Постанова № 141370932 у справі № 381/499/26 від 09.11.2026

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 381/499/26

номер провадження 22-ц/824/9700/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Лапчевської О.Ф.,

суддів Березовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» - Клименка Тараса Васильовича

на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2026 року /суддя Осаулова Н.А./

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 492583-КС-004 про надання кредиту від 23 лютого 2025 року в сумі 204 581,55 грн, що складається із тіла кредиту - 72 765,00 грн, відсотків за його користування - 92 411,55 грн, комісії - 2 640,00 грн, відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України - 36 765,00 грн, а також судового збору 2 662,40 грн.

Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за Договором № 492583-КС-004 про надання кредиту від 23 лютого 2025 року в сумі 152 081,55 грн. У задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір в розмірі 1 979,23 грн. /а.с. 200-204/

Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови у стягненні комісії за надання кредиту, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення змінити - в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» суми заборгованості за кредитним договором, а саме: змінити загальну стягнуту суму з 152 081,55 гривень на нову суму 167 081,55 гривень; в решті рішення залишити без змін; здійснити розподіл судових витрат.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції в частині відмови у стягненні комісії за надання кредиту. Вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що комісія за надання кредиту передбачена умовами кредитного договору (п.п. 2.1, 2.5, 4.2.2), Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», Паспортом споживчого кредиту та Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача, які були підписані позичальником, що свідчить про обізнаність останньої щодо включення комісії за надання кредиту до загальних витрат за споживчим кредитом та порядком сплати такої комісії. Зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформленні тощо. Наголошує, що комісія за надання кредиту є разовою, її розмір є незмінним, вона передбачена договором та Правилами. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, відповідно до якої комісія за надання кредиту є законною формою витрат, а також на постанови апеляційних судів, зокрема Львівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у справі № 464/8856/23, Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2024 року у справі № 199/10897/23, Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року у справі № 378/146/24, якими підтверджено правомірність стягнення комісії за надання кредиту. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував правовий висновок Верховного Суду у справі № 666/4957/15-ц, оскільки він стосується комісії за обслуговування кредиту, а не за надання кредиту, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, зазначає, що нікчемність умови договору про комісію ніким не заявлялася, а суд першої інстанції вийшов за межі заявлених вимог, самостійно застосувавши наслідки нікчемності правочину, чим порушив принцип змагальності сторін, закріплений у статтях 2 і 11 ЦПК України. На думку апелянта, суд першої інстанції прийняв рішення, яке не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, а тому в оскаржуваній частині підлягає скасуванню. Апелянт також зазначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, і неврахування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 496/3134/19 призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідач ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформована належним чином, через електронну поштову скриньку, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не зверталася.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги - змінити загальну стягнуту суму з 152 081,55 гривень на нову суму 167 081,55 гривень, рішення суду першої інстанції переглядається в частині його оскарження - комісії у розмірі 15 000 грн.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення в оскаржуваній частині - скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення 2640 грн прострочених платежів за комісією, на підставі наступного.

Судом встановлено, що 23 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 492583-КС-004 про надання кредиту у електронній формі. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець надає кредит позичальнику у сумі 75 000,00 грн на 24 тижні до 10 серпня 2025 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у сумі 1 % в день та комісії за надання кредиту у сумі 15 000,00 грн.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши позичальнику кредит у сумі 75 000,00 грн шляхом зарахування коштів на карту НОМЕР_1 .

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, частково повернувши кошти на загальну суму 46 395,00 грн, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка складається із тіла кредиту - 72 765,00 грн, відсотків за його користування - 92 411,55 грн, комісії - 2 640,00 грн, відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України - 36 765,00 грн. Крім того, відповідач сплатила в рахунок погашення комісії 12 360,00 грн, а кредитодавцем спрямовано частину погашеного боргу на відсотки відповідно до ст. 625 ЦК України у сумі 735,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії за надання кредиту, суд першої інстанції керувався ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» про те, що нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача; ч. 1 ст. 1054 ЦК України про те, що надання грошових коштів за кредитним договором є обов`язком кредитодавця і не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника; ст. 215, 216 ЦК України про те, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), і суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що умова кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемною, оскільки надання кредиту - це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, а така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником, а тому вимога про стягнення комісії задоволенню не підлягає, а сплачені відповідачем 12 360,00 грн підлягають зарахуванню до загального розрахунку заборгованості.

Колегія суддів апеляційного суду вказує на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про нікчемність умови кредитного договору щодо сплати комісії за надання кредиту.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, спеціальним законодавством України прямо передбачено право кредитодавця включати до кредитного договору умову про сплату комісії за надання кредиту.

Правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, на який послався суд першої інстанції, стосується комісії за обслуговування кредиту, яка встановлюється у відсотковому значенні та нараховується щомісячно протягом усього строку дії договору, і не може бути поширений на комісію за надання кредиту, яка є разовою, її розмір є незмінним та яка передбачена умовами конкретного кредитного договору, Паспортом споживчого кредиту і Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, відповідно до якої така форма витрат, як комісія за надання кредиту, існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами; комісія за надання кредиту передбачена ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та підлягає включенню до загальних витрат за споживчим кредитом.

Встановлено, що комісія за надання кредиту передбачена п.п. 2.1, 2.5, 4.2.2 Договору № 492583-КС-004 про надання кредиту від 23 лютого 2025 року, Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», Паспортом споживчого кредиту та Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача (Додаток № 1 до Договору), які підписані позичальником, що свідчить про обізнаність останньої щодо включення комісії за надання кредиту до загальних витрат за споживчим кредитом та порядку сплати такої комісії.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що нікчемність умови кредитного договору щодо сплати комісії за надання кредиту ні позивачем, ні відповідачем не заявлялася, а суд першої інстанції, застосувавши з власної ініціативи наслідки нікчемності правочину всупереч принципу змагальності сторін, закріпленому у статтях 2 і 11 ЦПК України, вийшов за межі заявлених позовних вимог та надав неправильну правову оцінку спірним правовідносинам.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні комісії за надання кредиту в загальному розмірі 15 000,00 грн. Однак, у позовній заяві позивач просив стягнути комісію за надання кредиту в розмірі 2 640,00 грн, оскільки інша частина комісії в розмірі 12 360,00 грн була вже сплачена позичальником. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не може виходити за межі позовних вимог, а предметом позову в частині комісії була саме несплачена комісія в розмірі 2 640,00 грн, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні комісії за надання кредиту в розмірі 2 640,00 грн підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

В іншій частині рішення суду першої інстанції апелянтом не оскаржується, а тому колегія суддів в силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядає його в цій частині.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 2 640,00 грн, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 2 640,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Судовий збір, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині оскаржуваної суми 2 640,00 грн, становить 51,53 грн (34,35 грн ? 150 %), а з урахуванням коефіцієнта 0,8, що застосовується при поданні апеляційної скарги через систему «Електронний суд», - 41,22 грн. Оскільки апеляційна скарга задовольняється частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 41,22 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» - Клименка Тараса Васильовича - задовольнити частково.

Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 2 640,00 грн - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 2 640,00 грн - задовольнити.

В частині стягнення комісії в розмірі 12 360,00 грн відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (код ЄДРПОУ 41084239) судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 41,22 грн (сорок одна гривня 22 копійки).

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: