмір заборгованості за кредитним договором складає 5 014, 50 грн.

Щодо стягнення комісійної винагороди, як складової заборгованості за договором позики.

Відповідно до умов договору позики, розмір комісії передбачений п.1.1.2.2 та складає 1, 4 % від початкового розміру позики, підвищена комісійна винагорода.

Відповідно до графіку платежів сума комісійної винагороди складає 20 030, 00 грн

Обчислення строку користування позикою та нарахування процентів і комісії за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника) до строку повернення позики, зазначеного в п.п. 1.1.5 договору, включно (п.4.3).

Також у пункті 5.3 розділу 5 «Відповідальність сторін» сторони Договору погодили, що у випадку прострочення платежу по сплаті заборгованості, позичальник зобов`язується сплатити Позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3 % в день від суми позики за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у т.ч. пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Як зазначалося, що умовами пункту 1.1.2.2 договору позики передбачена комісія (комісійна винагорода) за користування позикою у розмірі 1,4 % в день від початкового розміру позики, відповідно до пп.1.1.1. договору, а також передбачену пунктом 5.3. договору підвищену комісійну винагороду у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, яка становить 3,0 % в день від суми позики за кожний день прострочення.

Між тим, положення Закону України "Про споживче кредитування" не передбачають сплату комісії за користування позикою, позаяк за користування позикою позичальник сплачує проценти, які в цьому випадку передбачені п.1.1.2.1 договору позики.

Аналіз договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця та/або посередника, які пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням позики, та за які позивачем встановлені комісії.

Законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено встановлення будь-яких комісій й за порушення зобов`язань.

Тому положення договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати комісії за користування позикою та за прострочення платежів (порушення зобов`язань) є нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення комісії у розмірі 20 030, 00 грн., як складової заборгованості за договором позики.

Щодо судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Позов ТОВ «ФК «Гелексі» майнового характеру заявлено з ціною 25 104, 50 грн і задоволено з урахуванням висновків суду на суму 5014, 50 грн, тобто на 19,97 % (25 104, 50 грн. / 5 014, 50 грн. х 100% = 19, 97%).

Тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гелексі» підлягає стягненню 531 грн. 80 коп. судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам (5014, 50 грн. (заборгованість за тілом позики, відсотками)/25 104, 50 грн. (загальна заборгованість) х 2662.40= 531, 97 грн.) за розгляд справи судом.

Також у зв`язку з розглядом справи в суді ТОВ «ФК «Гелексі» понесло витрати на професійну правничу допомогу, позивачем заявлено до стягнення з відповідача на його користь 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, із відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 998, 74 грн. ( 5 000, 00 грн. (сума заявлена до стягнення) х 19, 97% (задоволені позовні вимоги) = 998, 74 грн.

У задоволенні решти вимог заяви слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» заборгованість в розмірі 5 014 (п`ять тисяч чотирнадцять) грн., 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» судовий збір в сумі 531, 97 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 998, 74 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі», адреса місцезнаходження - 01054, м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, 10/1, код ЄДРПОУ 41229318.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Головуючий суддя Мироненко Л.Д.