Рішення № 141370472 у справі № 600/5047/25 від 10.11.2026

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5047/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національне агентство з питань запобігання корупції, про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

I. РУХ СПРАВИ

1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області (далі - відповідач, ГУНП), третя особа - Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області №756 від 06.10.2025 "Про застосування дисциплінарного стягнення".

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області №348 о/с від 09.10.2025 "По особовому складу".

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі рапорту від 26.08.2025.

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області прийняти рішення про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 на підставі рапорту від 26.08.2025 за власним бажанням, у зв`язку із наявністю поважних причин, згідно вимог п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", абз.2 Постанови КМ України від 12.06.2013 №413, у порядку ст.38 Кодексу законів про працю України.

1.2. Ухвалою суду від 27.10.2025 (суддя Кушнір В.О.) позовну заяву залишено без руху у зв`язку з пропуском строку звернення до суду в частині вимог щодо бездіяльності відповідача та надано строк для подання заяви про поновлення строку.

1.3. На виконання вимог ухвали 03.11.2025 представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до суду.

1.4. Ухвалою суду від 06.11.2025 позивачу поновлено строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою у відповідача витребувано документи, які стали підставою для звернення позивача до суду.

1.5. 11.12.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву разом із витребуваними судом доказами.

1.6. 20.12.2025 представник позивача подав відповідь на відзив.

1.7. У зв`язку з відрахуванням судді Кушнір В.О. зі штату суду та призначенням її суддею Восьмого апеляційного адміністративного суду, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Анісімову О.В., який ухвалою від 17.03.2026 прийняв її до свого провадження та визначив продовжити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

1.8. 09.12.2025 до суду надійшли письмові пояснення третьої особи - НАЗК від 04.12.2025 № 112-02/98161-25, копії яких надіслано іншим учасникам справи. НАЗК просить розглядати справу без участі свого представника.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

2.1. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 27.08.2025 до ГУНП надійшов його рапорт від 26.08.2025 про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з поважних причин, визначених абзацом другим Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413, а саме виховання батьком, який не перебуває у шлюбі, дитини, що з ним проживає, без матері. До рапорту додано рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 09.07.2025 у справі № 725/4901/25 та свідоцтво про народження дитини. Позивач просив звільнити його з 28.08.2025, але не пізніше 11.09.2025.

2.2. На думку позивача, замість прийняття рішення за рапортом відповідач надав йому проміжну відповідь (лист від 08.09.2025 № 104589-2025), підписану посадовою особою, яка не наділена повноваженнями з питань проходження служби, та одночасно ініціював щодо нього службове розслідування з метою звільнення за дисциплінарною підставою і створення «показового прецеденту» для особового складу.

2.3. Позивач стверджує, що 02.09.2025 під час оголошення наказу ГУНП від 01.09.2025 № 100 ДСК «Про відрядження» він не відмовлявся «у категоричній формі» від його виконання, а повідомив керівництво про поданий рапорт про звільнення та про стан свого здоров`я (стаціонарне лікування з 15.08.2025 по 25.08.2025, довідка лікарсько-консультативної комісії від 26.08.2025 № 1030 про звільнення від фізичних навантажень строком на один місяць), після чого виконував усі подальші вказівки керівництва.

2.4. Позивач вважає, що службове розслідування проведено упереджено та з порушенням його права на захист: відмову надати пояснення без адвоката, яка ґрунтується на статті 63 Конституції України та частині третій статті 18 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, дисциплінарна комісія розцінила як перешкоджання розслідуванню; комісія фактично переглянула рішення суду у цивільній справі, що набрало законної сили, і поставила під сумнів встановлений ним юридичний факт, що суперечить статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

2.5. Також позивач наголошує на непропорційності застосованого стягнення: за понад дванадцять років служби він не притягувався до дисциплінарної відповідальності, неодноразово заохочувався, брав участь в антитерористичній операції, нагороджений відзнакою Президента України, медаллю «За 10 років сумлінної служби», подякою Національної поліції України.

2.6. Окремо позивач оскаржує кваліфікацію його діяння як правопорушення, пов`язаного з корупцією (порушення статті 38 Закону України «Про запобігання корупції»), що спричинило внесення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення. На його думку, службове розслідування за такими фактами мало проводитися в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950, за наявності подання спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або припису НАЗК.

2.7. Щодо вимог про бездіяльність позивач зазначає, що Закон України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114), не встановлюють строку звільнення за наявності поважних причин, а тому відповідач мав звільнити його у визначений ним строк згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України.

Позиція відповідача

2.8. Відповідач позов не визнав. У відзиві зазначив, що службове розслідування призначене наказом ГУНП від 02.09.2025 № 1183 на підставі рапорту командира батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП (далі - БПОП) від 02.09.2025 про відмову позивача та інших поліцейських виконати наказ від 01.09.2025 № 100 ДСК про відрядження до ГУНП в Донецькій області для бойового злагодження та формування резерву. Реєстрація такого рапорту, на думку відповідача, не є обов`язковою з огляду на пункт 2.6.10 Інструкції з діловодства в системі МВС України, затвердженої наказом МВС від 23.08.2012 № 747.

2.9. Відповідач стверджує, що позивач під час шикування після оголошення свого прізвища заявив «Не їду», що зафіксовано відеозаписом. Під час службового розслідування встановлено, що позивач фактично продовжує проживати однією сім`єю з колишньою дружиною та дітьми, а отже, розірвання шлюбу є удаваним, а посилання на сімейні обставини - спекулятивними. Також, позивач у п`ятиденний строк не повідомив керівництво та кадровий підрозділ про зміну сімейного стану, а відмова від надання пояснень свідчить про намагання уникнути відповідальності.

2.10. Щодо стану здоров`я відповідач зазначає, що надані позивачем медичні документи не містять висновку про непридатність до служби, а за довідкою військово-лікарської комісії від 25.09.2025 № 694/с позивача визнано придатним до служби в поліції.

2.11. На думку відповідача, порушення поліцейським Правил етичної поведінки поліцейських є дисциплінарним проступком і одночасно правопорушенням, пов`язаним з корупцією, а Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 950, на поліцейських не поширюється (з посиланням на постанову Верховного Суду від 10.01.2023 у справі №600/2019/21-а). Обрання виду стягнення є дискреційним повноваженням суб`єкта його накладення.

2.12. Щодо рапорту про звільнення відповідач зазначив, що звільнення за власним бажанням здійснюється з урахуванням тримісячного строку попередження (пункт 68 Положення № 114), а оскільки позивач у рапорті наполягав на проходженні військово-лікарської комісії, листом від 08.09.2025 його було повідомлено, що підставу звільнення буде визначено за результатами комісії. Довідку від 25.09.2025 № 694/с позивач до кадрового підрозділу не подав, тому його звільнено у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення.

2.13. Відповідач також вказує, що позивач не оскаржував наказ від 02.09.2025 № 1183 про призначення службового розслідування, а тому його доводи про процедурні порушення виходять за межі позовних вимог.

Позиція третьої особи

2.14. НАЗК у письмових поясненнях зазначило, що відповідно до статті 59 Закону України «Про запобігання корупції» та Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, затвердженого рішенням НАЗК від 09.02.2018 № 166, підставою для внесення відомостей до Реєстру є засвідчена копія розпорядчого документа про накладення дисциплінарного стягнення за вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення. Наказ ГУНП від 06.10.2025 № 756 разом з інформаційною карткою надійшов до НАЗК від відповідача листом від 10.10.2025, і відомості про позивача внесено до Реєстру. НАЗК наголошує, що закон не покладає на нього обов`язку перевіряти законність застосування дисциплінарного стягнення іншими органами, а його повноваження обмежуються внесенням і вилученням відомостей з підстав, визначених Положенням. Підставою для вилучення відомостей є, зокрема, судове рішення про скасування розпорядчого документа про накладення дисциплінарного стягнення, тож у разі скасування наказу № 756 відомості про позивача буде вилучено з Реєстру.

Відповідь на відзив

2.15. У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що відзив подано з пропуском строку, встановленого ухвалою суду від 06.11.2025, а його копія не надсилалася особисто позивачу, тому відзив слід вважати неприйнятним. По суті спору підтримав доводи позову, наголосивши, що на відеозаписі зафіксовано слова позивача «Я не можу, я подав рапорт…», які були перервані заступником начальника ГУНП, а відповідач безпідставно переоцінив рішення суду в цивільній справі, що набрало законної сили.

III. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

3.1. Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 03.05.2013 по 06.11.2015, в Національній поліції України з листопада 2015 року, останньою займаною посадою була посада - заступник командира взводу № 1 БПОП (стрілецький) ГУНП, спеціальне звання - старший лейтенант поліції. Згідно з висновком службового розслідування за період служби позивач заохочувався шість разів, до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

3.2. Наказом ГУНП від 18.04.2025 № 28 ДСК позивача з 22.04.2025 до особливого розпорядження (але не більше 180 днів) відряджено до ГУНП у Волинській області для виконання обов`язків у складі зведеної бригади поліції «Скеля».

3.3. Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 09.07.2025 у справі № 725/4901/25, яке набрало законної сили, шлюб між позивачем та ОСОБА_2 розірвано, малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу залишено проживати разом із батьком та встановлено факт самостійного виховання та утримання позивачем малолітнього сина.

3.4. У період з 15.08.2025 по 25.08.2025 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в ДУ «ТМО МВС України по Чернівецькій області» (виписка від 25.08.2025 № 25/000834), а довідкою лікарсько-консультативної комісії цього закладу від 26.08.2025 № 1030 його звільнено від фізичних навантажень строком на один місяць. Ці обставини відповідач не заперечує.

3.5. 27.08.2025 до ГУНП надійшов рапорт позивача від 26.08.2025 (вх. № 34779-2025) на ім`я начальника ГУНП, у якому позивач з посиланням на абзац другий Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413, пункт 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», пункт 63 Положення № 114 та статтю 38 КЗпП України просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням з 28.08.2025, але не пізніше 11.09.2025, наполягав на проходженні військово-лікарської комісії та просив письмово повідомити його про прийняте рішення.

До рапорту додано копії рішення суду у справі № 725/4901/25 та свідоцтва про народження сина.

3.6. 02.09.2025 під час шикування особового складу БПОП, який дислокувався на території Волинської області, командир БПОП доводив до відома поліцейських вимоги наказу ГУНП від 01.09.2025 № 100 ДСК «Про відрядження», яким 76 поліцейських батальйону відряджалися до ГУНП в Донецькій області для проведення бойового злагодження та формування резерву для можливої подальшої участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Згідно зі стенограмою відеозапису, складеною членом дисциплінарної комісії, після оголошення свого прізвища позивач відповів: «Я, не їду».

3.7. Того ж дня позивач ознайомився з наказом № 100 ДСК, про що проставив відмітку, та подав командиру БПОП рапорт від 02.09.2025, в якому повідомив, що ним подано рапорт про звільнення з поважних причин, передбачених абзацом другим Переліку № 413, а також про погіршення стану здоров`я, проходження стаціонарного лікування та отримання довідки від 26.08.2025 № 1030 про звільнення від фізичних навантажень на один місяць.

3.8. 02.09.2025 командир БПОП підполковник поліції ОСОБА_4 подав начальнику ГУНП рапорт про ознаки дисциплінарного проступку в діях чотирьох поліцейських, у тому числі позивача, на якому начальник ГУНП цього ж дня наклав резолюцію про призначення службових розслідувань щодо кожного з них окремо. Наказом ГУНП від 02.09.2025 № 1183 щодо позивача призначено службове розслідування у формі письмового провадження, утворено дисциплінарну комісію та відсторонено позивача від посади на період розслідування.

3.9. Наказом ГУНП від 02.09.2025 № 102 ДСК відрядження позивача до Волинської області припинено; 03.09.2025 позивач прибув до місця постійної дислокації БПОП у м. Чернівці.

3.10. 04.09.2025 позивачу роз`яснено його права, вручено пам`ятку та ознайомлено з наказом № 1183. Позивач відмовився надавати письмові пояснення без участі адвоката, обґрунтовуючи свою позицію статтею 63 Конституції України, про що складено акт від 04.09.2025 № 64446-2025.

3.11. Листом від 08.09.2025 № 104589-2025, підписаним заступником начальника ГУНП, позивача повідомлено, що, оскільки в рапорті він висловив бажання пройти військово-лікарську комісію, йому пропонується отримати відповідне направлення, і за результатами комісії буде визначено, відповідно до якого пункту статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» його буде звільнено. Сама дисциплінарна комісія у висновку службового розслідування охарактеризувала цей лист як «проміжну письмову відповідь».

3.12. 09.09.2025 члени дисциплінарної комісії здійснили виїзд за місцем проживання позивача, опитали сусідів та вихователя закладу дошкільної освіти, який відвідує син позивача; 15.09.2025 опитано колишнього безпосереднього керівника позивача майора поліції ОСОБА_5 , який охарактеризував позивача посередньо та зазначив, що випадків порушення службової дисципліни з боку позивача не допускалося. До матеріалів розслідування долучено також службову характеристику, складену т.в.о. командира БПОП майором поліції ОСОБА_6 у вересні 2025 року, в якій позивача охарактеризовано негативно.

3.13. 11.09.2025 позивач отримав направлення на військово-лікарську комісію, за результатами якої довідкою від 25.09.2025 № 694/с його визнано придатним до служби в поліції.

3.14. 29.09.2025 начальником ГУНП затверджено висновок службового розслідування, за яким дисциплінарна комісія дійшла висновку про вчинення позивачем грубого порушення службової дисципліни, що виразилось у порушенні Присяги поліцейського, невиконанні вимог абзаців другого і третього пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, статті 38 Закону України «Про запобігання корупції», пунктів 6, 19, 20 Зобов`язань щодо дотримання службової дисципліни поліцейськими ГУНП, та запропонувала застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції, а копію дисциплінарного наказу направити для повідомлення НАЗК з метою внесення відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення.

3.15. У висновку, зокрема, зазначено, що: розірвання шлюбу позивача є «удаваним», а сам позивач «надав суду недостовірні відомості, внаслідок чого домігся фіктивного розірвання шлюбу»; у діях позивача вбачаються ознаки «маніпуляції автоматизованим розподілом справ» у цивільному суді; рішення у справі № 725/4901/25 ухвалене без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду; відмова позивача надати пояснення свідчить про «перешкоджання проведенню службового розслідування» та «низькі морально-ділові якості»; звернення представника позивача на «гарячу лінію» Національної поліції комісія розцінює як «спробу вчинення тиску на її членів». Водночас у висновку зазначено, що обставин, які пом`якшують чи обтяжують відповідальність позивача, не виявлено, та враховано його негативну характеристику.

3.16. Наказом ГУНП від 06.10.2025 № 756 «Про застосування дисциплінарного стягнення» до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції. Наказом ГУНП від 09.10.2025 № 348 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 10.10.2025 на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення).

3.17. Відомості про позивача як особу, яку притягнуто до відповідальності за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, внесено до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, що відповідачем не заперечується.

3.18. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 14.10.2026 у справі №725/4901/25 за апеляційною скаргою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який не брав участі у справі, рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 09.07.2025 в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем малолітнього сина скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність того, що дитина перебуває на самостійному вихованні та утриманні батька, а мати не бере участі у її вихованні та утриманні. Постанова набрала законної сили з дня її ухвалення (https://reyestr.court.gov.ua/Review/140635742).

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

4.1. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4.2. Згідно зі статтею 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Частиною другою статті 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

4.3. Відповідно до частин другої та сьомої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, їх посадовими та службовими особами; судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

4.4. Частиною першою статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) встановлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру. Відповідно до частини першої статті 60 цього Закону відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

4.5. Згідно з частиною першою статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України (пункт 6), та за власним бажанням (пункт 7). Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

4.6. Пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

4.7. Відповідно до пункту 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

4.8. Абзацом другим Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 (далі - Перелік № 413), до таких обставин віднесено виховання матір`ю (батьком) - особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері).

4.9. Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут), визначає службову дисципліну як дотримання поліцейським Конституції і законів України, наказів керівників тощо (частина перша статті 1), зобов`язує поліцейського безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону (пункт 4 частини третьої статті 1).

4.10. Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати (частина перша). За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу (частина друга).

4.11. Статтею 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнано протиправну винну дію чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

4.12. Згідно з частиною другою статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку.

4.13. Частиною другою статті 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди.

4.14. Відповідно до статті 18 Дисциплінарного статуту під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, зокрема право надавати пояснення, подавати документи, користуватися правничою допомогою, подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право відмовитися від надання пояснень, факт чого фіксується актом (частина третя).

4.15. Статтею 19 Дисциплінарного статуту встановлено, що під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особа порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередня поведінка поліцейського та його ставлення до служби.

4.16. Пунктом 7 розділу I Інструкції про службові відрядження поліцейських у межах України, затвердженої наказом МВС України від 02.08.2017 № 672, на який послалася дисциплінарна комісія у висновку службового розслідування, передбачено, що направлення у службові відрядження за згодою працівника допускається лише стосовно вагітних жінок і тих, які мають дітей віком до чотирнадцяти років чи дитину з інвалідністю.

4.17. Відповідно до статті 177 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, не можуть направлятися у відрядження без їх згоди. Згідно зі статтею 186-1 КЗпП України гарантії, встановлені, зокрема, статтею 177 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері.

4.18. Відповідно до статті 38 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, під час виконання своїх службових повноважень зобов`язані неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими. Згідно зі статтею 1 цього Закону правопорушення, пов`язане з корупцією, - це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність. Відповідно до статті 59 цього Закону відомості про осіб, яких притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення.

4.19. Згідно з частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

4.20. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

4.21. Абзацом другим частини восьмої статті 65 Закону № 580-VIII, який відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2123-IX діє на період воєнного стану, встановлено, що поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

4.22. Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 580-VIII під час дії воєнного стану поліція особливого призначення в ході відсічі збройної агресії проти України за рішенням військового командування, погодженим з керівником поліції або уповноваженою ним особою, може брати участь в обороні України шляхом безпосереднього ведення бойових дій.

4.23. Відповідно до частини першої статті 42 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, сумлінно, компетентно, вчасно, результативно і відповідально виконують службові повноваження та професійні обов`язки, рішення та доручення органів і осіб, яким вони підпорядковані, підзвітні або підконтрольні.

V. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Щодо процесуальних питань

5.1. Щодо доводів позивача про неприйнятність відзиву суд зазначає, що відповідач подав відзив разом із доказами, витребуваними ухвалою суду від 06.11.2025, без яких повне та всебічне з`ясування обставин справи було б неможливим, а позивач реалізував право на подання відповіді на відзив, у якій висловив свою позицію щодо всіх його доводів. Копію відзиву з додатками надіслано представникові позивача через підсистему «Електронний суд». За таких обставин, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи (частина четверта статті 9 КАС України) та того, що частина четверта статті 159 КАС України лише надає суду право, а не зобов`язує кваліфікувати неподання відзиву як визнання позову, суд враховує відзив та подані з ним докази при вирішенні справи.

5.2. Наказ про призначення службового розслідування є проміжним процедурним актом, тому його неоскарження не перешкоджає суду оцінити процедуру, що передувала прийняттю оскаржуваного наказу, в межах перевірки його правомірності за критеріями частини другої статті 2 КАС України. Водночас, як неодноразово зазначав Верховний Суд (постанови від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18, від 22.05.2020 у справі № 825/2328/16), порушення процедури прийняття рішення є підставою для його скасування лише тоді, коли воно могло вплинути на зміст рішення, тобто коли за дотримання процедури рішення суб`єкта владних повноважень могло бути іншим; формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.

5.3. Суд відхиляє доводи позивача про протиправність підстави для призначення службового розслідування через відсутність на рапорті командира БПОП реєстраційних відміток. Рапорт фактично надійшов до начальника ГУНП, що підтверджується його резолюцією від 02.09.2025, а питання реєстрації службової кореспонденції є питанням діловодства, яке саме по собі не впливає на зміст рішення про призначення розслідування.

5.4. Безпідставними є й доводи позивача про обов`язковість проведення службового розслідування у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності визначаються Дисциплінарним статутом (частина друга статті 19 Закону № 580-VIII), а дія зазначеного Порядку не поширюється на осіб, порядок застосування дисциплінарних стягнень до яких встановлено дисциплінарними статутами.

5.5. Суд також не погоджується з сумнівами позивача щодо існування наказу ГУНП від 01.09.2025 № 100 ДСК. Факт видання цього наказу, його мета, місце та порядок відрядження підтверджуються сукупністю доказів: стенограмою відеозапису, поясненнями посадових осіб БПОП, відміткою позивача про ознайомлення з наказом та його власним рапортом від 02.09.2025, в якому позивач прямо посилається на цей наказ. Законність самого наказу про відрядження предметом цього спору не є, позивач його не оскаржував і обставин, які б свідчили про його видання поза межами повноважень, не навів.

Щодо наявності складу дисциплінарного проступку

5.6. Предметом судового контролю є перевірка того, чи встановив відповідач наявність у діях позивача протиправної винної дії, що утворює склад дисциплінарного проступку, і чи застосовано стягнення в межах наданих повноважень. Суд не підміняє дисциплінарну комісію в оцінці доказів, однак перевіряє, чи ґрунтується її висновок на достатніх і достовірних доказах.

5.7. Факт відмови позивача від виконання наказу про відрядження підтверджується відеозаписом, на якому позивач після оголошення свого прізвища в строю відповів «Я, не їду», та його власноручним рапортом від 02.09.2025, який розпочинається словами про те, що він відмовляється виконувати вимоги наказу ГУНП № 100. Твердження позивача про те, що він лише повідомив про неможливість виконання наказу, суперечать змісту цього рапорту. Позивач не заперечує, що до місця відрядження в Донецькій області він не вибув.

5.8. Частина друга статті 5 Дисциплінарного статуту дозволяє поліцейському не виконати наказ лише за відсутності об`єктивної можливості його виконання, і в такому разі покладає на нього обов`язок повідомити не тільки про причини невиконання, а й про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.

Ця норма не надає поліцейському права за власним розсудом відмовитися від виконання наказу з мотивів, які він вважає поважними. Отже, суд перевіряє, чи існували на момент оголошення наказу обставини, які об`єктивно унеможливлювали його виконання позивачем.

5.9. Подання позивачем 27.08.2025 рапорту про звільнення за власним бажанням такою обставиною не є. Відносини щодо звільнення зі служби в поліції не є трудовими і регулюються насамперед спеціальним законодавством (постанови Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 826/375/17, від 30.09.2020 у справі № 826/16621/17, від 09.02.2021 у справі № 826/10404/16). За загальним правилом пункту 68 Положення № 114 поліцейський попереджає прямого начальника про звільнення не пізніше як за три місяці. Зазначення у рапорті бажаної дати звільнення, коротшої за цей строк, є лише ініціативою поліцейського; для дострокового звільнення необхідна згода уповноваженого керівника звільнити його саме у визначений день, а за відсутності такого погодження поліцейський не набуває права в односторонньому порядку припинити службу у визначену ним дату (постанова Верховного Суду від 02.06.2026 у справі № 420/6675/23).

5.10. Позивач у рапорті від 26.08.2025 просив звільнити його з 28.08.2025, але не пізніше 11.09.2025, тобто у строк, значно коротший за тримісячний. Згоди на звільнення у цю дату керівництво ГУНП не надавало. Отже, станом на 02.09.2025 позивач був чинним поліцейським з повним обсягом службових обов`язків, у тому числі обов`язку виконувати накази керівництва, а сам факт подання рапорту не звільняв його від виконання наказу про відрядження.

5.11. Не свідчить про об`єктивну неможливість виконання наказу і стан здоров`я позивача. Довідка лікарсько-консультативної комісії від 26.08.2025 № 1030 звільняла позивача від фізичних навантажень строком на один місяць, однак не містила висновку про непридатність до служби, в тому числі в підрозділі поліції особливого призначення, чи про протипоказання до службового відрядження. З виписки від 25.08.2025 № 25/000834 вбачається, що позивача виписано з покращенням. Питання про придатність поліцейського до служби вирішує військово-лікарська комісія, і довідкою від 25.09.2025 № 694/с позивача визнано придатним до служби в поліції. Тимчасове обмеження фізичних навантажень могло бути враховане командуванням при визначенні обсягу завдань у місці відрядження, проте не звільняло позивача від обов`язку прибути до нього. Водночас, як зазначив сам позивач у відповіді на відзив, після стаціонарного лікування він повернувся до місця відрядження у Волинській області і продовжив проходити службу.

5.12. Щодо сімейних обставин позивача суд зазначає таке.

Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 09.07.2025 у справі № 725/4901/25 шлюб позивача розірвано, малолітнього сина залишено проживати з батьком та встановлено факт самостійного виховання і утримання позивачем сина. Саме на цей факт позивач посилався як на підставу звільнення за абзацом другим Переліку № 413 і як на обставину, що перешкоджала виконанню наказу про відрядження.

5.13. Однак постановою Чернівецького апеляційного суду від 14.10.2026 у справі № 725/4901/25, ухваленою за апеляційною скаргою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем сина скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Постанова набрала законної сили з дня її ухвалення. Рішення в частині розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком не оскаржувалося і залишилося чинним.

5.14. Апеляційний суд встановив, що позивач не надав доказів того, що дитина перебуває на його самостійному вихованні та утриманні, а мати не бере участі у вихованні чи утриманні дитини або ухиляється від цього; надані докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, а окреме проживання матері не свідчить про самостійне виховання дитини батьком. Суд також зазначив, що справа розглянута судом першої інстанції з порушенням правил підсудності за видами проваджень, без залучення органу опіки та піклування і без оцінки мети позову, а приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (з посиланням на постанову Верховного Суду від 19.11.2025 у справі № 725/158/25).

5.15. Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України звільненню від доказування підлягають лише обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Оскільки в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини рішення суду першої інстанції скасоване, ця обставина не є преюдиційною для цієї справи і підлягає доведенню на загальних підставах. Позивач інших доказів самостійного виховання сина без участі матері, крім скасованого в цій частині рішення та нотаріального договору між батьками, якому апеляційний суд уже надав оцінку, суду не надав.

5.16. Натомість матеріали службового розслідування містять узгоджені між собою пояснення сусідів позивача, вихователя закладу дошкільної освіти, який відвідує син позивача, та колишнього безпосереднього керівника позивача, згідно з якими мати бере активну участь у вихованні дитини, приводить її до закладу дошкільної освіти, саме з нею вихователь зазвичай зв`язується з питань щодо дитини. Ці пояснення узгоджуються з висновками апеляційного суду про недоведеність відсутності участі матері у вихованні дитини.

5.17. Суд наголошує, що дисциплінарна комісія не мала повноважень оцінювати законність рішення суду, яке на час проведення розслідування було чинним, і висловлювати висновки щодо «маніпуляції автоматизованим розподілом справ» чи недостовірності відомостей, поданих позивачем до цивільного суду. Такі висновки виходять за межі її компетенції (стаття 129-1 Конституції України, частини друга і сьома статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), і суд їх не поділяє. Проте за змістом порушення воно не є істотним у розумінні критеріїв, наведених у пункті 5.2 цього рішення: фактичний висновок комісії про те, що позивач не виховує сина самостійно без участі матері, підтвердився в судовому порядку в межах справи № 725/4901/25, а отже рішення відповідача за умови утримання комісії від оцінки рішення суду не могло бути іншим.

5.18. Отже, станом на 02.09.2025 позивач не перебував у становищі батька, який виховує дитину без матері, а посилання на такі обставини не могло обґрунтовувати невиконання наказу про відрядження. До того ж і за наявності обставин, передбачених Переліком № 413, вони дають поліцейському лише право просити про звільнення, однак до видання відповідного наказу поліцейський продовжує проходити службу на загальних підставах.

5.19. Із цих же підстав суд відхиляє можливі посилання на пункт 7 розділу I Інструкції про службові відрядження поліцейських у межах України, затвердженої наказом МВС від 02.08.2017 № 672, яким передбачено направлення у відрядження за згодою працівника щодо вагітних жінок і тих, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, у поєднанні зі статтями 177 та 186-1 КЗпП України, що поширюють відповідні гарантії на батьків, які виховують дітей без матері. Застосування цих гарантій до позивача-батька можливе лише за умови, що він виховує дитину без матері, а цієї обставини, як встановлено вище, не доведено. Крім того, суд враховує таке.

5.20. По-перше, на період воєнного стану законодавець абзацом другим частини восьмої статті 65 Закону № 580-VIII прямо встановив обов`язок поліцейських проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами уповноваженого керівника, а частиною першою статті 60 цього Закону визначив, що відносини щодо проходження служби в поліції регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції. Спеціальна норма закону, прийнята з метою забезпечення діяльності поліції в умовах воєнного стану, має пріоритет перед положеннями відомчої інструкції 2017 року та загальними гарантіями трудового законодавства.

5.21. По-друге, позивач проходив службу в батальйоні поліції особливого призначення (стрілецький), призначення якого полягає у виконанні завдань з відсічі збройної агресії, у тому числі шляхом безпосереднього ведення бойових дій (частина четверта статті 24 Закону № 580-VIII, Положення про БПОП, затверджене наказом ГУНП від 04.10.2024 № 1412). Службові відрядження для виконання завдань за межами місця постійної дислокації є невід`ємною складовою служби в такому підрозділі. З квітня 2025 року позивач перебував у відрядженні у Волинській області, у тому числі після ухвалення рішення суду від 09.07.2025, і згоди на таке відрядження в порядку пункту 7 розділу I Інструкції № 672 від нього не вимагалося та ним не заперечувалося.

5.22. По-третє, ні під час оголошення наказу, ні у рапорті від 02.09.2025 позивач не посилався на відсутність своєї згоди на відрядження як на правову підставу для його невиконання. Причинами невиконання наказу він назвав поданий рапорт про звільнення, статтю 38 КЗпП України та стан здоров`я, тобто обставини, які, як встановлено вище, не утворювали об`єктивної неможливості виконання наказу. Про свої сімейні обставини командування підрозділу позивач до 02.09.2025 не повідомляв, що підтвердив командир БПОП, а кадровому підрозділу ГУНП вони стали відомі лише з рапорту про звільнення.

5.23. Отже, висновок дисциплінарної комісії про невиконання позивачем наказу керівника, виданого в межах повноважень, ґрунтується на належних і достатніх доказах, а відмову позивача від виконання наказу правомірно кваліфіковано як порушення пункту 4 частини третьої статті 1 та частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту.

Щодо доводів про порушення права на захист

5.24. Право позивача на захист під час службового розслідування забезпечено: йому роз`яснено права, вручено пам`ятку, ознайомлено з наказом про призначення розслідування, запропоновано надати пояснення, а факт відмови від їх надання зафіксовано актом відповідно до частини третьої статті 18 Дисциплінарного статуту. Позивач та його представник протягом розслідування мали можливість подати пояснення, документи і клопотання, однак цим не скористалися.

5.25. Суд погоджується з позивачем, що оцінка дисциплінарною комісією відмови від надання пояснень як «перешкоджання проведенню службового розслідування», а звернення представника позивача зі скаргою - як «спроби вчинення тиску», є некоректною, оскільки реалізація права, прямо передбаченого законом, не може оцінюватися на шкоду особі. Проте ці оцінки не стосуються встановлення фактичних обставин проступку, які підтверджені відеозаписом та рапортом самого позивача. За таких обставин зазначені недоліки висновку не могли вплинути на висновок про наявність у діях позивача дисциплінарного проступку і за критеріями, наведеними у пункті 5.2 цього рішення, не є підставою для скасування оскаржуваних наказів.

5.26. Аналогічно не впливають на правомірність оскаржуваного наказу міркування дисциплінарної комісії щодо рішення суду у справі № 725/4901/25, викладені поза межами її повноважень (пункт 5.17 цього рішення), оскільки її фактичні висновки щодо сімейних обставин позивача згодом підтверджені постановою апеляційного суду, а невиконання позивачем наказу про відрядження в будь-якому разі є порушенням службової дисципліни.

Щодо кваліфікації діяння як правопорушення, пов`язаного з корупцією

5.27. Відповідно до статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» правопорушенням, пов`язаним з корупцією, є діяння, що порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження. До таких вимог належать, зокрема, обов`язок неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки під час виконання службових повноважень (стаття 38) та обов`язок сумлінно і відповідально виконувати рішення та доручення органів і осіб, яким особа підпорядкована (частина перша статті 42). Невиконання поліцейським наказу безпосереднього керівництва є порушенням саме цих вимог розділу VI Закону, на які дисциплінарна комісія послалася у висновку.

5.28. Верховний Суд у постанові від 10.01.2023 у справі № 600/2019/21-а дійшов висновку, що діяння поліцейського, яке порушує встановлені Законом України «Про запобігання корупції» вимоги, зокрема щодо дотримання Правил етичної поведінки поліцейських, є дисциплінарним проступком, за вчинення якого поліцейський несе дисциплінарну відповідальність, а службове розслідування в такому разі проводиться в порядку, визначеному Дисциплінарним статутом.

5.29. Внесення відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, є передбаченим статтею 59 Закону України «Про запобігання корупції» наслідком притягнення особи до відповідальності, а не окремим рішенням відповідача, і предметом цього спору не є. Як пояснило НАЗК, воно вносить відомості до Реєстру на підставі розпорядчого документа про накладення дисциплінарного стягнення і не уповноважене перевіряти законність такого стягнення, а вилучення відомостей можливе, зокрема, на підставі судового рішення про скасування цього документа. Отже, питання про перебування відомостей про позивача в Реєстрі повністю похідне від правомірності наказу № 756, а оскільки суд дійшов висновку про його правомірність, підстав для вилучення відомостей немає.

Посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини від 24.04.2025 у справі «Ситник проти України» (заява № 16497/20) суд відхиляє, оскільки в цій справі Суд оцінював справедливість судового провадження щодо заявника та пропорційність безстрокового зберігання відомостей у Реєстрі, а не правомірність кваліфікації діяння як правопорушення, пов`язаного з корупцією, за результатами дисциплінарного провадження.

Щодо пропорційності застосованого стягнення

5.30. Обрання виду дисциплінарного стягнення належить до дискреційних повноважень суб`єкта його застосування, а Дисциплінарний статут не вимагає послідовного застосування стягнень від менш до більш суворого. Суд перевіряє лише, чи не є обране стягнення явно неспівмірним з учиненим проступком.

5.31. Визначаючи вид стягнення, дисциплінарна комісія виходила з характеру проступку та обставин його вчинення: відмова від виконання наказу про відрядження для бойового злагодження та формування резерву для виконання завдань з відсічі збройної агресії; вчинення її під час правового режиму воєнного стану, в строю, у присутності особового складу та одночасно з іншими поліцейськими; займана позивачем посада заступника командира взводу, яка передбачає обов`язок бути прикладом для підлеглих.

Суд погоджується, що така поведінка підриває службову дисципліну в підрозділі, призначеному для участі в бойових діях, та авторитет поліції.

5.32. Суд враховує, що позивач тривалий час проходив службу, заохочувався, брав участь в антитерористичній операції та раніше не притягувався до дисциплінарної відповідальності, а висновок службового розслідування містить неточності щодо обставин, які обтяжують відповідальність. Проте зазначені обставини, з огляду на характер і значення порушеного обов`язку в умовах воєнного стану, не свідчать про явну неспівмірність застосованого стягнення. Європейський суд з прав людини наголошує, що від держав очікується встановлення високих професійних стандартів у межах правоохоронних систем і забезпечення того, щоб особи, які перебувають на службі в таких системах, відповідали необхідним критеріям (рішення від 12.01.2012 у справі «Горовенко та Бугара проти України», заяви № 36146/05 та № 42418/05).

5.33. Таким чином, накази ГУНП від 06.10.2025 №756 та від 09.10.2025 №348 о/с прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, і підстав для їх скасування немає.

Щодо бездіяльності відповідача

5.34. Відносини щодо звільнення зі служби в поліції за власним бажанням регулюються насамперед спеціальним законодавством, а норми КЗпП України можуть застосовуватися лише тоді, коли спеціальне законодавство відповідних відносин не врегульовує або прямо допускає таке застосування. За усталеною практикою Верховного Суду до цих відносин застосовується пункт 68 Положення № 114 щодо тримісячного строку попередження, а двотижневий строк, передбачений статтею 38 КЗпП України, автоматично не застосовується (постанови від 20.12.2019 у справі № 826/375/17, від 30.09.2020 у справі № 826/16621/17, від 09.02.2021 у справі № 826/10404/16, від 15.02.2021 у справі № 160/3607/19, від 02.06.2026 у справі № 420/6675/23). Тому доводи позивача про обов`язок відповідача звільнити його у визначений ним строк на підставі статті 38 КЗпП України є помилковими.

5.35. Верховний Суд у постанові від 02.06.2026 у справі № 420/6675/23 розмежував два механізми звільнення поліцейського за власним бажанням до спливу тримісячного строку. Перший ґрунтується на домовленості сторін, тобто на зазначенні поліцейським конкретної дати звільнення та погодженні її уповноваженим керівником. Другий пов`язаний з наявністю поважних причин, які об`єктивно перешкоджають подальшому проходженню служби: такі причини мають бути не лише зазначені у рапорті, а й підтверджені належними доказами, при цьому їх наявність оцінює керівництво органу поліції, а суд перевіряє правомірність прийнятого рішення.

5.36. Підстави для дострокового звільнення позивача за першим механізмом відсутні, оскільки керівництво ГУНП не погоджувало запропоновану позивачем дату звільнення, а лист від 08.09.2025 є не погодженням, а повідомленням про порядок подальшого розгляду рапорту.

5.37. Щодо другого механізму суд зазначає, що підставою для дострокового звільнення є не лише посилання на обставину з Переліку № 413, а й її доведеність належними доказами (постанова Верховного Суду від 02.06.2026 у справі № 420/6675/23). Єдиним доказом наявності обставини, передбаченої абзацом другим Переліку № 413, позивач надав рішення суду від 09.07.2025, яке в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання сина скасоване постановою Чернівецького апеляційного суду від 14.10.2026 (пункти 5.13-5.16 цього рішення). Отже, заявлена позивачем поважна причина не підтверджена, і відповідач не мав обов`язку звільнити його достроково з цієї підстави. Крім того, після набрання законної сили рішенням суду 09.08.2025 позивач продовжував проходити службу у відрядженні у Волинській області, а з рапортом про звільнення звернувся лише 27.08.2025, напередодні оголошення наказу про відрядження до Донецької області.

5.38. Водночас суд звертає увагу на те, що волевиявлення позивача, викладене в рапорті, не було однозначним: поряд із проханням про звільнення за власним бажанням позивач наполягав на проходженні військово-лікарської комісії, за результатами якої підставою звільнення могла бути визначена непридатність до служби за станом здоров`я (пункт 2 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII), а не власне бажання. За таких умов відкладення відповідачем прийняття рішення до завершення медичного огляду, ініційованого самим позивачем, узгоджується з вимогою прийняття обґрунтованого рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення (пункт 3 частини другої статті 2 КАС України), і не є свавільним.

5.39. Листом від 08.09.2025, тобто у розумний строк, відповідач повідомив позивача, що рішення буде прийнято за результатами військово-лікарської комісії, та видав йому направлення, яке позивач отримав 11.09.2025. Довідку від 25.09.2025 № 694/с, якою позивача визнано придатним до служби, позивач до кадрового підрозділу не подав, хоча саме від її змісту залежало подальше вирішення його рапорту.

5.40. Станом на 10.10.2025 тримісячний строк, передбачений пунктом 68 Положення № 114, не сплив, а погодження дострокового звільнення з керівництвом досягнуто не було. З 10.10.2025 позивача звільнено зі служби на іншій законній підставі - у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, правомірність якого суд підтвердив. Відтак протиправної бездіяльності щодо розгляду рапорту позивача від 26.08.2025 відповідач не допустив, а вимога про зобов`язання відповідача звільнити позивача за власним бажанням, яка є похідною, задоволенню не підлягає.

5.41. Суд також враховує, що вимога позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення з поважних причин, визначених абзацом другим Переліку № 413, ґрунтується виключно на обставині, яка на час розгляду справи не є встановленою, оскільки відповідну частину судового рішення скасовано.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на підставі обставин, наявність яких не підтверджена, не може бути належним способом захисту.

VI. ВИСНОВКИ СУДУ

6.1. Відповідач довів, що позивач вчинив дисциплінарний проступок, який полягав у невиконанні наказу керівника про службове відрядження за відсутності обставин, що об`єктивно унеможливлювали його виконання, а стягнення у виді звільнення зі служби в поліції застосовано в межах дискреційних повноважень і не є явно неспівмірним з учиненим.

6.2. Окремі недоліки висновку службового розслідування, зазначені в пунктах 5.17, 5.25 і 5.26 цього рішення, не вплинули на правильність висновку про наявність дисциплінарного проступку і не є підставою для скасування оскаржуваних наказів.

6.3. Протиправної бездіяльності щодо розгляду рапорту позивача від 26.08.2025 відповідач не допустив: погодження дострокового звільнення досягнуто не було, заявлена позивачем поважна причина не підтверджена (рішення суду в частині встановлення факту самостійного виховання дитини скасоване постановою Чернівецького апеляційного суду від 14.10.2026), тримісячний строк попередження на день звільнення позивача за іншою підставою не сплив, а стаття 38 КЗпП України до спірних відносин не застосовується.

6.4. Інші доводи сторін висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58) зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; міра виконання цього обов`язку може бути різною залежно від характеру рішення.

6.5. За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити повністю.

VII. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

7.1. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні. Доказів понесення відповідачем судових витрат, пов`язаних із залученням свідків або проведенням експертиз, до суду не надано.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Національне агентство з питань запобігання корупції, про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, відмовити повністю.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області (вул. Головна, 24, м. Чернівці, Чернівецький р-н, Чернівецька обл., 58008 код ЄДРПОУ 40109079);

Третя особа - Національне агентство з питань запобігання корупції (бульвар Миколи Міхновського, 28, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 40381452).

Суддя О.В. Анісімов