Постанова № 141371202 у справі № 753/4876/26 від 10.11.2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року м. Київ

Справа № 753/4876/26

Провадження № 22-ц/824/14129/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А. М.,

суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.

сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий

центр»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 15 травня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферта) № 14.05.2025-100002383, відповідно до умов якого, відповідачу надано кредит у розмірі 21 000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. Договору за цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти, комісію.

Зазначав, що кредитор свої зобов`язання за Договором виконав та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Оскільки відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав та має заборгованість, позивач змушений був звернутися з позовом до суду до позичальника та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 14.05.2025-100002383 від 15 травня 2025 року у розмірі 74 340,00 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 21 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 38 640,00 грн, заборгованість за комісією - 4 200,00 грн, неустойка - 10 500,00 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2026 року відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 14.05.2025.-100002383 від 15 травня 2025 року, у загальному розмірі 63 840,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2080,25 грн.

Суд першої інстанції встановивши, що позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 21 000,00 грн на умовах передбачених договором, однак відповідач свої зобов`язання з повернення грошових коштів не виконав, дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» тіла кредиту у розмірі 21 000,00 грн, 38 640,00 грн процентів, 4 200,00 грн комісія за надання кредиту.

Суд першої інстанції перевірив правильність розрахунків за відсотками, та дійшов висновку, що загальна сума заборгованості по відсотках за кредитом у розмірі 38640,00 грн підлягає стягненню із відповідача.

Окрім того, суд першої інстанції вказав що підлягає стягненню комісія у розмірі 4 200,00 грн, яка відповідно до пункту 7 договору, пов`язана з наданням кредиту, нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Щодо стягнення неустойки суд першої інстанції врахував, що в Україні із 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який діяв і станом на момент укладання договору між сторонами, і діє дотепер, а тому вимога позивача щодо стягнення із відповідача неустойки (штрафу) задоволенню не підлягає.

27 червня 2026 року ОСОБА_1 , за допомогою підсистеми «Електронний Суд» звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитом у розмірі 38 640,00 грн та комісії за надання кредиту в сумі 4 200,00 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в означеній частині.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не перевірив співмірність заявлених відсотків, які становлять 38 640,00 грн, що майже в два рази перевищую суму самого кредиту в розмірі 21 000,00 грн.

Саме лише зазначення судом першої інстанції на існування відповідної умови договору не звільняє суд від обов`язку перевірити законність заявлених до стягнення сум та надати належну оцінку їх обгрунтованості.

В частині стягнення комісії заявник зазначає, що в оскаржуваному судовому рішення, суд першої інстанції не навів мотивів на підставі яких комісія підлягає до стягненню, окрім формального посилання на умови кредитного договору. Проте сам факт включення певного платежу до умов договору не означає автоматичної законності його стягнення.

Суд першої інстанції не встановив за яку послугу була стягнута комісія; які дії були виконані кредитодавцем саме в межах цієї платної послуги; чи не дублює така комісія проценти за користування кредитом; чи відповідає така умова договору принципам добросовісності, розумності та справедливості.

Отже апелянт робить висновок, що комісія була стягнута без дослідження її економічної та правової природи.

Таким чином заявник вказує, що суд першої інстанції не здійснив належної оцінки доказів, не перевірив правильність розрахунку позивача, не навів мотивів законності стягнення комісії та фактично погодився із позовними вимогами без повного дослідження всіх обставин справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 29 червня 2026 року апеляційну скаргу призначено судді-доповідачу Стрижеусу А. М.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Споживчий центр» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2026 року у справі за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Витребувано з Дарницького районного суду м. Києва матеріали справи № 753/4876/26 за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

28 липня 2026 року матеріали справи № 753/4876/26 надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Визначаючи межі апеляційного перегляду, колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення процентів та комісії, в іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому не підлягає апеляційному перегляду.

Судом встановлено, що 15 травня 2025 року ОСОБА_1 підписана пропозиція на укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта). Вказана оферта підписана за допомогою одноразового ідентифікатора Е916.

Відповідно до пункту 2.1. Договору електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію».

У заявці кредитного договору від 15 травня 2025 року № 14.05.2025-100002383 (кредитної лінії) міститься інформація про особу позичальника, зокрема дата народження, індивідуальний податковий номер, паспортні дані, адреса проживання, реквізити платіжного засобу. В заявці міститься бажаний розмір суми кредиту, строк кредиту, розмір комісії та процентів за користування кредитними коштами тощо.

