Ухвала № 141369822 у справі № 404/12900/26 від 10.11.2026

Справа № 404/12900/26

Номер провадження 2-з/404/82/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року Фортечний районний суд міста Кропивницького

в складі: головуючого судді Кулінка Л.Д.

за участю секретаря Котової К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без повідомлення учасників справи та фіксування судового засідання технічними засобами, в місті Кропивницькому заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову № 404/12900/26, номер провадження 2-з/404/82/26 у цивільній справі № 404/12900/26, номер провадження 2/404/4333/26, за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Ваврентович В.І., про визнання недійсним договору дарування,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 35,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3084377735040, укладений 12 лютого 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Ваврентович В.І., зареєстрований у реєстрі за № 89.

Ухвалою судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 10 листопада 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна - квартиру, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 35,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3084377735040 на підставі договору дарування від 12 лютого 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Ваврентович В.І., зареєстровано в реєстрі за № 89; заборони органам та посадовим особам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири по АДРЕСА_1 , загальною площею 35,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3084377735040, у тому числі державну реєстрацію права власності, інших речових прав, обтяжень, змін до них, перехід права власності, припинення речових прав. Заява мотивована тим, що остання звернулась до суду із позовом про визнання недійсним договору дарування вказаної квартири, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 . Таким чином, до вирішення спору по суті відповідач, як зареєстрований власник, має юридичну відповідальність розпорядитися спірним нерухомим майном, у тому числі продати подарувати його іншій особі. У разі подальшого відчуження спірного приміщення на користь іншої особи може відбутися зміна власника майна, що істотно ускладнить ефективний захист порушеного права позивачки та виконання можливого рішення суду у цій справі. Отже, існує очевидний ризик того, що до завершення розгляду справи відповідач може розпорядитися предметом спору та передати його у власність третій особі.

Згідно частин першої та другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову передбачені у статті 150 Цивільного процесуального кодексу України. Зокрема, за пунктами 1-2 частини першої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду) (частина перша статті 153 Цивільного процесуального кодексу України).

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно із частиною 3 статті 150 Цивільного процесуального кодексу України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пунктом першим частини 1 статті 150 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позов може забезпечуватися шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

За роз`ясненнями, викладеними у пунктах 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов`язковості судових рішень, який з урахуванням положень статтей 2, 18, 153 Цивільного процесуального кодексу України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини 2 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

У пункті 6 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У відповідності до приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно пункту 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також, Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 640/13156/18 (провадження № 61-7314св19) зробив правовий висновок, що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Під час оцінки такої співмірності суду необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників справи.

Спосіб забезпечення позову, про застосування якого просить заявник, є співмірним, оскільки забезпечення позову шляхом накладення арешту, жодним чином не позбавляє власника права володіння ним.

Крім того, згідно пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Згідно із положенням частини 7 статті 158 Цивільного процесуального кодексу України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Вжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком, лише, збереження існуючого становища до розгляду даної справи по суті та ніяким чином не зумовить фактичного вирішення спору по суті, а у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову (стаття 158 Цивільного процесуального кодексу України).

Отже, враховуючи розумність та співрозмірність обмеження права власності, наслідки арешту майна, правову підставу для арешту майна, характер спірних правовідносин, вагомість поданих доказів, виходячи із заявлених заявником предмету та підстав позову, суд приходить до висновку про те, що між сторонами дійсно існує спір, і невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача.

Станом на час розгляду заяви про забезпечення позову відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов`язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з частиною третьою статті 154 Цивільного процесуального кодексу України.

Наявність реальної можливості у відповідачки на розпорядження вищевказаним майном, в тому числі можливість його відчуження, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду (у випадку задоволення позову) або ефективний захист прав позивача, тому, на думку суду, є підстави для забезпечення даного позову.

Однак, суд вважає, що такий вид забезпечення позову як накладення арешту на майно не буде повністю відповідати вимогам закону та принципу балансу інтересів сторін, адже застосування такого виду забезпечення позову як арешт полягає не тільки в обмеженні права володіння і розпорядження спірним майном, але й у праві на користування таким майном (державний виконавець при здійсненні виконання судового рішення про забезпечення позову, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», має здійснити опис арештованого майна за актом арешту і опису майна, та вчинити відповідні дії по забороні будь-яким особам використовувати таке майно за призначенням, обмеживши до нього доступ), що може привести до необґрунтованого обмеження прав власника майна.

Також суд, звертає увагу на те що законодавець у частині першій статті 150 Цивільного процесуального кодексу України відокремлює (а не ототожнює) такі види забезпечення позову як накладення арешту та заборону вчиняти певні дії. Однак, в даній справі заявником не доведено суду необхідність одночасного застосування двох різних видів забезпечення позову: як арешт, враховуючи його специфічність, а саме: неможливість фактичного використання власником свого майна, і заборону вчиняти певні дії, при застосуванні якого особа може володіти і користуватися майном, однак позбавлена можливості розпоряджатися ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що належним видом забезпечення позову, який відповідатиме меті застосування такого забезпечення, буде саме застосування заборони відчуження вищевказаного майна.

На підставі викладеного, керуючись статтею 149, пунктами 1-2 частини першої статті 150, статтями 151, 152, 153, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову № 404/12900/26, номер провадження 2-з/404/82/26 у цивільній справі № 404/12900/26, номер провадження 2/404/4333/26, за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Ваврентович В.І., про визнання недійсним договору дарування, задовольнити частково.

Заборонити суб`єктам владних повноважень, державним реєстраторам, нотаріусам, іншим органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати реєстраційні дії, що стосуються відчуження квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3084377735040), що на праві власності належить ОСОБА_2 .

В іншій частині заяви, відмовити.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_4 ;

Третя особа: Приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Ваврентович В.І., місцезнаходження: АДРЕСА_5 .

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Строк пред`явлення до виконання - 3 роки.

Ухвала може бути оскаржена до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 10.11.2026 року.

Суддя Фортечного районного

суду міста Кропивницького Людмила КУЛІНКА

Суддя Фортечного районного суду

міста Кропивницького Л. Д. Кулінка