Постанова № 141370807 у справі № 362/9107/25 від 05.11.2026

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/14794/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі: позивача ОСОБА_1 (в режимі ВКЗ),

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Лебедєва Володимира Володимировича, в інтересах ОСОБА_2 ,

на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Хоменко В. С.

від 15 червня 2026 року

у цивільній справі № 362/9107/25 Голосіївського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про зміну способу стягнення аліментів із твердої суми на частку від доходу

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом. Обґрунтовуючи вимоги зазначала, що з відповідача на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11.11.2019 у справі № 753/11613/18 стягуються аліменти на утримання спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 6 000,00 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Зазначала, що відповідач виконував судове рішення нерегулярно та не в повній мірі, внаслідок чого утворилася значна заборгованість, яка станом на 01.06.2025 cтановила 239 055,44 грн. На момент ухвалення попереднього судового рішення відповідач не мав постійного офіційного заробітку, тоді як наразі він проходить військову службу та отримує стабільне й високе грошове забезпечення. Вказувала, що зі спливом тривалого часу потреби дітей істотно збільшилися, зросли ціни на товари першої необхідності, харчування, одяг, навчання та розвиток дітей. Стверджувала, що встановлений раніше розмір аліментів у фіксованій сумі не відповідає дійсним потребам дітей та фінансовим можливостям платника. Посилаючись на наведене, позивач просила суд змінити спосіб стягнення аліментів, визначених рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11.11.2019 у справі № 753/11613/18, із твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) платника, постановивши стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів із твердої суми на частку від доходу задоволено. Змінено спосіб стягнення аліментів на утримання дітей, що стягуються з ОСОБА_2 за рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11.11.2019 в справі № 753/11613/18. Постановлено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у сумі 1 331,20 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Лебедєв В. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права за невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи. Зазначає, що суд першої інстанції вжив недостатніх заходів для перевірки факту проходження відповідачем військової служби у складі військової частини НОМЕР_1 та безпідставно обмежився запитами до Міністерства оборони України від 07.04.2026 та від 01.06.2026, на які не надійшло відповідей. Стверджує, що суд зобов`язаний був зупинити провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у зв`язку з перебуванням сторони у складі військових формувань, переведених на воєнний стан, на що неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду. Звертає увагу на те, що позивачем повідомлено недостовірні відомості про систематичне ухилення відповідача від сплати аліментів, оскільки ОСОБА_2 у період з 2020 по 2025 роки перерахував на банківську картку позивачки кошти на загальну суму 240 326,20 грн. Вказує, що з названої суми старшим державним виконавцем Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Самойловською Я. А. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 зараховано в рахунок аліментів лише 113 319,00 грн, а суму 127 007,20 грн проігноровано через відсутність зазначення призначення платежу «аліменти», що свідчить про штучне утворення заборгованості в сумі 239 055,44 грн та накладення штрафу у розмірі 149 786,40 грн. Наголошує, що факт безпідставного набуття позивачкою зазначених коштів підтверджено судовим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17.04.2026 у справі № 753/3849/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів. Стверджує, що починаючи з квітня 2025 року з його заробітної плати здійснювалися значні примусові відрахування, станом на 01.02.2026 заборгованість повністю погашена, а позивачка неправомірно отримала понад 300 000,00 грн. Звертає увагу на те, що звернення позивачки до суду обумовлене наявністю в неї особистої кредитної заборгованості перед акціонерним товариством «Універсал Банк» на суму 131 692,37 грн за рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14.11.2024 у справі № 753/14512/24. Зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин, передбачених статтею 182 Сімейного кодексу України, щодо матеріального стану платника аліментів та наявності інших обов`язкових витрат. Наголошує на відсутності в матеріалах справи допустимих доказів постійного спільного проживання дітей разом із матір`ю та понесення нею реальних витрат на їх утримання.

Позивач ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає, що оскаржуване рішення повністю відповідає вимогам закону та принципу найкращих інтересів дітей, а аргументи скарги зводяться до маніпулювання обставинами минулих виконавчих проваджень, які не є предметом розгляду в цій справі. Вказує, що проходження відповідачем військової служби не створювало жодних перешкод для розгляду спору, оскільки розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а інтереси відповідача представляв кваліфікований адвокат Лебедєв В. В., який ознайомився з матеріалами справи ще 07.04.2026, однак жодних клопотань про зупинення провадження або відзиву на позов до суду не подавав. Посилається на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 30.06.2026 № 699/1569/25, згідно з яким сам по собі факт проходження військової служби не може слугувати безумовною підставою для зупинення розгляду спорів про утримання дітей, оскільки це нівелює їхнє право на своєчасне забезпечення. Стверджує, що відповідач тривалий час свідомо ухилявся від сплати аліментів, через що й виникла заборгованість, яка разом зі штрафом була примусово погашена лише у червні 2026 року. Наголошує, що наявність або відсутність у неї кредитних зобов`язань не звільняє батька від обов`язку утримувати власних дітей пропорційно до його суттєво зрослих доходів. Стверджує, що факт проживання дітей із матір`ю є беззаперечним, відповідачем належними доказами не спростований та додатково підтверджується долученими до відзиву документами міграційних органів та матеріалами тимчасового захисту за кордоном.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав та доводів викладених у відзиві.

Відповідач та його представник - адвокат Лебедєв В. В., належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилися, надіславши на електронну пошту суду без кваліфікованого електронного підпису клопотання про відкладення розгляду справи через раптове погіршення самопочуття представника із запевненням про можливість надання підтвердних документів згодом.

Відхиляючи зазначене клопотання, колегія суддів виходить із того, що за змістом статті 372 ЦПК України явка належно повідомленого учасника до апеляційного суду не є обов`язковою, а основною умовою для відкладення розгляду справи є не сама відсутність сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному засіданні. Саме лише декларування представником факту хвороби без надання належних медичних документів не доводить поважності причин неявки і не свідчить про існування об`єктивних перешкод для участі в засіданні.

З огляду на належне сповіщення сторони відповідача, наявність у матеріалах справи її письмово викладеної правової позиції та обов`язок суду забезпечити своєчасний судовий розгляд, вирішення спору за відсутності учасників процесу не ставить відповідача у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом і не позбавляє його права ефективно представляти свою справу в суді.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши позиції учасників провадження, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11.11.2019 у справі № 753/11613/18 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 6 000,00 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.06.2018 і до досягнення дітьми повноліття.

На виконанні у Васильківському відділі державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2, відкрите на підставі виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом міста Києва. Згідно з довідкою-розрахунком Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області від 02.06.2025 заборгованість відповідача зі сплати аліментів станом на 01.06.2025 становила 239 055,44 грн. Відповідно до звіту про здійснені відрахування та виплати військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2025 № 2486/9254 ОСОБА_2 проходить військову службу та в серпні 2025 року йому нараховано грошове забезпечення у розмірі 73 300,17 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що за змістом статей 180, 181 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття, а спосіб такого утримання обирається тим із батьків, разом з яким проживає дитина. Суд врахував, що з моменту ухвалення попереднього судового рішення про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі від 11.11.2019 минув значний проміжок часу, внаслідок чого істотно змінилися життєві обставини. Встановивши, що потреби малолітніх дітей у харчуванні, одязі, лікуванні, навчанні та духовному розвитку зросли, а також відбулося суттєве зростання цін у зв`язку з інфляцією та підвищення розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни розміру та способу стягнення аліментів відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України. Суд узяв до уваги, що відповідач на час розгляду справи проходить військову службу та отримує стабільний регулярний дохід, який значно перевищує його доходи на час первісного розгляду справи. Встановивши, що розмір часток у розмірі 1/3 заробітку платника повністю відповідає вимогам статей 182, 183 Сімейного кодексу України та не ставить відповідача у скрутне матеріальне становище, суд дійшов висновку про законність і доцільність задоволення позовних вимог. Суд першої інстанції зауважив, що відповідач скористався процесуальним правом не подавати відзив на позовну заяву, через що розгляд справи здійснено за наявними матеріалами.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Стаття 27 зазначеної Конвенції покладає на батьків основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Згідно зі статтею 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За частиною третьою статті 181 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються у частці від доходу матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина, при цьому спосіб стягнення аліментів змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Стаття 192 Сімейного кодексу України визначає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що можливість зміни розміру аліментів нерозривно пов`язана зі зміною способу їх присудження, оскільки законодавець не встановив імперативної заборони змінювати спосіб стягнення (правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 05.02.2014 року № 6-143цс13). Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження не обмежується разовим здійсненням вибору способу стягнення коштів на утримання дитини (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 № 372/2393/17). Вказаний підхід послідовно застосовується Верховним Судом у судовій практиці (правові висновки у постановах Верховного Суду від 19.02.2025 № 367/10126/19, від 04.02.2026 № 562/1130/25). При вирішенні позовів про зміну способу стягнення аліментів застосовуються не лише приписи статті 192 Сімейного кодексу України, а й положення статті 182 щодо обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, статті 183 щодо частки від заробітку та статті 184 щодо твердої грошової суми.