Відповідно до інформаційного повідомлення ОСОБА_1 , позичальник зазначив контактні номери його мобільних телефонів, інформацію про місце роботи, контактні дані третіх осіб, з якими може взаємодіями позикодавець під час врегулювання простроченої заборгованості тощо.

Згідно з договором від 04 січня 2024 року № ФК-П-2024/01-2 Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» (далі - ТОВ «Універсальні платіжні рішення») зобов`язалося надавати ТОВ «Споживчий центр» послуги з виконання платіжних операцій.

Відповідно до довідки від 17 грудня 2025 року № 1-1712 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» 15 травня 2025 року перерахувало кошти на платіжну картку клієнта на суму 21 000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції у системі iPay.ua - 742469844, призначення платежу: видача за договором кредиту № 14.05.2025-100002383.

Кошти у сумі 21 000,00 грн перераховано на картку, яка вказана у заявці кредитного договору № 14.05.2025-100002383 (кредитної лінії).

Кредитний договір з усіма додатками, які є його невід`ємно частиною, підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е916, направленим смс повідомленням на вказаний у договорі фінансовий номер.

Згідно пункту 1-4, 6-7 Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кердитного договору № 14.05.2025-100002383 дата надання кредиту - 15 травня 2025 року. Сума кредиту 21 000,00 грн. строк який надається кредит - 184 днів. Дата повернення кредиту - 14 листопада 2025 року. Процентна ставка - фіксована незмінна у розмірі 1 % за один день користування кредитними коштами. Комісія пов`язана з наданням кредиту - 20 % від суми кредиту та дорівнює 4 200,00 грн.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає в повній мірі з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно із статтею 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина перша статті 1066 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Споживчий центр» посилалося на те, що ОСОБА_1 на підставі укладеного 15 травня 2025 року з ТОВ «Споживчий центр» кредитного договору (оферти) № 14.05.2025-100002383 отримав кредит у розмірі 21 000,00 грн на строк 184 дні, та зобов`язався сплатити проценти за користування ним, комісію у розмірі 20 % від суми кредиту та комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 4 200,00 грн. Позичальник підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором

ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на час звернення до суду з позовом утворилася заборгованість у розмірі 74 340,00 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 21 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 38 640,00 грн, заборгованість за комісією - 4 200,00 грн, неустойка - 10 500,00 грн.

Оскільки колегія суддів встановила, що позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр», а саме: за кредитним договором від 15 травня 2025 року № 14.05.2025-100002383 на загальну суму 59 640,00 грн, яка складається із: 21 000,00 грн - заборгованості за кредитом, 38 640,00 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення відсотків у визначеному позивачем розмірі з огляду на наступне.

22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Даним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зокрема, статтю 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

У кредитному договорі від 15 травня 2025 року № 14.05.2025-100002383 укладеного мід ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» визначено розмір відсоткової ставки, яка складає розмір 1 % від суми кредиту у розмірі 21 000,00 грн за кожен день користування кредитними коштами.

У відповіді позичальника сторони договору погодили графік платежів, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язався повертати кредитні кошти рівними платежами у розмірі 9 188,95 грн кожного місяця до 14 листопада 2025 року, всього 6 платежів, які складаються із розміру платежу з процентів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) зробено висновок, що: «Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»)

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Нечіткі або двозначні положення договорівіз споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»)».

Обміркувавши викладене, Об`єднана палата зауважила, що: «станом на 13 травня 2021 року була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»);

за відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 13 травня 2021 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит;

суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору;

натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважала за необхідне відступити від висновків, як сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24).»

З огляду на викладене, та враховуючи, що відповідач не заявляв вимог щодо визнання недійсним оспорюваного положення договору щодо встановлення розміру відсотків, беручи до уваги, що суд самостійно не може застосовувати оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит без відповідної позовної вимоги споживача, та відповідно зменшити розмір відсотків виходячи із посилань заявника щодо справедливості та дисбалансу договірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків.

При цьому розмір відсотків розраховано за наступною формулою: 21 000,00 * 1% * 184 днів = 38 640,00 грн, що в повній мірі відповідає умовам кредитного договору.

Також колегія суддів зазначає, що підстави для тлумачення умов договору відсутні, оскільки вони є зрозумілими та не дозволяють двозначного тлумачення щодо їх виконання.

Щодо нарахування комісії

Відповідно до пункту 7 Відповіді позичальника, комісія, пов`язана з наданням кредиту - 20% від суми кредиту та дорівнює 4 200,00 грн. Розраховується шляхом множення суми Кредиту на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 15 травня 2025 року, що укладений між сторонами, кредитор надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21, зроблено наступний правовий висновок:

«Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.1 щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

В кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за управління кредиту.»

Колегія суддів також зазначає, що ТОВ «Споживчий центр» в позовній заяві не пояснює природу нарахування комісії посилаючись на загальні норми права, та з огляду на посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, яка надавала оцінку правомірності встановлення плати за управління кредитом, видається що ТОВ «Споживчий центр» встановив комісію саме на управління кредитом, однак згідно пункту 7 Відповіді позичальника, комісія пов`язана саме з наданням кредиту, а нарахування 20% від суми кредиту що дорівнює 4 200,00 грн свідчить що вона пов`язана саме з понесеними витратами ТОВ «Споживчий центр» під час пересилання грошових коштів на картку позичальника.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ТОВ «Споживчий центр» не надало належних та достатніх доказів, які свідчать про понесення витрат пов`язаних із видачею кредиту на суму 4 200,00 грн.

Надання доказів на понесення вказаних витрат мають визначальне значення для розгляду даної справи, оскільки ТОВ «Споживчий центр» самостійно складаючи та виготовляючи умови договору, використовуючи типові його умови, пропонує споживачам різний розмір відсоток комісії пов`язаної з наданням кредиту (10%, 15%, 20% за типовими договорами, що є у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Пунктом 4.9 Договору від 04 січня 2024 року № ФК-П-2024/01-2 укладеного між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий центр» передбачено, що за надання послуг з виконання платіжних операцій з переказу коштів, передбачених пп. 1.1.1 п. 1.1. цього Договору платіжна установа отримує від ТОВ «Споживчий центр» винагороду у розмірі що дорівнює ХХХ ві суми платежів, належних торговцю. Торговець зобов`язаний перерахувати платіжній установі відповідну суму, що підлягає сплаті платіжній установі протягом 5 днів.

ТОВ «Споживчий центр» у договорі від 04 січня 2024 року № ФК-П-2024/01-2 самостійно заблюрив розмір відсотків, та не надав доказів сплати ТОВ «Універсальні платіжні рішення» коштів за надані ним послуги.

Крім того, колегія суддів звертає увагу та враховує висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 461/408/16-ц (провадження № 61-11126св19) про те, що: «Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Зазначена в пункті 2 розділу 7 кредитного договору сплата комісій є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому цей пункт кредитного договору в частині її встановлення, є нікчемним.»

Ураховуючи, що фінансова установа не зазначила та не надала доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення пункту 7 щодо встановлення комісії у розмірі 20% від суми кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Виходячи із зазначеного, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку із чим оскаржуване судове рішення в частині стягнення комісії підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково:

рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за процентами за користування коштами за кредитним договором № 14.05.2025.-100002383 від 15 травня 2025 року у розмірі 38 640,00 грн залишити без змін, оскільки судове рішення в цій частині позовних вимог ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права;

рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за комісією передбаченої кредитним договором № 14.05.2025.-100002383 від 15 травня 2025 року у розмірі 4 200,00 грн скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» в означеній частині відмовити.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення комісії у розмірі 4 200,00 грн та ухвалення у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати призначені судом першої інстанції підлягають зменшенню з 2 080,25 грн до 1 843,39 грн.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3 633,00 грн, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, понесені ОСОБА_1 витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 356,18 грн слід стягнути з ТОВ «Споживчий центр» на користь відповідача.

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Здійснюючи остаточний розрахунок судових витрат колегія суддів присуджує до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 487,21 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за процентами за користування коштами за кредитним договором № 14.05.2025.-100002383 від 15 травня 2025 року у розмірі 38 640,00 грн залишити без змін.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за комісією передбаченої кредитним договором № 14.05.2025.-100002383 від 15 травня 2025 року у розмірі 4 200,00 грн скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» в зазначеній частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1 487,21 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна