Рішення № 141370218 у справі № 580/9643/26 від 10.11.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року справа № 580/9643/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гайдаш В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

07 вересня 2026 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.04.2026 по 02.07.2026 (включно);

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.04.2026 по 02.07.2026 (включно);

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у виключені ОСОБА_1 зі списків особового складу без проведеного розрахунку з речового забезпечення;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 змін в наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.04.2026 № 121 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу, шляхом заміни дати виключення з 29 квітня 2026 року на 02 липня 2026 року.

Позов мотивовано тим, що відповідач у день звільнення позивача з військової служби 29.04.2026 не виплатив йому у належному розмірі речового забезпечення, яке виплачене позивачу лише 02.07.2026, тому позивач вважає, що відповідач 1 зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України, як наслідок, відповідач 2 зобов`язаний внести зміни в наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.04.2026 № 121 в частині виключення його зі списків особового складу, шляхом заміни дати виключення з 29.04.2026 на 02.07.2026.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 11.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідач 1 позов не визнав, надав до суду письмовий відзив, в якому зазначив, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116, 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивач у період з 24 лютого 2022 року по 29 квітня 2026 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 , який перебував на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 29.04.2026 №121, позивача звільнено з військової служби в запас за станом здоров`я з 29.04.2026 та виключено зі списків особового складу.

При звільненні з військової служби 29.04.2026 та виключенні зі списків особового складу позивачу не було виплачено всіх належних до виплат сум, зокрема, речового забезпечення, яке відповідачем 1 йому виплачено лише 02.07.2026 у сумі 18923,43 грн.

Позивач вважаючи, що відповідач 1 зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а відповідач 2 зобов`язаний внести зміни в наказ про звільнення в частині зміни дати виключення його зі списків особового складу з 29.04.2026 на дату фактичного розрахунку при звільнення, тому він звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд зазначає, що 16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17 Верховний Суд зробив висновок, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому належить застосовувати норми КЗпП.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).

Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства, а саме, Законом України Про військовий обов`язок і військову службу, Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.

Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.

Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, стаття 116 КЗпП України викладена у новій редакції та передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, повідомити працівника про нараховані суми виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, також були внесені зміни до статті 117 КЗпП України.

Так, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, а за змістом частини другої вказаної статті у разі спору про розміри належних звільненому працівнику сум розмір відшкодування за час затримки визначає суд.

Водночас середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Судом встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 29.04.2026 №121, позивача звільнено з військової служби в запас за станом здоров`я з 29.04.2026 та виключено зі списків особового складу. При звільненні з військової служби 29.04.2026 та виключенні зі списків особового складу позивачу не було виплачено всіх належних до виплат сум, зокрема, речового забезпечення, яке відповідачем 1 йому виплачено лише 02.07.2026 у сумі 18923,43 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач 1 зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.04.2026 по 02.07.2026, зокрема за несвоєчасну виплату речового забезпечення, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, однак стягнення ненарахованого середнього заробітку є передчасним, тому позов у цій частині позовних вимог підлягає до часткового задоволення.

Разом з цим, не підлягає до задоволення позов в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 внести зміни в наказ від 29.04.2026 № 121 про виключення позивача зі списків особового складу, шляхом заміни дати виключення з 29 квітня 2026 року на 02 липня 2026 року - оскільки у разі несвоєчасного розрахунку при звільненні роботодавець несе відповідальність у вигляді компенсації працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а не шляхом зміни дати припинення служби (виключення зі списків особового складу).

З огляду на вищезазначене, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.04.2026 по 02.07.2026 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Зобов`язати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_7 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.04.2026 по 02.07.2026 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Віталіна ГАЙДАШ