Матеріали справи свідчать, що при первісному вирішенні питання про стягнення аліментів у 2019 році їх визначення у твердій грошовій сумі у розмірі 6 000,00 грн обумовлювалося відсутністю у відповідача офіційного працевлаштування та регулярного підтвердженого заробітку. Натомість судом першої інстанції достеменно встановлено, що станом на 2025-2026 роки матеріальний стан ОСОБА_2 суттєво змінився, оскільки він проходить військову службу та отримує постійний щомісячний дохід у значному розмірі, що підтверджується звітом військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2025 № 2486/9254 про нарахування за серпень 2025 року 73 300,17 грн грошового забезпечення.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження наявності в нього інших утриманців, тяжких захворювань чи істотних витрат, які об`єктивно перешкоджали б йому сплачувати аліменти у розмірі 1/3 частки заробітку на утримання двох малолітніх дітей. Визначена судом першої інстанції частка заробітку повністю узгоджується із приписами частини другої статті 183 Сімейного кодексу України, забезпечує гармонійний та всебічний розвиток дітей і відповідає принципам розумності, справедливості та добросовісності.

Твердження апелянта про те, що позивачка ввела суд в оману щодо ухилення відповідача від сплати аліментів, не спростовують висновків оскаржуваного рішення. Наявність спорів між сторонами стосовно зарахування платежів у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, розгляд справи № 753/14298/25 про оскарження дій державного виконавця чи подання позову про стягнення безпідставно набутих коштів у справі № 753/3849/26 за період 2020-2025 років стосуються виключно виконання попереднього судового рішення за минулий час і не перешкоджають визначенню належного способу стягнення аліментів на майбутнє. Стягнення або добровільне погашення заборгованості за минулі роки не позбавляє дітей гарантованого законом права на регулярне щомісячне утримання, співмірне теперішньому матеріальному становищу батька.

Посилання в апеляційній скарзі на наявність у позивачки кредитної заборгованості перед акціонерним товариством «Універсал Банк» за рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14.11.2024 у справі № 753/14512/24 не мають правового значення для вирішення спору. Власні фінансові зобов`язання матері не припиняють і не зменшують обов`язку батька утримувати спільних дітей. Крім того, за частиною першою статті 179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і підлягають використанню виключно за цільовим призначенням.

Аргументи апелянта про відсутність належного підтвердження спільного проживання дітей з матір`ю є неспроможними. Первісним судовим рішенням від 11.11.2019 аліменти вже було присуджено до стягнення на користь матері ОСОБА_1 , що презюмує їхнє проживання з нею. Відповідач не надав жодного доказу того, що діти проживають окремо від матері або перебувають на утриманні інших осіб чи державних установ. Натомість надані позивачкою документи про перебування дітей під її безпосереднім піклуванням у межах тимчасового захисту додатково спростовують наведені заперечення.

З огляду на вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач та його представник, маючи реальну можливість подати відзив і докази в суді першої інстанції, такою можливістю не скористалися. Невикористання учасником процесуальних прав не дає підстав перекладати тягар доказування на суд чи іншу сторону.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо обов`язку судом першої інстанції зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, адже вказані положення процесуального закону не можуть бути застосовані у спорі про стягнення аліментів, зміні їх розміру або способу стягнення аліментів, оскільки це суперечить статтям 8, 51, 55 Конституції України, норми яких підлягають застосуванню як норми прямої дії. Конституційне право дитини на належне утримання має безперервний, щоденний і невідкладний характер, не може бути ефективно реалізоване ex post, а зволікання в його судовому захисті за своєю суттю дорівнює втраті такого права. За правилом тлумачення favor minoris та приписами статті 3 Конвенції про права дитини якнайкращі інтереси малолітньої особи мають пріоритетне значення, тому імперативне зупинення розгляду справи на невизначений строк становить надмірне обмеження доступу до правосуддя та зумовлює превалювання процесуальної форми над матеріальним правом.

У даній справі позов розглядався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а інтереси ОСОБА_2 представляв професійний представник адвокат Лебедєв В. В. За таких обставин реалізація відповідачем свого права на судовий захист була повноцінно забезпечена через адвоката. Враховуючи, що право на судовий захист згідно з частиною другою статті 64 Конституції України не підлягає обмеженню навіть в умовах воєнного стану, зупинення розгляду спору про зміну способу стягнення аліментів суперечило б конституційним засадам захисту дитинства та праву на розумні строки судового розгляду.

Суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, повно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, яке відповідає засадам розумності, справедливості та пріоритету найкращих інтересів дітей.

Підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на підставі статті 375 ЦПК України.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції не здійснюється. Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Лебедєва Володимира Володимировича, в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 09 листопада 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

А. М. Стрижеус

В. В. Саліхов