Рішення № 141369327 у справі № 463/9630/26 від 10.11.2026

Справа № 463/9630/26

Провадження № 2/463/3358/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,

в с т а н о в и в :

позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дітьми повноліття.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу у сторін народилися троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають разом з нею та перебувають на її утриманні. Вказує, що відповідач не в достатній мірі бере участь у вихованні та утриманні дітей, а вона утримувати їх самостійно змоги не має. Дітям повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, а також належного лікування, а тому, з урахуванням того, що відповідач інших осіб на утриманні не має, офіційно працює, є військовослужбовцем, отримує стабільний та систематичний дохід, стан здоров`я дозволяє йому працювати, вважає, що останній може сплачувати аліменти у розмірі частини від всіх видів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дітьми повноліття. У зв`язку з наведеним, просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Позовна заява поступила до суду 06.10.2026 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 13.10.2026 року, прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.

В силу вимог Закону та враховуючи характер спірних правовідносин дана справа підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, а тому, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Перед тим як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Розгляд справи проводився у відкритому судовому засіданні. Сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Карпель О.О. в судовому засіданні під час виступу із вступним словом позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві, просять позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні під час виступу із вступним словом позов заперечив. Суду пояснив, що він з дружиною та дітьми проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, підстав для стягнення аліментів на користь позивача немає, так як такі стягуються на користь того з батьків з яким проживають діти. В даному випадку діти проживають з обома батьками. Він офіційно працює, є військовослужбовцем ДПС України, його середньомісячний заробіток становить близько 65000,0 гривень (заробітна плата та пенсія). Проте, стверджує, що він бере участь у вихованні дітей та забезпечує їх повністю, в тому числі оплачує навчання старшій донці та надає їм кошти добровільно.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст.264 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 23.09.2008 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 від 23.09.2008 року (а.с.26).

Від шлюбу у сторін народилося троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження, актові записи № 3496 від 27.12.2008 року, № 4396 від 29.10.2013 та № 93 від 20.02.2018 року відповідно, батьком дітей у свідоцтвах про народження зазначений відповідач (а.с.23-25).

Згідно довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію № 0[телефон приховано] від 16.09.2026 року та Акту про встановлення фактичного проживання від 02.11.2026 року, затвердженого головою правління ОСББ «Калина 133», вбачається, що неповнолітні діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживають разом із сторонами за адресою АДРЕСА_1 .

Неповнолітні діти сторін, також відвідують навчальні заклади, гуртки, необхідні для розвитку їхніх здібностей, а також проходять медичне обстеження та лікування, що підтверджується відповідними довідками, характеристиками та медичною документацією (а.с.27-73).

Відомості про матеріальне становище як позивача, так і відповідача сторонами не подані, а надані в судовому засіданні пояснення не підтверджені жодними доказами.

Згідно з ч.ч.8, 9 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

На час розгляду справи домовленості між батьками з приводу участі відповідача в утриманні дітей не досягнуто.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Цей обов`язок є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.

Згідно зі ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили (ч.1 ст.14 Закону України «Про охорону дитинства»).

У відповідності до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України - за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно вимог ч.1-3 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Відповідно до ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Дана норма однаково застосовується до всіх платників аліментів, незалежно від правових підстав їх праці (робота за трудовим договором, відповідно до вимог КЗпП, робота за контрактом за кордоном тощо).

Зазначені положення передбачають мінімальний розмір аліментів на одну дитину відповідного віку, у той час як максимальний розмір аліментів закон не встановлює. Останній буде визначатися судом у кожному конкретному випадку, враховуючи як потреби самої дитини, так і можливості платника аліментів - матері або батька дитини.

У § 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27.11.1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання та, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Суд враховує те, що позивач, мати спільних з відповідачем дітей, займається їхнім вихованням та утримує дітей. Відповідач, батько дітей, хоч і покриває частину додаткових витрат проте, ухиляється від виконання своїх зобов`язань по їх утриманню в повному обсязі. Також, суд виходить із захисту інтересів дітей, забезпечення одержання ними коштів, необхідних для їх життєдіяльності, збереження того рівня життя, який вони б мали тоді, коли утримувались обома батьками, оскільки визначення розміру аліментів якраз і забезпечить надійний захист інтересів дітей та отримання ними надійного стабільного матеріального утримання з боку батька.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З врахуванням обставин справи, положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини пов`язані зі сплатою аліментів, обов`язку відповідача утримувати своїх неповнолітніх дітей, його матеріальне становище, принцип законності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з того, що відповідач, як батько, зобов`язаний утримувати дітей до досягнення ними повноліття. При цьому, суд враховує те, що обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. При цьому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Запропонований позивачем розмір стягуваних аліментів частка від всіх видів доходу (заробітку) відповідача є необґрунтованим. На переконання суду призначення розміру аліментів у виді єдиної частки 1/3 від всіх видів доходу (заробітку) відповідача на дітей щомісячно буде достатньою в даному випадку.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що з відповідача слід стягувати на користь позивача аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Суд вважає, що саме такий розмір аліментів на утримання дітей забезпечить належний фізичний та моральний розвиток дітей та відповідатиме потребам дітей, при цьому не порушить права відповідача.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач при розрахунку розміру аліментів в єдиній частці від доходу (заробітку) відповідача на дітей, виходила як від загальних потреб дітей, так і враховувала стан їх здоров`я та потребу в додаткових витратах, тобто обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог у своїй більшості фактично стосуються не аліментів, а додаткових витрат на утримання дитини. В свою чергу, додаткові витрати не є аліментами на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей, навчання, хворобою), такі не можуть стягуватися в якості аліментів. При цьому, з цих підстав позов не заявлявся.

Поряд з цим, відповідач заперечуючи право позивача на отримання аліментів не надав доказів відсутності такого права, в тому числі, правом на подання позову до позивача про стягнення аліментів, не скористався. А тому, судом встановлено, що діти проживають саме з позивачем, тому остання має право на отримання аліментів в інтересах своїх дітей.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів за один місяць.

Крім того, згідно зі ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий у розмірі 1331,20 гривень.

Керуючись ст.ст.10, 12, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову - 06 жовтня 2026 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 гривень (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .

Повний текст судового рішення складено - 10 листопада 2026 року.

Суддя Грицко Р.Р.