Рішення № 141370658 у справі № 620/6063/26 від 10.11.2026

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року Чернігів Справа № 620/6063/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 17.06.2026, просить:

- визнати протиправним і скасувати наказ в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14 лютого 2026 року № 235-ОС в частині призначення підполковника ОСОБА_1 начальником групи організації протиповітряної оборони штабу, звільнивши з посади заступника начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу, згідно з пунктом 310 Положення (на нижчу посаду - під час дії воєнного стану без згоди військовослужбовця);

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України внести зміни до наказу Голови Державної прикордонної служби України від 23 квітня 2026 року № 797-ОС, шляхом зазначення назви посади підполковника ОСОБА_1 - заступник начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу, замість «начальник групи організації протиповітряної оборони штабу»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) внести зміни до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 квітня 2026 року № 654-ОС в частині виключення підполковника ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, шляхом зазначення назви посади підполковника ОСОБА_1 - заступник начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу, замість «начальник групи організації протиповітряної оборони штабу»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату різниці грошового забезпечення та розрахунку при звільненні позивача;

- визнати протиправним і скасувати наказ в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1514-АГ від 17.04.2026 року в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності;

- визнати протиправними дії відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) та Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо підготовки питання до звільнення без надання позивачу права носіння військової форми одягу, невнесення права носіння позивачем військової форми одягу до змісту наказу про звільнення з військової служби;

- визнати протиправними дії Голови Державної прикордонної служби України щодо видання наказу від 23 квітня 2026 року № 797-ОС про звільнення підполковника ОСОБА_1 в частині зазначення "без надання права носіння військової форми одягу";

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України внести зміни до наказу Голови Державної прикордонної служби України від 23 квітня 2026 року № 797-ОС щодо надання підполковнику ОСОБА_1 права носіння військової форми одягу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваними діями відповідачів було порушено його права.

ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) було подано відзив, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позову, вказав, що фактичною та правовою підставою для видання оскаржуваного наказу №1514-АГ від 17.04.2026 слугував безпосередньо офіційний рапорт (службова записка) помічника начальника загону - начальник відділення запобігання та виявлення корупції підполковника ОСОБА_2 від 10.04.2026 року №16/Р-18140-26, у якому уповноваженою посадовою особою було належним чином зафіксовано факт очевидного та безпосереднього невиконання підполковником ОСОБА_1 розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо своєчасного подання суб`єктами декларування щорічних декларацій за минулий період 2021-2025 років у встановлений строк - до 01.03.2026.Також вказує, що переведення позивача було зумовлене об`єктивними процесами реорганізації та посилення аналітичних і бойових підрозділів загону в умовах воєнного стану.

Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій вказав, що у воєнний час допускається призначення військовослужбовців на нижчі, не більше ніж на один ступінь, посади без згоди цих військовослужбовців, але виключно у разі наявності підстав, передбачених підпунктом 6 пункту 93 Положення №1115/2009. Також зазначає, що у спірному наказі від 17.04.2026 №1514-АГ йдеться про оперативну обстановку на ділянці відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_2 і жодного слова про підстави притягнення до відповідальності позивача.

Адміністрацією Державної прикордонної служби України було подано відзив, в якому просила відмовити позивачу у задоволенні позову, вказала, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 квітня 2026 року № 654-ОС вислуга років позивача на військовій службі у календарному обчисленні становить лише 22 років 08 місяців 29 днів, що не відповідає умовам призначення пенсії за вислугу років, встановленому пунктом «а» ст. 12 Закону України №2262, а з огляду на те, що позивач не має право на пенсію за вислугу років та не характеризувався позитивно по службі, а також не має особливих заслуг перед Україною, ОСОБА_1 не набув право носіння військової форми одягу.

Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 13.07.2026 у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про залишення позову без розгляду було відмовлено; ухвалою суду від 13.07.2026 клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), Адміністрації Державної прикордонної служби України про закриття провадження у справі були повернуті без розгляду; ухвалою суду від 13.07.2026 було прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог від 17.06.2026; ухвалою суду від 13.07.2026 було поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк для подання доказів та долучено їх до справи; ухвалою суду від 13.07.2026 було відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення співвідповідача у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.09.2025 № 1346-ОС ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу.

Наказом в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.12.2025 № 889-ВВ ОСОБА_1 було звільнено від виконання службових обов`язків через хворобу з 22.12.2025 по 24.12.2025, з 25.12.2025 по 27.12.2025 та 28.12.2025.

Також іншим наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.12.2025 № 889-ВВ ОСОБА_1 було направлено на ВЛК, вибув з 29.12.2025.

Наказом в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.02.2026 № 235-ОС ОСОБА_1 було призначено начальником групи організації протиповітряної оборони штабу, звільнивши з посади заступника начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу, згідно з пунктом 310 Положення (на нижчу посаду - під час дії воєнного стану без згоди військовослужбовця).

Водночас, згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.02.2026 № 98-ВВ, ОСОБА_1 , заступник начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу прибув після ВЛК з 14.02.2025.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.02.2026 № 106-ВВ ОСОБА_1 , начальника групи організації протиповітряної оборони штабу, було направлено на ВЛК, вибув з 20.02.2026.

Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.03.2026 № 159-ВВ ОСОБА_1 прибув після ВЛК 13.03.2026.

Відповідно до наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.03.2026 № 168-ВВ, від 23.03.2026 № 176-ВВ, від 26.03.2026 № 182-ВВ, від 31.03.2026 № 191-ВВ, від 03.04.2026 № 198-ВВ, від 08.04.2026 № 207-ВВ, від 16.04.2026 № 225-ВВ, від 17.04.2026 № 228-ВВ, від 22.04.2026 № 238-ВВ, від 24.04.2026 № 243-ВВ, від 28.04.2026 № 255-ВВ ОСОБА_1 було звільнено від виконання службових обов`язків через хворобу з 14.03.2026 по 18.03.2026, з 19.03.2026 по 23.03.2026, з 24.03.2026 по 28.03.2026, з 29.03.2026 по 02.04.2026, з 03.04.2026 по 05.04.2026, з 06.04.2026 по 08.04.2026, з 09.04.2026 по 11.04.2026, з 12.04.2026 по 14.04.2026, з 15.04.2026 по 17.04.2026, 18.04.2026 по 20.04.2026, з 21.04.2026 по 23.04.2026, з 24.04.2026 по 26.04.2026 та 27.04.2026.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.04.2026 № 1514-АГ «Про результати оперативно-службової діяльності в період з 06 по 12.04.2026 року» за порушення статті 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, в частині: «Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконувати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно», на підполковника ОСОБА_1 , начальника групи організації протиповітряної оборони, було накладено дисциплінарне стягнення «сувора догана».

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 23.04.2026 № 797-ОС припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби згідно з підпунктом «б» (за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону у відставку по ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_1 , начальника групи організації протиповітряної оборони штабу, без права носіння військової форми одягу.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.04.2026 № 654-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 , начальника групи організації протиповітряної оборони штабу, звільненого з військової служби у відставку наказом Голови Державної прикордонної служби України від 23.04.2026 № 797-ОС відповідно до підпункту «б» (за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців), пункту 3 частини п`ятої статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (зі змінами), з 28.04.2026.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частинами першою, другою статті 2 Закону визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону).

Згідно статті 19 Закону військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни, які перебувають на військовому обліку та мають вищу, фахову передвищу, професійну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили базову військову службу, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку і вирішили вступити на військову службу за контрактом, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з дотриманням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно пункту 12 Положення №1115/2009 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння військових звань, пониження у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, керівники закладів фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники) (пункт 13 Положення №1115/2009).

Відповідно до пункту 89 Положення №1115/2009 призначення військовослужбовців на посади, звільнення з посад та зарахування їх у розпорядження здійснюється:

1) осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу:

на посади в органах Держприкордонслужби - наказом начальника цього органу;

на посади у структурних підрозділах регіонального управління та в разі переміщення військовослужбовця з одного органу Держприкордонслужби до іншого, якщо ці органи підпорядковані регіональному управлінню, - наказом начальника регіонального управління;

в інших випадках - наказом Адміністрації Держприкордонслужби;

2) осіб офіцерського складу:

на посади в органах Держприкордонслужби, за якими передбачено граничне військове звання до майора (капітана 3 рангу) включно, - наказом начальника відповідного органу Держприкордонслужби;

на посади у структурних підрозділах регіонального управління та підпорядкованих йому органах Держприкордонслужби, вищому військовому навчальному закладі Держприкордонслужби, за якими передбачено граничне військове звання до підполковника (капітана 2 рангу) включно, - наказом відповідно начальника регіонального управління, ректора вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби;

на посади у розвідувальному органі Адміністрації Держприкордонслужби, за якими передбачено граничне військове звання до полковника (капітана 1 рангу) включно, крім посад заступників керівника цього розвідувального органу, призначення на які здійснюється Президентом України або Головою Державної прикордонної служби України, - наказом керівника цього розвідувального органу;

в інших випадках - наказом Голови Державної прикордонної служби України.

Так, згідно підпункту 6 пункту 93 Положення №1115/2009 призначення військовослужбовців на посади здійснюється на нижчі посади:

у зв`язку з проведенням організаційно-штатних заходів у разі неможливості призначення на рівну посаду - за згодою військовослужбовця;

за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії - за згодою чи на особисте прохання військовослужбовця;

за результатами атестації - за рішенням відповідного начальника;

на особисте прохання військовослужбовця;

у порядку реалізації накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарного стягнення - за рішенням відповідного начальника;

у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, не пов`язану з державною таємницею, - за згодою військовослужбовця, у разі неможливості призначення на рівну посаду;

вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з більш легкими умовами військової служби, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням, у разі неможливості виконання ними обов`язків за попередньою посадою та за відсутності рівних посад;

у разі коли військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаній з керівництвом підлеглими особами, виконанням завдань з охорони державного кордону, в разі неможливості призначення на рівну посаду - за рішенням відповідного начальника;

у разі виникнення обставин, передбачених абзацом першим пункту 111 цього Положення, за відсутності рівних посад - за рішенням відповідного начальника.

Абзацом першим пункту 111 Положення №1115/2009 встановлено, що військовослужбовці, які є близькими особами у значенні, наведеному в абзаці четвертому частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання корупції", не можуть перебувати у відносинах прямої організаційної та правової залежності підлеглої особи від її керівника, у тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на військову службу, призначення на посаду, звільнення з військової служби, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням.

Посада вважається вищою, якщо штатом за цією посадою передбачено вище граничне військове звання, а в разі рівних граничних військових звань - більший тарифний розряд (посадовий оклад); нижчою, якщо штатом за цією посадою передбачено нижче граничне військове звання, а в разі рівних граничних військових звань - менший тарифний розряд (посадовий оклад); рівною, якщо штатом за цією посадою передбачено рівне граничне військове звання та рівні тарифні розряди (посадові оклади) (пункт 94 Положення №1115/2009).

У силу вимог пункту 104 Положення №1115/2009 призначення військовослужбовців на нижчі посади здійснюється на підставах, передбачених абзацами другим - п`ятим та сьомим - десятим підпункту 6 пункту 93 цього Положення - прямими начальниками, у межах наданих їм прав щодо призначення на посади.

Відповідно до пункту 123 Положення №1115/2009 військовослужбовці призначаються на вищі, рівні або нижчі посади в органі Держприкордонслужби, в якому вони проходять службу, або в іншому органі Держприкордонслужби у випадках, передбачених пунктом 93 цього Положення.

Переміщення на рівні посади та переміщення на нижчі посади у випадках, передбачених абзацами четвертим, шостим та десятим підпункту 6 пункту 93 цього Положення (у тому числі в іншу місцевість), здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:

неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, в яку його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;

неможливість проживання членів сім`ї військовослужбовця за станом здоров`я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;

потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця у тому ж населеному пункті, за наявності документів, які це підтверджують.

Пунктом 309 Положення №1115/2009 передбачено, що атестація військовослужбовців в особливий період не проводиться.

Згідно пункту 310 Положення №1115/2009 в особливий період просування військовослужбовців по службі може здійснюватися без дотримання вимог пунктів 97 та 98 цього Положення. Призначення військовослужбовців на вищі, рівні та нижчі (не більше ніж на один ступінь) посади під час дії воєнного стану здійснюється без згоди цих військовослужбовців.

Враховуючи, що приписи абзацу 2 пункту 310 Положення №1115/2009 не містять виключень із умов призначення на посади, що встановлені пунктом 93 Положення №1115/2009, суд вважає, що аналіз вищенаведених норм права у взаємному зв`язку свідчить, що у воєнний час допускається призначення військовослужбовців на нижчі, не більше ніж на один ступінь, посади без згоди цих військовослужбовців, виключно у разі наявності підстав, передбачених підпунктом 6 пункту 93 Положення №1115/2009.

Як вже зазначалося вище, підпунктом 6 пункту 93 Положення №1115/2009 визначений виключний перелік підстав призначення військовослужбовців на нижчі посади, серед яких наявні як ті, за якими необхідна згода військовослужбовців, так і ті, за якими призначення відбувається за рішенням начальника, без їх згоди (а саме, за результатами атестації; реалізація дисциплінарного стягнення; неможливості залишення військовослужбовця на посаді, якому призначено покарання у вигляді службового обмеження; виникнення обставин абзацу 1 пункту 111 Положення).

Як вже було встановлено судом, наказом в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.02.2026 № 235-ОС ОСОБА_1 було призначено начальником групи організації протиповітряної оборони штабу, звільнивши з посади заступника начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу, згідно з пунктом 310 Положення (на нижчу посаду - під час дії воєнного стану без згоди військовослужбовця).

Підставою винесення вказаного наказу є рапорт першого заступника начальника загону-начальника штабу від 19.01.2026 №4422-26, подання до призначення від 19.01.2026, протокол засідання атестаційної комісії від 21.01.2026 №1.

Так, перший заступник начальника загону - начальник штабу полковник ОСОБА_3 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковнику ОСОБА_4 з рапортом від 19.01.2026 № Р-4422-26 щодо розгляду питання призначення заступника начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу підполковника ОСОБА_1 на посаду старшого офіцера відділу організації оперативно-службової діяльності штабу з метою більш доцільного використання військовослужбовців у службі, забезпечення готовності підрозділів штабу прикордонного загону до виконання визначених завдань та комплектування вільних посад штабу прикордонного загону, враховуючи ділові якості та морально-психологічний стан, сумлінність та почуття відповідальності за доручену справу.

Разом з тим, першим заступником начальника загону-начальником штабу ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 було підготовлено подання до призначення від 19.01.2026 про призначення позивача на посаду начальника групи організації протиповітряної оборони штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Водночас, згідно витягу з протоколу № 1 засідання атестаційної комісії від 21.01.2026 було прийнято рішення клопотати перед начальником прикордонного загону про призначення на посаду старшого офіцера відділу організації оперативно-службової діяльності штабу.

Тобто, з викладеного слідує, що згідно рапорту першого заступника начальника загону - начальник штабу полковника ОСОБА_6 від 19.01.2026 № Р-4422-26 та рішення атестаційної комісії від 21.01.2026 (яка в особливий період не проводиться) клопоталось про переведення ОСОБА_1 на посаду старшого офіцера відділу організації оперативно-службової діяльності штабу.

Водночас, згідно подання до призначення від 19.01.2026 тієї ж посадової особи, першого заступника начальника загону - начальник штабу полковника ОСОБА_6 , клопоталось про переведення позивача на іншу посаду, начальника групи організації протиповітряної оборони штабу.

На думку суду, пункт 310 Положення №1115/2009 надає відповідачу додаткові повноваження щодо призначення військовослужбовців на нижчі посади у воєнний час без згоди цих військовослужбовців, проте не позбавляє обов`язку дотримуватись приписів підпункту 6 пункту 93 цього Положення, які визначають вичерпні підстави та умови для переведення військовослужбовців на нижчі посади.

За таких обставин суд приходить до висновку, що призначення позивача на нижчу посаду відбулось за відсутності правових підстав для такого призначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 в справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на встановлені судом обставини, а також те, що призначення позивача на нищу посаду впливає на розмір отриманого грошового забезпечення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом:

- визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14 лютого 2026 року № 235-ОС в частині призначення підполковника ОСОБА_1 начальником групи організації протиповітряної оборони штабу, звільнивши з посади заступника начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу, згідно з пунктом 310 Положення (на нижчу посаду - під час дії воєнного стану без згоди військовослужбовця);

- зобов`язання Адміністрації Державної прикордонної служби України внести зміни до наказу Голови Державної прикордонної служби України від 23 квітня 2026 року № 797-ОС, шляхом зазначення назви посади підполковника ОСОБА_1 - заступник начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу, замість «начальник групи організації протиповітряної оборони штабу»;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) внести зміни до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 квітня 2026 року № 654-ОС в частині виключення підполковника ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, шляхом зазначення назви посади підполковника ОСОБА_1 - заступник начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу, замість «начальник групи організації протиповітряної оборони штабу»;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату різниці грошового забезпечення та розрахунку при звільненні позивача за період з 14.02.2026 по 28.04.2026.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1514-АГ від 17.04.2026 року в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV (далі - Статут), дія якого поширюється, зокрема, на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 9 Статуту визначено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців, зокрема, такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.

В силу статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно статті 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України», дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Статтею 127 Статуту визначено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:

наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;

наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;

забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою (стаття 30 Статуту).

Статтею 35 Статуту визначено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Згідно статті 37 Статуту військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.

Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Статтею 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, дія якого також поширюється на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, встановлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Згідно частин першої, четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення (стаття 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України).

Наказом Міністерства внутрішніх справ від 08.11.2021 № 815, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.01.2022 за №39/37375, затверджено Порядок проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України (далі - Порядок № 815).

Згідно пункту 4 Порядку № 815 підставою для призначення службового розслідування є:

наявність інформації про невиконання або неналежне виконання військовослужбовцем своїх службових обов`язків;

наявність інформації про порушення військової дисципліни або громадського порядку, вимог законодавства, наказів начальників (командирів), розпорядчих документів або виявлення ознак таких порушень;

виявлення фактів завдання шкоди;

припис Національного агентства з питань запобігання корупції або подання спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції;

установлення фактів дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, а також сексуальних домагань;

неправомірне застосування військовослужбовцем заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової техніки.

Згідно пункту 6 Порядку № 815 службове розслідування не призначається з метою перевірки інформації, що міститься в анонімних повідомленнях, крім анонімних повідомлень, що містять відомості про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», якщо наведена в них інформація стосується конкретної особи, містить конкретні дані, які можуть бути перевірені; може не призначатися: якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом; якщо шкоду завдано діями противника під час воєнних (бойових) дій, внаслідок ракетних (авіаційних) атак чи інших проявів збройної агресії проти України та/або у зв`язку з виконанням військовослужбовцями бойового (спеціального) завдання.

Пунктом 7 Порядку № 815 передбачено, що службове розслідування має встановити:

наявність чи відсутність правопорушення або події, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування, його (її) обставини (час, місце) та наслідки;

осіб, з вини яких трапилася подія, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли негативним наслідкам або спричинили їх виникнення;

наявність причинного зв`язку між подією, з приводу якої було призначено службове розслідування, та неправомірними діями (бездіяльністю) військовослужбовця;

конкретні неправомірні дії або бездіяльність військовослужбовця, який учинив правопорушення;

порушення вимог законодавства, організаційно-розпорядчих актів Адміністрації Держприкордонслужби, посадових інструкцій, які було допущено військовослужбовцем;

ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення;

форму вини (навмисно чи з необережності) та мотиви протиправної поведінки військовослужбовця і його ставлення до вчиненого;

причини правопорушення та умови, що сприяли правопорушенню;

чи вчинено правопорушення під час виконання військовослужбовцем службових обов`язків;

наявність шкоди та її розмір.

З аналізу вищезазначених норм законодавства України слідує, що обов`язковою передумовою для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності є, серед іншого, встановлення наявності чи відсутності правопорушення, конкретних неправомірних дій або бездіяльності військовослужбовця, порушення вимог законодавства, встановлення вини особи у вчиненні таких дій, причини правопорушення та умови, що сприяли правопорушенню, наявність шкоди та її розмір за наслідками проведеного службового розслідування.

Водночас, пункт 6 Порядку № 815 містить вичерпний перелік підстав, коли службове розслідування не призначається або може не призначатися.

Як вже було встановлено судом, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.04.2026 № 1514-АГ «Про результати оперативно-службової діяльності в період з 06 по 12.04.2026 року» за порушення статті 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, в частині: «Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконувати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно», на підполковника ОСОБА_1 , начальника групи організації протиповітряної оборони, було накладено дисциплінарне стягнення «сувора догана».

Також судом було встановлено, що службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини, за яке позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності не призначалось, як було зазначено ІНФОРМАЦІЯ_1 у відзиві з огляду на відсутність такої правової та процесуальної необхідності.

В свою чергу, ІНФОРМАЦІЯ_1 було вказано, що правовою підставою для видання оскаржуваного наказу №1514-АГ від 17.04.2026 слугував безпосередньо офіційний рапорт (службова записка) помічника начальника загону - начальник відділення запобігання та виявлення корупції підполковника ОСОБА_2 від 10.04.2026 №16/Р-18140-26, у якому уповноваженою посадовою особою було належним чином зафіксовано факт очевидного та безпосереднього невиконання підполковником ОСОБА_1 розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо своєчасного подання суб`єктами декларування щорічних декларацій за минулий період 2021-2025 років у встановлений строк - до 01.03.2026.

Разом з тим, суд зазначає, що наказ №1514-АГ від 17.04.2026 «Про результати оперативно-службової діяльності в період з 06 по 12 квітня 2026» не містить ні посилань на рапорт від 10.04.2026 №16/Р-18140-26, ні жодних обставин, на підставі яких позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, в тому числі щодо подання суб`єктами декларування щорічних декларацій.

Крім того, як вже було встановлено судом, позивач в період з 06.04.2026 по 12.04.2026 був звільнений від виконання службових обов`язків через хворобу.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що ІНФОРМАЦІЯ_1 до матеріалів справи не було долучено жодних належних та допустимих доказів неналежного виконання позивачем службових обов`язків.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності через те, що відповідачем не доведена протиправна поведінка позивача, наявність причинного зв`язку між його протиправною поведінкою і настанням шкоди, вина у заподіянні шкоди, умов та причин, що сприяли її заподіянню.

Враховуючи вищевикладене, враховуючи принцип верховенства права, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1514-АГ від 17.04.2026 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Щодо надання позивачу права носіння військової форми одягу.

Згідно пункту 288 Положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення. Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до пункту 289 Положення № 1115/2009 перед звільненням військовослужбовця з військової служби кадровим підрозділом органу Держприкордонслужби уточнюються відомості про проходження ним військової служби та у разі потреби документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному та пільговому обчисленні, і проводиться обчислення вислуги років військової служби. Розрахунок вислуги років військової служби доводиться до відома військовослужбовцю під розписку перед оформленням подання. У разі незгоди з обчисленням вислуги років військової служби військовослужбовець письмово обгрунтовує свої заперечення щодо розрахунку вислуги років та засвідчує їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років посадовою особою кадрового підрозділу про це робиться відповідний запис на розрахунку. Заперечення військовослужбовця щодо обчислення вислуги років військової служби розглядаються начальником органу Держприкордонслужби, в якому він проходить військову службу, а в разі звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу в Адміністрації Держприкордонслужби, - особою, уповноваженою Головою Державної прикордонної служби України. Невирішені спірні питання щодо обчислення вислуги років окремих періодів військової служби розглядаються спеціальною комісією, утвореною Адміністрацією Держприкордонслужби.

Згідно пункту 292 Положення № 1115/2009 наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу. Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання для взяття на військовий облік.

Відповідно до пункту 295 Положення № 1115/2009 військовослужбовцям, які мають право на пенсію за вислугу років та позитивно характеризуються по службі, а також тим, хто має особливі заслуги перед Україною незалежно від вислуги років, у разі звільнення з військової служби за рішенням посадових осіб, які здійснюють звільнення, надається право носіння військової форми одягу.

Згідно пункту 296 Положення № 1115/2009 після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби підстава для звільнення зміні не підлягає, якщо під час звільнення не було допущено порушення законодавства.

Згідно з частини першої статті 1 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-XII), особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2262-XII, пенсії військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

За правилами пункту «а» статті 12 Закону №2262-XII, право на пенсію за вислугу років мають військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Відповідно до статті 17-1 Закону №2262-XII, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 17-1 Закону №2262-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17.07.1992 №393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб (далі - Постанова №393).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 (далі - Постанова №119), яка набрала чинності з 19.02.2022, до Постанови №393 внесено зміни, якими, зокрема: пунктом 4 Постанови №119 Постанову №393 доповнено пунктом 2-1, відповідно до якого для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови; підпунктом 1 пункту 5 Постанови №119 викладено абзац перший пункту 3 Постанови №393 у новій редакції, відповідно до якого до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах. Внаслідок зазначених змін зарахування вислуги років на пільгових умовах застосовувалось виключно для визначення розміру пенсії, а не для її призначення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 у справі №640/13694/22, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025, визнано протиправними та нечинними пункт 4, підпункт 1 пункту 5, пункт 6 та пункт 7 Постанови №119.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 08 грудня 2025 року у справі № 440/254/25).

Суд зазначає, що статтею 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, а статтею 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено саме порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим законом. У свою чергу, вказаною нормою передбачено, що цей період та пільгові умови встановлюються саме Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.

Постановою № 393 (у відновленій редакції) визначено, зокрема порядок обчислення та призначення пенсій за вислугу років. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах.

Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а.

Враховуючи викладене, вислуга років, з врахуванням часу служби, який підлягає зарахуванню на пільгових умовах (07 років 10 місяців 29 днів), є календарною одиницею виміру та повинна бути врахована до вислуги років, яка підлягає обчисленню та застосуванню в порядку статей 12, 17 та 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постанови № 393 (в редакції, що діяла до внесення змін згідно Постанови № 119 і яка діє наразі), разом із визначеним періодом часу 22 роки 08 місяців 29 днів.

Отже, на дату звільнення позивач мав вислугу 30 років 07 місяців 28 днів, відтак позивач мав право на пенсію за вислугу років.

Разом з тим, суд зазначає, що вирішення питання щодо надання права носіння військової форми одягу при звільненні військовослужбовців здійснюється посадовою особою, яка здійснює звільнення, та під час прийняття такого рішення нею мають враховуватися всі обставини проходження служби особою, нагороди, відзнаки, заохочення та інші позитивні характеристики особи по службі у сукупності.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, зважаючи на встановлення судом права на пенсію за вислугу років суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправними дій Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо видання наказу від 23 квітня 2026 року № 797-ОС про звільнення підполковника ОСОБА_1 в частині зазначення "без надання права носіння військової форми одягу"; зобов`язання Адміністрацію Державної прикордонної служби України розглянути питання щодо внесення зміни до наказу Голови Державної прикордонної служби України від 23 квітня 2026 року № 797-ОС щодо надання підполковнику ОСОБА_1 права носіння військової форми одягу.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) та Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо підготовки питання до звільнення без надання позивачу права носіння військової форми одягу, невнесення права носіння позивачем військової форми одягу до змісту наказу про звільнення з військової служби, то суд зазначає, що права позивача в цій частині позовних вимог захищені шляхом визнання протиправними дій Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо видання наказу від 23 квітня 2026 року № 797-ОС про звільнення підполковника ОСОБА_1 в частині зазначення "без надання права носіння військової форми одягу".

Щодо зобов`язання Адміністрацію Державної прикордонної служби України внести зміни до наказу Голови Державної прикордонної служби України від 23 квітня 2026 року № 797-ОС щодо надання підполковнику ОСОБА_1 права носіння військової форми одягу, то суд зазначає, в цій частині позовних вимог позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки такі повноваження є дискреційними та вирішення питання щодо надання права носіння військової форми одягу при звільненні військовослужбовців здійснюється посадовою особою, яка здійснює звільнення, та під час прийняття такого рішення нею мають враховуватися всі обставини проходження служби особою, нагороди, відзнаки, заохочення та інші позитивні характеристики особи по службі у сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частин четвертої та п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

За приписами частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи, у розмірі 20000,00 грн. суду було надано копії договору про надання правничої (правової) допомоги та послуг адвоката № 1 від 18.05.2026, попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордеру та квитанції про сплату 20000,00 грн.

Адміністрацією Державної прикордонної служби України було подано заперечення щодо витрат на правову допомогу, в яких зазначив, що заявлені витрати на правничу допомогу є безпідставними, не доведеними та завищеними, що ставить під сумнів зазначені адвокатом витрат на правничу допомогу в цілому та свідчить про штучне та умисне завищення вартості робіт з метою безпідставного стягнення грошових коштів з відповідачів.

Разом з тим, суд, зазначає, що надані суду договір та попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат не містять конкретних посилань на предмет даної справи, тому такі документи не є в розумінні статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними доказами оплати правової допомоги в межах даного адміністративного спору.

Таким чином, витрати на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн. не є підтвердженими належними документами, а тому стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Адміністрації Державної прикордонної служби України (вулиця Володимирська, будинок 26, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034039) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14 лютого 2026 року № 235-ОС в частині призначення підполковника ОСОБА_1 начальником групи організації протиповітряної оборони штабу, звільнивши з посади заступника начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу, згідно з пунктом 310 Положення (на нижчу посаду - під час дії воєнного стану без згоди військовослужбовця).

Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України внести зміни до наказу Голови Державної прикордонної служби України від 23 квітня 2026 року № 797-ОС, шляхом зазначення назви посади підполковника ОСОБА_1 - заступник начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу, замість «начальник групи організації протиповітряної оборони штабу».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) внести зміни до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 квітня 2026 року № 654-ОС в частині виключення підполковника ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, шляхом зазначення назви посади підполковника ОСОБА_1 - заступник начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу, замість «начальник групи організації протиповітряної оборони штабу».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату різниці грошового забезпечення та розрахунку при звільненні позивача за період з 14.02.2026 по 28.04.2026.

Визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1514-АГ від 17.04.2026 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо видання наказу від 23 квітня 2026 року № 797-ОС про звільнення підполковника ОСОБА_1 в частині зазначення "без надання права носіння військової форми одягу".

Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України розглянути питання щодо внесення зміни до наказу Голови Державної прикордонної служби України від 23 квітня 2026 року № 797-ОС щодо надання підполковнику ОСОБА_1 права носіння військової форми одягу.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10.11.2026.

Суддя Наталія БАРГАМІНА