Постанова № 141370813 у справі № 2-2772/11 від 04.11.2026

справа № 2-2772/11

головуючий у суді І інстанції Гребенюк В.В.

провадження № 22-ц/824/11318/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 листопада 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Сердюк К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Івасина Олександра Романовича на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 14 січня 2026 року

у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни, про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи ОСОБА_1 , -

в с т а н о в и в :

До Подільського районного суду міста Києва надійшло подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. (надалі за текстом - приватний виконавець), про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 14 січня 2026 року задоволено подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О.

Встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон громадянина України, боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до повного та фактичного виконання виконавчого провадження № НОМЕР_4 щодо виконання рішення Подільського районного суду міста Києва у цивільній справі №2-2772/11 від 05 серпня 2011 року.

Ухвала суду мотивована тим, що приватним виконавцем вжито усіх можливих заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», однак рішення суду боржником до теперішнього часу не виконується, що підтверджується матеріалами, доданими до подання. Судом установлено, що обмеження у праві виїзду за кордон, за вищенаведених обставин є справедливим обмеженням, враховуючи також той факт, що боржник під час дії воєнного стану повернулась на територію України, а відтак, не здобуто відомостей, що остання шукає притулку від війни закордоном, це обмеження носить тимчасовий характер та може бути дієвою юридичною санкцією, яка зумовить припинення нехтування своїми обов`язками та змусить боржника віднайти способи для принаймні часткового виконання рішення суду.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Івасина О.Р. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 14 січня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що боржник не ухиляється від виплати коштів і цьому є підтвердження, зокрема, реалізація транспортного засобу боржника та виплата коштів від якої було направлено на часткове погашення боргу за виконавчим документом та перераховано стягувачу суму в рахунок часткового погашення у розмірі 147 669 грн 63 коп., що еквівалентно по курсу НБУ на дату перерахування 3 927,38 дол США.

Зазначає, що згідно з електронною відповіддю ДПС інформація про податкового агенту та суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, і суму утриманого ними податку, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, в Державному реєстрі відсутня. Згідно з відповіддю ПФУ боржник отримував офіційний дохід останній раз у 2023 році.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за боржницею відсутнє інше зареєстроване рухоме та нерухоме майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок повного погашення боргу.

Вказує, що наразі боржник не працевлаштована, оскільки має проблеми зі здоров`ям та потребує лікування. Однак, попри це не покидає Україну, бо усвідомлює свою відповідальність перед виконанням погашення боргів та збирається їх віддати. Утриманням боржника займаються її діти, які проживають за кордоном.

Можливість перетинати кордон для ОСОБА_1 має надзвичайно важливе значення, адже від цього на пряму залежить її життя та виконання її обов`язків у подальшому.

Постановляючи ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України суд першої інстанції не врахував, що станом на 03 січня 2026 року у боржника відсутнє будь-яке майно, що може стати об`єктом примусової реалізації, доходи боржник не може отримувати з 2023 року, її утримання здійснюють діти, які проживають за кордоном, а тому таке обмеження ставить під загрозу життя боржника.

Вказує, що судом не було враховано, що Україна переживає повномасштабне вторгнення, яке ставить під загрозу життя не лише військових, але й цивільних людей, які все ще тікають від війни за кордон. Воєнний стан в Україні діє безперервно з 24 лютого 2022 року, а тому тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України створює загрозу життю боржнику. Хід подій неможливо передбачити, атаки ворога носять наймасштабнішу руйнівну силу, яку складно переоцінити, а тому не можна виключати того, що подальші дії противника можуть змусити ОСОБА_1 терміново покидати Україну та шукати порятунку за кордоном.

Від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що транспортний засіб боржника примусово реалізовано приватним виконавцем. Жодних дій боржника, направлених на його реалізацію вчинено не було. Заява боржника про місце знаходження транспортного засобу до приватного виконавця не надходила. Заява про належність будь-якого іншого нерухомого чи рухомого майна, що могло бути об`єктом примусової реалізації приватному виконавцю боржником не надано. Тобто боржник не вчинив жодних дій, направлених на виконання рішення чи доставлення транспортного засобу до ДП «СЕТАМ» для початку його реалізації.

Вказує, що докази утримання боржника дітьми, проблем зі здоров`ям до суду не надано. Боржник могла скористатися своїм правом, передбаченим статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» та отримати розстрочку чи відстрочку виконання судового рішення. Однак цього зроблено не було.

Від представника ТОВ «ФК «Вектор Плюс» - адвоката Янчук А.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що боржник умисно не виконує рішення Подільського районного суду міста Києва у справі № 2-2772/11 від 25 листопада 2011 року, будучи обізнаною із наявністю відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_4 від 13 листопада 2024 року, достовірно знаючи і розуміючи свої зобов`язання, ухиляється від виконання рішення суду.

Рішення суду не виконується тривалий час, боржниця посилається на проблеми зі здоров`ям та при цьому жодного документу до апеляційної скарги не надає, не надає так само і доказів перебування на утриманні або перебування у центрі зайнятості. Навпаки, вона їздить час від часу за межі країни.

Представник боржника посилається на повномасштабне вторгнення та одночасно з цим поза його увагою те, що боржник не вчиняє жодних активних дій аби навіть частково погашати заборгованість, що його є обов`язком.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Івасин О.Р. у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.

Від представника ТОВ «ФК «Вектор Плюс» - адвоката Ковалевського Є.В. надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до частини 1 статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

За змістом статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Апеляційний суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).

Апеляційний суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Подільського районного суду міста Києва № 2-2772/11 від 05 серпня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі - 91 301 долар США 75 центів, заборгованості за процентами у розмірі - 32 973 долари США, всього за загальну суму 124 274 долари США 75 центів та пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 157 802 грн 63 коп., судовий збір у розмірі 1700 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

08 вересня 2011 року державним виконавцем ВДВС Подільського районного управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження № 28506535 на виконання виконавчого листа № 2-2772/11, виданого Подільським районним судом міста Києва (а.с. 62).

14 липня 2015 року державним виконавцем ВДВС Подільського районного управління юстиції у місті Києві замінено стягувача ПАТ «Сведбанк» на ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у межах виконавчого провадження № 28506535 (а.с. 62 зі звороту).

07 грудня 2023 року державним виконавцем ВДВС Подільського районного управління юстиції у місті Києві виконавчий лист № 2-2772/11, виданий Подільським районним судом міста Києва повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 63 зі звороту).

18 грудня 2023 року приватним виконавцем Лановенко Л.О. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-2772/11, виданого Подільським районним судом міста Києва, арешт майна боржника, арешт коштів боржника, стягнення основної винагороди приватного виконавця, розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (а.с. 69, 85, 87, 88, 102).

З метою перевірки майнового стану боржника, приватним виконавцем було сформовано та надіслано в системі АСВП наступні запити: запит до ДФС про наявні рахунки, запит до Державної податкової служби про реєстраційні номери облікових карток платників податків та/або джерела отримання доходів боржників фізичних осіб, запит до МВС щодо зареєстрованих транспортних засобів, запит до Державної прикордонної служби України щодо перетину кордону, ПФУ про наявність отриманих доходів, Київського БТІ про наявність зареєстрованого нерухомого майна до 2013 року.

Згідно з електронної відповіді МВС встановлено наявні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби, а саме: CITROEN Модель ТЗ: C4 PICASSO Категорія ТЗ: ЛЕГКОВИЙ Рік виробництва ТЗ: 2008 VIN: НОМЕР_1 Номер кузова: НОМЕР_1 Номерний знак: НОМЕР_2 Колір ТЗ: СІРИЙ. 21 грудня 2023 року приватним виконавцем оголошено в розшук вищевказаний транспортний засіб боржника та накладено на нього арешт постановою про арешт майна боржника. В подальшому транспортний засіб боржника примусового реалізовано, а кошти від реалізації направлені на часткове погашення боргу за виконавчим документом та перераховано стягувачу суму в рахунок часткового погашення у розмірі 147 669 грн 63 коп., що еквівалентно по курсу НБУ на дату перерахування 3 927,38 дол США. За результатами примусової реалізації приватним виконавцем складено Акт про проведення електронного аукціону від 02 лютого 2024 року № НОМЕР_4.

25 вересня 2024 року приватним виконавцем в примусовому порядку стягнуто з рахунків боржника суму у розмірі 26 700 грн, та розподілено відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Перераховано стягувачу суму в рахунок часткового погашення у розмірі - 24 272 грн 73 коп., що еквівалентно по курсу НБУ на дату перерахування - 586,72 дол США.

Згідно з електронною відповіддю ДПС інформація про податкового агенту та суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, і суму утриманого ними податку, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, в Державному реєстрі відсутня.

Згідно відповіді ПФУ боржник отримував офіційний дохід крайній раз у 2023 році. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за боржницею відсутнє інше зареєстроване рухоме та нерухоме майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок повного погашення боргу, який за виконавчим провадження № НОМЕР_4. Кошти на арештованих рахунках на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу відсутні.

Станом на 03 січня 2026 року борг за виконавчими провадженнями складає 119 760, 65 дол США без урахування основної винагороди приватного виконавця.

З грудня 2023 року приватним виконавцем неодноразово формувалися запити до ДПС щодо перетину боржником державного кордону України.

До вересня 2025 року боржник не перетинала державний кордон України.

Згідно відповіді ДПСУ на запит №: 308016549 від 02 січня 2026 року 18:00 год. до Державної прикордонної служби України щодо перетину боржником державного кордону Параметри запиту: Боржник: ОСОБА_1 дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , параметри запиту: з 18 грудня 2023 року по 02 січня 2026 року (а.с. 149).

Результат обробки запиту: Номер відповіді: [номер приховано] Дата перетину кордону: 25 вересня 2025 року ПІБ боржника: ОСОБА_1 . ПІБ боржника латинськими літерами: ОСОБА_1 Напрям перетину: В`їзд, Вид документу: закордонний паспорт Серія, номер документу/ID карта: НОМЕР_3 Громадянство: УКРАЇНА, отже, боржник повернулася на територію України 25 вересня 2025 року.

Станом на 03 січня 2026 року у боржника відсутнє будь-яке майно, що може стати об`єктом примусової реалізації, у відношенні боржника станом на 03 січня 2026 року відкрито 13 виконавчих проваджень.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 2 Закону зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною 1 статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 3 статті 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначення випадків тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Пунктом 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до частини 5 статті 441 ЦПК України та пункту 7 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» тимчасове обмеження у праві виїзду застосовується у разі, якщо боржник ухиляється від виконання рішення суду або не виконує його добровільно.

Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків, у зв`язку з чим і здійснюється примусове виконання.

Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Обов`язок щодо підтвердження цих обставин належними доказами покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Звертаючись до суду з поданням про обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, приватний виконавець Лановенко Л.О. посилається на ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх обов`язків у виконавчому провадженні, про що свідчить її неявка до приватного виконавця протягом всього терміну здійснення виконавчих дій, не подання виконавцю декларації про доходи та майно.

Також приватний виконавець у поданні зазначає, що указані постанови та виклик направлені на адресу боржника: АДРЕСА_1 , що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням № 060[телефон приховано] (а.с. 2).

Однак, додана до подання копія поштової накладної обрізана, що перешкоджає встановити повністю номер поштового відправлення (а.с. 99), а в матеріалах виконавчого провадження, що наявні в матеріалах справи, відсутні докази надсилання указаних постанов та виклику на адресу боржника, наявні лише супровідні листи приватного виконавця на ім`я боржника, без надання доказів поштового відправлення.

Крім того з відповіді ДПСУ на запит приватного виконавця № 308016549 від 02 січня 2026 року вбачається за запитуваний період з 18 грудня 2023 року по 02 січня 2026 року ОСОБА_1 перетинала державний кордон України один раз у напрямку в`їзд в Україну - 25 вересня 2025 року (а.с. 149).

Тобто у період з 18 грудня 2023 року (коли приватним виконавцем Лановенко Л.О. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4) по 25 вересня 2025 року ОСОБА_1 знаходилася за межами України та не отримувала поштову кореспонденцію від приватного виконавця, яка була направлена за адресою її проживання у місті Київ.

З матеріалів виконавчого провадження, копія яких наявна у справі, вбачається, що станом на 03 січня 2026 року у боржника відсутнє будь-яке майно, що може стати об`єктом примусової реалізації.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям.

Теоретично невиконання зобов`язань може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів має визначатися судом і відноситься до його дискреційних повноважень.

Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов`язань, а не за наявність факту їх невиконання.

При цьому, під ухиленням від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов`язків.

Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Апеляційний суд враховує, що відсутність іншого майна, або інших доходів боржника, на яке можливо здійснити стягнення, не може слугувати підставою для визнання дій боржника як свідоме ухилення від виконання ним своїх зобов`язань.

Відповідно до статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається.

Таким чином, матеріали подання не містять доказів повідомлення боржника про факт наявності виконавчого провадження № НОМЕР_4, доказів навмисного чи іншого свідомого ухилення боржника від виконання обов`язків по сплаті боргу, а факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення подання державного виконавця про обмеження боржника у праві виїзду за кордон є помилковим.

Разом із тим, апеляційний суд зауважує, що відмова у задоволені подання не позбавляє права на повторне звернення державного виконавця до суду.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а судове рішення скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні подання приватного виконавця.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Івасини Олександра Романовича задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 14 січня 2026 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.

Відмовити у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни, про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 09 листопада 2026 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська