Постанова № 141371210 у справі № 753/1172/26 від 10.11.2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року м. Київ

Справа № 753/1172/26

Провадження № 22-ц/824/15210/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А. М.,

суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.

сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий

центр»,

відповідач ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 09 березня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферта) № 09.03.2025-100000930, відповідно до умов якого, відповідачу надано кредит у розмірі 25 000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. Договору за цим договором кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти, комісію.

Зазначав, що кредитор свої зобов'язання за Договором виконав та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Оскільки відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав та має заборгованість, позивач змушений був звернутися з позовом до суду до позичальника та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 09.03.2025-100000930 від 09 березня 2025 року у розмірі 76 250 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 25 000 грн., заборгованість за відсотками - 35 000 грн., заборгованість за комісією - 3 750 грн., неустойка - 12 500 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції керувався тим, що на підтвердження факту перерахування кредитних коштів позивачем було надано лист (довідку) ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (сервіс онлайн платежів iPay.ua), в якому зазначено, що перераховано кошти на платіжну картку клієнта: «09.03.2025 о 12:32:42 на суму 25 000,00 грн., номер картки № НОМЕР_1 , призначення платежу: видача за договором кредиту № 09.03.2025-100000930».

Разом з цим, відомостей або доказів, які б указували на те, що зазначений картковий рахунок належить ОСОБА_2 , матеріали справи не містять, а такий лист (довідка) не є первинним бухгалтерським документом, він не містить даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ «Споживчий центр» коштів в сумі 25 000,00 грн на картковий рахунок, який належить саме ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції також врахував, що що в матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, номер якої зазначений у кредитному договорі та у листі ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (сервіс онлайн платежів iPay.ua), а також будь-які первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували переказ коштів відповідачу за кредитним договором № № 09.03.2025-100000930.

Крім того, представником позивача не додано до матеріалів справи доказів ідентифікації особи відповідача, та направлення на його номер телефону чи адресу електронної пошти одноразового ідентифікатора, що використовувався для підписання Кредитного договору № 09.03.2025-100000930.

Відхиляючи твердження позивача про те, що відповідач під час укладення договору пройшов ідентифікацію шляхом використання системи BankID, на підтвердження чого як доказ надано фрагмент документа, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції від 18 червня 2015 року №1000/5, ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи). Усі реквізити на документі, пов`язані з його проходженням і виконанням, датуються і підписуються. Дата документа проставляється посадовою особою, яка його візує, погоджує або затверджує. Дата зазначається нижче підпису ліворуч. (п.4) Посадові особи підписують документи в межах своїх повноважень, визначених у положеннях (статутах) установи, положеннях про структурні підрозділи, посадових інструкціях, розпорядчому документі про розподіл обов`язків між керівником та його заступниками тощо. У зазначених документах визначається також порядок підписання документів іншими особами в разі відсутності керівника установи та посадових осіб, які уповноважені їх підписувати. Право підписання документів може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності. Підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної - якщо документ надрукований не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалів (ініціала імені) і прізвища. (п.7).

Наданий позивачем як доказ ідентифікації особи відповідача через BankID під час укладення кредитного договору фрагменту документа (додаток 10 до позову), суд першої інстанції не взяв до уваги як належний доказ, оскільки вказаний документ не містить жодного підпису уповноваженої особи, в тому числі електронного, не скріплений печаткою, не містить реквізитів про особу, яка його склала та дати його складання, а отже не є офіційним документом.

Суд першої інстанції також надав оцінку довідці-розрахунку, в якій зазначено дані про загальний розмір заборгованості відповідача за Кредитним договором № 09.03.2025-100000930, без конкретизації щомісячних нарахувань та сплати заборгованості за цим договором, та вказав, що вказана довідка-розрахунок про стан заборгованості ТОВ «Споживчий центр» складена самим позивачем, а тому не може бути належним та допустимим доказом, оскільки інформація у таких доказах повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони - позивача.

Даний розрахунок заборгованості не є належним доказом, що підтверджує обставини надання кредиту відповідачу та наявність кредитних правовідносин, оскільки не містить даних про видачу кредитних коштів. Вказаний розрахунок не є випискою по особовому рахунку, він не містить записи про операції, здійснені протягом операційного дня, не є регістром аналітичного обліку та не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій.

22 липня 2026 року ТОВ «Споживчий центр» в інтересах якого діє представник Чехун Ю. В., за допомогою підсистеми «Електронний Суд» звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором за тілом, процентами та комісією та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що між сторонами було укладено кредитний договір шляхом: отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) від 09 березня 2025 року; подання відповідачем заявки кредитного договору № 09.03.2025-100000930 від 09 березня 2025 року; надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 09.03.2025-100000930 від 09 березня 2025 року.

Посилається на висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 (провадження № 61-20799 св 19) про те, що: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)».

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19."

Переконує, що стороною відповідача документи, що складають кредитний договір підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано смс повідомленням на номер, вказаний позичальником як фінансовий: НОМЕР_3, про що відповідач не заперечував.

Зазначає, що сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором.

Вказує, що при подачі позовної заяви додано відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID. Такі відомості були отриманні у порядку і у формі, що передбачені специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом системи Bank ID Національного банку України, затвердженого рішенням ради системи Bank ID НБУ (протокол від 20 вересня 2022 року № В/57-0003/75064, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Звертає увагу, що позивачем надано на підтвердження переказу грошових коштів всі необхідні документи, які підтверджують проведену операцію із переказу грошових коштів, та є первинним документом в розумінні Закону України «Про платіжні послуги», та є належним доказом перерахування відповідачу грошових коштів. Відповідач самостійно при укладенні договору вказав номер картки на який просив перерахувати грошові кошти, при цьому відповідно до постанов правління НБУ позивач не може зберігати у договорах повний номер картки позичальника.

Позивач вважає що долучений до матеріалів справи розрахунок боргу є повним та достатнім, проведений відповідно до умов договору та містить усі необхідні дані з яких можливо встановити складові частини боргу, та приводить в апеляційний скарзі розрахунок нарахування заборгованості всіх складових боргу як приклад.

Щодо нарахування комісії позивач вказує, що відповідач своїм підписом на договорі підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі й порядок та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 22 липня 2026 року апеляційну скаргу призначено судді-доповідачу Стрижеусу А. М.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Споживчий центр» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2026 року у справі за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Витребувано з Дарницького районного суду м. Києва матеріали справи № 753/1172/26 за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

04 серпня 2026 року матеріали справи № 753/1172/26 надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом встановлено, що 09 березня 2025 року ОСОБА_1 підписана пропозиція на укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта). Вказана оферта підписана за допомогою одноразового ідентифікатора Е251.

Відповідно до пункту 2.1. Договору електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому Заоконом України «Про електронну комерцію».

У заявці кредитного договору від 09 березня 2025 року № 09.03.2025-100000930 (кредитної лінії) міститься інформація про особу позичальника, зокрема дата народження, індивідуальний податковий номер, паспортні дані, адреса проживання, реквізити платіжного засобу. В заявці міститься бажаний розмір суми кредиту, строк кредиту, розмір комісії та процентів за користування кредитними коштами тощо.

Відповідно до інформаційного повідомлення, позичальник ОСОБА_1 зазначила контактні номери її мобільних телефонів, інформацію про місце роботи, контактні дані третіх осіб, з якими може взаємодіями позикодавець під час врегулювання простроченої заборгованості тощо.

Згідно з договором від 04 січня 2024 року № ФК-П-2024/01-2 Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» (далі - ТОВ «Універсальні платіжні рішення») зобов'язалося надавати ТОВ «Споживчий центр» послуги з виконання платіжних операцій.

Відповідно до довідки від 03 листопада 2025 року № 104-0311 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» 09 березня 2025 року перерахувало кошти на платіжну картку клієнта на суму 25 000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції у системі iPay.ua - 675161284, призначення платежу: видача за договором кредиту № 09.03.2025-100000930.

Кошти у сумі 25 000,00 грн перераховано на картку, яка вказана у заявці кредитного договору № 09.03.2025-100000930 (кредитної лінії).

Кредитний договір з усіма додатками, які є його невід'ємно частиною, підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е251, направленим смс повідомленням на вказаний у договорі фінансовий номер.

Згідно пункту 1-4, 6-7 Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кердитного договору № 09.03.2025-100000930 дата надання кредиту - 09 березня 2025 року. Сума кредиту 25 000,00 грн. строк який надається кредит - 140 днів. Дата повернення кредиту - 26 липня 2025 року. Процентна ставка - фіксована незмінна у розмірі 1 % за один день користування кредитними коштами. Комісія пов`язана з наданням кредиту - 15 % від суми кредиту та дорівнює 3 750.00 грн.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно із статтею 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина перша статті 1066 ЦК України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Споживчий центр» посилалося на те, що ОСОБА_1 на підставі укладеного 09 березня 2025 року з ТОВ «Споживчий центр» кредитного договору (оферти) № 09.03.2025-100000930 отримала кредит у розмірі 25 000,00 грн на строк 140 днів, та зобов'язаласяя сплатити проценти за користування ним, комісію у розмірі 15 % від суми кредиту та комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3 750,00 грн. Позичальник підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором

ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на час звернення до суду з позовом утворилася заборгованість у розмірі 76 250 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 25 000 грн., заборгованість за відсотками - 35 000 грн., заборгованість за комісією - 3 750 грн., неустойка - 12 500 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних керувався тим, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів на отримання позичальником грошових коштів визначених умовами договору та вказав, що розрахунок заборгованості не є належним доказом, що підтверджує обставини надання кредиту відповідачу та наявність кредитних правовідносин, оскільки не містить даних про видачу кредитних коштів. Вказаний розрахунок не є випискою по особовому рахунку, він не містить записи про операції, здійснені протягом операційного дня, не є регістром аналітичного обліку та не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій.

Проте з таким висновок колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23, викладав висновки щодо застосування у спорах про стягнення заборгованості за кредитними договорами, укладеними в електронній формі, положень законів України «Про електронну комерцію», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», зокрема, у контексті доведення факту укладення кредитного договору у електронному виді та надання кредитних коштів.

Так, Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 зазначив, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію». де міститься також і його визначення.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Водночас згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.

Загалом електронний підпис не обов'язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов'язувався.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

У справі, яка переглядається, суд встановив, що факт підписання та укладення кредитного договору підтверджується паспортом споживчого кредиту, пропозицією про укладення договору (оферта), заявкою кредитного договору, відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які були підписані відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора Е251.

Інформація про підписання позичальником вказаних документів одноразовим ідентифікатором зазначена у їх електронних примірниках, наданих суду позивачем.

Встановлено, що одноразовий ідентифікатор відповідач отримав за допомогою смс-коду, надісланого на телефонний номер, який зазначений у договорі. Ідентифікація користувача ОСОБА_1 здійснена за допомогою центрального вузла Системи BankID Національного банку України.

Факт перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується довідкою від 03 листопада 2025 року № 104-0311 ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідно до якої 09 березня 2025 року перерахувало кошти на платіжну картку клієнта на суму 25 000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції у системі iPay.ua - 675161284, призначення платежу: видача за договором кредиту № 09.03.2025-100000930

Водночас ОСОБА_1 , не надала суду жодних доказів на спростування вказаних обставин, матеріали справи не містять доказів, що її персональні дані були використані неправомірно для укладення кредитного договору від її імені, не спростувала, що банківська картка, на яку зараховано кредитні кошти у сумі 25 000,00 грн, та номер телефону, використаний для підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором, їй не належать.

За подібних правовідносин Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалив нове судове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2026 року у справі № 583/5039/25 (провадження № 61-7156св26) у справі за позовом ТОВ «Споживчий центр до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором надавала оцінку доводам касаційної скарги позичальника про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів, та не довів факту укладення договору у електронній формі.

Враховуючи сталу практику Верховного Суду з питань відсутності доказів, які у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів колегія суддів дійшла висновку що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» та помилково відмовив у задоволенні позову.

Оскільки колегія суддів встановила, що позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр», а саме: за кредитним договором від 09 березня 2025 року № 09.03.2025-010000930 на загальну суму 59 000,00 грн, яка складається із: 25 000 грн - заборгованості за кредитом, 35 000,00 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом.

При цьому розмір відсотків розраховано за наступною формулою: 25 000,00 * 1% * 140 днів = 35 000,00 грн.

Щодо стягнення штрафів (неустойки)

Відповідно до пункту 15 Заявки, неустойка становить 250,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, норми ЦК України прямо забороняють стягнення з позичальників кредитних коштів стягувати неустойку за неналежне виконання зобов`язання, з огляду на вказані положення Закону, вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі 3 750,00 грн. є необгрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки за період за який нараховано штраф діяв військовий стан.

Щодо нарахування комісії

Відповідно до пункту 7 Відповіді позичальника, комісія, пов`язана з наданням кредиту - 15% від суми кредиту та дорівнює 3 750,00 грн. Розраховується шляхом множення суми Кредиту на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 09 березня 2025 року, що укладений між сторонами, кредитор надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21, зроблено наступний правовий висновок:

«Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.1 щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

В кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за управління кредиту».

Колегія суддів також зазначає, що ТОВ «Споживчий центр» ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не пояснює природу нарахування комісії посилаючись на загальні норми права, та з огляду на посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, яка надавала оцінку правомірності встановлення плати за управління кредитом, видається що ТОВ «Споживчий центр» встановив комісію саме на управління кредитом, однак згідно пункту 7 Відповіді позичальника, комісія пов`язана саме з наданням кредиту, а нарахування 15% від суми кредиту що дорівнює 3 750,00 грн свідчить що вона пов`язана саме з понесеними витратами ТОВ «Споживчий центр» під час пересилання грошових коштів на картку позичальника.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ТОВ «Споживчий центр» не надало належних та достатніх доказів, які свідчать про понесення витрат пов`язаних із видачею кредиту на суму 3 750,00 грн.

Крім того, колегія суддів звертає увагу та враховує висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 461/408/16-ц (провадження № 61-11126св19) про те, що: «Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику».

Зазначена в пункті 2 розділу 7 кредитного договору сплата комісій є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому цей пункт кредитного договору в частині її встановлення, є нікчемним."

Ураховуючи, що фінансова установа не зазначила та не надала доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення пункту 7 щодо встановлення комісії у розмірі 15% від суми кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Виходячи із зазначеного, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку із чим оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2026 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Споживчий центр», яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором від 09 березня 2025 року № 09.03.2025-010000930 на загальну суму 59 000,00 грн, яка складається із: 25 000 грн - заборгованості за кредитом, 35 000,00 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом.

В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову, судові витрати понесені ТОВ «Споживчий центр» за подання позову в розмірі 1 874,38 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 2 811,57 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2026 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором від 09 березня 2025 року № 09.03.2025-1[телефон приховано] 000 грн - заборгованості за кредитом, 35 000,00 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом, а всього 59 000,00 (п`ятдесят дев`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) 1 874,38 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) 2 811,57 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна