Постанова № 141371508 у справі № 520/15352/26 від 10.11.2026

Головуючий І інстанції: Лук`яненко М.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 р. Справа № 520/15352/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Фоміної Л.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/15352/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) , в якому просив суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.06.2020 року до 09.05.2026 року;

стягнути з відповідача військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.06.2020 року до 09.05.2026 року в сумі 266 142,73 грн.;

визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати за період з 26.06.2020 року до 09.05.2025 року.

зобов`язати відповідача військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 26.06.2020 року до 09.05.2026 року.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2020 року (день звільнення) до 05.05.2026 року (час фактичного розрахунку), а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.06.2020 року до 09.05.2026 року (в межах шести місяців) у сумі 86 765 (вісімдесят шість тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн 35 коп.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.06.2020 року до 09.05.2026 року (в межах шести місяців) в сумі 86 765 (вісімдесят шість тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн 35 коп.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати за період з 26.06.2020 року до 09.05.2025 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 26.06.2020 року до 09.05.2026 року.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Суд першої інстанції визначив, що з урахуванням принципу пропорційності частка у розмірі 54,88% від невиплаченої на день звільнення сума у розмірі 158 100,46 грн. складає суму 86 765,53 грн (158 100,46 х 54,88%), тому дійшов висновку, що така сума від розміру виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення суду буде співмірною та відповідатиме принципу справедливості.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 26.06.2020 року по 09.05.2026 року, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем порушено строки виплати грошового забезпечення за період з 26.06.2020 до 09.05.2026, тому позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 у справі №520/15352/26 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд встановив, що ОСОБА_1 був звільнений з військової служби 26.06.2020, водночас у мотивувальній частині рішення, визначаючи момент виникнення правовідносин за статтею 117 КЗпП України, суд зазначив, що такою датою є 31.07.2017 як дата звільнення позивача. Крім того рішення не містить послідовного визначення суми, виплаченої на виконання рішення у справі №520/16884/24, у різних фрагментах суд оперує різними сумами: 158 110,46 грн, 158 100,46 грн та 158 100,48 грн. Вказані розбіжності безпосередньо впливають на визначення загального розміру належних при звільненні виплат, частки простроченої заборгованості та, відповідно, на будь-який пропорційний розрахунок відшкодування. Вважає, що за таких умов висновок про конкретний розмір відповідальності не може вважатися належно перевіреним.

Вказує, що обґрунтовуючи використання календарних днів для визначення середньоденного показника, суд послався на пункт 9 розділу I Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам освіти, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, однак ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, тому зазначений нормативний акт не регулює спірні правовідносини.

Вважає, що суд першої інстанції не встановив належним чином вихідні фактичні дані, допустив суперечності у датах і сумах, застосував нормативний акт, який регулює грошове забезпечення поліцейських, та визначив суму 86 765,35 грн способом, що не відповідає власній розрахунковій методиці рішення, тому наведені помилки свідчать про те, що присуджена сума не має встановленої судом послідовної розрахункової основи і не може бути залишена без перегляду.

Вказує, що суд першої інстанції установив, що позивач після звільнення у 2020 році не звертався за спірними виплатами, а право на відповідний перерахунок реалізував шляхом подання позову лише у 2024 році. Суд також установив, що військова частина НОМЕР_1 заперечувала проти наявності та обсягу права, а конкретні суми були визначені вже під час виконання судового рішення. Водночас рішення не пояснює, яким чином наведені обставини вплинули саме на суму 86 765,35 грн., жодного зв`язку між цією сумою та орієнтовно оціненими майновими втратами позивача суд не встановив, а посилання на справедливий баланс саме по собі не може замінити мотивованого застосування критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду.

Щодо компенсації втрати частини доходів вказує, що суд не врахував обов`язковий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 у справі №280/8933/24, не відокремив одноразові виплати від доходів систематичного характеру та не встановив помісячну базу, без якої неможливо застосувати статтю 3 Закону №2050-III і Порядок №159. Зазначає, що різні складові, визначені попереднім судовим рішенням, стосуються різних періодів: індексація за 2015-2018 роки, індексація-різниця за 2018-2020 роки та перерахунок грошового забезпечення лише за період з 30.01.2020 по 26.06.2020, тому для них не може бути встановлено один загальний період компенсації з 26.06.2020 по 09.05.2026.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції .

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету учасників справи.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 позивача звільнено з військової служби 26.06.2020 року.

Вважаючи, що відповідачем не у повному обсязі було виплачено грошове забезпечення, позивач звернувся до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 року у справі №520/16884/24, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 не в повному обсязі за період з 01.03.2018 року по 26.06.2020 року без урахування фіксованої величини 3681,63 грн, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 3681,63 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 26.06.2020 року включно в загальній сумі 102594,76 грн., відповідно до приписів абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та здійснити доплату донарахованих сум індексації грошового забезпечення.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 26.06.2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 26.06.2020 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2025 року у справі №520/16884/24, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 520/16884/24 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача встановити базовий місяць для нарахування індексації за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року скасовано.

Прийнято в цій частині постанову, якою задоволено позовну вимогу ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача встановити базовий місяць для нарахування індексації за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 встановити базовий місяць для нарахування індексації ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 520/16884/24 залишено без змін.

На виконання вказаного рішення та постанови суду відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу коштів, а саме:

відповідно до платіжної інструкції №454 від 23.03.2026 перераховано на рахунок позивача 24.03.2026 року - 38077, 33 грн; із нарахованої суми утримано 5% військового збору - 2472,55 грн (платіжна інструкція №452 від 23.03.2026), податок з доходів фізичних осіб - 8901,19 грн (платіжна інструкція №453 від 23.03.2026);

відповідно до платіжної інструкції №525 від 21.04.2026 перераховано на рахунок позивача 12.04.2026 року - 25780,78 грн; із нарахованої суми утримано 5% військового збору - 1660,70 грн (платіжна інструкція №523 від 21.04.2026), податок з доходів фізичних осіб - 5978, 52 грн (платіжна інструкція № 524 від 21.04.2026);

відповідно до платіжної інструкції №599 від 07.05.2026 перераховано на рахунок позивача 08.05.2026 року - 80544,11 грн; із нарахованої суми утримано 5% військового збору - 4239,16 грн (платіжна інструкція №598 від 07.05.2026), податок з доходів фізичних осіб - 15260,99 грн (платіжна інструкція № 600 від 07.05.2026);

відповідно до платіжної інструкції №615 від 07.05.2026 перераховано на рахунок позивача 08.05.2026 року - 13708,24 грн; із нарахованої суми утримано 5% військового збору - 890,15 грн (платіжна інструкція №613 від 07.05.2026), податок з доходів фізичних осіб - 3204,53 грн (платіжна інструкція № 614 від 07.05.2026);

Випискою з рахунку позивача підтверджено перерахування йому сум: 38077,33 грн - 25.03.2026; 24693, 41 грн та 1087,37 грн - 22.04.2026; 80544,11 грн та 13708,24 грн - 09.05.2026.

Таким чином остаточний розрахунок з позивачем проведено 09.05.2026, після фактичного надходження на його банківський рахунок останнього платежу, перерахованого на виконання судового рішення у справі №520/16884/24. При цьому, відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційних скаргах, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Спір в цій справі стосується, зокрема, наявності у позивача, який проходив військову службу, права на отримання компенсації за затримку виплати суми остаточного розрахунку при звільненні.

Умови виплати грошового забезпечення військовослужбовців регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Колегія суддів зауважує, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, затримку виплати суми грошової допомоги на оздоровлення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За загальними правилами застосування нормативно-правових актів, норми спеціального законодавства є пріоритетними та підлягають першочерговому застосуванню. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Таким чином, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини, то у даному випадку застосуванню підлягають положення трудового законодавства.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 статті 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За обставинами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 26.06.2020.

Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що позивачу під час проходження служби відповідачем не було нараховано та виплачено у належному розмірі індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018, з 01.03.2018 року по 26.06.2020, а також грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 26.06.2020 року.

При цьому, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 520/16884/24 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2025 відповідачем здійснено виплату належних позивачу сум лише 09.05.2026 року, тобто, в порушення приписів статті 116 КЗпП України.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги статтею 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (в межах шести місяців) в сумі 86 765, 35 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 26.06.2020 (дата звільнення позивача) у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018, з 01.03.2018 року по 26.06.2020, а також грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 26.06.2020 року (дата остаточного розрахунку - 09.05.2026).

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 (адміністративне провадження № К/9901/14087/20), індексація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення). Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06.02.2025 у справі №380/6777/24, від 24.05.2019 у справі №805/532/17-а, від 28.11.2019 у справі №816/3303/14, від 04.03.2021 у справі №400/3196/20

Таким чином, період з 26.06.2020 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ.

Проте період з 19.07.2022 до 09.05.2026 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція статті 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У той же час, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту частини 1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 27.06.2020 (перший день після звільнення) по 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 08.05.2026 (день, що передує дню остаточного розрахунку), але не більш як за шість місяців, при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі по тексту - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Враховуючи викладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

З огляду на матеріали справи, останнім днем звільнення позивача зі служби та всіх видів грошового забезпечення є 26.06.2020, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є квітень 2020 та травень 2020 року.

Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення позивача від 15.06.2026 №122 за квітень 2020 року грошове забезпечення позивача з індексацією - 18530, 71 грн, за травень 2020 - 18530, 71 грн, таким чином розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 607, 56 грн (37061, 42 грн / 61 календарних днів, з урахуванням нарахованих сум грошового забезпечення за квітень 2020 - 18530, 71 грн, травень 2020 - 18530, 71 грн).

День відрахування позивача з усіх видів забезпечення 26.06.2020 вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 27.06.2020 року по 18.07.2022 складає 751 календарний день, 19.07.2022 до 08.05.2026 (у межах шести місяців, тобто до 18.01.2023 року включно) - 184 календарних дні.

Щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, колегія суддів враховує, що позивача виключено зі служби 26.06.2020, проте останній з вимогами про виплату індексації грошового забезпечення та у належному розмірі грошового забезпечення, звернувся до суду з відповідним позовом лише 18.06.2024 (справа №520/16884/24), тобто майже через 4 роки з моменту звільнення.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про виплату індексації грошового забезпечення та у належному розмірі грошового забезпечення, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини.

Оскільки позивача звільнено зі служби 26.06.2020, з адміністративним позовом до суду у справі №520/16884/24 він звернувся 18.06.2024, тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 184 дні, з урахуванням вимог Закону №2352-IX (у межах шести місяців), оскільки на дату звернення позивача до суду - 18.06.2024 застосовується вже редакція Закону №2352-IX.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за 184 днів, складає 111791, 04 грн (184 (кількість календарних днів затримки розрахунку) х 607, 56 грн (розмір середньоденного грошового забезпечення)).

Продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія суддів враховує, що у спірних правовідносинах загальний розмір виплат позивачу при звільненні складав 330873, 79 грн, яка складається з: 130155, 54 грн - грошове забезпечення за червень 2020 - 15966, 09 грн, індексація - 187, 65 грн, компенсація за невикористану відпустку - 8261 грн, компенсація за невикористану відпустку УБД - 23130,80 грн, вихідна допомога - 82610 грн (з урахуванням військового збору); 200718, 25 грн - сума індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення, нарахована на виконання рішень по справі №520/16884/24, яка складається наступних сум: 38077, 33 грн - сума боргу, 5% військового збору - 2472,55 грн, податок з доходів фізичних осіб - 8901,19 грн, 25780,78 грн; 5% військового збору - 1660,70 грн, податок з доходів фізичних осіб - 5978, 52 грн, 80544,11 грн, 5% військового збору - 4239,16 грн, податок з доходів фізичних осіб - 15260,99 грн, 13708,24 грн, 5% військового збору - 890,15 грн, податок з доходів фізичних осіб - 3204,53 грн.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Крім того, колегія суддів зауважує, що до розрахунку слід брати суми, нараховані позивачу до виплати, з урахуванням всіх податків та зборів.

Отже, несвоєчасно виплачена сума індексації та грошового забезпечення становить 60,66% (200718, 25 грн х 100 / 330873, 79 грн).

З урахуванням вищенаведених висновків суду, як вже було зазначено, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає 111791, 04 грн (184 календарний день х 607, 56 грн грн). Сума, з урахуванням істотності частки 60,66%, становить 67812, 44 грн.

Таким чином, враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 67812, 44 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з методом розрахунку суми середнього заробітку та з розрахованим розміром суми середнього заробітку, визначений судом першої інстанції та зазначає про необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 та критеріїв визначення суми середнього заробітку, встановлених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц при вирішенні даної справи.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження в частині методу обрахунку судом першої інстанції суми середнього заробітку.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації та грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульоване України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону).

Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20), та зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2020 у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Тому, у випадку ненарахування та невиплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум.

Колегія суддів зазначає, що індексація є складовою заробітної плати, а у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної невиплати позивачу сум, які стягнуті на виконання рішення суду у справі №520/16884/24, колегія суддів вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення.

При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Так, у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 26.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а, від 27.02.2024 у справі № 560/11405/23 Верховний Суд зауважував, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини є складовими заробітної плати.

В аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі №804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №360/3359/19.

Як встановлено судовим розглядом на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 520/16884/24 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2025 року відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу у належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018, з 01.03.2018 року по 26.06.2020, а також грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 26.06.2020 року, а саме: 38077,33 грн - 25.03.2026; 24693, 41 грн та 1087,37 грн - 22.04.2026; 80544,11 грн та 13708,24 грн - 09.05.2026, що підтверджується виписками з рахунку позивача.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем проведено 09.05.2026, після фактичного надходження на його банківський рахунок останнього платежу, перерахованого на виконання судового рішення у справі №520/16884/24.

При цьому колегія суддів враховує, що позивачем заявлені вимоги щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати за період з 26.06.2020 року.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати за період з 26.06.2020 року до 09.05.2025 року та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 26.06.2020 року до 09.05.2026 року.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

За приписами пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 у справі №520/15352/26 з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 по справі № 520/15352/26 скасувати.

Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.06.2020 року по 08.05.2026 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.06.2020 року по 08.05.2026 року в сумі 67812, 44 (шістьдесят сім тисяч вісімсот дванадцять) грн 44 коп.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати за період з 26.06.2020 року до 09.05.2025 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 26.06.2020 року до 09.05.2026 року у порядку Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді І.М. Ральченко Л.О. Фоміна