Постанова № 141370366 у справі № 307/3906/24 від 19.10.2026

Справа № 307/3906/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 жовтня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Марич Іван Юрійович, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 березня 2025 року, ухвалене суддею Стецюк М.Д., в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення ідеальних часток у спільній сумісній власності

встановив:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення ідеальних часток у спільній сумісній власності.

Позов мотивує тим, що 12.07.2013 між сторонами був укладений шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_3 13.12.2021 шлюб між сторонами розірвано згідно рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області у справі №307/3199/21. Рішення суду набуло законно сили 18 лютого 2022 року, після завершення апеляційного розгляду справи.

Тривалий період сторони перебувають за кордон, де працевлаштовані. Донька залишилось проживати із позивачкою. ОСОБА_2 спілкується з донькою, надає матеріальну допомогу позивачці виключно на оплату додаткових послуг: навчання, забезпечення додаткових потреб на навчання та спілкування (телефон, ноутбук). У період шлюбу сторони за рахунок сімейного бюджету та за допомогою батьків в тому числі фізичною, на земельній ділянці в АДРЕСА_1 , що подарована була відповідачу в липні 2014 року, побудували житловий будинок.

30.04.2021 до розірвання шлюбу, це домоволодіння було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно зазначені об`єкти нерухомого майна зареєстровані за титульним власником ОСОБА_2 - відповідачем за реєстраційними номерами 235[телефон приховано] та 411208421244 , в розмірі 1/1 частки (цілої частини).

Отже, відповідач є титульним власником цього спільного нерухомого майна і тому існує ризик порушення ним, як титульним власником, прав позивачки на розпоряджання її часткою. Крім того, для укладення між сторонами договору про порядок користування спільною сумісною власністю, у разі якщо сторони дійдуть такої згоди і не будуть виділяти частки в натурі, необхідно зазначити відомості про співвласника в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи наведене, просить суд визначити розмір ідеальних часток у праві спільної сумісної власності, по 1/2 ідеальній частці за кожним, а саме у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 235[телефон приховано], загальною площею 236,78 м.кв.; у земельній ділянці кадастровий номер [номер приховано]:04:004:0006, площею 0,1093 га, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 411208421244, призначені для обслуговування житлового будинку та визначити осіб, які ними володіють, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 березня 2025 року, позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 ідеальної частки житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 911,76 грн.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Марич І.Ю., подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове про задоволення таких.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права та без належної оцінки доказів, а тому таке підлягає скасуванню в оскаржуваній частині.

Вказує, що у визначеному рішенням суду форматі позивачка буде не в змозі розпорядитися своєю часткою будинку, оскільки за такою не буде закріплено її частку земельної ділянки.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 оскаржила рішення суду першої інстанції лише в частині відхиленої вимоги стосовно земельної ділянки, тому апеляційний суд в іншій частині задоволеної позовної вимоги не перевіряє законність даного судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у заявленому позові в частині визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки на якій розміщений житловий будинок, суд першої інстанції виходив з того, що позаяк дана земельна ділянка була подарована ОСОБА_2 , а тому є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу між подружжям.

Проте, апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції за наступних мотивів.

У ході апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що згідно рішення Тячівського районного суд Закарпатської області від 13 грудня 2021 року починаючи з 12 липня 2013 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який 13 грудня 2021 року було розірвано між сторонами (а.с.9-10).

Від даного шлюбу мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.11).

Згідно договору Дарування земельної ділянки від 25 вересня 2015 року посвідченого державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Закарпатської області Дуйчак Т.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-1901, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подарували ОСОБА_6 земельну ділянку 0,1093 га під №9 «б» для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: [номер приховано]:04:004:0006 (а.с.23).

Із свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 виданого 05 липня 2016 року Тячівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області вбачається, що ОСОБА_6 змінив ім`я на ОСОБА_2 , про що складено відповідний актовий запис №98 (а.с.22).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 255140574 від 30 квітня 2021 року, житловий будинок загальною площею 236,7 кв.м., житловою площею 130,8 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер [номер приховано]:04:004:0006, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 57958320 від 30 квітня 2021 року зареєстровано право власності в цілій частці за відповідачем ОСОБА_2 на підставі: декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ЗК101201214701, виданого Відділом державного архітектурно - будівельного контролю Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, технічного паспорта б/н від 06 січня 2020 року, видавник ФОП ОСОБА_7 ; свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 від 05 липня 2016 року, видавник Тячівський районний відділ ДРАЦС; договору дарування №3-1901 від 25 вересня 2015 року, видавник Державний нотаріус Дуйчак Т.А. Тячівська державна нотаріальна контора; відомостями з ДЗК №42665587 від 27 квітня 2021 року, видавник Державний земельний кадастр (а.с.29-39).

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , який виготовлено ФОП « ОСОБА_7 » 06 січня 2020 року, замовником значиться ОСОБА_2 , рік побудови житлового будинку 2020 рік (а.с.17-21).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-210[телефон приховано] від 26 лютого 2014 року, земельна ділянка площею 0,1093 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:04:004:0006, була зареєстрована 26 лютого 2014 року на підставі Технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 17 січня 2014 року (а.с. 24).

З витягу з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва №ЗК101201214701 від 14 грудня 2020 року, вбачається, що житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер [номер приховано]:04:004:0006, готовий до експлуатації (а.с.13-16).

Відповідно до звіту про оцінку майна виконаного ФОП « ОСОБА_8 », ринкова вартість житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 станом на 16 серпня 2024 року становить 982353,10 гривень (а.с. 35).

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки виконаного ФОП « ОСОБА_8 » ринкова вартість земельної ділянки площею 0,1093 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , станом на 19 серпня 2024 року становить 83221,02 гривень (а.с. 55).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступних мотивів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За приписами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такі висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц (провадження № 14-108звц21), від 14 лютого 2023 року у справі № 759/864/20 (провадження № 61-10998св21).

Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Частиною першою статті 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до положень статті 89 ЗК України, земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом, (ч.1). У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя, (ч.2). Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом, (ч.4).

До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (частини перша, друга, четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) вказано, що:

«чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначено, що:

«чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності».

Суд першої інстанції відмовляючи у визнанні за ОСОБА_1 права на 1/2 ідеальну частку в праві спільної сумісної власності на земельну ділянку за кадастровим номером [номер приховано]:04:004:0006 площею 0,1093 га виходив з того, що така на праві особистої власності належить ОСОБА_2 згідно договору дарування земельної ділянки від 25.09.2015 року.

Проте, судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що цільове призначення даної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Спірна земельна ділянка була подарована через два роки і два місяці, коли сторони перебували у шлюбі. Зазначене стверджує ту обставину, що дана земельна ділянка була подарована з тією метою, щоб подружжя здійснило будівництво житлового будинку для спільного проживання сім`ї, що згодом так і сталось.

Після здійснення сторонами спільного будівництва на спірній земельній ділянці житлового будинку та введення такого в експлуатацію, такий стан даного нерухомого майна відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.

Відтак, житловий будинок, що побудований сторонами перебуваючи у шлюбі та земельна ділянка, на якій цей об`єкт нерухомості розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності колишнього подружжя.

Виходячи з того, що житловий будинок нерозривно пов`язаний із спірною земельною ділянкою на якій розташований, а тому, зазначене унеможливлює використання даних об`єктів по окремості в силу того, що сторони набули на них право власності як єдиного об`єкту, що є нероздільними між собою.

А звідси, вимога ОСОБА_1 про визнання за нею права на 1/2 ідеальну частку в праві спільної сумісної власності на земельну ділянку за кадастровим номером [номер приховано]:04:004:0006 площею 0,1093 га. є підставною, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленим; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відхиленої позовної вимоги підлягає скасування як таке, що не відповідає вищевикладеним обставинам справи, що є підставою для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1 453,44 грн., а.с. 126, 137. Тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 453,44 гривень.

Враховуючи наведене та керуючись приписами статей 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

у х в а л и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Марич Іван Юрійович, задовольнити.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 березня 2025 року, скасувати в частині відхиленої позовної вимоги щодо визначення розміру ідеальної частки у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку та ухвалити в справі нове судове рішення про задоволення даної вимоги.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 та ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 право власності за кожним на 1/2 ідеальну частку в земельній ділянці за кадастровим номером [номер приховано]:04:004:0006, площею 0,1093 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , судові витрати у розмірі 1 453,44 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 28 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: